Етногенез
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Етногене́з (від грец. ethnos — плем'я, народ і …генез), процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів.
Етногенез включає як початкові етапи виникнення якого-небудь народу, так і подальше формування його етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей.
Історично розрізняють два типи Е. Перший відноситься до етнічної історії домодерного суспільства і завершується утворенням народностей (переважно у феодальну добу). У етногенетичних процесах другого типу при додаванні сучасних етнічних спільнот (наприклад, сучасних народів Америки) вирішальну роль відігравали представники вже сформованих народів і процеси акультурації. Е. характеризується взаємозв'язком двох видів етногенетичних процесів, консолідацією автохтонних (родинних і неспоріднених) етнічних компонентів і залученням до процесу Е. переселенців (мігрантів).
У ході етногенезу, під впливом особливостей господарської діяльності у певних природних умовах і з інших причин, формуються специфічні для нового етносу риси матеріальної і духовної культури, побуту, групових психологічних характеристик, що відрізняють його від інших (у тому числі сусідніх) етносів. У членів нової етнічної спільності з'являється спільна самосвідомість, значне місце в якій посідає уявлення про спільність їхнього походження. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості є спільна самоназва — етнонім.
Вивчення Е. вимагає комплексного підходу з залученням даних суміжних дисциплін: етнографії, антропології, археології, порівняльного мовознавства.
Оригінальна пасіонарна теорія етногенезу, у якій етногенезом називається вся тривалість етнічної історії, розроблена Львом Гумільовим.
Зміст |
[ред.] Пасивний або активний етногенез
Етногенез може відбуватися як пасивно, в накопиченні самосвідомості групи в ідентичності, віддзеркаленої через взаємодію з оточенням, культурними і релігійними відмінностями між верствами суспільства, міграцією і іншими процесами, але для деяких груп етнічне утворення - неможливий результат. Так і активно, коли особи свідомо і безпосередньо створюють окремі спільноти за для вирішення політичних проблем - збереження або опанування певних культурних скарбів, внутришньоетнічних стосунків, тощо. Починаючи з кінця вісімнадцятого століття такі спроби часто були започатковані з відродження мови або створення нової мови а також у створенні "національної літератури". У двадцятому столітті, суспільства, подревнюють свою історію завдяки міфів, що з часом можуть привести до етнічних або расових констант, як засіб підтримки або підтвердження їх колективної ідентичністі, або громади.
[ред.] Мовний фактор
Мова - критичний фактор для підтвердження етнічної приналежності. Процес відновлення давньої етнічної приналежності часто потребує відродження мови, оскільки в деяких випадках мова вийшла із ужитку. В Європі в 1990-х, цим шляхом пішли за для відродження кельтської нації в Уельсі і націоналісти в Країни Басків. Відродження окситанської мови мови в деяких активістських групах в 1970-х в південній Франції - подібна спроба.
Подібний рух зазнала в 19-му столітті Фінляндія прагнучи підвищити статус фінської мови від селянської до рівня офіційної національної мови. Це започаткувала Фінська партія у власних націоналістичних цілях. Друк в 1835 фінською мовою Національного епосу, Калевала, був фундаментом фінського націоналізму і eтногенезу. Фінська мова була визнана, як державна мова в Фінляндії лише в 1892. Їм опонували Фінські шведи, на чолі з Аксель Олоф Фреуденталь (1836-1911). Він підтримував продовження використання шведської як державної мови (вона була мовою меншості, використовувалась елітою в уряді і адміністрації). Відповідно до сучасних расистських теорій, Фреуденталь вважав, що Фінляндія має дві "раси", одна розмовляє шведською, інша фінською мовою. Фінські шведи стверджували, що шведська "Німецька раса" вища за людей фінської мовної більшості.
[ред.] Релігія
Кожна з світових релігій має набір культурних цінностей, які можуть вплинути на етнічне самовизначення, хоча це не обов'язково. До того ж, етнічний термін може змінити сенс з часом (наприклад, в 19-му сторіччі в Європі гебреїв і арабів розглядали як єдиний eтнічний блок — семіти). Великі відмінності між - наприклад - християнським, гебрейським, індїустським і ісламським суперетносами ґрунтуються на історичному векторі послідовників кожної релігії до якоїсь з мов: (латина і грецька, іврит, санскрит і арабська мова, відповідно).
Не можно првести чітку етнічну межу між сектою і нацією. Секти, які деякі науковці відносять до окремих націй зазвичай, мають, як мінімум, чіткий набір правил, осуджуючи кровозмішення з не адептами секти, або тих хто не в змозі виховати їх дітей в належній вірі. На приклад:
[ред.] Географія
Географічні чинники можуть приводити як до культурної, так і до генетичної ізоляції від людського суспільства. Групи, які мешкають одним тереном і мають кровозмішення з покоління в покоління з часом мають значні культурні і генетичні відмінності, еволюціонуючи від першопочаткової інформації принесеної ними через взаємодію з унікальним екологічним оточенням. Етногенез в цих обставинах зазвичай приводить до спільноти, яка менш самосвідома, ніж та що відбулась завдяки конкуренції з оточуючим населенням. Особливо це помітно в пасторальних гірських народах, соціальна організація яких прагне до підтримання внутрішньородової спільноти, а не до колективної самосвідомості.
[ред.] Специфічний випадок: створення Молдавської спільноти в СРСР
Окреме молдавське етнічне самоусвідомлення впроваджувалося за часів СРСР, після заснування Молдавської АРСР в 1924, на прикордонні України яка включала в свій склад частину міжріччя між Дністром і Південним Бугом (Придністров'я ); Чарльз Кінг вважає[1]що ця акція була спрямована за для потенційної комуністичної революції в Румунії. Спочатку етнічну самосвідомість молдаван підтримували за для територіальних претензій на тодішні румунські території Бессарабії і Північної Буковини. Після Радянського заняття цих двох територій в 1940, всі три частини були частково об'єднанні у Молдавію.
Питання чи є молдовани окремим від румунів етносом вельми суперечливе. З одного боку Парлямент (який мав Комуністичну більшість) Молдови прийняв в 2003 "Положення національної політики Республіки Молдови", яке зазначає, що молдовани і румуни є двома різними народами і говорять двома різними мовами і румуни утворюють етнічну меншість в Молдові, і що Республіка Молдова - законний наступник Князівства Молдавія. З іншого боку, молдовани визнаються окремою етнічною групою лише колишніми Радянськими державами. Наприклад, в Сполучених Штатах, жодної різниці не робиться між румунами і молдованами.
Згідно перепису у Молдавії за 2002, з 3,383,332 осіб, мешкаючих в Молдові, 16.5% (558,508) зазначили румунську рідною мовою, тоді як 60% вказали молдавську. 40% міських мешканців вказали румунську — рідною мовою, в сільській місцевості ледве один з сіми вказав румунську рідною мовою.
[ред.] Див. також
[ред.] Посилання
- ↑ Charles King, The Moldovans: Romania, Russia, and the Politics of Culture, Hoover Institution Press, 2000:54.
[ред.] Дотичні посилання
Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі
[ред.] Дивись також
 |
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
