Клод Шаброль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Claude Chabrol (Amiens nov. 2008) 13a.jpg

Клод Шаброль (фр. Claude Chabrol; 24 червня 1930, Париж — 12 вересня 2010, Париж) — французький кінорежисер, сценарист, актор, продюсер. Шаброль є одним з основоположників французької «нової хвилі», лідерами якої стали Жан-Люк Годар і Франсуа Трюффо. Разом з цими двома режисерами Шаброль починав як кінокритик у журналі Cahiers du cinema.

Перший фільм Шаброля «Красень Серж» вийшов в 1958 році, він викликав значний глядацький інтерес і заслужив позитивні відгуки критиків. Друга картина режисера — зняті в 1959 році «Кузени» — удостоїлася головного призу Берлінського кінофестивалю.

Клод Шаброль є одним з найплідніших режисерів Франції. Майже щороку на екранах з'являється нова картина, в титрах якої є ім'я Шаброля. Всього за час своєї режисерської роботи Шаброль зняв понад півсотні картин. Крім режисури великого кіно, Шаброль знімався як актор і працював на телебаченні.

У 1964—1980 роках Клод Шаброль був одружений з актрисою Стефан Одра.

Життєпис[ред.ред. код]

Клод Шаброль народився 24 червня 1930 у Парижі.

Його прихід у кіно почалася не з режисерських теренів, а з літературних. З середини 1950-х років він працював у журналі «Cahiers du cinema» пліч-о-пліч з Франсуа Трюффо, Жан-Люком Годаром, Еріком Ромером і Жаком Ріветта. А весь свій вільний час Шаброль присвячував читанню детективів.

Журнал «Cahiers du Cinema» своїми поглядами надихнув багатьох початківців критиків почати знімати власне кіно. Так почалася французька «нова хвиля».

Перша стрічка Шаброля — «Красунчик Серж» (1958) — стала маніфестом нового кіноруху і викликала фурор: недорогий (був знятий на гроші, отримані Шабролем у спадок) і гострокритичний по відношенню до буржуазної дійсності, абсолютно некомерційний фільм викликав, тим не менше, великий інтерес, як і наступна картина — «Кузени» (1959). В обох фільмах проявилися риси подальшої творчої манери режисера — гострий сюжет, критика буржуазного укладу життя, холодна мізантропія в зображенні провінції.

Все своє життя Шаброль є прихильником жанру «чорного детективу», проте в найкращі роки своєї творчості використав жанрові канони для гостросоціального аналізу та демонстрації широкої картини відносин всередині буржуазного суспільства. Особливо яскравим був період кінця 1960-х — початку 1970-х років: «Невірна дружина» (1969), «Нехай помре звір» (1969), «М'ясник» (1969), «Розрив» (1970), «Криваве весілля» (1973), коли критика називала режисера, його постійного співавтора сценаріїв Поля Жегоффа і актрису (і дружину Шаброля) Стефан Одра творцями «нової людської комедії», порівнюючи з Бальзаком.

Гостросюжетна фабула в цих фільмах була необхідна для того, щоб розкрити лицемірство і нерідко криміналізованість людських відносин усередині середнього і вищого класів суспільства.

У 1975 закінчився тривалий період співпраці з Жегоффом. Однак Шаброль спробував зберегти колишню творчу манеру, продовжуючи знімати «чорні детективи»: «Інспектор Лаварден» (1986), «Маски» (1987), «Крик сови» (1992), в той же час вносячи розмаїтість у свої теми, екранізуючи гучні судові процеси півстолітньої давності: «Віолетта Нозьєр» (1978), «Жіноча справа» (1988); літературу XX століття: «Чужий кров'ю» (1984) за Сімоне де Бовуар, «Тихі дні в Кліші» (1990) за Генрі Міллером; класичну літературу: «Мадам Боварі» (1991) Гюстава Флобера; фольклорну прозу: «Кінь гордині» (1979) П'єра Еліаса. Цей період творчості Шаброля не містить удач і позначений почуттям втоми і холодного професіоналізму.

Всі подальші фільми давно визнаного класика стали варіаціями знайомого жанру — детективами в буржуазному середовищі. Почав Шаброль теж з класики — першої в ряду стала «Бетті» (1992). Своє «Пекло» (1994) Шаброль не без гумору назвав «останнім марксистським фільмом», але тему класової боротьби і повстання мас виразно розкрив, швидше, у фільмі «Церемонія» (1995), звівши в дуеті актрис Ізабель Юппер і Сандрін Боннер. Після уїдливої поліцейської комедії «Ставок більше немає» (1997), Шаброль відзначив черговий ювілей — картина стала 50-ою в кар'єрі режисера.

Психологічний трилер «У серці брехні» (1999) дозволив Шабролю пофілософствувати: «Коли всі брешуть, то брехня зникає, а коли всі винні, то винен ніхто». Після фільму Шаброль несподівано сам зрадив свою Музу: він розлучився з Одра і тут же одружився на Орор Пакісс — з цією жінкою він пропрацював на знімальному майданчику з 1959 року.

Серед останніх робіт режисера фільми: «Спасибі за шоколад» (2000), серіал «Небезпечні» (2001), «Квітка зла» (2003), «Подружка нареченої» (2004), «Комедія влади» (2006), «Дівчина, розрізана навпіл» (2007), серіал «Новели Гі Де Мопассана» (2007—2008), «Белламі» (2009).

Фільмографія[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]