Доповідь Лейхтера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Доповідь Лейхтера (англ. The Leuchter report) — загальна назва для доповіді[1][2] американського інженера Фреда Лейхтера, опублікованої в 1988 році в Канаді видавництвом Ернста Цюнделя Samisdat Publishers. Критиками цей технічний звіт був визнаний псевдонауковим[3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13].

За твердженням Френка Тобена, Фред Лейхтер займався спорудженням газових камер[14] для страти злочинців, засуджених у деяких штатах США[1]. Щоб захистити обвинуваченого в Канаді Ернста Цюнделя Лейхтер за власною ініціативою самостійно провів дослідження руїн газових камер в кількох нацистських концтаборах. У лютому 1988 року Лейхтер поїхав до Польщі разом з дружиною Кароліною, відеооператором Юргеном Нейманом, малювальником Говардом Міллером і перекладачем з польської Тюдаром Рудольфом, щоб упевнитися, чи дійсно газові камери в Освенцимі I, Освенцімі-Біркенау і Майданеку були задумані як місце страти. 3 березня експедиція Лейхтера повернулася з Польщі і 5 квітня інженер закінчив експертний висновок[Джерело?].

На думку ревізіоністів - мароккансько-шведського письменника Ахмеда Рамі та колишнього професора німецької мови американця Рассела Гренати, дослідження за завданням ревізіоністів у 1988 р. Фреда Лейхтера і його команди було першим судовим і технічним дослідженням Освенціму і інші розташованих в Польщі «таборів смерті» або «таборів знищення» після їх звільнення.[15][16]

Проте дослідження Лейхтера проведені з рядом методологічних помилок, які призвели до неправильних висновків. У 1994 році Краківський інститут судової медицини опублікував докладне дослідження ціанідів, присутніх у газових камерах Аушвіцу та Біркенау. Дослідження «підтвердило наявність похідних ціаніду в різних руїнах газових камер»[17]..

Характеристика доповіді[ред.ред. код]

Виявлені експертом з США хімічні залишкі газу Циклон Б, Лейхтер охарактеризував як слабкий і інтерпретував як ознаки дезинфекційних приміщень. Лейхтера стверджує: газових камер для знищення людей не було ні в одному з трьох таборів[1]. На його думку, існували там газові камери були дезінфекційними і служили для знищення паразитів[1]. У висновку він виказав сумнів, що в нацистських концентраційних таборах газові камери використовували для вбивства людей.

Аргументація в доповіді Лейхтера будується на трьох основних пунктах[18]:

  1. Досліджені приміщення в силу інженерних характеристик не могли бути використані для накопичення отруйних речовин - двері та вікна не мають належної ізоляції, відсутня вентиляція;
  2. В крематоріях таборів просто технічно неможливо було знищити то кількість жертв, що визначають «екстерміністи»;
  3. У взятих пробах виявилося дуже мала кількість отруйних речовин.

На думку Гермара Рудольфа Доповідь Лейхтера викликала більше запитань, ніж відповідей[19]. Він стверджує, що інші вчені вказували на можливість того, що ціанід міг бути знищений негодою, але Звіт Лейхтера не розглянув чітким чином те, яким був стан передбачуваних газових камер, наскільки стійкими були сліди ціаніду - точніше, ціаністих сполук, - або те, чи могли вони взагалі утворюватися під час газації людей, про які стверджується[19].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Jürgen Graf, Der Holocaust-Schwindel. Basel. Gideon Burg Verlag. 1993.
  2. F.A. Leuchter, Robert Faurisson, Germar Rudolf, The Leuchter Reports. Critical Edition, Chicago: Theses & Dissertations Press, 2005
  3. Mitchell Jones, Fred A. Leuchter The Leuchter report: a dissection. — 2, виправлене. — 21st Century Logic, 1995. — С. 1-2. — ISBN 9781882719037.
  4. Richard S. Levy Antisemitism: A Historical Encyclopedia of Prejudice and Persecution. — ABC-CLIO, 2005. — С. 419. — ISBN 9781851094394.
  5. Marvin Perry, Frederick M. Schweitzer Antisemitism: myth and hate from antiquity to the present. — Palgrave Macmillan, 2002. — С. 206. — ISBN 9780312165611.
  6. Ted Gottfried, Stephen Alcorn Deniers of the Holocaust: Who They Are, What They Do, Why They Do It. — Twenty-First Century Books, 2001. — С. 50. — ISBN 9780761319504.
  7. Richard J. Evans Telling lies about Hitler: the Holocaust, history and the David Irving trial. — Verso, 2002. — С. 132. — ISBN 9781859844175.
  8. Nicholas John Cull, David Holbrook Culbert, David Welch Propaganda and mass persuasion: a historical encyclopedia, 1500 to the present. — ABC-CLIO, 2003. — С. 168. — ISBN 9781576078204.
  9. Stephen Roth Institute Antisemitism Worldwide, 2000/1. — University of Nebraska Press, 2002. — С. 228. — ISBN 9780803259454.
  10. Jan Herman Brinks, Edward Timms, Stella Rock Nationalist myths and modern media: contested identities in the age of globalization. — I.B.Tauris, 2006. — С. 72. — ISBN 9781845110383.
  11. David Hirsh Law against genocide: cosmopolitan trials. — GlassHouse Press, 2003. — С. 134. — ISBN 9781904385042.
  12. Ward Churchill A little matter of genocide: holocaust and denial in the Americas, 1492 to the present. — City Lights Books, 1997. — С. 24. — ISBN 9780872863231.
  13. Phyllis B. Gerstenfeld, Diana Ruth Grant Crimes of hate: selected readings. — SAGE, 2004. — С. 201. — ISBN 9780761929437.
  14. БОРЬБА С РЕВИЗИОНИЗМОМ В СТРАНАХ ЗАПАДА
  15. Ахмед Рамі. Что такое Израиль?
  16. Рассел Грэната. Критический анализ официального взгляда на Аушвиц в свете химии и технологии.
  17. Циммерман Д. Исследование содержания соединений цианида на стенах газовых камер в бывших концлагерях Освенцим и Биркенау // Отрицание Холокоста = Holocaust denial: demographics, testimonies, and ideologies / пер. М. Улановская, ред. И. Островский. — University Press of America, 2005. — 318 с.
  18. Ревизионизм холокоста
  19. а б Интервью с Гермаром Рудольфом

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Медіа[ред.ред. код]