До Миой

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
До Миой
Đỗ Mười
До Миой
Прапор
Генеральний секретар ЦК Комуністичної партії В’єтнаму
27 червня 1991 — 29 грудня 1997 року
Попередник: Нгуєн Ван Лінь
Наступник: Ле Кха Фієу
Прапор
5-й Прем’єр-міністр В’єтнаму
22 червня 1988 — 8 серпня 1991 року
Попередник: Во Ван Кіт
Наступник: Во Ван Кіт
 
Партія: Комуністична партія В'єтнаму
Народження: 2 лютого 1917(1917-02-02) (97 років)
Ханой, Французький Індокитай

До Миой (в'єт. Đỗ Mười, нар. 1917), справжнє ім'я Нгуєн Зуї Конг (в'єт. Nguyễn Duy Cống) — в'єтнамський державний та політичний діяч, генеральний секретар Комуністичної партії В'єтнаму з 1991 до 1997 року, прем'єр-міністр В'єтнаму з 1988 до 1991 року.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 2 лютого 1917 року в передмісті Ханоя. В юнацькому віці приєднався до національно-визвольного руху, вступив до лав Комуністичної партії Індокитаю 1939 року, але за два роки був заарештований французькою владою та засуджений до 10 років виправних робіт у в'язниці Хоало. 1945 року До Миой втік з в'язниці та вступив до лав В'єтміню — військово-політичної організації, створеної Хо Ши Міном для боротьби за незалежність В'єтнаму від Франції та Японії.

Під час першої індокитайської війни До Миой служив у якості політ комісара армії, отримав звання бригадного генерала, наприкінці війни командував військами В'єтміню в битві при Хайфоні. З травня 1955 до грудня 1956 року займав пост голови Народного військово-адміністративного комітету Хайфона. У грудні 1956 року був призначений на пост заступника міністра, а у квітні 1958 — міністром внутрішньої торгівлі та займав цей пост до лютого 1961 року, після чого вийшов у відставку за станом здоров'я. На 3-му з'їзді КПВ 1960 року його було обрано членом її Центрального комітету. В листопаді 1967 До Миой був призначений на пост голови Економічної ради (пізніше перейменована на Державну комісію з ціноутворення), а 1969 року був переведений на роботу в галузі будівництва. У грудні того ж року До Миой був призначений заступником прем'єр-міністра й міністром будівництва в уряді Фам Ван Донга.

На 4-му з'їзді КПВ 1976 року До Миоя було обрано кандидатом у члени Політбюро ЦК КПВ. Наступного року був призначений на посаду заступника голови Комітету з реорганізації промисловості й торгівлі — спеціального органу, призначеного для проведення соціалістичних перетворень у Південному В'єтнамі, передусім націоналізації та колективізації (так званий «план X2»). Головою Комітету був Нгуєн Ван Лінь (у подальшому — генеральний секретар ЦК КПВ), проте у лютому 1978 року його було звільнено від посади, й Комітет очолив До Миой. 31 березня того ж року До Миой за дорученням прем'єр-міністра Фам Ван Донга підписав указ про заборону приватної власності у В'єтнамі. Під керівництвом До Миоя було сформовано понад 60 тисяч спеціальних загонів молоді, які здійснювали усім В'єтнамом заходи із закриття приватного бізнесу.

На 5-му з'їзді КПВ 1982 року До Миой був обраний членом Політбюро ЦК КПВ. 1984 він висловив точку зору, що економічна система країни має бути реформованою, та запропонував проект реформи ціноутворення й системи оплати праці, а також скасування субсидій державним підприємствам. При цьому До Миой в цілому залишався на позиціях переваги планової економіки над ринковою.

По смерті генерального секретаря ЦК КПВ Ле Зуана в липні 1986 року й короткочасного керівництва Чионг Тіня, до керівництва КПВ на 6-му з'їзді прийшов Нгуєн Ван Лінь, який ініціював програму економічних реформ «доймой» («оновлення»), орієнтовану на побудову соціалістично орієнтованої ринкової економіки. Після смерті прем'єр-міністра В'єтнаму Фам Хунга 10 березня 1988 року постало питання щодо заміщення посади голови уряду. Упродовж березня-червня того ж року виконувачем обов'язків прем'єра був Во Ван Кіт, і в керівництві КПВ були прибічники його кандидатури на пост глави уряду. Проте на кандидатурі До Миоя наполягав генеральний секретар КПВ Нгуєн Ван Лінь, і 22 червня Національна асамблея В'єтнаму затвердила До Миоя прем'єр-міністром, хоча при цьому 36% голосів було подано за кандидатуру Во Ван Кіта.

Прем'єр-міністр[ред.ред. код]

На посаді глави уряду До Миой продовжив здійснення економічних реформ, що принесло певні результати. Було розв'язано продовольчу проблему, В'єтнам з імпортера продовольства перетворився на третього у світі експортера рису (1,5 млн т. 1989 року), почав задовольнятись попит населення на товари повсякденного вжитку, вдалось знизити інфляцію з 700% 1986 року до 67% 1990[1].

На початку 1989 року було проведено низку заходів з реформування галузі фінансів і торгівлі з метою різкого обмеження маси грошових і кредитних коштів у господарському вжитку. Державні виробничі й торгові підприємства були зняті з дотацій з бюджету, скасовувався розподіл товарів за картками. У банках В'єтнаму було збільшено відсоток на внески підприємств і приватних осіб, зросли ставки кредиту, які перевищили рівень інфляції, що сприяло притоку грошових коштів до банків. Було дозволено вільну купівлю-продаж золота всередині країни, що мало велике значення для суспільства, де й наприкінці XX століття будинки та інша нерухомість оцінювались у золотих зливках. Було в основному ліквідовано дворівневу систему цін (вільні ринкові ціни й ціни, що затверджувались державою).[1]

Певні результати приніс і Закон про іноземні інвестиції, ухвалений ще у грудні 1987 року. У перший рік після його прийняття уряд надав згоду на 37 інвестиційних проектів на суму $366 млн, а за перші п'ять років після ухвалення цього закону іноземні інвестори вклали до в'єтнамської економіки $5 млрд, переважно то були бізнесмени з Тайваню, Японії Сінгапуру.[1]

Генеральний секретар ЦК КПВ[ред.ред. код]

У червні 1991 року відбувся 7 з'їзд КПВ, те сталась заміна керівництва партії: з 12 членів Політбюро було замінено 7, Нгуєн Ван Лінь вийшов у відставку з посту генерального секретаря, новим генеральним секретарем ЦК КПВ було обрано До Миоя.

До Миой займав посаду генерального секретаря ЦК КПВ до грудня 1997 року, після чого вийшов у відставку за станом здоров'я. Був радником Центрального Комітету партії з грудня 1997 2001 року. Є одним із найстаріших політиків XX століття, що нині живі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в http://www.ipos-msk.ru/lib/pdf/cvetov.pdf П. Ю. Цвєтов Історія В'єтнаму Доби відновлення

Література[ред.ред. код]

  • Corfield, Justin (2008). The History of Vietnam. ABC-CLIO. ISBN 9780313341946. 
  • Europa Publications (2002). Far East and Australasia. Routledge. ISBN 9781857431339. 
  • Gale Research Inc (1998). Encyclopedia of World Biography: Diderot-Forbes 5. Gale Research. ISBN 9780787622213. 
  • Leifer, Michael (1995). Dictionary of the Modern Politics of South-East Asia. Taylor & Francis. ISBN 0415042194. 
  • Staff writers (2002). Vietnam: Current Issues and Historical Background. Nova Publishers. ISBN 978-1590333686. 
  • Stern, Lewis (1993). Renovating the Vietnamese Communist Party: Nguyen Van Linh and the Programme for Organizational Reform, 1987–91. Institute of Southeast Asian Studies. ISBN 978-9813016552. 
  • Thai, Quang Trung (2002). Collective Leadership and Factionalism: an Essay on Ho Chi Minh's Legacy. Institute of Southeast Asian Studies. ISBN 9789971988012. 
  • Tucker, Spencer C. (2011). The Encyclopedia of the Vietnam War: A Political, Social, and Military History. ABC-CLIO. ISBN 9781851099610. 
  • Van, Canh Nguyen; Cooper, Earle (1983). Vietnam under Communism, 1975–1982. Hoover Press. ISBN 9780817978518. 
  • Võ, Nhân Trí (1990). Vietnam's Economic Policy since 1975. Institute of Southeast Asian Studies. ISBN 9789813035546.