Хо Ши Мін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хо Ши Мін
Hồ Chí Minh
Хо Ши Мін
Прапор
Голова ЦК Партії трудящих В’єтнаму
2 березня 1946 — 2 вересня 1969 року
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Посаду ліквідовано
Прапор
1-й Президент Демократичної Республіки В’єтнам
2 березня 1946 — 2 вересня 1969 року
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Тон Дик Тханг
Прапор
1-й Прем'єр-міністр Демократичної Республіки В’єтнам
2 вересня 1945 — 20 вересня 1955 року
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Фам Ван Донг
Прапор
Голова ЦК Партії трудящих В’єтнаму
1 листопада 1956 — 10 вересня 1960 року
Попередник: Чионг Тінь
Наступник: Ле Зуан
 
Партія: 1) ФКП (1920–1930)
2) ПТВ (з 1930)
Освіта: Комуністичний університет трудящих Сходу
Національність: В'єтнамець
Народження: 19 травня 1890(1890-05-19)
Кімлієн, повіт Намдан, провінція Нгеан, Французький Індокитай
Смерть: 2 вересня 1969(1969-09-02) (79 років)
Ханой, ДРВ
Похований: Мавзолей Хо Ши Міна, Ханой
Батько: Нгуєн Шинь Шак
Мати: Хоанг Тхі Лоан
Дружина: Танг Туєт Мінь (в'єт. Tăng Tuyết Minh)
 
Автограф: Автограф

Хо Ши Мін (в'єтн. Hồ Chí Minh, 胡志明, * 19 травня 1890 — 3 вересня 1969) — в'єтнамський революціонер, патріот і державний діяч, один з найвпливовіших політиків XX століття. Справжнє прізвище — Нгуєн; інший псевдонім Нгуєн Ай Куок (в'єтн. Nguyễn Ái Quốc, 阮愛國, «Нгуен-патріот»). З 1920-х років активіст Комінтерну, відвідував Москву (перший раз в 1923) і (під ім'ям «Нюен-Ай-квак») давав інтерв'ю для журналу «Огонёк» Осипу Мандельштаму[1]. У 1960-их був широко відомим як «Дядечко Хо».

Був Прем'єр-міністром (19461955) і президентом (19551969) Північного В'єтнаму.

Хо Ши Мін був поліглотом, володів французькою, англійською, китайською, італійською, російською, в'єтнамською та есперанто мовами. Завдячуючи його відношенню до ідеї міжнародної планової мови, есперанто у В'єтнамі отримав добре поширення та розвиток: визнані есперанто-поети отримують державні премії, міжнародне радіо В'єтнаму веде мовлення есперантською, тощо[2].

Біографія[ред.ред. код]

Хо Ши Мін народився 19 травня 1890 року в селі Кімлієн, повіт Намдан, провінція Нгеан. Його ім'я при народженні (перше, або молочне, ім'я) — Нгуєн Шинь Кунг. За в'єтнамською традицією перед вступом до школи він отримав друге (офіційне, або «книжкове», ім'я) —Nguyễn Tất Thành — «Нгуен-тріумфатор».[3]

Його батько, Нгуєн Шинь Шак, прибічник конфуціанської патріотичної партії, був найосвіченішою людиною в селі, отримав почесне звання фобанга (друге за значенням), у подальшому його запрошували на посаду начальника повіту. Мати — Хоанг Тхі Лоан — померла у віці 32 років під час пологів, при народженні четвертої дитини.[3]

1911 року Нгуєн під вигаданим іменем вступив на пароплав матросом, відвідавши Європу й Америку. На батьківщину він повернувся за 30 років. У 19161923 роках проживав у США, Великій Британії та Франції. У Парижі взяв псевдонім Нгуєн Ай Куок (Nguyễn Ái Quốc, 阮愛國, «Нгуєн-патріот»). 1919 року звернувся до керівників держав, які підписували Версальський договір, щоб вони надали свободу народам Індокитаю. 1920 року вступив до лав Французької комуністичної партії. В Радянському Союзі він остаточно сформувався як комуністичний лідер. З 1920-их років — активіст Комінтерну. Свої погляди він виклав на V конгресі Комінтерну (1924), де виступив з доповіддю з колоніального питання.[3]

1923 року приїхав на запрошення Комінтерну з Парижа до Москви. Для конспірації перепустка до СРСР була виписана на інше ім'я. Їхати довелось через Німеччину: до Берліна, звідти — до Гамбурга, 30 червня 1923 року він прибув пароплавом до Петрограда, а потім потягом — до Москви. Дуже хотів побачитись із Леніним, однак зустрітись не судилось, оскільки радянський вождь вже був серйозно хворим і невдовзі помер. Нгуєн Ай Куок зміг відвідати прощальну церемонію.[3]

Закінчив Комуністичний університет трудящих Сходу ім. Й. В. Сталіна

1925 року організував Товариство революційної молоді В'єтнаму. Щоб уникнути арешту, йому довелось оселитись не у В'єтнамі, а в Камбоджі.

1927 року працював перекладачем Головного політичного радника ЦВК Гоміньдану Михайла Бородіна (справжнє прізвище Грузенберг).

У той час в Індокитаї вже діяли окремі комуністичні групи. Хо Ши Міну, за сприяння Компартії Франції (та особисто Моріса Тореза), філією якої вважалась Компартія В'єтнаму, вдалось об'єднати їх, та 1930 року була утворена Комуністична партія Індокитаю.

1941 року в окупованому японцями Індокитаї Хо Ши Мін започаткував В'єтмінь. Був заарештований та провів півтора роки у в'язниці. Після виходу японців В'єтмінь узяв владу в Індокитаї.

Був прем'єр-міністром (19461955) і президентом (19461969) Північного В'єтнаму.

У 19551956 роках його уряд здійснив аграрну реформу. Отримував матеріальну та військову допомогу від КНР та СРСР. 1965 року у зв'язку з бомбардуваннями США Північного В'єтнаму Хо Ши Мін оголосив про безперервну боротьбу з ними й відмовився від будь-яких перемовин.

Помер 1969 року, на 80-му році життя. Був забальзамований радянськими фахівцями, хоч у заповіті прохав кремувати себе, помістити прах у три керамічні урни й поховати в кожній частині країни — на півночі, півдні та в центрі, де народився.[4] Похований у Ханої, в мавзолеї на майдані Бадінь.

Мавзолей Хо Ши Міна в Ханої
Пам'ятник перед Народними зборами в Хошиміні

Пам'ять[ред.ред. код]

  • На його честь столицю Південного В'єтнаму місто Сайгон 1976 року було перейменовано на Хошимін.
  • У Москві 1969 року назву на честь в'єтнамського лідера отримала одна з площ, пізніше там було встановлено пам'ятник.
  • 1978 року одна з вулиць Ленінграда первинно називалась вулицею Хо Ши Міна (тобто, на честь президента)[5], але пізніше (наприкінці 1980-их) була перейменована на вулицю Хошиміна (тобто, на честь міста-побратима).
  • В Санкт-Петербурзі, на Східному факультеті СПбДУ 19 травня 2010 року було відкрито Інститут Хо Ши Міна та пам'ятник йому.[6]
  • На його честь названо проспект і поставлено пам'ятник в Ульяновську.
  • Пам'ятник у Буенос-Айресі (Аргентина, 2012)[7]
  • Парк імені Хо Ши Міна (з 1960-их років) та молодіжний футбольний чемпіонат імені Хо Ши Міна в Сантьяго-де-Чилі (Чилі).[8]
  • Хо Ши Мін зображений на лицьовому боці всіх в'єтнамських полімерних банкнот останньої серії,[9] а також присвяченої 50-річчю Банку В'єтнаму пам'ятній банкноті, випущеній 2001 року.
  • Його іменем названа Київська спеціалізована школа № 251.

У філателії[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

Литература[ред.ред. код]

  • Хо Ши Мін. Обране. Бібліотека в'єтнамської літератури. Прогресс, 1979.
  • Хо Ши Мін. Обране. Спогади про Хо Ши Міна. Издательство политической литературы, 1990.
  • Кобелєв Є. Хо Ши Мін. Серія «Життя видатних людей». М., Молодая гвардия, 1983.
  • Афонін С., Кобелєв Є. Товариш Хо Ши Мін. М.: Политиздат, 1980.
  • Афонін С., Кобелєв Є. Бесіди про Хо Ши Міна. М.: Детская литература, 1987.

Посилання[ред.ред. код]