Йоганн Вольфганг фон Гете

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йоганн Вольфганг фон Гете
нім. Johann Wolfgang von Goethe
Der junge Goethe, gemalt von Angelica Kauffmann 1787.JPG
Народився 28 серпня 1749(1749-08-28)
Франкфурт-на-Майні Священна Римська Імперія
Помер 22 березня 1832(1832-03-22) (82 роки)
Веймар
Національність німець
Ім'я при народженні Йоганн Вольфганг Фон Гете
Діяльність поет, прозаїк, драматург, мислитель і натураліст
Родичі Дружина,брат
Автограф Автограф — Йоганн Вольфганг фон Гетенім. Johann Wolfgang von Goethe

Йо́ганн Во́льфганг фон Ге́те (нім. Johann Wolfgang von Goethe МФА: [ˈjoːhan ˈvɔlfɡaŋ fɔn ˈɡøːtə]( слухати); 28 серпня 1749, Франкфурт-на-Майні22 березня 1832, Веймар) — німецький поет, прозаїк, драматург, мислитель і натураліст. Вважається засновником сучасної німецької літератури, був лідером романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником порівняльної морфології рослин.

Біографія[ред.ред. код]

Будинок у Франкфурті-на-Майні, в якому народився Гете

Йоганн Вольфганг фон Гете народився у старому німецькому торгівельному місті Франкфурті-на-Майні у сім'ї заможного бюргера Йоганна Каспара Гете (17101782), імперського радника, колишнього адвоката. Мати — Катерина Елізабет Гете (уроджена Текстор; 17311808). Батько Гете був педантичною, вимогливою, неемоційною, але чесною людиною. Від нього сину передалася тяга до знань. Мати прищепила своєму синові любов до створення історій, вона була для Гете прикладом сердечної теплоти та мудрості. Одним з прямих предків Гете по материнській лінії (у десятому поколінні) був видатний німецький художник XVI століття Лукас Кранах (14721553), про що сам поет не знав.[1]

Гарно обставлений будинок Гете мав велику бібліотеку, завдяки якій письменник рано познайомився з «Іліадою» Гомера, з «Метаморфозами» Овідія, прочитав в оригіналі твори Верґілія. Його батько був із тих, хто, не задовольнивши своїх амбіцій, намагався дати дітям більше можливостей і дав їм повноцінну освіту.

У 1765 Йоганн відправився в Лейпцизький університет, свою вищу освіту завершив в Страсбурзькому університеті в 1770 році, де захистив дисертацію на звання доктора права.

У Франкфурті Гете серйозно захворів. За півтора року, які він пролежав у ліжку через декілька рецидивів, його відносини з батьком значно погіршилися.

Зустріч з Гердером, який ознайомив його зі своїми поглядами на поезію і культуру, була переломом у творчості Гете. Він знайомиться з молодими письменниками (Ленц, Ваґнер), в ньому прокидається зацікавлення народною поезією, вплив якої відчувається у вірші «Heidenröslein» (Степова трояндочка) та ін., а також зацікавлення Оссіаном, Гомером, Шекспіром (мова про Шекспіра — 1772). Він у захваті від пам'яток готики — «Von deutscher Baukunst D. M. Erwini a Steinbach» (Про німецьке мистецтво будування Ервіна фон Штайнбаха, 1771). Наступні роки проходять у інтенсивній літературній праці.

У 1775 році Гете був запрошений до Карла Авґуста, герцога Саксен-Веймар-Ейзенаху. Він став першим міністром герцога, одержав титул таємного радника. Дослідник творчості Гете М. М. Вільмонт так пояснив мотиви цього вчинку: «Від'їжджаючи до Веймара, Гете плекав надію домогтися радикального поліпшення суспільних відносин хоча б на невеликому клаптику німецької землі, у володіннях Карла-Авґуста, для того, щоб цей клаптик землі послугував зразком для всієї країни, і проведені там реформи стали б прологом загальнонаціональної перебудови німецького життя».[1] Переконавшись, що це було утопією, Гете поступово обмежує свою державну службу, залишаючи за собою лише театр і навчальні заклади. Таким чином Гете поселився у Веймарі, де він залишався до кінця свого життя.

1806 року Йоганн одружився з Крістіаною Вульпіус. До того часу вони вже мали кількох дітей.

6 березня 1832 Гете застудився під час заміської прогулянки в екіпажі, а 22 березня поет помер у Веймарі. 26 березня труну з тілом Гете помістили в герцогську усипальницю поруч з прахом Шиллера.[1]

Буря і натиск[ред.ред. код]

У перших віршах й драмах Гете відчувався деякий вплив наслідувальної салонної літератури. У 1770—75 він захоплювався демократичною естетикою Йоганна Ґотфріда Гердера, був тісно зв'язаний з рухом «Буря й натиск», боровся за національну самобутність німецької літератури.

Лірика Гете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена пантеїстичних настроїв («Побачення і розлука», «Дика троянда», «Травнева пісня», «Вечірня пісня художника» та ін.). В уривку «Прометей» (1773) виражений протест проти тиранії та релігійних догм, особливо значущий в умовах «ганебної політичної і соціальної епохи», яку переживала тоді відстала, феодально-роздроблена Німеччина. В основу новаторської історичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773) покладено ідею об'єднання країни; тут вперше в німецькій драматургії 18 ст. поряд з героєм-бунтарем виступає народ.

Світову славу Гете приніс роман «Страждання молодого Вертера» (1774), в якому відбилась глибока соціальна трагедія цілого покоління німецької молоді. Роман, багато в чому автобіографічний, користується величезним успіхом. Фігура головного героя народжує цілу хвилю наслідування аж до здійснення самогубства. У соціальній психології навіть з'явилося таке поняття як «ефект Вертера» (або «синдром Вертера») — масивна хвиля наслідуваних самогубств, які відбуваються після самогубства, широко висвітленого по телебаченню або інших ЗМІ.[2] На схилі років Гете розповів у «Поезії і правді» про те, що він написав «Страждання юного Вертера», щоб звільнитися від думки про самогубство, яка переслідувала його.[3]

Веймарський період[ред.ред. код]

Будинок-музей Гете у Веймарі

З 1775 Гете назавжди оселився у Веймарі, став міністром герцога Карла-Авґуста. Розчарувавшись в індивідуалістичному бунтарстві «Бурі й натиску», Гете мріяв про мирні суспільні реформи. У веймарський період особливо поглиблюються суперечності його світогляду. На це свого часу вказував Фрідріх Енґельс:

«…Гете то колосально великий, то дріб'язковий; то це непокірний, насмішкуватий геній, що зневажає світ, то обережний, усім задоволений, вузький філістер»[4].

Прояви консервативних поглядів Гете найбільше помітні в творах, спрямованих проти французької революції («Громадянин-генерал», 1793; «Герман і Доротея», 1797 та ін.). Усвідомлюючи закономірність виступу третього стану, який штурмом захопив Бастилію, Гете засуджував вади вождів повсталого Парижа і якобінський терор.

«Веймарські класики»: Шиллер, Вільгельм і Александер фон Гумбольдти та Гете

Проте в найкращих своїх творах він лишався вірним прогресивним ідеалам. Народні мелодії, щирі й гуманні почуття й далі звучать в його поезії 80-х. («Вільшаний король», «Міньйона» і т. д.). Під час подорожі до Італії Гете завершує «Іфігенію в Тавриді» (1787) і героїчну трагедію «Еґмонт» (1788), пройняту пафосом боротьби народу проти національного гноблення. Тоді ж формується класицизм Гете. Захоплення античністю зближує його в 90-х з Йоганном-Фрідріхом Шиллером. Проте, як видно з «Римських елегій» (1790), «Корінфської нареченої» (1797) та інших творів, на відміну від Шиллера, Гете приваблював, насамперед, життєствердний, чужий аскетизмові характер античної культури.

У 17951796 Гете пише роман «Роки навчання Вільгельма Мейстера», другу частину якого «Роки мандрувань Вільгельма Мейстера» він завершує в 18211829. В останній період свого життя Гете працював над автобіографічною книгою «З мого життя. Поезія і правда» (18111831), створив ліричний цикл «Західно-східний диван» (1814), а також ряд розвідок з питань світової, зокрема слов'янської літератури й фольклору. Він виступав проти німецького романтизму, обстоював реалістичне мистецтво.

Пам'ятник Йоганну Вольфгангу фон Гете в Берліні

Фауст[ред.ред. код]

Докладніше у статті Фауст (трагедія Гете)

Найбільше художнє досягнення Гете — грандіозна драматична поема «Фауст», над якою він працював майже все життя з 1773 по 1831. Образ ученого-чарівника Фауста, взятий з народної легенди, в драмі Гете зазнає складної еволюції, втілює суперечливий розвиток світогляду самого поета і боротьбу ідей, властиву бурхливій епосі кінця 18 — початку 19 ст. Служіння науки народові, глибока віра в творчі сили людини, в краще майбутнє є ідейним висновком поеми.

Твори Гете сповнені глибокого філософського змісту. Теоретичне осмислення ним дійсності є діалектичним. Природу, суспільне життя, духовний світ людей він розглядав у безперервному розвитку, як постійну зміну форм, боротьбу протилежних начал — життя і смерті, минулого і майбутнього, нового і старого. Його світорозуміння багато в чому було значно глибшим, ніж діалектичний ідеалізм Геґеля, бо, на відміну від Геґеля, він відстоював, хоч і не послідовно, з ваганнями, позиції матеріалізму, особливо в теорії пізнання й естетиці.

Гете-натураліст[ред.ред. код]

Goethe є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Йоганн Вольфганг фон Гете.
Перегляньте таксони приписувані цьому автору в International Plant Names Index (IPNI).
Пам'ятник Гете в Чикаго

Для численних праць Гете з природознавства характерне діалектичне уявлення про єдність рослинного й тваринного світу, визнання поступального розвитку живої природи. Гете вперше описав міжщелепну кістку людини, встановив подібність у будові черепа людини та тварин, створив т. з. хребетну теорію походження черепа, експериментально довів вплив середовища на будову й забарвлення квітів, запровадив науковий термін «морфологія» — вчення про форму («Про метаморфози рослин», 1790; «Вступ до порівняльної анатомії», 1795).

Перу Гете належить книга «Вчення про колір» (1810), присвячена різноманітним оптичним явищам, таким як заломлення, хроматична аберація тощо.Гете сперечався з ньютонівським вченням про колір.

Гете — іноземний почесний член Петербурзької академії наук (1826).[5]

Нащадки Гете[ред.ред. код]

У Йоганна Вольфганга Гете та його дружини Крістіани народилося п'ятеро дітей. Діти, що народилися після старшого сина Авґуста не вижили: одна дитина народилася мертвою, решта померли протягом кількох днів або тижнів. У Авґуста народилося троє дітей: Вальтер Вольфганг, Вольфганг Максиміліан та Альма. Авґуст помер за два роки до смерті свого батька в Римі. Його дружина Оттілія Гете народила після смерті чоловіка від іншого чоловіка доньку Анну Сибіллу, яка померла через рік. Діти Авґуста й Оттілії не вступали в шлюб, тому рід Гете по прямій лінії обірвався в 1885 році.

Фрідріх Ґеорґ (нар. 1657) (ще 8 братів і сестер)
                       |
                    Йоганн Каспар Гете
              + Катарина Елізабет Текстор
            ______________|_______________________
           |                    |                 |
   Йоганн Вольфганг          Корнелія[6]    діти, що не вижили
   + Крістіана Вульпіус         |
           |____________________________________________ 
           |                                            |
        Авґуст                  чотири дитини, що не вижили 
   + Оттілія фон Поґвіш
           |_______________________________
           |                |              |
        Вальтер         Вольфганг         Альма

Переклади Гете в Україні[ред.ред. код]

Вже на початку XIX ст. Гете був широко відомий в Україні. 1827 року він був обраний почесним членом Ради Харківського університету.

Про переклади Гете українською можна довідатися з бібліографічної праці Володимира Дорошенка «Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях», яка була опублікована у 1932 році до сторіччя від дня смерті Гете.

Перший переспів з Гете українською мовою належить Петру Гулаку-Артемовському — балада «Рибалка» (1827).

Балада «Лісовий король» в українському перекладі була надрукована окремим виданням у Львові в 1838 році, автором перекладу був український мовознавець, греко-католицький священик Йосип Левицький.

В дореволюційні часи з переспівами й перекладами Гете українською мовою виступали також Павло Білецький-Носенко, Юрій Федькович, Володимир Шашкевич, Костянтин Думитрашко, Пантелеймон Куліш, Никанор Грабовський та ін. Тарас Шевченко називав Гете «великим», знав і любив його твори, особливо «Фауста». Невтомним популяризатором Гете був Іван Франко, який переклав багато його поезій, всю першу частину та уривки з другої частини «Фауста» і написав розвідку про цей твір. Франкові переклади творів Гете дослідив Леонід Рудницький у фундаментальній праці «Іван Франко і німецька література», виданій 1974 року в Мюнхені.

Після революції 1917 року твори Гете перекладали Максим Рильський, Микола Терещенко, Дмитро Загул, Микола Улезко, Євген Дроб'язко, Василь Стус та ін. Перший повний переклад «Фауста» українською мовою зробив Микола Лукаш.

Гете підтримував дружні зв'язки з уродженцем Закарпаття І. С. Орлаєм.

Бібліографія[ред.ред. код]

Велике Веймарське видання творів Гете налічує 143 томи. Зокрема, ним написано більше 3000 віршів.

Основні художні твори[ред.ред. код]

Наукові праці[ред.ред. код]

Гете у світовому мистецтві[ред.ред. код]

Твори Гете покладені на музику багатьма визначними композиторами світу: Бетховеном (увертюра «Еґмонт»), Ґуно (опера «Фауст»), Шубертом («Ґретхен за прялкою» — перший шедевр Шуберта й перша велика німецька пісня)[7], Шуманом (ораторія «Сцени з Фауста»)[8] та інші.

Екранізація творів Гете[ред.ред. код]

Твори Гете багаторазово екранізовані[9]. Фільм російського кінорежисера Олександра Сокурова «Фауст», знятий німецькою мовою і з європейськими акторами, отримав найвищу нагороду на Венеційському кінофестивалі 2011 року — «Золотий лев».[10]

Нагороди[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Іменем Гете названі:

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Посилання у тексті[ред.ред. код]

  1. а б в Н. Вильмонт. Иоганн Вольфганг Гете. (Гёте И. В. Избранные произведения в 2 тт. - Т. 1. - М., 1985. - С. 9-52)
  2. Біографія Гете на сайті «Bookmix» (рос.)
  3. Бібліотека української літератури. «Йоган Вольфганг Гете. Біографія - життєвий і творчій шлях» (укр.)
  4. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 4. К., 1959, с. 226.
  5. Біографія Гете на сайті «Бесплатная виртуальная электронная библиотека - ВВМ» (рос.)
  6. У Корнелії народилося двоє доньок: Марія Анна Луїза і Катарина Елізабет Юлія. У Луїзи в шлюбі з Людвіґом Ніколовіусом народилося дев'ятеро дітей. Четверо з них померло рано або не мали дітей. Нащадки тих, що задишилися, живі до сьогодні.
  7. Франц Шуберт в енциклопедії «Кругосвет» (рос.)
  8. Релігія в Україні. «В Украине впервые исполнили "Сцены из 'Фауста' Гете" Роберта Шумана». 27.09.2010 (рос.)
  9. Екранізації творів Гете на КиноПоиск.Ru (рос.)
  10. «Не все те золото, що блищить. Фаворити Венеціанського кінофестивалю у фіналі поступилися менш іменитим режисерам» Україна молода, № 161 за 13.09.2011 (укр.)
  11. Релігійний довідник - словник. Антрпософія. (рос.)
  12. Mineralogy Database (англ.)
  13. Lutz D. Schmaidel. Dictionary of minor planet names (англ.)
  14. Імена на карті Меркурія (рос.)