Капніст Олексій Васильович (1879—1958)
| Капніст Олексій Васильович | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився |
1879 Михайлівка, Харківська губернія,  Російська імперія |
| Помер |
27 жовтня 1958 Антіб,  Франція |
| Поховання | Російський цвинтар Кокад, Ніцца |
| Громадянство |
Російська імперія → Франція |
| Alma mater | Харківський університет |
| Військове звання | Поручник, корнет |
| Батько | Капніст Василь Олексійович |
| Мати | Варвара Капніст |
Граф Олексій Васильович Капніст (1879, Михайлівка, Харківська губернія — 27 жовтня 1958, Антіб, Франція) — дворянин українського походження, громадський діяч, меценат з роду Капністів. Правнук українського поета Василя Капніста.
Освіта та служба[ред. | ред. код]
Народився в родині Василя та Варвари Капністів 1879 року. Мав сестер Єлизавету та Варвару.
Навчався в Харківському університеті, згодом служив у Санкт-Петербурзі в лейбгвардії кінному полку у званні поручника. 1903 року переведений із однорічних охотників у звання корнета.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
З 1904 року обіймав посаду гласного Лебединського повітового земства, а з 1907 — ще й Харківського губернського. Був у званні камергера двору Його Величності та статського радника.
Олексій Капніст активно долучався до громадського життя Лебединського повіту та Харківської губернії. Обіймав такі посади як голова з'їзду мирових суддів Лебединського повіту, повітової землевпорядної комісії, училищної ради, комітетів попечительства про народну тверезість та дитячі будинки, завідувач військово-кінної дільниці. Крім того, був опікуном (попечителем) Олександрівського народного училища в селі Михайлівка, а також членом опікунських рад Лебединських ремісничого училища та жіночої гімназії.
Після смерті батька в 1910 році успадкував село Михайлівка та був його останнім власником. У Михайлівці володів палацом, де зберігалася колекція картин Капністів. У 1918 році палац був пограбований та спалений[1]. У власності Олексія Капніста перебував кінний завод, де розводили орловських рисаків.
Також Капніст пожертвував кошти на будівництво двоповерхової школи в Михайлівці, моста через Псел, прокладання бруківки по дорозі до Лебедина. 1906 року батько Олексія організував хор із 50 осіб, а сам Олексій утримував його гастролював із ним до Москви, Харкова, Сум та інших міст. У селі Межиріч опікувався гончарством, а в селах Бережки та Токарі — рибальством та їхніми церквою та школою при ній[2]. У 1910—1912 роках Олексій Капніст збудував для лікаря Костянтина Зільберника будинок у Лебедині (нині — Лебединський міський художній музей імені Бориса Руднєва). Разом із батьком фінансував навчання лебединського співака Івана Стешенка в Санкт-Петербурзі та Італії[3].
У 1914—1917 роках був предводителем дворянства Лебединського повіту.
В еміграції[ред. | ред. код]
У серпні 1917 року емігрував до Франції[4]. За словами Андрія Мусіна-Пушкіна, онука Єлизавети Капніст, сестри Олексія Васильовича, в еміграції граф займався розведенням квітів, які використовували для виготовлення парфумів, а деякий час працював «шофером двох дам (маркіз), яких возив по Франції та Італії»[5].
Помер 27 жовтня 1958 року в місті Антіб. Похований на кладовищі Кокад у Ніцці[5].
Родина[ред. | ред. код]
Був одружений тричі:
- Софія Петрівна Карпова[6] (розлучилися 1917);
- Надія Олександрівна Ігнатова (1881—1936);
- Олександра Степанівна Макарова (одружилися 1937 року), дочка генерала Степана Макарова[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Українські колекціонери: Капністи // Дослідницький проєкт «PROколекції» | M17 Contemporary Art Center. m17.kiev.ua. Процитовано 16 липня 2023.
- ↑ Art_Museum (26 березня 2020). Олексій Васильович Капніст – представник лебединської інтелігенції початку ХХ століття | Лебединський міський художній музей ім. Б. К. Руднєва (укр.). Процитовано 16 липня 2023.
- ↑ Подвезько, 2021, с. 197.
- ↑ Мельничук, 2010, с. 493.
- ↑ а б в Великі земляки: рід Капністів. Книга-календар 2021. С. 12 (PDF). web.archive.org. Архів оригіналу (PDF) за 19 травня 2021. Процитовано 16 липня 2023.
- ↑ Алексей Васильевич Капнист пом. 1958 - Родовід. uk.rodovid.org. Процитовано 16 липня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- В. Н. Чуваков. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997. — Москва : Российская государственная библиотека, 2001. — Т. 3. — С. 186. (рос.)
- Мельничук Л. Традиції мистецького збиральництва на Слобожанщині: Колекція Капністів / Л. Мельничук // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2010. — Вип. 7. — С. 491—500.
- Подвезько А. І. Капністи-меценати / за заг. ред.: С.В. Драновська // Краєзнавчі діалоги: Сумщина у сув'язі тисячоліть: матеріали регіональної конференції (м. Суми, 21 квітня 2021 року). — Суми : НВВ КЗ СОІППО, 2021. — С. 196—198.
- Ю. В. Голод. Капніст Олексій Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.
|
