Ліс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хвойні ліси влітку. Схили Говерли

Ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.[1]

Вивченням законів життя та розвитку лісу, його відновлення, вирощування та формування систем рубок, підвищення комплексної продуктивності лісових насаджень, займається лісівництво як наука.

Визначення[ред.ред. код]

Визначення поняття «ліс» давали багато відомих учених. Г. Ф. Морозов у 1912 році писав, що ліс — це спільнота деревних рослин, у якому вони взаємно впливають одне на одне, породжуючи ряд нових явищ, що не властиві окремим деревам. У лісі спостерігається не тільки взаємний вплив дерев одне на одне, але й на зайнятий ними ґрунт і атмосферу[2]. За П. С. Погребняком, ліс — це взаємопроникна єдність лісових рослин, тварин та займаного ними середовища (ґрунту й атмосфери). М. Є. Ткаченко визначив ліс як своєрідний елемент географічного ландшафту у вигляді великої сукупності дерев, які у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані і впливають на довкілля[3].

Визначення лісу як екологічної системи почало формуватися ще з середини ХІХ ст. Німецький вчений Е. А. Росмесслер відзначав у той час, що ліс поєднує в собі як єдине ціле велику різноманітність матеріальних ресурсів і явищ[4].

Загальні дані[ред.ред. код]

Широколистяний буковий ліс помірного поясу в Українських Карпатах

Ліс — територія з високою щільністю дерев. Рослинні угруповання, що формуються на таких територіях, є характерними для великих площ суходолу в різних районах Земної кулі. Їхніми найважливішими функціями в біосфері є зв'язування вуглекислого газу, утворення біотопів, придатних для життя багатьох видів тварин, рослин та грибів, регулювання гідрологічного режиму, розвиток та підтримка ґрунтів.

Ліси відрізняються від лісистих місцевостей за ознакою змикання покриву: в лісі гілки та листя крони окремих дерев перекривається, хоча, при цьому, і можуть існувати ділянки відкритої місцевості — галявини. Лісиста ж місцевість характеризується практично повсюдною наявністю відкритого ґрунту, з деревами, віддаленими одне від одного на відстань більшу, ніж радіуси їхніх крон.

Ліси можна знайти в будь-якому регіоні, де природні умови придатні для сталого росту дерев, вище від рівня моря (а подекуди і нижче), до лінії альпійських лук, за винятком місцевостей, де природна частота вогнепалів надто велика, або середовище зазнає пресу з боку природних або антропогенних факторів (виїдання дикими або свійськими тваринами лісового підросту, вирубка людиною).

Загалом, лісам з домінуванням покритонасінних (широколистяним) притаманне помітно більше біорізноманіття, аніж лісам з домінуванням голонасінних (хвойним). Втім, з цього правила існують і винятки: так, осиково-березові лісові масиви у північних широтах мають нижчі показники біорізноманіття, ніж тамтешні хвойні ліси. Деякі ліси вміщують багато окремих видів дерев на незначній площі (наприклад, тропічні дощові ліси та листопадні ліси помірного поясу), а деякі всього кілька видів, що покривають значні території (гірські хвойні ліси). Будь-який ліс є біотопом, де мешкає багато видів тварин та рослин, і біомаса на одиницю площі є великою порівняно до інших рослинно-утворених співтовариств. Велика частина біомаси, при цьому, знаходиться під землею в кореневих системах та у вигляді частково перегнилого рослинного детриту.

Деревина лісів містить лігнін, котрий є речовиною, що розкладається відносно повільно у порівнянні з іншими органічними матеріалами — такими як целюлоза та крохмаль. Цим зумовлений відносно повільний (у порівнянні з іншими рослинними співтовариствами) кругообіг органічних речовин в лісі.

Найбільшими лісовими біомами є такі:

  1. Дощові ліси (вологий тропічний ліс)
  2. Тайга
  3. Твердодеревинні ліси помірного поясу
  4. Тропічні сухі ліси

Деградація лісів в останнє десятиліття[ред.ред. код]

Команда американських учених під керівництвом Мета Хансена (Matt Hansen) з кафедри географії Мерілендського університету опублікувала огляд світової динаміки лісових масивів за останні 12 років[5][6][7].

Аналіз глобальних даних супутникових зйомок дозволив описати динаміку зміни площі лісових масивів у світі. У підсумковій сумі деградації і приросту перша переважає: площа лісових масивів неухильно убуває, за десять років вона скоротилася на 1,4 млн км2. Найбільша втрата лісових площ по відношенню до приросту зафіксована для тропічної зони, найменша — для помірної. Статистика на прикладі Бразилії показує ефективність урядових заходів, які приймаються для збереження тропічних лісів. Важливо також в умовах розширення міжнародних зв'язків контролювати інтродукцію паразитарних видів, так як на нових територіях вони можуть викликати епідемію серед лісових дерев.

Ліси по зонах Втрати (км2) Приріст (км2)
Тропічні 1105786 247233
Бореальні (субарктичні) 606841 207100
Субтропічні 305835 194103
Помірні 273390 155989
Загалом 2291851 804425

Перші ліси — девон[ред.ред. код]

Перші дерева і, відповідно, перші ліси з'явилися на Землі в середньому девоні - 398-385 млн років тому. Це був початок того періоду в розвитку біосфери, який Г. А. Заварзін назвав «плантієм» (від англ. «Plant» - рослина), оскільки вищі судинні рослини, завоювавши сушу, ставали основними продуцентами на Землі. Їх надзвичайно висока продукція (приріст маси) і досить велика біомаса забезпечували вивід з кругообігу великої кількості вуглецю, що приводило до істотного зниження вмісту вуглекислого газу в атмосфері. «Плантій» триває і зараз, але про його початок відомо дуже мало.

Перші знахідки скам'янілих решток дерев девонського періоду були зроблені ще в 1920-х роках в штаті Нью-Йорк (США), при розкопках кар'єру в околицях Гілбоа (англ. Gilboa Fossil Forest). Роздуті основи стовбурів дерев, що відносяться тепер до роду Eospermatopteris (клас вимерлих рослин Cladoxylopsida, споріднений папоротям), - все, що залишилося від цього стародавнього лісу. Вважається, що ріс він на болоті (для болотних рослин нерідкі роздуті основи) і складався лише з дерев одного ярусу. Втім, як виглядали самі дерева і якого вони були розміру, залишалося неясним.

Тільки в 2007 році група вчених на чолі з Вільямом Стейном (англ. William E. Stein) з університету Бінґгемптона (англ. Binghamton University) зуміла за збереженими залишками відтворити загальний вигляд Eospermatopteris[8]. З'ясувалося, що це були дерева з нетовстим стовбуром, висотою близько 8 і більше метрів. Нагорі стовбур увінчувала крона з позбавлених листя гілок, так що в цілому рослина злегка нагадувала пальму або деревовидну папороть.

Згодом в журналі Nature з'явилася інша робота Стейна і його колег. На цей раз дослідники звернулися до того самого кар'єру близько Гілбоа, де були знайдені перші рештки Eospermatopteris. Вони обережно вилучили ґрунт, що заповнив кар'єр (іноді вимивали його сильним струменем води), і докопалися до «дна» - шару стародавнього ґрунту, за яким були розкидані основи дерев так, як вони росли. На ділянці площею 1 200 м² дослідники виявили 486 різних об'єктів, які можна було трактувати як залишки рослин. Більшість об'єктів — це різного ступеня збереження основи дерев Eospermatopteris. Але крім них були присутні рештки ще двох типів рослин. Одні (вірогідно, представники порядку Aneurophytales з повністю вимерлого класу Progymnospermopsida, далеких предків голонасінних) виглядали як горизонтально лежачі стебла діаметром близько 15 см і які в довжину досягали 4 м. Ці «стебла», або правильніше сказати «різоми» (кореневища), іноді дихотомічно ділилися. Було також очевидно, що вони дуже близько підходили до рослин Eospermatopteris і, можливо, використовували їх як опору для зростання (на зразок ліан). Нарешті, треті рослини, знайдені на тій же ділянці - це представники деревовидних плаунів Lycopodiopsida. Від них залишилися тільки горизонтальні стебла діаметром близько 15 см. Сказати більше про зовнішній вигляд цих рослин та їх систематичну приналежність поки неможливо: занадто мало матеріалу.

Таким чином, ліс, що існував в девонському періоді в тому місці, де зараз розташовується вивчений кар'єр, був не настільки простим і включав принаймні три типи різних деревних рослин. Стейн і його колеги вважають, що умови, в яких розвивалося це рослинне угруповання, не відрізнялися стабільністю. Аналіз відкладень з сусідніх місць свідчить про те, що час від часу тут спостерігалося значне підвищення рівня внутрішнього моря і затоплення лісу. На закінчення треба зазначити, що ґрунт, вилучений з кар'єру, після закінчення робіт було повернуто на своє колишнє місце. Багатий скам'янілостями шар знову під захистом шару осадів.

Складові елементи лісу[ред.ред. код]

До складових елементів лісу (у лісівництві) належать — насадження, деревостан, підріст, підлісок, підгін, живе надґрунтове вкриття, відпад, лісова підстилка, галявина, прогалина, узлісся, зруб, стіна деревостану, згарище і пустище. Головним елементом лісу є насадження.

  • Лісове насадження — це ділянка лісу однорідна за деревною, чагарниковою рослинністю та живим надґрунтовим вкриттям. Є головним складовим елементом лісу. У насадженні виділяють такі яруси: деревостан, підріст, підлісок, живе надґрунтове вкриття, які разом із позаярусною рослинністю, складають наземну частину лісу. Коріння цих рослин, багаточисельні Мікроорганізми та макроорганізми, ґрунт, материнська гірська порода утворюють підземну частину лісу. Не кожне насадження має усі перелічені вище яруси. Найважливішими ознаками лісового насадження є його Таксаційні характеристики насадження.
  • Деревостан (іноді лісостан) — сукупність деревних порід у тому чи іншому лісовому насадженні. Деревостани розрізняють за складом порід, формою, походженням, віком та продуктивністю. У деревостанах виділяють переважаючу, головну, другорядну та супутню породи. (Деревостан)
  • Підростом називають молоде покоління деревних рослин, що росте під наметом лісу або на зрубах, яке здатне вийти у перший ярус насадження, замінивши старий материнський деревостан. Підріст буває насіневого та вегетативного походження. Однорічний підріст насіневого походження називають сходами, а старше одного року — самосівом.
  • Підліском називають чагарники, рідше дерева, які ростуть під наметом лісу, утворюючи найнижчий ярус насадження, і не здатні вийти у верхній ярус в даних лісорослинних умовах. Складається підлісок з тіневитривалих порід, інколи може бути відсутній.
  • Підгоном називають сукупність дерев і чагарників, які складають супутні породи. Вони сприяють кращому росту і очищенню від сучків головної породи. У якості підгону використовують породи з уповільненим ростом і густими кронами -в'яз, клен, клен польовий і татарський, ліщина звичайна. Для дуба підгоном може бути ялина, ялиця, граб звичайний насіневого походження, ільмові, клен гостролистий. Щоб не допустити затінення крон головної породи, підгін обезвершинюють або проріджують.
Чорничне ЖНВ у сосновому лісі
  • Живе надґрунтове вкриття (іноді ЖНВ) — сукупність трав, мохів, лишайників і напівчагарників, що вкривають ґрунт під наметом лісу, на зрубах і згарищах є одним з ярусів лісового насадження. Впливає на властивості ґрунту у лісі (фізичні властивості), (кислотність), (вміст органічних речовин), (мікроклімат)пом'якшує або підсилює заморозки на поверхні ґрунту, послаблює вітер, поновлення та розвиток лісу. Деякі представники ЖНВ мають лікарське значення (конвалія травнева, звіробій звичайний, суниці лісові, папороть чоловіча, орляк звичайний) та інші.
  • Відпадом називають відмерлі протягом року хвоя, листя й інші рештки лісової рослинності.
  • Лісова підстилка (інколи рослинна підстилка, листяна підстилка або просто підстилка) шар мертвого рослинного матеріалу, такого як листя, кора і гілки, що опали на землю.
  • Галявина — відкрита, незаросла деревами ділянка в лісі.
  • Прогалиною називають ділянку лісової площі, на якій відсутні дерева, але збережені елементи лісової рослинності.
  • Узлісся — називають межу лісу з безлісним простором. Буває зовнішнім і внутрішнім.
  • Зрубом — називають ділянку, на якій було повністю вирубано ліс.
  • Стіною деревостану — називають межу лісу та зрубу.
  • Згарищем — називають ділянку, на якій повністю згорів ліс.
  • Пустищем — називають згарище або зруб, який понад десяти років знаходиться у безлісому стані.

Класифікація[ред.ред. код]

Ліси можуть бути класифіковані за різними комплексами ознак. Класичним та найпоширенішим підходом є класифікація лісових біомів в комбінації з видами та довготривалістю (вічнозелений або листопадний) листового покриву домінуючих видів; також в цій класифікації береться до уваги склад лісів: з переважно широколистяних порід, хвойних порід, або змішаний. Згідно з описаною класифікацією розрізняють такі види лісів:

  1. Бореальні ліси; займають субарктичну зону, є переважно вічнозеленими хвойними.
  2. В помірній зоні — широколистяні листопадні ліси (або листопадні ліси помірного клімату), вічнозелені хвойні ліси (хвойні ліси помірного клімату та дощові ліси помірного клімату); в теплій південній (або північній) частинах помірної кліматичної зони є також порівняно невеликі масиви вічнозелених широколистяних лісів (наприклад, лаврові ліси, або евкаліптові ліси в Австралії).
  3. Тропічні та субтропічні ліси включають тропічні та субтропічні вологі ліси, тропічні та субтропічні сухі ліси, та тропічні та субтропічні хвойні ліси.

Окрім того, існує (та використовується в лісовій промисловості) класифікація лісів, що базується на фізичних властивостях деревини та стадії розвитку лісу: клімактеричний; такий, що розвивається; первинний; вторинний, або відновлений.

Також в деяких випадках ліси класифікують на основі домінантного виду дерев (наприклад «букові ліси» в Карпатах, або «ліси білого евкаліпту» на південному сході Австралії).

Вертикальна структура лісу[ред.ред. код]

У лісових біоценозах стратифікація виражена більш чітко, ніж в інших біогеоценозах суші. Основним фактором, котрий впливає на вертикальну структуру середовища, є кількість сонячної енергії, що надходить у різні яруси екосистеми.

Деревний ярус, в якому реалізується більшість фотосинтетичних процесів, охоплює головний ярус крон. Він є віддаленим на декілька або й десятки метрів від поверхні землі. Світлові умови, що утворюються під пологом верхнього ярусу, залежать від біологічних властивостей видів дерев, які домінують у даному типі лісу. В тропічних і хвойних лісах кількість сонячного проміння, що досягає земної поверхні, через малу зміну листяного шару й ажурності крон, незначно змінюється протягом року. У листопадних листяних лісах ця стратифікація більш значна у зв'язку із сезонною зміною листяного покриву[9].

Рослини різних ярусів живуть в неоднакових фітокліматичних і ґрунтових умовах, тому вони розрізняються не лише за висотою, але й за екологією та біологією, вимогами до світла, вологи, температурного режиму, способами поширення насіння, плодів. Разом з тим у межах одного ярусу створюються подібні умови, а тому рослини, які тут ростуть, набувають однакових ознак[9].

У вертикальній структурі лісових біоценозів виділяють чотири основних яруси (хоча можна деталізувати поділ до дрібніших)[9]:

  1. Ярус крон - найвищий у вертикальній структурі лісу. Його товщина і віддаленість від поверхні землі залежать від видового складу дерев. Також ці фактори, зокрема розміри, густина, форма асимілюючих органів (листя, хвої), впливають на щільність ярусу та визначають кількість сонячної енергії, яка потрапляє на нижчі яруси лісу. В однопородних і одновікових лісових насадженнях шар крон є одноярусним. Багатовидові деревостани зі складною віковою структурою мають дво-триярусний полог. У тропічних лісах шар крон займає до 80% усієї вертикальної структури[9].
  2. Чагарниковий, або підлісковий, ярус охоплює як чагарники, так і дерева, які в даних умовах можуть розвиватися у вигляді чагарника (в т.ч. підрост).
  3. Трав'яний ярус включає однорічні й багаторічні трави, а також чагарники. У листопадних лісах трав'яна рослинність найкраще розвивається навесні. Пізніше, коли листя разом і гілля вищих ярусів утворять щільний полог, розвиток цього ярусу затримується. В лісах зі сталим листяним покривом трав'яний ярус менше змінюється протягом річних циклів і залежить головним чином від вертикальної структури пологу (одно-, дво- чи триярусного)[9]. Трав'янисті рослини лісу набули ряд особливостей, котрі дозволили їм пристосуватися до умов, які складаються в ярусі. Так, вони, як правило, тіньовитривалі, багато з них не витримують впливу прямих сонячних променів і не здатні існувати на відкритому просторі. Часто вони мають широкі листові пластинки, що дозволяють їм накопичувати органічні речовини при слабкому освітленні. У темних лісах трав'янисті рослини мають квіти білого кольору, щоб вони були здалеку видні комахам-запилювачам. Однак квітки трав лісу часто не запилюються та не утворюють насіння, тому розмноження багатьох трав'янистих рослин здійснюється поділом кореневищ, через що ці трави часто ростуть у лісі групами[10].
  4. Приземний ярус складається з мохів, грибів і лишайників. Цей ярус отримує найменше світла. Рослини та гриби, які ростуть на лісовій підстилці, є найбільш тіньовитривалими видами у лісових біоценозах. За умов достатньої вологості середовища, розвиваються цвілеві і шапинкові гриби. Грибниці різних грибів наскрізь пронизують підстилку, поступово перетворюючи органічні речовини на перегній і мінеральні солі для харчування зелених рослин лісу[10].

Різні ліси мають різну кількість ярусів. Приміром, в темних лісах можуть бути помітні лише два-три яруси. На першому ярусі розташовані основні дерева, на другому - невелике число трав'янистих рослин, а третій утворений мохами. Інші деревні та чагарникові рослини можуть не рости у другому ярусі через недостатню освітленість. Також у таких лісах може бути відсутнім трав'янистий покрив[10]. У тропічних лісах яруси рослинності виражені слабо. Причин цьому виділяють декілька. Це і стародавність спільноти вологих тропічних лісів, завдяки чому різні види цих біоценозів мають високу адаптацію одні до одних, це і оптимальність умов існування дерев, що дозволяє існувати значній кількості видів, які значною мірою використовують простір лісу, від поверхні ґрунту до верхніх рівнів крон, це і велика кількість різних за віком та висотою стовбурів різних видів[11].

Просторове розміщення рослин за ярусами спостерігається як в наземній частині лісів, так і в підземній. Підземні яруси розрізняють за глибиною всмоктуючих частин коріння. Завдяки підземній ярусності коріння різних видів рослин поглинає воду і поживні речовини в різних горизонтах ґрунту. Наприклад, в широколистяних лісах коріння дерев сягає глибини 5-6 м, коріння чагарників — 2-3 м, коріння трав проникає на глибини від 25-40 до понад 100 см[9].

Антропогенізація лісів, зокрема, вирубки і спрощені посадки, ведуть до збіднення ярусної структури і видового складу лісових фітоценозів[9].

Впорядкування лісів[ред.ред. код]

Сіль для лісових тварин.

Наукова дисципліна, що комплексно вивчає ліси, називається «екологія лісу»; впорядкуванням та використання лісів опікується лісове господарство. Основною метою лісогосподарства є підтримання лісу в стані, що забезпечує стале довгострокове отримання від нього лісових промислових ресурсів, а також розробка та втілення заходів, спрямованих на покращення якості цих ресурсів.

Ліси можуть вражатись такими зовнішніми факторами як надмірна вирубка, лісові пожежі, кислотні дощі, буреломи, надмірний випас диких травоїдних або свійської худоби, хвороби рослин, епіфітотії. Загалом, з історичної точки зору, всі ліси можуть бути поділені на природні та антропогенні.

Природні ліси містять тільки оригінальні складові біорізноманіття; при цьому всі види знаходяться на природно-притаманних їм стадіях рядів сукцесії. Ці сукцесійні процеси не зазнавали з боку людини впливів такої сили та частоти, що здатні змінити час та параметри їхнього проходження. Дійсно природних лісів у світі зараз лишилось дуже мало.

Основні лісові масиви на Землі представлені антропогенними лісами — тобто лісами, відновленими людиною, або такими, що виросли самотужки на місці знищених лісів чи інших типів ландшафтів. Такі ліси можуть відтворювати точно притаманні даній місцевості типи сукцесії, або такі, що від них відрізняються. В останньому випадку явище має назву «сукцесійних процесів під сталим антропогенним впливом».

Поширеність[ред.ред. код]

Лісовий покрив Землі — один з планетарних акумуляторів живої речовини, що утримує в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіє з тропосферою і визначає рівень кисневого та вуглецевого балансу. При знищенні лісів на великій території прискорюється біологічний кругообіг низки хімічних елементів, у тому числі вуглецю, який переходить в атмосферу у вигляді СО2. У лісовому біогеоценозі встановлюється своєрідний обмін речовин і енергії між усіма його компонентами. У процесі цього обміну відбувається накопичення і перетворення органічної речовини. Біомаса, що накопичується в лісах, в десятки разів перевищує біомасу трав'яних і рослинних угруповань. Однак різниця в річному прирості фітомаси в лісах і трав'яних угрупованнях не настільки значна. Річний приріст фітомаси багато в чому залежить від водно-теплового балансу: у ялинових лісах Руської рівнини він дорівнює 60-90 цнт/га, в букових лісах Західної Європи близько 130 цнт/га, у вологих тропічних лісах вище 300 цнт/га. Наземна частина фітомаси в лісах у 3-5 разів перевищує підземну.

Ліси вкривають близько 30% суші і присутні на всіх континентах, окрім Антарктиди. Значні площі лісів припадають на Америку (понад 30% від загальної площі материка) і Азію (понад 30%), найменша — на Австралію (близько 10%). Лісові регіони Землі, за даними ФАО (Продовольча і агрономічна організація при ООН з 1968 року), становлять 4126 млн га, а покрита лісом площа — 3779 млн га. У минулому ліси були поширені на більшій території, частина якої згодом була зайнята сільськогосподарськими угіддями, промисловими комплексами, містами. З доісторичних часів площа під лісами в середньому на усіх континентах скоротилася більш ніж наполовину. У деяких місцях (Сибір, Канада) ліси ще переважають над безлісими просторами, але, наприклад, на сході США збереглося тільки 10% лісових масивів, що були там в XVIXVII століттях.

30% of all land is forest, and #Australia & #Canada have most #forest per capita

Ліси України[ред.ред. код]

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.[12]

Загальна площа лісів в Україні — понад 10 млн га, що становить 17,2 % її території. Найбільша лісистість — в Українських Карпатах (32 %). Лісистість в природних зонах рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь. У лісах переважають молоді й середньовікові дерева таких порід, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони охоплюють близько 90 % лісовкритої площі. Загальний запас деревостанів на початок 2012 склав 1 млрд. 512 млн метрів кубічних. Близько половини лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду[13].

Див. ще: заліснення Степу, заліснення Олешківських пісків

Господарське значення[ред.ред. код]

Ліси мають значне господарське значення для людини. Економічне значення лісу полягає в тому, що ліс є джерелом деревини, що широко використовується в промисловості, з неї виготовляються будівельні матеріали, меблі, папір, ліку­вальні препарати. За деякими оцінками, з деревини виготов­ляється близько 20 тис. найменувань промислових виробів і товарів народного вжитку. Ліси також мають важливе значення для галузі туризму та оздоровлення людей. Лісові насадження, що супроводжують великі промислові зони, сприяють очищенню повітря та затриманню промислових викидів.[14].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лісовий кодекс України (ст.  3) м. Київ, 21 січня 1994 року N 3852-XII
  2. Морозов Г. Ф. Учение о лесе. — М.: Гослесбумиздат, 1950. — 282 с.
  3. Ткаченко М. Е. Общее лесоводство. — М.: Гослесбумиздат, 1955. — 370 с.
  4. Мелехов И. С. Очерк развития науки о лесе в России. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — 68 с.
  5. Неймарк Е. Мировые массивы лесов постепенно исчезают
  6. Hansen M.C., Potapov P.V., Moore R. et all. High-Resolution Global Maps of 21st-Century Forest Cover Change // Science. — 2013. — V. 342. — P.850.
  7. Boyd I.L., Freer-Smith P.H., Gilligan C.A., Godfray H.C.J. The Consequence of Tree Pests and Diseases for Ecosystem // Science. — 2013. — V. 342. — P.823.
  8. Stein WE, Mannolini, F, Hernick, LV, Landing, E, Berry, CM Giant cladoxylopsid trees resolve the enigma of the Earth's earliest forest stumps at Gilboa. // Nature, 446 (2007-04-19) (7138) С. 904–7. — DOI:10.1038/nature05705. — PMID:17443185.
  9. а б в г д е ж Кучерявий, В.П. (2001). Екологія (українська). Львів: Світ. с. 500. 
  10. а б в «Яруси лісу». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2013-04-18. 
  11. «Вертикальна структура вологих екваторіальних і тропічних лісів». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2013-04-18. 
  12. Лісовий кодекс України (ст.  4) м. Київ, 21 січня 1994 року N 3852-XII
  13. Загальна характеристика та типи лісів — Україна
  14. Екологічне право / Підручник

Література[ред.ред. код]

  1. Lund, H. Gyde (coord.) 2006. Definitions of Forest, Deforestation, Afforestation, and Reforestation. Gainesville, VA: Forest Information Services.
  2. 2006-01-13, Sciencedaily: Deep-rooted Plants Have Much Greater Impact On Climate Than Experts Though.
  3. (рос.) Атрохин В. Г., Кузнецов Г. В. Лесоводство. М.: «Агропромиздат», 1989. ISBN 5-10-000227-1
  4. Свириденко В. Е., Швиденко А. Й. Лісівництво. К.: «Сільгоспосвіта», 1995. ISBN 5-7987-0574-9
  5. (рос.) Дендрология с основами лесной геоботаники, 2 изд., Л., 1938.
  6. (рос.) Морозов Г. Ф., Учение о лесе, 2 изд., М. — Л., 1949.
  7. (рос.) Растительный покров СССР. Пояснительный текст к «Геоботанической карте СССР». Масштаб 1:4000000, ч. 1. М. — Л., 1956.
  8. (рос.) Ричардс П. У., Тропический дождевой лес, пер. с англ., М., 1961.
  9. (рос.) Цепляев В. П., Леса СССР, М., 1961.
  10. (рос.) Основы лесной биогеоценологии, под ред. В. Н. Сукачева и Н. В. Дылиса, М., 1964.
  11. (рос.) Физико-географический атлас мира, М., 1964.
  12. (рос.) Шмитхюзен И., Общая география растительности, пер. с нем., М., 1966.
  13. (рос.) Мировые лесные ресурсы по данным ФАО ООН. М., 2010.
  14. (рос.) Дылис Н. В., Структура лесного биогеоценоза, М., 1969 (Комаровские чтения, XXI).
  15. (рос.) Молчанов А. А, Продуктивность органической массы в лесах различных зон, М., 1971.
  16. Жолкевський П.Ф. Економіко-екологічна оцінка лісових ресурсів / Науковий вісник, 2004, вип. 14.5, с.277-283

Посилання[ред.ред. код]