Жук-олень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жук-олень
самець жука-оленя
самець жука-оленя
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Родина: Рогачі (Lucanidae)
Підродина: Lucaninae
Рід: Lucanus
Вид: Жук-олень
Біноміальна назва
Lucanus cervus
Linnaeus, 1758
Lucanus cervus (м. Харків, Лісопарк, ботанічна пам'ятка місцевого значення «Сокольники-Помірки»)

Жук-олень (Lucanus cervus) — найвідоміший вид з родини рогачів (Lucanidae), він є найбільшим з твердокрилих фауни України. Живе в дуплах старих та мертвих дерев в лісах та лісопосадках. Лісове господарство, зменшуючи кількість старих та мертвих дерев в лісах, знищує також місця знаходження цих комах, як і багатьох інших ксилобіонтів. Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, тепер же його популяція постійно зменшується. Вид відносять до тих, яким загрожує вимирання. В Україні вид також внесено до Червоної книги.

Будова тіла[ред.ред. код]

Тіло жука-оленя складається з голови, грудей і черевця. Сегменти голови зливаються в єдину головну капсулу. На передньму кінці голови містяться рот, по боках розташовані два великих складних фасеткових ока, а між ними - три дрібних простих вічка. На голові є 4 пари придатків, які утворилися внаслідок еволюційних перетворень кінцівок. Перша пара придатків - вусики, які прикріплюються до верхньої частини голови. Вони складаються з багатьох члеників.

Решта придатків формують ротовий апарат складної будови. Він представлений верхньою і нижньою губами, а також верхньою і нижньою щелепами. Ротовий апарат призначений для захоплювання, утримування й подрібнювання їжі.

Величезні роги жука-оленя — це дуже розвинені верхні щелепи. У самки верхні щелепи зовсім маленькі не схожі на роги. Ротовий апарат жука-оленя, який живиться твердою рослинною їжею, називають гризучим.

Груди жука-оленя складаються з трьох сегментів: передньо-, середньо-, та задньогруди. На кожному з сегментів розміщено по парі ніг. Ноги жука утворені кількома члениками і закінчуються гострими кігтиками, які допомагають йому лазити по стовбурах дерев.

До грудей жука-оленя прикріплюються дві пари крил. Передні крила вкриті щільною кутикулою. Їх називають надкрилами. Вони призначені не для польоту, а для захисту тіла від ушкоджень. Задні крила тонкі і прозорі, розміщуються на задньогрудях. За їх допомогою жук літає. Крило складається з двох шарів, між якими утворюється щілина - продовження порожнини тіла. У крилі проходять нерви і дихальні трубки, розташування яких можна визначити за його жилками. Черевце жука-оленя складається з семи сегментів. У ньому містяться внутрішні органи.

Особливості екології[ред.ред. код]

Самка Lucanus cervus має набагато менші мандибули, ніж самець

Імаго з'являються в травні, літ до початку серпня, переважно ввечері. Самки відкладають яйця на гниючу деревину. Личинки сліпі, С-подібні. Живляться гниючою деревиною стовбурів дерев. Тіло личинки кремового кольору прозоре з помаранчевими ногами та головою. За допомогою ніг личинки здатні стрекотати, що забезпечує їх комунікацію між собою. Личинки линяють декілька разів, та перетворюються на лялечку. Тривалість личинкової стадії 4-6 років.

Самці та самиці відрізняються за розмірами мандибул, що дозволяє дуже легко їх розрізняти.

Джерела[ред.ред. код]