Вовк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вовк звичайний
Період існування: пізній Плейстоцен - сучасність
Номінативний підвид вовка
Номінативний підвид вовка
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Псовиді (Caniformia)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид: Вовк звичайний
Біноміальна назва
Canis lupus
Карл Лінней, 1758
Ареал: зеленим - сучасний; червоним - історичний.
Ареал: зеленим - сучасний; червоним - історичний.
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 180596
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 3746
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9612
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Canis lupus
Fossilworks: 44860[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных 44860[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных

Вовк, вовк звичайний (Canis lupus L.) — хижий ссавець з роду пес (Canis) родини псових (Canidae), що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози. Також відомий як сірий вовк, сірко, або дикий собака або дикий пес.

На думку етнопсихолога М.-Л. А. Чепи, фольклориста В. Давидюка вовк є центральним персонажем українського тотемізму.

Зовнішня будова[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк зазвичай більший за вівчарку: довжина тіла з головою, але без хвоста досягає 110–160 см, хвоста — 35—52 см. Висота в плечах 65—95 см. Маса зазвичай 45—60 кг. В літературі згадуються вовки вагою, начебто, до 90 кг; але серед багатьох сотень точно зважених вовків з Євразії та Північної Америки маса жодного не перевищувала 79 кг, а таких нараховувалось 3 чи 4 особини. Найважчий вовк був застрелений на Житомирщині, його маса становила 86 кг[Джерело?].

Забарвлення та розміри вовків піддаються сильній індивідуальній та географічній мінливості. Тільки на території Євразії нараховується 10—15 підвидів, і десь стільки ж в Північній Америці. Найкрупніші вовки трапляються в крайній півночі ареалу, в лісотундровій та тундровій зонах, найменші — на півдні. Перші забарвлені в дуже світлі тони, а взимку практично зовсім біліють. В лісовій зоні мешкають вовки найбільш інтенсивно забарвлених підвидів, тоді як на півдні, в пустелях, їх змінюють тварини тьмяно-жовтого кольору.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Поширення підвидів вовка

Вовк розповсюджений досить широко. Він трапляється на Піренейському півострові, в Італії, скандинавських країнах, в країнах Балканського півострова, Румунії, і далі — практично в усій північній та центральній Євразії аж до Чукотського півострова; але в багатьох частинах ареалу є досить рідкісним. В історичні часи вовк мешкав в Японії, та був там знищений. На північноамериканському континенті сучасна південна межа ареалу вовка приблизно збігається із кордоном США та Канади (див. карту). В Україні вовк трапляється на всій території за виключенням Кримського півострову, але більш-менш звичайним є тільки в лісовій зоні та в Карпатах.

Білий арктичний вовк (підвид, що мешкає на Канадському Арктичному архіпелазі та в Гренландії)

Вовк в країнах Європи[2] :

  • Швеція — 270 особин. Тенденція зростання. Виплата компенсацій за збитки і коштів для забезпечення захисту.[3]
  • Польща — 700–800 особин. Тенденція зростання. Вид, що охороняється. Полювання дозволено тільки в Бещадах. Компенсації не платять.[4]
  • Латвія — 600 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 900 особин. Компенсаціі не платяться.
  • Словаччина — 350–400 особин. Вид охороняється за рядом винятків. Компенсація виплачується.
  • Естонія — 200 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 500. Компенсація виплачується.[5][6]
  • Німеччина — 35-60 вовків. Вид, що охороняється. Компенсацій немає.[7]
  • Франція — 80-100 особин. Вид, що охороняється. Компенсації виплачуються.
  • Білорусь — 1500–2000. Мисливський вид. Компенсації не виплачуються. До недавнього часу виплачувалися винагороди за здобич, але треба уточнювати, адже пройшов цикл внесення змін до законодавства.
  • Україна — 2600–2700. Мисливський вид. Компенсація за завдані збитки не виплачується.
  • Фінляндія — 120–140 вовків. Полювання дозволено в місцях розведення оленів. Компенсація виплачується. Великий приплив вовків з території Карелії.
  • Чехія — 20-30 особин. Захищений вид. Компенсації збитків немає.

Екологія[ред.ред. код]

Вовк відрізняється великою екологічною пластичністю. Він живе в найрізноманітніших ландшафтах, віддаючи перевагу відкритому степу, напівпустелі, тундрі, лісостепу, і за можливості уникаючи суцільних лісових масивів. Причиною того є достаток корму, насамперед наявність диких та свійських копитних тварин, а також умови полювання на них, особливо взимку, коли на розподіл та чисельність хижака вирішальний вплив завдає висота снігового покриву.

Вовк, що біжить снігом

Справа в тому, що в пухкому глибокому снігу в лісах вовки сильно провалюються та не можуть догнати лося або оленя. Ситуація змінюється тільки навесні, під час витривалих настів, котрі легко витримують хижаків, але провалюються під копитними тваринами. Загалом, полювання вовків на відкритій місцевості в середньому є набагато ефективнішим, ніж в суцільному лісі.

Для вовків звичайним є родинний спосіб життя. Пари у них утворюються на невизначено довгий строк, практично на все життя. Основу вовчої зграї зазвичай складають батьки з виводком цьогорічних молодих вовків, до якого можуть приєднуватися торішні «прибулі» тварини та холості самці. В зграї лише зрідка буває більше ніж 10—12 особин. Найбільша постійна зграя була зафіксована на Алясці і складалася з 36 вовків. Інколи окремі зграї об'єднуються, що трапляється в місцях скупчення диких або свійських копитних, але такі об'єднання завжди бувають лише тимчасовими; в Казахстані в такому вовчому об'єднанні одного разу було зафіксовано 42 вовки.

Вовки досить сильно прив'язані до лігва, і полюють в межах чітко визначеного, хоча й досить великого, району. Якщо їх не переслідують, вони вперто тримаються в уподобаній місцевості. При цьому ділянки окремих родин ізольовані одна від одної, ніколи не перекриваються, і суворо охороняються своїми господарями. Кордони своєї території вовки позначають за допомогою сечових точок та випорожнень на визначених, звичайно добре помітних, пунктах: на окремих купинах, кущах, біля окремо стоячих дерев, стовпів і т.ін. Цей «нюховий телефон» слугує важливим і точним засобом взаємного інформування тварин, запобігаючи зіткненням між господарями ділянки та прибульцями, а в період розмноження, навпаки, сприяючи зустрічі самців та самок. Площі ділянок окремих зграй розрізняються дуже сильно: у східній Європі радіус окремої ділянки становить 3—6 кілометрів, у східному Сибіру влітку — приблизно 10 км, а взимку — до 35 км.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Вовк на відпочинку

Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Справа в тому, що за допомогою різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із аналізаторів у вовків найрозвиненішим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.

Добре розвинена вища нервова діяльність сполучається у вовків з силою, спритністю, невтомністю, швидкістю бігу та іншими фізичними даними, що значно підвищують шанси цього хижака у боротьбі за виживання. Він без видимих зусиль може нести в зубах вівцю, тримаючи її перед собою або закинувши за спину. Зазвичай вовк розвиває швидкість до 55—60 км/год, але на полюванні його швидкість може бути і 65 км/год, в екстремальних випадках заледве може розвинути і 80-85 км/год, а стометрову відстань перед нападом може подолати за 4 секунди тобто зі швидкістю в 90 км/год. Вовк здатний здійснювати переходи до 60—80 км за ніч, а в середньому за добу (в лісовій зоні) проходити понад 20 км.

В тундрі, а також в горах, вовки здійснюють сезонні кочування за стадами диких та свійських копитних. Іноді спостерігається помітне збільшення кількості вовків в деякій місцевості внаслідок різкого погіршення умов існування в сусідніх районах.

Вовк — типовий хижак, що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози.

Поряд з великими тваринами в харчуванні вовків велику роль відіграють дрібні — зайці, дикі кролі, мишоподібні гризуни. В теплу пору року вовки ловлять дуже велику кількість польових мишей, лемінгів та інших тваринок такого ґатунку, і на цій їжі добре вгодовуються і навіть жиріють до зими. Влітку вовки не втрачають випадку з'їсти кладку яєць птахів, що гніздяться на землі, пташенят в гнізді, а іноді ловлять навіть водоплавних птахів. Здобиччю вовків також можуть стати лисиці, єнотоподібні собаки, єноти та інші невеликі хижаки, а також свійські собаки, за якими вовки часто полюють спеціально, навіть витягуючи їх ночами з конури на подвір'ї. Зрідка зголоднілі взимку вовки можуть нападати на сплячих у барлогу ведмедів. Також серед вовків спостерігаються випадки канібалізму.

Вовки на полюванні оточили американського бізона

На відміну від деяких інших хижих тварин, вовки часто повертаються до недоїдених решток своєї здобичі, особливо в голодний час. Не гордують вони також трупами домашньої худоби, а на морських узбережжях — тушами тюленів та інших морських тварин, викинутих на берег.

В степах та пустелях звичайною їжею вовків є різноманітні плазуни та сарана (в роки масового виплоду).

Вовки, особливо в південних частинах ареалу, поїдають і деякі рослинні корми — різні ягоди, плоди конвалії, дикі та садові фрукти (падалку), навіть гриби. В степах вони часто поїдають кавуни та дині, втамовуючи таким чином не стільки голод, скільки спрагу, тому що потребують регулярного і досить об'ємного водопою. В Українських Карпатах відомі факти поїдання вовком стиглих плодів горобини.

Вовк відомий своєю ненажерливістю. Дійсно, якщо він голодний, то здатний з'їсти до 10 кілограм м'яса за раз. Але в звичайних умовах добова норма на дорослі тварини складає всього лише близько 2 кг, решта м'яса просто розтягується та приховується на запас, і з'їдається пізніше; це не завжди береться до уваги, і сприяє перебільшеній уяві про ненажерливість вовків. З іншого боку, цій тварині притаманна дивовижна здатність голодувати, не втрачаючи при цьому життєвих сил. В Ямальскій тундрі поранений вовк пролежав, не міняючи місця і не полюючи, тобто будучи голодним, 17 діб. Він дуже схуднув, але повністю одужав від поранень і після цього біг як здоровий.

В процесі полювання вовків на велику дичину особливо добре видно, наскільки це високорозвинені хижаки і якою складністю відрізняється їхня поведінка. Навіть полюючи вдвох влітку, вовки нерідко практикують поділ обов'язків, коли один з них стає заганяйлом, а інший ховається в засідці. Перший при цьому діє дуже обережно, поступово та методично направляючи намічену жертву в бік свого напарника. В зграї, що переслідує оленя, лося або сайгу, часто одні хижаки біжать безпосередньо за жертвою, а інші — не поспішаючи зрізують кути, і, відпочивши, змінюють перших. При цьому хижаки демонструють вражаючу невтомність, нещадну настирливість і рано чи пізно в абсолютній більшості випадків домагаються свого. Іноді вони заганяють оленів на скелі, і, оточивши, чекають, коли ті, втомившись, спробують прорватись і втекти. Нарешті, вовки вміло виганяють оленів та сарн на ковзку голу кригу річок та озер взимку або ріжуть їх в глибокому пухкому снігу або по насту. Але в інших умовах вони не здатні наздогнати здорового дорослого оленя, тому їхня здобич більш ніж на 60% складається з хворих та старих тварин.

Розмноження[ред.ред. код]

Вовченя в зоопарку в Данії
Вовк біля лігва

Гін у вовків буває взимку, в різних районах ареалу — з грудня до березня. У старих вовків гін звичайно протікає в досить мирній обстановці, якщо їхня пара збереглася або якщо не з'явився інший, самець-одинак. Коло молодих та самотніх старих вовчиць може збиратись група самців. Між ними часто виникають жорстокі бійки за право стати партнером самки, часто із смертельним результатом для найслабкіших. Цьому сприяє надлишок самців, що часто спостерігається в популяціях вовків Євразії та Північної Америки.

Лігвом вовкам звичайно слугують різні природні притулки — під вивернутим корінням дерев, серед бурелому, в нішах, на схилах яруг та балок, у скельних розщелинах і т. ін. Іноді вовки пристосовують для себе нори борсуків, песців, лисиць та шакалів шляхом їх розширення та поглиблення, рідше — риють нори самі. Своє лігво вовки влаштовують звичайно в глухих, важко досяжних місцях, обов'язково неподалік від водойм, ретельно його маскуючи; при підході до лігва вони вдаються до різноманітних мір безпеки, щоб не видати місцезнаходження потомства. Але, на відміну від цього, відомий цілий ряд випадків, коли вовчат знаходили в цілком несподіваних місцях: в старих скиртах соломи, штабелях дров, складах снігозахисних щитів повз дорогою, і навіть в хлібному полі за кількасот метрів від села.

Вовченя біля батьків

Характерно, що вовки ніколи не полюють поблизу свого лігва, а лише на відстані 7—10 кілометрів — що, звичайно, також сприяє безпеці виводку. Після того, як вовчата достатньо підростуть, щоб слідувати за батьками, вовки припиняють користуватись постійним лігвом, а зупиняються на відпочинок щоразу в іншому, але завжди надійному, місці.

Вагітність у вовків продовжується від 65 до 75 діб. У виводку в середньому нараховують 5—6 вовчат, зрідка до 14—15, а інколи — лише 1—2 (у старих або молодих вовчиць).

Вовчата народжуються навесні, сліпими, із закритими вушними отворами, вкриті рідкою бурою шерстю. Прозрівають через 9—15 днів; в трьохтижневому віці починають виповзати з лігва; півтора місяці мати годує їх молоком, але вовчата ще в цей період починають потрохи їсти напівперетравлене м'ясо, що його відригує самець, який весь цей час постачає їжу вовчиці та вовчатам. Вовчата зростають швидко: за перші 4 місяці їхня маса збільшується майже в 30 разів, але потім темп росту помітно зменшується.

Поступово вовчата привчаються вбивати дрібних тварин, яких їм приносять батьки, а потім вчаться і полювати по справжньому. Хоч дорослі вовки досить уважно піклуються про своє потомство, тим не менше багато вовчат гине на першому році життя: смертність у вовків в цей період життя найбільша і досягає 60—80%.

Відповідно до спостережень за канадськими тундровими вовками, у вихованні вовчат часто окрім батьків може брати участь молодий самець-одинак, що цього року залишився самотнім (в художній літературі це явище описане в книзі канадського натураліста Фарлі Моуета «Не кричи „Вовки“!» (Farley Mowet: «Never Cry Wolf»)).

Вовки досягають статевої зрілості на другому році життя, а самиці — тільки в трирічному віці, та й то часто на перший рік не здатні знайти собі пару. В природі вовки живуть максимум до 15—20 років, але вже у віці 10—12 років в них виявляються ознаки старіння.

Охоронний статус[ред.ред. код]

В ряді місцевостей свого первісного ареалу вовки зникли, а в інших їхня чисельність мала — наприклад, в Мексиці близько 50 особин, в Іспанії та Португалії разом — близько двохсот. Але загалом цей вид не вважається таким, що знаходиться під загрозою зникнення.

В Червоний список МСОП занесено особливий підвид вовка — північний гірський вовк (Canis lupus irremolus), що зберігся лише в національних парках Єллоустоун та Глейшер в США. Загальна чисельність цього підвиду не перевищує 20 особин.

Статус вовка в Україні[ред.ред. код]

Згідно з Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі[8], вовк є строго охоронюваним видом. Закон України «Про Приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі», щодо вовка містить застереження, передбачене Конвенцією, згідно з яким допускається регулювати його чисельність в обмеженій кількості за умови відповідного контролю[9].

До охорони вовків закликає Маніфест МСОП з охорони вовків[10]. Проте вимоги міжнародних документів і Закону України не враховуються в іншому Законі України — «Про мисливське господарство та полювання», де вовк необгрунтовано внесений до списку «шкідливих видів». В результаті полювання на вовків дозволене в Україні на протязі всього року і практично без обмежень кількості відстріляних вовків. Їх знищують навіть на території заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду[11]. У результаті, за офіційними даними, щорічно в країні знищується до половини популяції вовка[12][13]. Незважаючи на те, що вовк також занесений до списку мисливських видів, такси за його незаконне знищення в Україні відсутні[12][13][11].

Кампанія на захист вовка в Україні[ред.ред. код]

У 2006 р. кілька громадських екологічних організацій України — «Екоправо-Київ», Київський еколого-культурний центр, Дружина охорони природи «Зелене майбутнє», асоціація «Наш дім» почали компанію по захисту вовків в Україні, мета якої — надати вовку охоронний статус. З цією метою було видано кілька буклетів і книг, виграно два суди, в результаті яких Державний комітет лісового господарства вніс зміни до своїх інструкцій, заборонивши знищення вовченят, а також полювання на вовків в сезон розмноження[12][13][14].

Важливим завданням є боротьба з негативними публікаціями про вовків. Зокрема, в 2013 р. в українських ЗМІ стало вдвічі менше "антивовчих" матеріалів, ніж у 2012 р. У 2010 р. екологістам вдалося внести законодавчі правки до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» щодо внесення вовка до списку мисливських тварин[11]. Опубліковано низку статей на захист вовків[14][15].

Підвиди[ред.ред. код]

Can Setter dog GFDL.jpg Canis lupus familiaris Підвид Пес свійський
Dingos at Taronga Zoo.jpg Canis lupus dingo Підвид Динго
Canis lupus chanco1.jpg Canis lupus chanco Підвид Вовк тибетський
Canis lupus arctos PO.jpg Canis lupus arctos Підвид Арктичний вовк
TAzooAnimal11.jpg Canis lupus arabs Підвид Арабський вовк
Mexican Wolf 065.jpg Canis lupus baileyi Підвид Мексиканський вовк
VIslandWolf.JPG Canis lupus crassodon Підвид Ванкуверський вовк
Northern Rocky Mountains wolf.jpg Canis lupus irremotus Підвид Північний гірський вовк
Labrador Wolf.jpg Canis lupus labradorius Підвид Лабрадорський вовк
Gray Wolf, Omega Park, QC.jpg Canis lupus lycaon Підвид Східний вовк
Wolf Islamabad Pakistan.jpg Canis lupus pallipes Підвид Індійський вовк
Lobo en el Zoo de Madrid 01 cropped.jpg Canis lupus occidentalis Підвид Макензийський рівнинний вовк

Гібридизація[ред.ред. код]

Значну загрозу для генетичної структури популяцій вовка несе гібридизація з іншими видами і формами роду Canis.

В регіонах з низькою щільністю вовка (зокрема, внаслідок його винищення) вовк нерідко формує шлюбні пари з бродячими псами (Canis familiaris). Вовко-псові гібриди формуються у більшості випадків, коли порушена просторова структура популяцій вовка і є брак шлюбних партнерів. Особливо часто гібриди виявляють на півдні ареалу вовка, зокрема й на півдні України[16].

Існує також цілий напрямок виведення вовко-псових гібридів (wolfdog) для утримання їх у якості службових тварин [1], зокрема загальновідомих «чехословацьких вовкопсів».

Гібридний статус припускається для кількох таксонів Canis, зокрема для «рудого вовка» (Canis rufus).

Вовк у культурі[ред.ред. код]

Ціла низка дослідників вважає, що коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. Серед них — О. Знойко, В. Давидюк, Г. Лозко, М.-Л. А. Чепа. При цьому коза як тотем притаманна для переважної частини України від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському Поліссі.[17]

У тих регіонах, де вовк є тотемом, під час новорічних народних вистав свята Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка.[18] Етнографами записано на Чернігівщині пісню при щедровечірньому водінні кози, де згадується також і вовк.[19]

У болгар і сербів тотемною твариною також є вовк (відбилося навіть в людських іменах).[20]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Fossilworks
  2. http://www.lesovod.org.ua/node/16839
  3. З 1966 р. популяція вовків у Швеції перебувала під охороною держави. Однак, в 2010 р. експерти заявили, що кількість вовків у лісах перевищує норму (у Швеції максимально допустиму кількість вовків у лісах країни встановлено на законодавчому рівні, вона становить 210 особин. В 2011 р. видали всього 27 ліцензій на відстріл хижаків.
  4. A. Bereszynski, 2003. Wilk (Canis lupus Linnaeus, 1758) w Polsce I jego ochrana. — Poznan: Wydawnictwo Academii Rolniczej. — Р. 49-71.
  5. Тваринники Естонії пропонують виплачувати їм компенсацію за задертих овець, кіз і корів, які вирощуються на м'ясо, у потрійному розмірі. Це пояснюється втратами потомства, яке фермери не отримають від загиблих тварин.
  6. В Естонії в цілому збиток, нанесений вовками, був компенсований 99 ходатаям в сумі 71122 євро; компенсацію за задертих рисями стадних тварин отримали 8 прохачів в сумі 1453 євро, а збиток, заподіяний ведмедями, компенсували 27 бджолярам в сумі 14565 євро.
  7. На рубежі другого тисячоліття вовки повернулися до Саксонії, переселившись із Польщі. Почалося з однієї єдиної сім'ї, тепер у ФРН живуть уже 60 особин, причому в Саксонії, Бранденбурзі та Саксонії-Ангальт помічені вже 7 зграй, а одинаки з'являлися в Мекленбурзі-Передній Померанії, Баварії, Гессені і Нижній Саксонії. Абсолютно реалістичне припущення про те, що недалекий той день, коли вони розселяться по всій країні, вважає фахівець з диких вовків Ільке Райнхард.
  8. Конвенція про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ існування в Європі.
  9. Закон України "Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі.
  10. Маніфест МСОП по охороні вовків http://ecoethics.ru/manifest-msop-po-ohrane-volkov/
  11. а б в Закон України «Про мисливське господарство і полювання».
  12. а б в Борейко В. Е. В защиту волков. — К.: КЭКЦ, 2011. — 156 с.
  13. а б в Борейко В. Е. Этика и практика охраны биоразнообразия. — К.: КЭКЦ, 2008. — 360 с.
  14. а б Охорона вовків http://ecoethics.ru/campaigns/ohrana-volkov/
  15. Гуманитарный экологический журнал http://ecoethics.ru/books/magazine/
  16. Для огляду див.: Загороднюк І. Міжвидова гібридизація і фактори її формування на прикладі теріофауни Східної Європи // Біологічні студії. — 2011. — Том 5, N 2. — С 173–210.
  17. Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6 Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. — Луцьк: Волинська книга, 2007. — 324с. ISBN 978-966-361-217-1
  18. Скуратівський В. Дідух. — К.: Освіта, 1995. — 272с. ISBN 5-330-02487-0
  19. Пісенний вінок: українські народні пісні з нотами./Упоряд. А. Я. Михалко. — К.: Криниця, 2009. — С. 649. ISBN 979-0-900702-72-2
  20. Махній М. Тотемізм: культ міфічних першопредків.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]