Леон Дегрель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леон Дегрель
Léon Degrelle
Леон Дегрель Leon Degrelle.jpg
Народився 15 червня 1906(1906-06-15)
Бульйон
Помер 1 квітня 1994(1994-04-01) (87 років)
Малага
Країна Третій Рейх Третій Рейх, Бельгія Бельгія
Рід військ Waffen-SS Ваффен-СС
Роки служби 19421945
Звання бригадефюрер
Командування 28-а волонтерська гренадерська дивізія СС «Валлонія» (1944-1945)
Війни/битви Друга Світова війна
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Лицарський хрест Залізного хреста
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу

Леон Дегрель - (фр. Leon Degrelle, 15 червня 1906, Бульйон - †1 квітня 1994, Малага) - бельгійський політик, один з лідерів бельгійських колабораціоністів під час Другої світової війни, засновник Рексистської партії, командувач 28-ї добровольчої дивізії СС «Валлонія». Письменник - він опублікував понад сорока книг і нарисів, від поезії до економіки, від архітектури до історії[1].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в сім'ї, з якої вийшло дуже багато священиків-єзуїтів. Батько - пивовар, депутат парламенту. З 1925 року Леон два роки вивчав філософію і право в університеті Леобен, здійснив подорож світом. Зайнявся політикою. В кінці 20-х роках член «Аксьон франсез» (франкомовного профашистського руху). Лідер бельгійської націонал-соціалістичної Партії Рексистів (у середині 30-х вона мала третю за величиною фракцію в парламенті). Директор видавничого дому «Рекс». У 1930 році призначений заввідділом по зв'язках з громадськістю партії «Католицька дія». В 1932 році партія «Католицька дія» доручила Дегрелю організацію виборчої компанії. Проте його курс, спрямований на боротьбу з масонським впливом всередині цієї партії, привів Дегреля до розриву з нею і створення у травні 1935 року партії "Народний Фронт" ("Front Populaire"), яку частіше називають рухом рексістов[2].

З 1936 по березень 1937 депутат муніципальної ради Брюсселю. З 1937 року депутат парламенту. 10 травня 1940 заарештований бельгійською поліцією, пройшов 22 в'язниці, незабаром виданий німцям.

Воював у складі добровольчого легіону СС «Валлонія» . Був кілька разів поранений. Закінчив війну бригадефюрером СС. Всі свої нагороди та відзнаки він заслужив на фронті. Після чотирьох безперервних років боїв, його легіон в числі останніх залишив Радянський Союз. Свою участь у війні він описав у епопеї «Кампанія в Росії»[1].

Коли Дегрелль повернувся до Брюсселя після чотирьох років боїв на Східному фронті - йому надали найбільший масовий прийом в бельгійській історії. Тисячі бельгійців вишикувалися на вулицях Брюсселя, щоб привітати генерала, який повернувся лише за два місяці до захоплення Бельгії союзниками»[1].

В кінці війни втік до Іспанії, а в 1946 році - до Аргентини, потім повернувся до Іспанії, де жив під ім'ям Леона Хосе де Роміреса-Рена (в Коста дель Соль). Написав 15 книг, у тому числі «Лист папі Римському»[3]. Помер у ніч з 31 березня на 1 квітня 1994 р., в Малазі в госпіталі Сан-Антоніо-Парк.

До кінця життя залишався вірним нацистським ідеалам, неодноразово заперечував Голокост[3]. Його екстрадиція до Бельгії була відвернена франкістським урядом за особистого втручання Франко.

Про росіян та українців[ред.ред. код]

« Росіяни - це великий народ. Коли ми прийшли на вашу землю, то були впевнені, що зустрінемося з унтерменшами-азіатами. Так вселяла нам наша пропаганда. Але незабаром ми зрозуміли, що це брехня. Росіяни і українці - великі європейські народи: мужні, шляхетні і великодушні. Ідея колонізації Росії стала представлятися небезпечною і непотрібною ілюзією, росіяни були повинні увійти до складу Рейху на рівних з німецькими народами підставах. Я спробував донести цю думку до Гітлера і Гіммлера ... Але у них були сильні пангерманської забобони. Навіть переконати їх ставитися по-іншому до французів і валлонами мені коштувало великої праці. <...> А росіян я вважаю єдиним молодим європейським народом. Вони здатні до національного відродження і порятунку всієї Європи.  »

Звання[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

(22 німецьких):

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Léon Degrelle Die verlorene Legion. Erlebnisbericht des Kommandeurs der Legion «Wallonie». 1972.
  • Walter Held: Verbände und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg. Eine Bibliografie der deutschsprachigen Nachkriegsliteratur. 5 Bände, 1978.
  • Rolf Michaelis: Die Panzergrenadier-Divisionen der Waffen-SS. 2. Auflage. Michaelis-Verlag, Berlin 1998, ISBN 3-930849-19-4.
  • Pierre Assouline, Hergé, Paris, Folio, 2003 (1×10{{{1}}} éd. Plon, 1996), ISBN 2070402355
  • Lionel Baland, Léon Degrelle et la presse rexiste, Paris, Éditions Déterna, 2009, ISBN 9782913044869
  • Alain Colignon, «Léon Degrelle», in Nouvelle biographie nationale, vol. 6, Bruxelles, Académie royale des sciences, de lettres et des beaux-arts, 2001, p. 111-122
  • Martin Conway, Degrelle. Les années de collaboration. 1940-1944 : le Rexisme de guerre, Ottigines Louvain-La-Neuve, Quorum, 1994, ISBN 2930014296
  • Martin Conway, Degrelle : Les années de collaboration, Éditions Labor, Bruxelles, 2005.
  • Последний фольксфюрер. Некролог по поводу кончины Леона Дегрелля

Медіа[ред.ред. код]

Леон Дегрель

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]