Киснева катастрофа
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Киснева катастрофа - докорінна зміна навколишнього середовища, що трапилася приблизно 2,4 мільярдів років тому підчас сидерійського періоду на початку палеопротерозойної ери.
Приблизно 2,7 мільярдів років тому живі організми почали використовувати фотосинтез, продукуючи в гігантських кількостях кисень. Це призвело до екологічної катастрофи, оскільки кисень отруйний для анаеробних організмів, що домінували в той час. Як наслідок атмосфера Землі кардинально змінилася. Якщо раніше вона складалася в основному з вуглекислого газу (приблизно 90%), то в сучасну геологічну еру вміст вуглекислого газу в атмосфері дорівнює приблизно 0,03 відсотка. Відповідно, різко знизився атмосферний тиск.
Зміна складу атмосфери призвела до масового вимирання, анаеробні бактерії уціліли лише глибоко під водою й у землі, де доступ кисню обмежений. Проте ця екологічна катастрофа створила передумови для існування енергетично вигіднішого кисневого обміну в живих організмах і процвітання життя в наступні епохи.
[ред.] Затримка
Між виникненням фотосинтезу й кисневою катастрофою була затримка в 300 млн. років.
Одне з запронованих пояснень затримки - тектонічні зміни, які привели до появи морських шельфів, на яких огранічний вуглець міг відкладатися у вигляді осаду [1]. Крім того, вироблений кисень зв'язувався з йонами заліза, якими на той час був багатий океан, утворюючи поклади залізної руди. Проте ці механізми не могли повністю пояснити природу затримки.
У 2006 році з'явилася нова гіпотеза. Здатні до фотосинтезу організми також виробляють метан. Метан легко окисляється при ультрафіолетовому опроміненні, захоплюючи таким чином вивільнений кисень. Математичне моделювання атмосфери показало, що в ній могла існувати бістабільність - два різні рівноважні стани, в одному з яких вміст кисню складав 0,2%, а в іншому понад 21%. До бістабільності призводить та обставина, що в атмосфері з вискоким вмістом кисню виникає озоновий шар, який має здатність екранувати ультрафіолетове випромінювання [2].
[ред.] Примітки
- ↑ Lenton T. M., H. J. Schellnhuber, E. Szathmáry (2004). «Climbing the co-evolution ladder». Nature 431: 913.
- ↑ Goldblatt C., T.M. Lenton, A.J. Watson (2006). «The Great Oxidation at 2.4 Ga as a bistability in atmospheric oxygen due to UV shielding by ozone». Geophysical Research Abstracts 8: 00770.
