Жан Тардьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан Тардьє
фр. Jean Tardieu
Народився 1 листопада 1903(1903-11-01)[1][2][…]
Сен-Жермен-де-Жу
Помер 27 січня 1995(1995-01-27)[1][2][…] (91 рік)
Кретей
Поховання Вільє-су-Грез
Країна  Франція[4]
Діяльність письменник, співак, поет
Alma mater Кондорсе
Мова творів французька
Батько Victor Tardieud
Мати Caroline Luiginid
Нагороди
CMNS: Жан Тардьє у Вікісховищі

Жан Тардьє (фр. Jean Tardieu; 1 листопада 1903, Сен-Жермен-де-Жу — 27 січня 1995, Кретей) — французький поет, драматург, есеїст, перекладач. Один із зачинателів театру абсурду.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1903 році в родині художника Віктора Тардьє та арфістки Каролін Луїджині [5]. Навчався у знаменитому паризькому ліцеї Кондорсе[6]. У 17 років пережив нервовий зрив і світоглядну кризу, відлуння якої відчувається у його творчості.

Вивчав у Парижі спочатку право, потім літературу [5]. Працював у музеях, видавництвах, на радіо.

Творчість[ред. | ред. код]

Перші поетичні збірки Тардьє вийшли в 1930-і роки, коли він, разом з А. Жідом, Ж. Поланом, Ф. Понжем та ін., входив до групи письменників, що об'єдналися навколо літературного журналу «Нувель ревю франсез». Поезії цього періоду властивий похмурий ліризм та відчуття тривоги [5] . У 1930-ті — 1940-ті роки Тардьє також перекладав з німецької Гете та Гельдерліна.

Славу Тардьє принесли вірші, написані під час Другої світової війни, коли він брав участь у русі Опору. Вірші, що друкувалися в роки окупації підпільно, пізніше були зібрані в книзі «Задушені боги» (1946).

У повоєнний час творча манера Тардьє суттєво змінюється: у ній з'являються елементи театральності, гри [5]. Тардьє спілкується з багатьома представниками групи УЛІПО. У 1951 році виходить чи не найвідоміша поетична збірка Тардьє «Месьє Месьє», насичена парадоксами, каламбурами, словесною грою.

Після війни Тардьє працює на радіо і пише радіо- та театральні п'єси в стилі «театру абсурду». У цих коротких п'єсах Тардьє експериментує з мовою, демонструючи абсурдність мовних та соціальних умовностей [5].

Тардьє є також автором низки есеїв про живопис та музику. Ці два види мистецтва завжди приваблювали його; деякі з його віршів побудовані за законами музичної композиції, а чимало його віршованих збірок створювався у співпраці з художниками, такими як Пікассо, Макс Ернст, П'єр Алешинскі та Ганс Гартунг [5].

Тардьє також має тексти, написані для дитячої аудиторії [5].

Твори[ред. | ред. код]

  • Œuvres, зібрання творів у серії "la collection Quarto" видавництва Ґаллімар.
  • Le ciel a eu le temps de changer, correspondance 1922-1944 de Jean Tardieu avec l'universitaire et étruscologue Jacques Heurgon, 272 pages, 2004 ISBN 2908295741 (Листування)[6].

Поезія, опублікована у видавництві Ґаллімар[ред. | ред. код]

  • 1939 : Accents
  • 1943 : Le Témoin invisible
  • 1947 : Jours pétrifiés
  • 1951 : Monsieur, Monsieur , poèmes humoristiques
  • 1954 : Une voix sans personne
  • 1961 : Choix de poèmes 1924-1954
  • 1961 : Histoires obscures
  • 1968 : Le Fleuve caché
  • 1972 : La Part de l'ombre (choix de proses)
  • 1976 : Formeries
  • 1979 : Comme ceci, comme cela
  • 1986 : Margeries, poèmes inédits 1910-1985.
  • 1986 : L'Accent grave et l'accent aigu (reprend Formeries, Comme ceci comme cela, Les Tours de Trébizonde)
  • 1986 : Poèmes à voir

Проза, опублікована у видавництві Ґаллімар[ред. | ред. код]

  • Figures, poèmes en prose
  • La Première Personne du singulier, 1952
  • Pages d'écriture
  • Les Portes de toile
  • Le Professeur Froeppel
  • Les Tours de Trébizonde
  • On vient chercher Monsieur Jean, 1990
  • Le Miroir ébloui
  • Lettre de Hanoï
  • L'Amateur de théâtre.
  • Lettre de Hanoï publication posthume 1997

П'єси, опубліковані у видавництві Ґаллімар[ред. | ред. код]

  • Un mot pour un autre
  • Théâtre de chambre
  • Poèmes à jouer
  • Une soirée en Provence ou Le mot et le cri
  • La Cité sans sommeil
  • La Comédie du langage, suivi de La Triple Mort du client 1987
  • La Comédie de la comédie (ou "Oswald et Zénaïde", ou "Les Apartés") 1966
  • La Comédie du drame
  • La Sonate et les trois messieurs ou Comment parler musique
  • Finissez vos phrases
  • Il y avait foule au manoir

Ілюстровані книжки, опубліковані у видавництві Ґаллімар[ред. | ред. код]

  • Jours pétrifiés, poèmes avec six pointes sèches de Roger Vieillard.
  • L'Espace et la flûte, poèmes, variations sur douze dessins de Pablo Picasso.
  • Conversation-sinfonietta, essai d'orchestration typographique par Robert Massin.

Дитячі книжки, опубліковані у видавництві Ґаллімар[ред. | ред. код]

  • Il était une fois, deux fois, trois fois... ou la table de multiplication mise en vers, illustrations d'Élie Lascaux.

Публікації в інших видавців[ред. | ред. код]

  • Le Fleuve caché (Jacques Schiffrin).
  • Poèmes (Le Seuil).
  • Les Dieux étouffés (Seghers).
  • Jean Bazaine, Maurice Estève, Charles Lapicque, en collaboration avec André Frénaud et Jean lescure (éd. Louis Carré).
  • Le Démon de l'irréalité (Ides et calendes).
  • Charles d'Orléans (PUF).
  • Le Farouche à quatre feuilles, en collaboration avec André Breton, Lise Deharme et Julien Gracq (Grasset).
  • De la peinture abstraite (Mermod).
  • Jacques Villon, préface pour le catalogue d'exposition (Louis Carré).
  • André Jordan et l'attention à l'humain, catalogue d'exposition (Galerie Charpentier).
  • Hans Hartung (Hazan).
  • Hollande (Maeght).
  • C’est-à-dire (éd. Georges Richar).
  • Déserts plissés, poèmes sur des frottages de Max Ernst (Bölliger).
  • Obscurité du jour (Skira).
  • Un monde ignoré, poèmes sur des photographies de Hans Hartung (Skira).
  • Le Parquet se soulève (Brunidor-Apeïros).
  • L'Ombre la branche (Adrien Maeght).
  • Des idées et des ombres (Éditions R.L.D.).
  • Un Lot de joyeuses affiches (R.L.D.).
  • Carta Canta (chez Lydie et Robert Dutrou).
  • Causeries devant la fenêtre, entretiens avec Jean-Pierre Vallotton (PAP).
  • Conversation (poésie)
  • Les épaves reconnues, le poème illustre neufs gravures de Maïlys Seydoux-Dumas[7].
  • Interpellations, onze extraits de poème illustre onze gravures de Maïlys Seydoux-Dumas.
  • Les Abysses, un extrait du poème La Part de l'Ombre illustre onze eaux fortes de Maïlys Seydoux-Dumas.

Визнання[ред. | ред. код]

У 1972 році Жан Тардьє здобув Велику поетичну премію Французької академії. У 1986 році одержав Велику премію товариства літераторів Франції[8] .

На вірші Тардьє писали музику Жермен Тайфер, Анрі Дютійо, Вольфганг Рим, Софі Лаказ. Його книги ілюстрували Жан Базен та ін.

Переклади українською[ред. | ред. код]

Одну поезію Тардьє українською переклав Олег Жупанський (у збірці дитячих перекладів «Троє цуценят покидають Париж»).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118620819 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ доба
  5. ↑ а б в г д е ж Larousse.
  6. ↑ а б Correspondance de Jean Tardieu et Jacques Heurgon, fondation La Poste
  7. ↑ Calaméo.com
  8. ↑ L’Internaute. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 11 вересня 2016.

Література[ред. | ред. код]

  • Jean Tardieu/Émilie Noulet, ed. Paris: Seghers, 1964 (перевид. 1978)
  • Jean Tardieu/Constantin Tacou, ed. Paris: Ед. de l'Herne, 1991
  • Jean Tardieu/Marie-Louise Lentengre, ed. Париж: J.-M. Place, 2003 (матеріали міжнародного колоквіуму)
  • Dossier Jean Tardieu. Paris: Société d'histoire du théâtre, 2003

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_Тардьє&oldid=38094825