Загороднюк Федір Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федір Іванович Загороднюк
Народження 12 лютого 1922(1922-02-12)
Гунча
Смерть 13 березня 2017(2017-03-13) (95 років)
 
Країна Україна Україна
Жанр портрет, пейзаж, жанровий живопис
Навчання Київський художній інститут
Діяльність художник, графік
Член Національна спілка художників України
Звання
Заслужений художник України
Заслужений художник України
Нагороди
Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»

Фе́дір Іва́нович Загородню́к (нар. 12 лютого 1922, Гунча — пом. 13 березня 2017, Херсон) — український художник і графік; член Спілки художників України з 1978 року[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 лютого 1922 року в селі Гунчі (тепер Гайсинський район Вінницької області, Україна). У 1941 році закінчив Херсонське училище мистецтв[2]. Брав участь у німецько-радянській війні. 1950 року закінчив Київський художній інститут (викладачі Георгій Меліхов, Карпо Трохименко). Від 1954 року працював у Херсонському товаристві художників.

З 1950 року брав участь в обласних, всеукраїнських, всесоюзних та зарубіжних мистецьких виставках. Персональні — у Херсоні (1973, 1982, 1992, 1998—1999, 2002, 2007), Києві (1998).

Помер у Херсоні 13 березня 2017 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор портретів, пейзажів, тематичних картин:

  • «Прозріла» (1956);
  • «В. Філатов» (1956);
  • «В. Строганов» (1957);
  • «Механізатор Г. Байда» (1960);
  • «Генерал-майор Г. Вєхін» (1967);
  • «Мати» (1969);
  • «Диспетчер» (1969);
  • «Академік Л. Гребень» (1973);
  • «Командир крейсера „Червоний Крим“ контр-адмірал О. Зубков» (1974);
  • «Комбайнер М. Брага» (1981);
  • «Подвиг курсантів під Сталінградом у 1942 році» (1983);
  • «Автопортрет» (1985);
  • «Останній рубіж» (1990);
  • «Народний художник України О. Шовкуненко» (1998);
  • «В. Чуприна» (1998);
  • «Надвечір'я. Збур'ївські плавні» (1998);
  • «Я. Голобородько» (1999);
  • «За Соборну Україну» (2001);
  • «Народний артист України Л. Литвиненко» (2005);
  • «Найрідніші» (2005);
  • «Скульптор Ю. Степанян» (2006);
  • «Учителька (Дружина художника)» (2008);
  • «Наш Кличко» (2008);
  • серія графічних портретів.

Окремі роботи зберігаються у Херсонському краєзнавчому музеї, Музеї академіка В. Філатова при Інституті очних хвороб і тканинної терапії АМНУ в Одесі[1].

Відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 7 липня 2020.
  2. а б Пішов із життя Почесний громадянин Херсона Федір Загороднюк. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 7 липня 2020.
  3. Память народа. [Архівовано 16 травня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
  4. Указ Президента України від 10 жовтня 2008 року № 919/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва»
  5. Офіційний сайт Херсона. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 7 липня 2020.

Література[ред. | ред. код]

  • Федор Загороднюк: Каталог. Херсон, 1973; 1982; 1993; 2008;
  • Масик В. Художник і журналіст // «Образотворче мистецтво». 1974. № 1;
  • Художники Херсонщини: Альбом. Київ; Херсон, 2002;
  • Дяченко В. Художнє сузір'я Херсонщини // «Образотворче мистецтво». 2008. № 3.