Елен Грімо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елен Грімо
фр. Hélène Grimaud
Основна інформація
Дата народження 7 листопада 1969(1969-11-07)[1][2][…] (54 роки)
Місце народження Екс-ан-Прованс[1][4][5]
Роки активності 1985 — тепер. час
Громадянство Франція
Професії піаністка, музикантка, письменниця
Освіта Паризька вища національна консерваторія музики й танцю і Conservatoire à rayonnement régional de Marseilled
Вчителі Jacques Rouvierd
Інструменти фортепіано
Лейбли Deutsche Grammophon, Erato Records і Teldecd
Нагороди
helenegrimaud.com
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Елен Грімо (фр. Hélène Grimaud; нар. 7 листопада 1969, Екс-ан-Прованс) — французько-американська піаністка. З сім'ї корсиканських євреїв по матері і берберських євреїв по батькові[6].

Біографія[ред. | ред. код]

Навчалася в Марсельській консерваторії у П'єра Барбізе і (з 1982 р.) в Паризькій консерваторії у Жака Рув'є. 1985 року була вшанована премією Grand Prix du Disque за запис Сонати № 2 Сергія Рахманінова. Рівночасно із закінченням консерваторії отримала диплом з етології зі спеціалізацією по поведінці тварин в природному місці існування. З 1991 року жила в США, спершу в Таллахассі, а потім в штаті Нью-Йорк, де разом зі своїм тодішнім бойфрендом фотографом Генрі Фейром заснувала Центр збереження вовків (англ. Wolf Conservation Center) — невеликий заповідник, в якому жили 17 вовків і проводилися просвітницькі заходи, спрямовані, як пояснювала Грімо, на прояснення постаті образу вовка як ворога людини[7] . З 2007 року живе в Швейцарії.

Репертуар[ред. | ред. код]

Серед основних записів Грімо — Концерт № 1 для фортеп'яно з оркестром Йоганнеса Брамса (1997, з Берлінською державною капелою під керуванням Курта Зандерлінга), Концерти Бетховена — № 4 (1999, з Нью-Йоркським філармонічним оркестром під керуванням Курта Мазура) і № 5 (2007, з Дрезденською державної капелою під керуванням Володимира Юровського), — цей останній запис змусив одного з американських рецензентів назвати Грімо «художницею неймовірної проникливості»[8]; критика виділяла також її виконання твори Арво Пярта «Credo», що дав назву однойменному диску (що включав твори Бетховена і Джона Корільяно)[9].

Книги[ред. | ред. код]

В 2003 році випустила збірку автобіографічних і публіцистичних заміток «Дикі варіації» (фр. Variations Sauvages), англійське видання під назвою «Дикі гармонії: Життя з музикою і вовками», англ. Wild Harmonies: A Life of Music and Wolves.

Визнання[ред. | ред. код]

У 2000 році була вшанована премією «Віктуар де ля мюзік» як кращий інструменталіст року, а в 2004 році отримала цю ж премію в номінації «Victoire d'honneur» (За заслуги перед музикою).

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #129856134 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ FemBio database
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ https://www.francemusique.fr/personne/helene-grimaud
  5. ↑ Who's Who in France — Paris: 1953. — ISSN 0083-9531; 2275-0908
  6. ↑ John Rockwell. Sacre Bleu! Don't Call Her French, Or Even Female // The New York Times, May 29, 1994.
  7. ↑ James R. Oestreich. A Pianist Harmonizes With Wolves [Архівовано 30 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // The New York Times, 5 November 2006.
  8. ↑ Julie Amacher. Exhilarating Beethoven from Helene Grimaud [Архівовано 9 липня 2008 у Wayback Machine.] // Minnesota Public Radio, November 6, 2007.
  9. ↑ Arnaud Schwartz. Hélène Grimaud, une carrière faite de rencontre [Архівовано 5 січня 2008 у Wayback Machine.] (фр.)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елен_Грімо&oldid=39303436