Сінгапур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Сінгапур
Republic of Singapore
Republik Singapura
新加坡共和国
சிங்கப்பூர் குடியரசு

Прапор Сінгапуру Герб Сінгапуру
Прапор Герб
Девіз: "Вперед, Сінгапур"
Гімн: Majulah Singapura
Розташування Сінгапуру
Столиця Сінгапур
1°17′ пн. ш. 103°50′ сх. д. / 1.283° пн. ш. 103.833° сх. д. / 1.283; 103.833
Офіційні мови Англійська
Малайська
Китайська
Тамільська
Державний устрій Парламентська республіка
 - Президент Тоні Тан Кен Ям
 - Прем'єр-міністр Лі Сянь Лун
 - Голова Парламенту Майкл Палмер
Історія  
 - Заснування 29 січня 1819[1] 
 - Самоврядування 3 червня 1959[2] 
 - Незалежність від Британії 31 серпня 1963[1] 
 - Унія з Малайзією 16 вересня 1963 
 - Незалежність від Малайзії 9 серпня 1965 
Площа
 - Загалом 712,4 км² (175-е)
 - Води (%) 1,444
Населення
 - оцінка 2010 р. 5 183 700[3] (115-е)
 - перепис 2000 р. 4 117 700
 - Густота 7 126/км² (3-е)
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний $ 239 146 мільярдів[4] (45-е)
 - На душу населення $ 51 226[4] (4th)
ВВП (номінальний) 2008 р., оцінка
 - Повний $ 181.939 мільярдів[4] (44-е)
 - На душу населення $ 38 972[4] (22-е)
ІРЛП  (2007) 0.944[5] (very high) (23-е)
Валюта сінгапурський долар (SGD)
Часовий пояс SST (UTC+8)
Домен інтернету .sg
Телефонний код ++65

Респу́бліка Сінгапу́р, також Сингапур (санск. सिंह siMha — лев і पुर pura — місто) — місто-держава в Південно-Східній Азії на краю Малаккського півострова. Площа 622 км²; столиця — Сінгапур. Складається з острова Сінгапур і 57 дрібних островів. Глава держави Тоні Тан Кен Ям із 1 вересня 2011 року, глава уряду Лі Сянь Лун із 2004 року. Політична система: ліберальна демократія з обмеженнями для опозиції. Експорт: електроніка, нафтопродукти, гума, устаткування, транспортні засоби. Населення 5,2 млн чол.[3] (китайці 75%, малайці 14%, тамільці 7%). Мови: малайська (національна), китайська, тамільська, англійська (державні).

Сінгапур був частиною багатьох місцевих імперій, оскільки був заселений в другому столітті нашої ери. Тут був торговий пункт Ост-Індської компанії в 1819 році з дозволу Джохорського султанату. Британці здобули повну владу над островом в 1824 році, а в 1826 році Сінгапур ввійшов до складу Стрейтс Сетлментс. Під час другої світової війни Сінгапур був окупований японцями та повернувся під владу Британії після війни. Незалежність отримана в 1959. Сінгапур приєднався до нової Федерації Малайзія в 1963, але його еліти не знайшли порозуміння з малайзійським урядом, в першу чергу через різне бачення застав формування нової малайзійської нації. Сінгапур був фактично вимушений підписати 7-го серпня 1965-го року акт державної незалежності. Через потужне зростання багатства вважається одним з Чотирьох азійських тигрів. Економіка сильно залежить від промисловості та сфери обслуговування. Сінгапур світовий лідер в кількох галузях, тут четвертий найбільший фінансовий центр у світі, другий найбільший у світі ринок азартних ігор, третій найбільший нафтопереробний завод. Порт Сінгапуру входить до п’ятірки найзавантаженіших портів світу. В країні більше доларових мільйонерів на душу населення ніж будь-якій іншій країні. Світовий банк відзначає Сінгапур як державу, де найлегше у світі робити бізнес.

Сінгапур — парламентська республіка з вестмінстерською системою урядування та однопалатним парламентом. Партія Народної Дії (ПНД) перемагала на всіх виборах з тих пір як Британія надала незалежність в 1959 році. Правова система Сінгапуру походить від системи англійського права, до якої з часом були введені зміни протягом років, наприклад ліквідація суду присяжних. Популярний образ ПНД як сильне, досвідчене та висококваліфіковане керівництво, яке спирається на кваліфікованих Державних службовців та на освітню систему з наголошенням на особистих здобутках та меритократії; але яка вважається деякими виборцями, опозиційними критиками та міжнародними спостерігачами як авторитарна та така, що занадто обмежує особисті свободи.

Сінгапур один з п’яти засновників Асоціації держав Південно-східної Азії, тут також знаходиться секретаріат APEC, держава є членом Східно-Азійського саміту, руху неприєднання та співдружності націй.

Історія Сінгапуру[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Сінгапуру
Парад японських військ в Сінгапурі

Найстаріші згадки про територію сучасного Сінгапуру існують у китайській літературі. Територія має різноманітні назви за стародавніми джерелами, зокрема назву «Темасек»(або «Тумасік») - з яванської - «місто біля моря», і перша згадка про назву «Сінгапур» датується XIII ст., що в перекладі з малайської означає «Місто Лева».Назва «Тумасік» збереглась до наших днів , сьогодні у назві офіційної резиденції прем'єр-міністра Сінгапуру «Шрі Тумасік» .[6]

Відомо що з VII по XIII століття ця територія знаходилася під владою буддійської імперії Шривіджая, яка у свою чергу керувалася з сусіднього острова Суматра. У XI столітті територія була короткочасно окупована військом індійського короля. Острів переходив з рук в руки і у XVI столітті опинився під владою ісламського султанату Малакка. З часом стратегічно розташоване на шляху давніх морських шляхів місце зазнало повільного занепаду. В результаті португальської окупації Малакки керівний центр султанату перемістився до району Джохор що між Малаккою та Сінгапуром. З цього часу Сінгапур підпорядковано султанатові Джохору.

Велика Британія у пошуку проміжних портів для своїх морських шляхів з колоній на сході підписала угоду 6 лютого 1819 року з султаном Джохору та керівництвом Сінгапура щодо надання дозволу англійцям створити свої поселення на цій території. Невдовзі тут була заснована британська факторія. З 1819 року Сінгапур процвітає як безмитний торговельний центр, підпорядкований Великій Британії. У 1824 році були підписані 2 угоди з голландцями, за якими Голландія визнає права британців на цю землю, та з володарями території щодо надання Сінґапурові статусу володіння Великої Британії в обмін на грошові винагороди.

З часом, у 1832 році, Сінгапур стає адміністративним центром британських колоній в регіоні. У цей час до цих колоній, окрім Сінгапуру, входять Малакка та Пенанг. Порт Сінгапуру стає найважливішім місцем на шляху транспортних суден, які сполучають Європу та Азію. До 1860 року населення зростає до більш ніж 80 тисяч мешканців за рахунок мігрантів з Китаю, Малайзії, Індії, Європи та інших країн.

В ході 2-ї світової війни Сінгапур бомбардувала японська авіація, і 15 лютого 1942 року окупований Японією. Після поразки Японії британці повернулися до Сінгапуру в лютому 1945 року.

В 1946 році Малакка та Пенанг приєдналися до Малайського Союзу і потім до Малайської Федерації у 1948 році. Сінгапур лишився королівською колонією Великої Британії. У 1948 році комуністами була зроблена спроба захопити владу, вони зазнали поразки, в колонії був оголошений надзвичайний стан, який протримався до 1953 року. Статус автономії був отриманий 1959 році і в травні були обрані представники до законодавчих зборів загальним голосуванням, прийнята нова конституція, на чолі влади постав прем'єр-міністр Лі Куан Ю. 16 вересня 1963 року була сформована Малайзія, до її складу входить і Сінгапур з умовами збереження автономії в деяких політичних питаннях.

Сінгапур виходить зі складу Малайзії 9 серпня 1965 року, і постає незалежною демократичною державою у складі Британської Співдружності Націй на чолі з президентом. Отримав членство в ООН 21 вересня 1965 року.

Географія[ред.ред. код]

Сінгапуру належать 63-и острови, включно з головним островом, який широко відомий як Сінгапурський острів або Пулау Уджонг[7]. До Джохору в Малайзії ведуть два головні штучні сполучення: Джохорсько-Сінгапурська гребля на півночі та Друге сполучення Туаса на заході. Острови Джуронг, Пулау Теконг, Пулау Убін та Сентоза найбільші з менших островів Сінгапуру. Найвища точка природня точка – пагорб Букіт Тіма висотою 166 метрів[8].

В процесі проекти намивання землі, які збільшили площу Сінгапуру з 581.5 км2 в 1960-х до 704 км2 на даний момент; ця площа може зрости ще на 100 км2 до 2030 року[9]. Деякі проекти використовують злиття менших островів через намивання землі, щоб утворити більший більш функціональний острів, як було із островом Джуронг[10]. 5% землі Сінгапуру зберігають як заповідники[11]. Через урбанізацію зникли головним чином дощові ліси, Природний заповідник Букіт Тіма єдиний значний дощовий ліс, що залишився[10].

У Сінгапурі екваторіальний клімат без чітко визначених сезонів, постійною температурою та тиском, високою вологістю та рясними дощами. Температура зазвичай коливається від 23 до 32 °C. Середня відносна вологість близько 79% вранці та 73% після обіду[12]. Квітень та травень найгарячіші місяці року, та більш вологий сезон мусонів з листопада по січень[13]. З липня по жовтень, часто буває легкий туман через загоряння кущів в сусідній Індонезії[14].

Клімат Сінгапуру
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 34,3 35,2 36,0 35,8 35,4 35,0 34,0 34,2 34,3 34,6 34,2 33,8 36,0
Середній максимум, °C 30,1 31,2 31,6 31,7 31,6 31,3 30,9 30,9 30,9 31,1 30,6 30,0 31,0
Середній мінімум, °C 23,3 23,6 23,9 24,4 24,8 24,8 24,6 24,5 24,2 24,1 23,7 23,5 24,1
Абсолютний мінімум, °C 19,4 19,7 20,2 20,7 21,2 20,8 19,7 20,2 20,7 20,6 21,1 20,6 19,4
Вологість повітря, % 84.7 82.8 83.8 84.8 84.4 83.0 82.8 83.0 83.4 84.1 86.4 86.9 84.2
Джерело: National Environment Agency (Temp 1929-1941 and 1948-2011, Rainfall 1869-2011, Humidity 1929-1941 and 1948-2011, Rain days 1891-2011) [15]

Економіка Сінгапуру[ред.ред. код]

Мапа Сінгапуру

Сінгапур, порівняно з іншими країнами регіону, має добре розвинену ринкову економіку без помітної корупції, зі стабільними цінами на товари і високою заробітною платнею. Відсоток безробітних становить приблизно 3%. У 2005-06-му роках Світовий банк визнав економіку Сінгапуру найбільш бізнес-привабливою у світі. В місті працевлаштовані десятки тисяч спеціалістів з різних країн світу.

Економіка сильно залежить від експорту, зокрема від електроніки та виробництва.

Занепад світової економіки у 2001-03 роках завдав шкоди й Сінгапурській економіці через зниження попиту у галузі технологій. Туристичний сектор постраждав через спалах гострого респіраторного синдрому у 2003 році. Економічні показники в останні роки почали показувати позитивні результати, так, у 2004 році ВВП країни зріс на 8%, у 2005 році спостерігалося зростання на 5,7%.

До незалежності в 1965 році, Сінгапур був столицею «Стрейтс-Сетлементс» (британських володінь на Малайському півострові) та Колонією Корони (що не має місцевого самоврядування). Ця країна була також основною військово-морською базою Британії в Східній Азії.[16] Завдяки статусу основної британської бази в регіоні, а також маючи найбільший на той час сухий док у світі, у вигляді військово-морської бази Сінгапуру, місто було розрекламоване в пресі як «Гібралтар Сходу».[17] Відкриття Суецького каналу в 1869 році викликало бум світової торгівлі і Сінгапур перетворився на головний торговий вузол у світі, а порту Сінгапуру став одним з найбільших та найзавантаженіших портів світу.[18] До отримання незалежності в 1965, Сінгапур мав ВВП на душу населення $ 511 та посідав третє місце у Східній Азії за цим показником.[19] Після отримання незалежності, прямі іноземні інвестиції та проводимий державою курс на індустріалізацію, оснований на планах Гох Кенг Свіі та Альберта Вінсеміуса створили нову економіку.[20]

The port of Singapore with a large number of shipping containers with the skyline of the city visible in the background
Порт Сінгапуру, один з найбільш завантажених портів світу,[21] з хмарочосами Сінгапуру на задньому плані.

На сьогодні, Сінгапур має високорозвинену ринкову економіку, історично засновану на широкій транзитній торгівлі. Разом з Гонконгом, Південною Кореєю та Тайванем, Сінгапур є одним з Чотирьох Азійських Тигрів. Економіка Сінгапуру відома як одна з найбільш вільних,[22] найбільш інноваційна,[23] найбільш конкурентоспроможна,[24] найсприятливіша для бізнесу[25] та найменш корупційна у світі. В Індексі економічної свободи за 2011 рік, Сінгапур посідає друге місце за вільністю економіки у світі, після Гонконгу. Згідно з Індексом сприйняття корупції, Сінгапур також постійно посідає місце серед найменш корупційних країн світу, поруч з Новою Зеландією та скандинавськими країнами.

Сінгапур займає 14 місце серед найбільших експортерів та 15 місце серед найбільших імпортерів у світі. Країна має найбільший коефіцієнт торгівлі до валового національного продукту (ВНП) у світі 407,9%, що вказує на важливість торгівлі для її економіки. Ця країна єдина в Азії країна, яка має кредитний рейтинг ААА у всіх трьох найбільших кредитно-рейтингових агентств — Standard&Poor's, Moody's та Fitch.[26][27] Сінгапур приваблює велику кількість прямих іноземних інвестицій завдяки своєму розташуванню, вільним від корупції середовищем, досвідченою робочою силою, низькими податками та передовою інфраструктурою. В Сінгапурі знаходиться більше 7000 міжнаціональних корпорацій із Сполучених Штатів, Японії та Європи. Тут розташовано також 1500 компаній з Китаю та 1500 з Індії. Іноземні фірми можна знайти практично в усіх сферах економіки. Сінгапур також є другим по величині іноземним інвестором в Індії.[28] Приблизно 44% робочої сили Сінгапуру не є сінгапурцями.[29] Більше десяти договорів про вільну торгівлю підписано з іншими країнами та регіонами.

Сінгапур також має один з десяти найбільших у світі золотовалютних резервів.[30][31] Валютою Сінгапуру є Сінгапурський долар, який випускається Валютним управлінням Сінгапуру.[32] Він дорівнює Брунейському долару.[33]

Економіка Сінгапуру сильно залежить від експорту та переробки імпортних товарів, особливо в промисловості,[34] яка склала 27,2% ВВП в 2010 році та містить в собі значну частку електроніки, нафтопереробки, хімічної промисловості, машинобудування та біології та медицини. У 2006 році Сінгапур виготовляв 10% світового випуску напівпровідникових пластин.[35] Не зважаючи на свій малий розмір, Сінгапур має багатогалузеву економіку, цю стратегію уряд вважає життєво необхідною для розвитку та стабільності.[36]

Туризм також формує значну частку економіки Сінгапуру, 10,2 мільйонів туристів відвідали країну в 2007 році.[37] Для того щоб привабити більше туристів, в 2005 році уряд легалізував азартні ігри та дозволив створити два грально-розважальних курорти.[38] Сінгапур рекламує себе як центр медичного туризму: близько 200000 іноземців приїжджають туди на лікування кожного року, і медичне обслуговування Сінгапуру планує в 2012 році обслуговувати один мільйон іноземних пацієнтів щорічно та отримати доход 3 мільярди доларів США.[39] Сінгапур також є навчальним центром, і багато іноземних студентів навчається в цій країні. У 2006 році Сінгапур прийняв більше 80000 міжнародних студентів.[40] Тут навчається також більше 5000 малайських студентів, які кожен ранок перетинають дамбу Джохор-Сінгапур з надією отримати кращу освіту в Сінгапурі.[41] У 2009 році, 29% всіх студентів університетів Сінгапуру були іноземцями. Студенти походять в основному з ASEAN (Асоціація держав Південно-Східної Азії), Китаю та Індії.[42]

Сінгапур є світовим лідером в декількох сферах економіки: країна є четвертим основним фінансовим центром у світі,[43] має другий у світі ринок казино,[44] один з трьох найбільших центрів переробки нафти, найбільший у світі виробник нафтобурового обладнання, та є основним судноремонтником у світі.[45][46][47] Порт Сінгапуру є одним з п'яти найбільш завантажених портів у світі.[44] Світовий Банк визнав Сінгапур як найсприятливіше місце у світі для ведення бізнесу[44] та надав йому статус найбільшого центру логістики у світі.[48] Нарешті, країна також займає четверте місце у світі як центр торгівлі іноземною валютою, після Лондона, Нью-Йорка та Токіо.[49]

В результаті світової рецесії та різкого спаду в технологічному секторі, ВВП країни в 2001 році знизився на 2,2%. Комітет економічного обзору, засідання якого відбулось у грудні 2001 року, рекомендував деякі зміни в стратегії управління для пожвавлення економіки. З того часу Сінгапур відновив свій рівень, в основному, завдяки покращенню світової економіки; економіка виросла на 8,3% в 2004 році, 6,4% в 2005[50] та 7,9% в 2006 роках.[51] Після зниження −0,8% в 2009 році, економіка відновилась в 2010 та показала 14,5% ВВП.

Більшість робітників в Сінгапурі задіяні в сфері обслуговування, працевлаштовані 2,151,400 робітників з 3,102,500 в 2010 році. Відсоток незайнятих, економічно активних людей у віці старше 15 років, становить близько 2%.[52] Рівень бідності є низьким, в порівнянні з іншими країнами регіону. Уряд надає дешеве житло (в формі квартир Комісії житлового будівництва) та фінансову допомогу для ще бідніших людей.[53] В Сінгапурі нараховується найбільший відсоток мільйонних будинків, серед яких 15,5% будинків коштують не менше одного мільйона доларів США.[54]

Цифри та факти[ред.ред. код]

Один з видів Сінгапуру.

Галузева зайнятість населення на 2003 рік — Обробна промисловість 18%, Будівництво 6%, Перевезення та засоби сполучення 11%, Сервіс, в тому числі фінансова та комерційна діяльність 39%, інші 26%.

Сільськогосподарська продукція — гума, копра (сушене ядро кокосового горіха), фрукти та овочі, квіти, птиця, яйця, риба, акваріумна риба тощо.

Промисловості — електронна, хімічна, нафтопереробна, харчова промисловість, машинобудування.

Експортні товари — машини та механізми, зокрема електроніка, споживчі товари, хімікати, природне паливо.

У 2004 році партнери в експорті були Малайзія 15,2%, США 13%, Гонконг 9,8%, Китай 8,6%, Японія 6,4%, Тайвань 4,6%, Таїланд 4,3%, Південна Корея 4,1%.

Імпортні товари — машини та механізми, природне паливо, хімікати, харчові товари.

Партнери в імпорті на 2004 рік — Малайзія 15,3%, США 12,7%, Японія 11,7%, Китай 9,9%, Тайвань 5,7%, Південна Корея 4,3%, Таїланд 4,1%.

Країна очолила рейтинг Світового банку «Doing Business» за 2013 рік[55].

Державний устрій країни[ред.ред. код]

Сінгапур — республіка, парламентська демократія англійської однопалатної (Вестмінстерської) системи. Головою держави є президент, якого обирають на 6 років. Голова уряду — Прем'єр-міністр.

Хоча кабінет міністрів формально назначає президент, ця посада скоріше церемоніальна. Виконавча влада належить голові уряду. У 1991-му році президент отримав право вето на рішення парламенту стосовно монетарної і правової політики.

Законодавчий орган — парламент, до якого входять 84 депутати вибрані загальним голосуванням раз на 5 років, а також до 9-ти депутатів, призначених президентом. Правлячою партією Сінгапуру з часів отримання незалежності є і залишається Партія Народної Дії очолювана незмінним лідером країни Лі Куаном Ю (Lee Kuan Yew). Міжнародна організація Freedom House визнає Сігнапур, як «частково вільну» країну. В країні встановлені частково демократичні — частково авторитарні порядки. Хоча виборчий процес (в частині підрахунку голосів) визнається вільним, але правляча партія критикується за цензуру в мас медіа і тиск на опозиційні партії.

Адміністративно Сінгапур поділяється на 5 районів.

Конституція країни була прийнята 3 червня 1959 року; змінена у 1965 після надбання повної державної незалежності.

Охорона правопорядку[ред.ред. код]

Сінгапур є одним з найбезпечніших (2-е місце у світі після Люксембурга) як для своїх громадян, так і для іноземних туристів, держав. Відповідно до міжнародних рейтингів Сінгапур є однією з найменш корумпованих держав світу. У державі існує дуже великий перелік найрізноманітніших штрафів та заборон[56].

Населення[ред.ред. код]

Станом на 2011 рік, чисельність постійного населення Сінгапуру була 5.18 млн жителів, з них 3.25 млн громадяни Сінгапуру, тоді як решта (37%) мають дозвіл на постійне проживання або іноземні працівники. 23% громадян Сінгапуру народились за його межами. У 2011 році було півмільйона жителів з дозволом на постійне проживання. Чисельність постійного населення не враховує 11 млн туристів, що відвідують Сінгапур щорічно.[57][58]

Середній вік сінгапурців 37 років, а середня кількість людей, що проживають в одному домі 3.5 людини. Через нестачу землі 4 з 5-ти сінгапурців живе в квартирах висотних будинків збудованих державою за програмою соціального житла.[59] У 2010 році три чверті сінгапурців жили в помешканнях рівних або більших ніж чотирикімнатна квартира будівництва HDB або приватного. Процент домовласників серед громадян та резидентів рівний близько 87.2%.[60][61] Рівень поширення мобільних телефонів надзвичайно високий і дорівнює 1400 абонентів мобільного зв’язку на 1000 чоловік. Проте тільки 1 з 10 жителів володіє автомобілем.[58]

У 2010 році, загальний рівень народжуваності був 1.1 дитини на жінку, третє найнижче значення у світі і значно нижче рівня 2.1 необхідного для підтримки чисельності населення без зміни. Щоб подолати цю проблему, протягом останніх десятиріч уряд Сінгапуру заохочує іноземців іммігрувати до Сінгапуру. Велика кількість іммігрантів забезпечила зростання населення Сінгапуру.[62] В Сінгапурі традиційно один з найнижчих рівнів безробіття серед розвинутих країн. Сінгапурський рівень безробіття за останнє десятиріччя не перевищував 4%, досягнувши свого піку в 3% протягом світової фінансової кризи 2009 року, проте згодом впав до 1.9% в 2011 році.[63][64]

Близько 40 процентів жителів Сінгапуру іноземці, один з найвищих показників у світі.[65] Уряд розглядає можливість обмеження таких робітників, хоча визнає, що вони грають значну роль в економіці країни.[66] Іноземні працівники становлять 80% в будівельній галузі та до 50% в сфері послуг.[67][68]

Згідно з урядовим переписом 2009 року 74.2% жителів були китайцями, 13.4% — малайцями, та 9.2% індійського походження,[69] тоді як жителі європейського походження становили 3.2%. До 2010 року, кожна людина могла відмітитись як представник тільки однієї національності, по замовчуванню брали національність його чи її батька, таким чином, люди змішаного походження в урядових переписах групувались виключно по батьківській лінії. Починаючи з 2010 року, люди можуть вибирати подвійну класифікацію, в якій вони вказують першу національність та другу національність, але не більше двох.[70]

Освіта[ред.ред. код]

Освіта в Сінгапурі підпорядковується Міністерству освіти, яке керує освітньою політикою. Міністерство контролює процес розвитку і управління державними школами, які отримують державне фінансування, а також виконує консультативну та контролюючу роль в приватних школах. Для приватних і державних шкіл існують відмінності щодо рівня їх автономії у виборі навчальних програм, масштабів державної допомоги і фінансування, навантаження на учнів а також правил прийому учнів.

Діти із фізичними вадами відвідують спеціальні школи, які також підпорядковуються Міністерству освіти Сінгапуру. Витрати на освіту зазвичай становлять близько 20 відсотків національного бюджету, який субсидіює державні і підтримувані урядом приватні заклади освіти. При цьому вартість навчання для не громадян Сінгапуру є відчутно вищою, ніж для громадян Сінгапуру.

У 2000 році Парламент Сінгапуру прийняв закон, що регламентує обов’язковість освіти для дітей шкільного віку, а також запроваджує відповідальність для батьків у випадку, якщо вони не забезпечують належним чином відвідування школи своїм дітям. Винятки дозволяються у випадку, якщо дитина навчається на дому або у спеціалізованій релігійній школі.

У навчальних закладах Сінгапуру викладання більшості предметів здійснюється англійською мовою, особливо це стосується математики і природничих наук. Колишній прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю запропонував ідею англійської мови, як мови повсякденного спілкування, яка б полегшувала спілкування громадян різних етнічних і культурних груп, а також спрощувала б процес інтеграції Сінгапуру у світову економіку.

Етнічні групи та мови[ред.ред. код]

За даними перепису населення 2000 року, в країні наявні такі етнічні групи — китайці 76,8%, малайці 13,9%, індійці 7,9%, інші 1,4%.

Мови в користуванні, за звітом перепису населення 2000 року: китайська мова мандарин — 35%, англійська — 23%, малайська — 14,1%, китайська мінь (хоккієн) — 11,4%, китайська кантонська 5,7%, китайська теочю — 4,9%, тамільська — 3,2%, інші китайські діалекти — 1,8%, інші мови — 0,9%.

Більшість сінгапурців розмовляє англійською. Існують два варіанти англійської мови: офіційна стандартна сінгапурська англійська, і простонародна креольська мова, що називається сингліш. Уряд Сінгапуру заохочує двомовність, надаючи перевагу англійській, як мові міжнародного спілкування, і мандарину, як мові зв'язку з колишньою батьківщиною. Ця політика проводиться за рахунок інших китайських мов, викладання яких не ведеться у школах. Критикується також сінгліш. Все ж, відмирання традиційних мов різних етнічних спільнот відбувається дуже повільно, а сингліш залишається основною говіркою на вулицях Сінгапура.

Релігійні течії країни[ред.ред. код]

Вид міста.

Сінгапурці здебільшого матеріалістичні й прагматичні. Ідеалом для них є принцип п'яти C: cash (гроші), credit card (кредитна картка), car (авто), condo (кондомініум), country club (кантрі-клуб), але духовне життя в країні теж існує.

За даними перепису населення 2000 року в Сінгапурі сповідуються такі релігії: буддизм — 42,5%, іслам — 14,9%, даосизм — 8,5%, індуїзм — 4%, католицизм — 4,8%, інші християни — 9,8%, інші 0,7%, не релігійні 14,8%.

Здоров'я[ред.ред. код]

Сінгапур має загалом ефективну систему охорони здоров’я, незважаючи на досить низькі бюджетні витрати, як для розвинутих країн.[71] Світова організація охорони здоров’я дає Сінгапуру шосте місце у світі в своєму звіті.[72] Загалом, Сінгапур має найнижчий рівень дитячої смертності у світі протягом останніх двадцяти років.[58] Середня очікувана тривалість життя в Сінгапурі 79 для чоловіків та 83 для жінок, що дає країні 15-те місце в світовому рейтингу. Майже все населення має доступ до якісної води та каналізації. Щороку від СНІДу в країні помирає менш ніж 10 чоловік на 100 000. Тут високий рівень імунізації. Показник ожирінням в дорослому віці менший ніж 10%.[73]

Система охорони здоров’я заснована на принципах "трьох M". Що означає: Medifund, який забезпечує захист для тих, хто не може дозволити собі медичне обслуговування, Medisave, обов’язкова схема медичних заощаджень, яка охоплює близько 85% населення, та Medishield, схема медичного страхування, що фінансується державою.[71] Державні лікарні в Сінгапурі мають автономію щодо управлінських рішень та конкурують за пацієнтів. Для осіб з низькими доходами існують схеми субсидій.[74] У 2008 році, система охорони здоров’я була профінансована на 31.9%, що становить приблизно 3.5% від ВВП Сінгапуру.[75]

Культура[ред.ред. код]

Театри, музеї, бібліотеки[ред.ред. код]

Парки, зоопарки, акваріуми[ред.ред. код]

Українсько-Сінгапурські зв'язки[ред.ред. код]

  • Посольство України в Республіці Сінгапур
  • 2008 рік ознаменувався початком розвитку українсько-сінгапурського співробітництва у сфері освіти. У період з 13 по 15 листопада 2008 року було здійснено візит до України сінгапурської науково-освітянської делегації у складі представників Агентства «A-STAR», Національного університету Сінгапуру (НУС) і Наньянгського технологічного університету (НТУ). У результаті сінгапурськими фахівцями було встановлено контакти із провідними українськими вищими навчальними закладами, а також обговорено перспективи подальшого розвитку двостороннього співробітництва у науково-освітянській і науково-дослідній сферах.[76]
  • 3 квітня 2009 року у Верховній Раді України було утворено депутатську групу Верховної Ради України з міжпарламентських зв'язків з Республікою Сінгапур [77].
  • Для громадян України в Сінгапурі потрібна віза. Максимальний термін перебування в країні два тижні. 3а наявності авіаквитків в третю країну при перебуванні в Сінгапурі до 96 годин віза не потрібна.

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Singapore: History». Asian Studies Network Information Center. Процитовано 2007-11-02. 
  2. Hoe Yeen Nie (2 червня 2009). «State of Singapore came into being 50 years ago on 3 June». Channel News Asia (Singapore). 
  3. а б Population (Mid Year Estimates) & Land Area Statistics Singapore (2011).
  4. а б в г «Singapore». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-10-01. 
  5. «Human Development Report 2009. Human development index trends: Table G». United Nations. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2009-10-05. 
  6. ru:На суше и на море (альманах)1970 року - ст 172
  7. Savage, Victor R.; Yeoh, Brenda S.A. (2004). Toponymics: A Study of Singapore's Street Names. Singapore: Eastern Universities Press. ISBN 978-981-210-364-2. 
  8. «Bukit Timah Hill». Heritage Trails. Процитовано 2010-04-22. 
  9. «Towards Environmental Sustainability, State of the Environment 2005 Report». Ministry of the Environment and Water Resources. Архів оригіналу за 23 June 2011. Процитовано 22 April 2010. 
  10. а б «Earthshots: Satellite Images of Environmental Change: Singapore». Earthshots. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано 2011-02-18. 
  11. «Interesting facts of our Garden City». National Parks Board. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано 2012-07-31. 
  12. «Weather – Singapore». BBC News. Процитовано 13 April 2011. 
  13. «Weather Statistics». National Environment Agency. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-04-22. 
  14. Bond, Sam (2 October 2006). «Singapore enveloped by Sumatran smog». Edie newsroom. Процитовано 2 June 2011. 
  15. «Weather Statistics». National Environment Agency. Процитовано 23 October 2012. 
  16. «Timeline: Singapore». 2011. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-12. 
  17. «World War II». 2011. Процитовано 12 October 2011. 
  18. «Port of Singapore». 2011. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-12. 
  19. GDP (per capita) (1968) by country[недійсне посилання], NationMaster.com.
  20. Murphy, Craig (2006). The United Nations Development Programme: A Better Way?. Cambridge University Press. с. 101. ISBN 9780521864695. 
  21. Kelly, Rachel (10 January 2008). «Singapore retains busiest world port title». Channel News Asia (Singapore). 
  22. Li, Dickson (1 February 2010). «Singapore is most open economy: Report». Asiaone (Singapore). Процитовано 10 May 2011. 
  23. «Singapore ranked 7th in the world for innovation». The Straits Times (Singapore). 5 March 2010. Процитовано 23 August 2010. 
  24. «The Global Competitiveness Index 2009–2010 rankings and 2008–2009 comparisons». World Economic Forum. 2010. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-02-18. 
  25. «Singapore top paradise for business: World Bank». AsiaOne (Singapore). Agence France-Presse. 26 September 2007. Процитовано 22 April 2010. «For the second year running, Singapore tops the aggregate rankings on the ease of doing business in 2006 to 2007.» 
  26. «Remaining countries with AAA credit ratings». 2011. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-12. 
  27. «Singapore Case». 2011. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-12. 
  28. http://www.channelnewsasia.com/stories/singaporebusinessnews/view/1104667/1/.html
  29. http://www.salary.sg/2010/44-percent-of-workforce-are-non-citizens/
  30. Official Foreign Reserves, Monetary Authority of Singapore.
  31. «Top 10 countries with Largest Foreign Exchange Reserves», Shine, 8 September 2009.
  32. Low Siang Kok (22 June 2002). «Chapter 6: Singapore Electronic Legal Tender (SELT) – A Proposed Concept». The Future of Money. Paris: Organisation for Economic Co-operation and Development. с. 147. ISBN 9789264196728. Процитовано 28 December 2007. 
  33. Monetary Authority of Singapore (9 April 2007). "The Currency History of Singapore". Прес-реліз. Переглянутий 22 April 2010.
  34. «Gross Domestic Product by Industry». Department of Statistics. 2007. Архів оригіналу за 24 June 2008. Процитовано 22 April 2010. 
  35. Xilinx (14 September 2007). "Xilinx Underscores Commitment To Asia Pacific Market At Official Opening Of New Regional Headquarters Building In Singapore". Прес-реліз. Переглянутий 22 April 2010.
  36. «A diversified economy vital amid turmoil, says Hng Kiang». 2011. Процитовано 12 October 2011. 
  37. Year Book of Statistics, Singapore. Singapore Tourism Board.
  38. Ministry of Trade and Industry (18 April 2005). "Proposal to develop Integrated Resorts – Ministerial Statement by Prime Minister Lee Hsien Loong". Прес-реліз. Переглянутий 22 April 2010.
  39. Dogra, Sapna (16 July 2005). «Medical tourism boom takes Singapore by storm». Express Healthcare Management (Mumbai). Процитовано 22 April 2010. 
  40. «Developing Asian education hubs». 2011. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-12. 
  41. «The long, long ride». 2011. Процитовано 12 October 2011. 
  42. «Foreign Students in Singapore». 2011. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-12. 
  43. «Global Financial Centres 7», City of London, March 2010.
  44. а б в Shamim, Adam (12 August 2011). «Singapore D2 miracle dims as income gap grows». Edmonton Journal (Alberta, Canada).  Текст «agency-Bloomberg News » проігноровано (довідка)
  45. http://www.edb.gov.sg/edb/sg/en_uk/index/industry_sectors/energy/facts_and_figures.html
  46. Burton, John (10 April 2006). «Singapore economy grows 9.1% in first quarter». Financial Times (London). 
  47. http://www.edb.gov.sg/edb/sg/en_uk/index/industry_sectors/marine___offshore/facts_and_figures.html
  48. Yang Huiwen (7 November 2007). «Singapore ranked No. 1 logistics hub by World Bank». The Straits Times (Singapore). 
  49. «Annual Report 2005/2006». Monetary Authority of Singapore. Процитовано 2011-07-02. 
  50. «Performance of the Singapore Economy in 2005». Ministry of Trade and Industry. Архів оригіналу за 23 August 2006. Процитовано 22 April 2010. 
  51. Loh, Dominique (31 December 2006). «CPF increase possible if outlook stays good: PM Lee». Channel NewsAsia (Singapore). Архів оригіналу за 27 January 2007. 
  52. Ministry of Manpower (31 January 2011). "Employment Situation in Fourth Quarter 2010". Прес-реліз.
  53. Yuen Belinda Squatters no more: Singapore social housing 3 Global Urban Development Magazine (November 2007) (1).
  54. The Boston Consulting Group (31 May 2011). "Global Wealth Continues Its Strong Recovery with $9 Trillion Gain, but Pressures on Wealth Managers Persist, Says Study by The Boston Consulting Group". Прес-реліз.
  55. Doing Business 2013 report
  56. Наша планета: Безопасность в Сингапуре. Традиции
  57. «Census of population». Singapore Department of Statistics. 2010. Архів оригіналу за 2010-10-10. Процитовано 2011-07-02. 
  58. а б в «Key annual indicators». Singapore Department of Statistics. 2011. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано 2011-07-02. 
  59. «HDB». HDB. 2011. Процитовано 2 July 2011. 
  60. «Key demographic indicators, 1970–2010». Singapore Department of Statistics. 2010. Архів оригіналу за 2007-08-01. Процитовано 2011-07-02. 
  61. «Resident Population by Place of Birth, Ethnic Group and Sex». Singapore Department of Statistics. 2010. Архів оригіналу за 2010-11-13. Процитовано 2011-07-02. 
  62. Ng, Julia (7 February 2007). «Singapore's birth trend outlook remains dismal». Channel NewsAsia (Singapore). Процитовано 22 April 2010. 
  63. «Unemployment». MOM. 2010. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-07-02. 
  64. «S'pore unemployment rate falls to three-year low». CNA. 2011. Процитовано 2011-07-02. 
  65. "Trends in international migrant stock: The 2008 revision", United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Population Division (2009).
  66. «Singapore may cap low-skilled foreign workers». TV New Zealand. 2 February 2010. Процитовано 11 April 2011. 
  67. «Executive summary». Building and Construction Authority. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-04-11. 
  68. Sudderuddin, Shuli (22 February 2009). «Singapore's phantom workers». The Straits Times (Singapore). Процитовано 11 April 2011. 
  69. «Population Trends 2009». Singapore Department of Statistics. Архів оригіналу за 2009-10-07. Процитовано 2009-09-28. 
  70. Hoe Yeen Nie (12 January 2010). «Singaporeans of mixed race allowed to 'double barrel' race in IC». Channel NewsAsia (Singapore). Процитовано 18 February 2011. 
  71. а б Tucci, John (2010). «The Singapore health system – achieving positive health outcomes with low expenditure». Towers Watson. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано 2011-03-16. 
  72. WHO (2000). «World Health Report». WHO. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано 2011-11-02. 
  73. «Singapore: Health Profile». World Health Organisation. 2010-08-13. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано 2011-03-16. 
  74. «The World Health Report». World Health Organisation. 2000. с. 66. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано 2011-03-16. 
  75. «Core Health Indicators Singapore». World Health Organisation. May 2008. Процитовано 16 March 2011. 
  76. Науково-технічне співробітництво
  77. Склад депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв'язків з Республікою Сінгапур

Джерела[ред.ред. код]

  1. Дані ЦРУ щодо Сінгапуру (англ.)
  2. Дані щодо Сінгапуру Техаського Університету в Остені, США (англ.)
  3. Дані Гавайського Університету (англ.)

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Thanh H. Vuong, Stratégies technico-commerciales asiatiques, dans Études internationales, vol. XXII, n° 3, p. 551-575, septembre 1991
  • Thanh H. Vuong & Jorge Virchez, Communauté économique de l’Asie Pacifique : essai d’anthropolgie économique et de géographie politique, Presses Inter Universitaires, Cap Rouge, Québec, QC, 2004
  • Rodolphe De Koninck, Singapour, la cité-État ambitieuse, Belin et La Documentation Française, France 2006
  • Noel Barber, Tanamera, 1981.
  • Michael Hill, Kwen Fee Lian, The Politics of Nation Building and Citizenship in Singapore., Routledge, 1995, ISBN 0-415-12025-X

Посилання[ред.ред. код]

Урядові структури:

Загальна інформація: