Ейфелева вежа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ейфелева вежа
Відображення у воді

48°51′29″ пн. ш. 2°17′40″ сх. д. / 48.85806° пн. ш. 2.29444° сх. д. / 48.85806; 2.29444

Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — фр. La dame de fer (Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб[1], що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою [2] і найфотографованішою[3] туристичною пам'яткою світу.

Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.

Особливості конструкції[ред.ред. код]

Висотні характеристики[ред.ред. код]

Розміри вежі

Висота разом з новою антеною становить 324 метри (2000 рік)[4]. Зразу після побудови (1889 рік) висота вежі разом із щоглою прапора становила 312,27 м. Висота платформ:

  • 1-го поверху: 57,63 м;
  • 2-го поверху: 115,75 м;
  • 3-го поверху: 276,13 м.

Понад 40 років Ейфелева вежа була найвищою спорудою у світі, майже вдвічі вищою від найвищих будівель світу того часу — піраміди Хеопса (146,6 м), Кельнського (156 м) і Ульмського соборів (161 м), монументу Вашингтона (169 м) — поки в 1930 її не перевершила будівля Крайслер Білдінг у Нью-Йорку.

Інші параметри[ред.ред. код]

Маса металевої конструкції — 7 300 тонн (повна вага 10 100 тонн). Вежа складається з 18 038 металевих деталей, скріплених 2 500 000 заклепками. Фундамент зведений з бетонних масивів.

Нижній поверх являє собою піраміду (124,9 м кожна сторона в основі), утворених 4 колонами, з'єднуються на висоті 57,63 м арочним склепінням; на зводі розміщена перша платформа Ейфелевої вежі. Платформа являє собою квадрат (65 м в поперечнику).

З цієї платформи піднімається друга піраміда-вежа, що утворюється також 4 колонами, з'єднуються склепінням, на якому знаходяться друга платформа (квадрат 30 м в поперечнику).

Чотири колони, що піднімаються на другий платформі, зближаючись і поступово переплітаючись, утворюють колосальну пірамідальну колону (190 м), що несе на собі третю платформу, також квадратної форми (16,5 м в поперечнику); на ній височіє маяк з куполом, над яким на висоті 300 м знаходиться майданчик (1,4 м у поперечнику).

На вежу ведуть сходи (1792 ступені) і ліфти. Коливання вежі під час буревію не перевищують 15 см.

На першій платформі були зведені зали ресторану; на другій платформі поміщалися резервуари з машинним маслом для гідравлічної підйомної машини (ліфта) і ресторан у скляній галереї. На третій платформі розміщувалися астрономічна та метеорологічна обсерваторії та фізичний кабінет. Світло маяка було видно на відстані 10 км.

Фрагмент сталевої конструкції вежі

Форма[ред.ред. код]

Зведена вежа збурила громадськість зухвалим рішенням своєї форми. Ейфель був жорстоко розкритикований за проект і одночасно звинувачений в спробі створення чогось артистичного і нехудожнього.

Разом зі своїми інженерами — фахівцями з мостобудування, Ейфель займався розрахунками сили вітру, добре розуміючи, що якщо вони будують найвищу у світі споруду, то перш за все повинні переконатися в її стійкості до вітрових навантажень. В одному з інтерв'ю газеті «Le Temps» від 14 лютого, 1887 Ейфель відзначив[5]: «Чому така дивна форма? Вітрові навантаження. Я вважаю, що викривлення чотирьох зовнішніх країв монумента продиктовано і математичними розрахунками, і естетичними міркуваннями»

Колір[ред.ред. код]

Вежа неодноразово змінювала колір — від жовтого до червоно-коричневого. Останні десятиліття Ейфелева вежа незмінно фарбується у так званий «Коричневий-Ейфелевий» колір — офіційно запатентований, близький до природного відтінку бронзи.

До будівництва[ред.ред. код]

Початковий ескіз вежі Моріса Кехлена (1884 рік)

Французька влада вирішила влаштувати Всесвітню виставку на честь столітнього ювілею Великої французької революції (1789 року). Паризька міська адміністрація попросила відомого інженера Густава Ейфеля внести відповідну пропозицію. Спочатку Ейфель був трохи спантеличений, але потім, переглянувши свої папери, вніс на розгляд креслення 300-метрової залізної вежі, якому він до цього майже не приділяв уваги. 18 вересня 1884 року Густав Ейфель отримує спільний зі своїми співробітниками патент на проект, а згодом викуповує у них же і виключне право.

Конкурс архітектурних та інженерних проектів, що мали б визначити архітектурний вигляд майбутньої Всесвітньої виставки, стартував 1 травня 1886 року. У конкурсі взяли участь 107 претендентів, більшість з яких в тій чи іншій мірі повторюють проект вежі, запропонований Ейфелем. Розглядалися також різні екстравагантні ідеї, серед яких, наприклад, гігантська гільйотина, що мала б нагадувати про Французьку революцію 1789 року. Була запропонована і кам'яна вежа, але розрахунки і досвід минулого показали, що дуже важко було б спорудити кам'яну споруду, яка була вищою за 169-метровий монумент Вашингтона, спорудження якого вартувало величезних зусиль США за декілька років (1848—1884) до цього. Проект Ейфеля стає одним з чотирьох переможців, і тоді інженер вносить до нього остаточні зміни, знаходячи компроміс між первісною чисто інженерною схемою конструкції і декоративним варіантом.

Зрештою конкурсний комітет зупиняється на проекті Ейфеля, хоча сама ідея вежі скоріш за все належала двом його співробітникам — Морісу Кехлену (Maurice Koechlin) і Емілю Нугьє (Émile Nouguier). Зібрати протягом двох років таку складну споруду як вежа, можливо було тільки тому, що Ейфель застосував особливі методи будівництва. Цим і пояснюється рішення виставкового комітету на користь цього проекту. Завоювавши перше місце у конкурсі, Ейфель з ентузіазмом вигукнув: «Франція буде єдиною країною, яка має 300-метровий флагшток!».

Для того, щоб вежа краще відповідала естетичним смакам вимогливої паризької публіки, архітекторові Стефану Совестру (Stephen Sauvestre) було доручено попрацювати над її художнім образом. Він запропонував обшити цокольні опори вежі каменем, зв'язати її опори та майданчик першого поверху за допомогою величних арок, які стали б одночасно головним входом на виставку, розмістити на поверхах вежі просторі засклені зали, надати верхівці вежі округлої форми і використовувати різноманітні декоративні елементи для її прикрашення.

У січні 1887 р. Ейфель, держава і муніципалітет Парижа підписали договір, згідно з яким Ейфелю надавалася в особисте користування експлуатаційна оренда вежі строком на 25 років, а також передбачалася виплата грошової субсидії у розмірі 1,5 млн золотих франків, що склала 25% усіх витрат на будівництво вежі. 31 грудня 1888 з метою залучення відсутніх коштів, створюється акціонерне товариство зі статутним фондом 5 млн франків. Половина цієї суми — кошти, внесені трьома банками, друга половина — власні кошти самого Ейфеля.

Будівництво[ред.ред. код]

Будівництво вежі
Будівництво вежі, липень 1888

Будівельні роботи протягом двох з невеликим років — з 28 січня 1887 р. по 31 березня 1889 р. — виконували 300 робітників. Рекордним строкам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості з вказанням точних розмірів понад 12 000 металевих деталей, для скріплення яких використовували 2,5 млн заклепок.

Опори вежі
Оригінальний гідравлічний насос для підйомників конструкції Еду

Щоб закінчити вежу в призначений термін, Ейфель застосовував здебільшого заздалегідь виготовлені частини. Отвори для заклепок були просвердлені на намічених місцях уже заздалегідь, і дві третини від 2,5 млн заклепок були заздалегідь закріплені. Жодна із заготовлених балок не важила понад 3 тонни, що дуже полегшувало підняття металевих частин на передбачені місця.

На початку застосовували високі крани, а коли конструкція переросла їх, роботу перейняли спеціально сконструйовані Ейфелем мобільні крани. Вони рухалися по рейках, прокладених для майбутніх ліфтів.

Складність полягала і в тому, що підйомний пристрій повинен був рухатися уздовж щогл башти по вигнутій траєкторії із змінним радіусом кривини. Перші ліфти на вежі приводилися в дію гідравлічними приводами.

Аж до нашого часу використовуються два історичних ліфти фірми «Fives-Lill», встановлені в 1899 р. у східній і західній опорах вежі. З 1983 р. їх функціювання забезпечується електродвигуном, а гідравлічна апаратура збережена і доступна для огляду.

Один з перших ліфтів.

Другий і третій поверхи башти пов'язував вертикальний ліфт, створений інженером Еду (Léon Edoux) (однокурсник Ейфеля по Центральній школі мистецтв і ремесел). Цей ліфт складався з двох взаємно врівноважених кабін. Кабіна піднімалася вгору з допомогою гідравлічного циліндра з довжиною ходу 78 метрів. Нижня кабіна при цьому виконувала роль противаги. На півдорозі до майданчика, на висоті 175 м від землі, пасажири повинні були пересісти в інший ліфт. Ємності з водою, встановлені на поверхах, забезпечували необхідний гідравлічний тиск.

У 1983 р. цей підйомник, який не міг працювати в зимовий час, був замінений електричним ліфтом марки «Otis», що складається з чотирьох кабін і забезпечує пряме сполучення між двома поверхами.

Зведення вежі вимагало особливої уваги до питань безпеки безперервних робіт, що і стало найбільшою турботою Ейфеля. Протягом будівельних робіт не було жодного смертельного випадку, що було значним досягненням для того часу.

При підготовці котлованів для опор вежі, через близькість річки Сени, Ейфель вдався до методу, який він запровадив при будівництві мостів. У кожному з 16 кесонів фундамента знаходився робочий простір, до якого під тиском подавалося повітря. Через це туди не могла проникати вода, і робітники могли здійснювати екскавацію ґрунту без просочення його водою.

Однією з найскладніших проблем для Ейфеля стала, парадоксальним чином, перша платформа. Масивні дерев'яні арматури повинні були утримувати 4 похилі опори і величезні балки першої платформи. Чотири похилі підпори покоїлися на наповнених піском металевих циліндрах. Пісок можна було поступово випускати і, таким чином, встановлювати опори під правильним нахилом. Додаткові гідравлічні підйомники у фундаментах опор давали можливість остаточного регулювання положення 4-х похилих опор, які, таким чином, можна було точно підігнати до залізної арматури першої платформи.

Як тільки платформа лежала строго горизонтально, вона була прикріплена до похилих опор, а підйомники були вилучені. Потім будівництво продовжилося вже на самій вежі. Робота просувалася повільно, але безперервно. 31 березня 1889, менше ніж через 26 місяців після початку риття котлованів, Ейфель зміг запросити кількох більш-менш фізично міцних чиновників до першого сходження на 1665 сходин.

Зразки креслень вежі[ред.ред. код]

Подальша доля вежі[ред.ред. код]

Блискавка влучає в Ейфелеву вежу (фото 1902 року)

Підсумковий бюджет будівництва склав 7,8 млн франків. Основна частина витрачених коштів практично окупилася за період роботи виставки, а її подальша експлуатація виявилася досить прибутковим бізнесом. За шість місяців роботи виставки подивитися «залізну даму» прийшли понад 2 млн відвідувачів. До кінця року вдалося відшкодувати три чверті всіх витрат на будівництво. Споруда мала приголомшливий і миттєвий успіх.

У початковому договорі з Ейфелем йшлося про демонтаж вежі через 20 років після завершення будівництва.

Творча інтелігенція Парижа і Франції була обурена зухвалим проектом Ейфеля, і, починаючи з самого початку будівництва, посилала до мерії Парижа обурливі листи і вимоги припинити будівництво вежі. Письменники і художники побоювалися, що металева конструкція буде придушувати архітектуру міста, порушувати неповторний стиль столиці, що складався протягом століть. Відомо, що в 1887 році 300 письменників і художників (серед них Александр Дюма (син), Гі де Мопассан і композитор Шарль Гуно) направили протест на адресу муніципалітету, характеризуючи конструкцію як «непотрібну і жахливу», як «сміхотворну вежу, що домінує над Парижем, як гігантський фабричний комин»[6], додаючи: «Протягом 20 років ми будемо змушені дивитися на огидну тінь ненависної колони із клепаних залізних пластин, що простягнулася над містом, як чорна пляма»[7].

Гі де Мопассан регулярно обідав у ресторані на першому рівні вежі (нині ресторан «Жуль Верн»). На питання, навіщо він це робить, якщо вежа йому не до душі, письменник відповів: «Це єдине місце в усьому величезному Парижі, звідки її не видно»[8].

У жовтні 1898 Ежен Дюкрете провів перший сеанс телеграфного зв'язку між Ейфелевою вежею і Пантеоном, відстань між якими 4 км. В 1903 у генерал Ферре, піонер в області бездротового телеграфу, застосував її для своїх експериментів. Так сталося, що вежу залишили спочатку для військових цілей.

З 1906 р. на вежі постійно розміщена радіостанція. 1 січня 1910 року Ейфель продовжує оренду вежі на термін сімдесят років. У 1914 році радіоперехоплення дозволило генералу Гальену організувати контрнаступ на Марні під час Першої світової війни[9]. У 1921 році відбулася перша радіотрансляція з Ейфелевої вежі. В ефір пройшла передача публічного радіомовлення, яка стала можливою завдяки встановленню на вежі спеціальних антен. З 1922 року стала регулярно виходити радіопрограма, яка так і називалася «Ейфелева вежа». У 1925 році зроблені перші спроби ретранслювати з вежі телевізійний сигнал. Передача ж регулярних телевізійних програм почалася з 1935 року. З 1957 року на вежі розташовується телевізійна щогла, яка збільшила висоту сталевої конструкції до 320,75 м. Крім неї, на вежі встановлено кілька десятків лінійних і параболічних антен, які здійснюють ретрансляцію радіо і телепрограм.

Eiffel Tower (72 names).jpg
 
Місцезнаходження на вежі імен 72-х видатних
французьких вчених та інженерів

Написи[ред.ред. код]

Під першим балконом, на усіх чотирьох сторонах парапету викарбувані імена 72-х видатних французьких вчених та інженерів, а також тих, хто зробив особливий внесок у будівництво вежі. [10] Ці написи з'явилися на початку XX століття і були відреставровані в 1986-1987 роках.

Освітлення[ред.ред. код]

Світлове оформлення вежі до Всесвітньої виставки 1900 року
Реклама автомобільного концерну Citroen (1925)
Вежа, освітлена феєрверком 14 липня 2005 року

Вперше освітлення на Ейфелевій вежі було увімкнене в день її відкриття у 1889 році. Тоді воно складалось із 10 тис. газових ліхтарів, двох прожекторів і розміщеного на верхівці маяка, світлові промені від якого мали синій, білий та червоний кольори — кольори національного прапора Франції.

У 1900 році на конструкціях «Залізної дами» з'явились електричні лампи. В 1925 році Андре Сітроен розмістив на вежі рекламу, яку він назвав «Ейфелева вежа у вогні». На вежі було встановлено близько 125 тисяч електричних лампочок. Одне за одним на вежі спалахували десять зображень: силует Ейфелевої вежі, зоряний дощ, політ комети, знаки Зодіаку, рік створення вежі, поточний рік і, насамкінець, прізвище Сітроен[11]. Ця рекламна акція тривала до 1934 року, і вежа була на той час найвищим у світі рекламним місцем.

Сучасний золотистий колір освітлення вперше з'явився 31 грудня 1985 року.

Влітку 2003 року вежа «одяглася» у нові освітлювальні шати. За кілька місяців бригада верхолазів з тридцяти осіб обплутала конструкцію вежі 40 кілометрами дротів і встановила 20 тис. лампочок, виготовлених на спеціальне замовлення французькою компанією AE&T. Нова ілюмінація, яка обійшлася в 4,6 млн євро, нагадувала ту, що вперше увімкнулася на вежі в ніч на Новий 2000-й рік, коли вежа, підсвічена золотисто-жовтими ліхтарями, за лічені секунди набувала сріблястого кольору.

З 1 липня до 31 грудня 2008 року, коли Франція виконувала функції Голови ЄС, на вежі було синє освітлення із зірками, що символізувало прапор Європи).

Попри те, що зображення самої вежі стало суспільним надбанням, зображення її освітлення охороняється авторськими правами, в результаті чого будь-яке зображення освітленої Ейфелевої вежі може використовуватись лише з письмового дозволу компанії (SETE), що обслуговує вежу[12].

Ресторани[ред.ред. код]

На вежі постійно діють ресторани «Висота 95» (на першому поверсі, 95 м над рівнем моря) і «Жуль Верн» (респектабельний заклад на другому поверсі із високими цінами та окремим ліфтом).

Комунікації[ред.ред. код]

З початку 20-го століття башта використовується для радіотрансляції. До 1950-х років, набір антенних проводів тягнувся від вершини вежі до будівель на авеню де Сюффрен і Марсовому полі. Ці дроти тягнулися до довгохвильових передавачів у невеликих бункерах, а в 1909 році був побудований постійний підземний радіоцентр біля південного стовпа, що існує і сьогодні.

20 листопада 1913 Паризька обсерваторія використала Ейфелеву вежу як антену, щоб обмінюватися постійним бездротовим сигналом з Військово-морською обсерваторією Сполучених Штатів, яка використовували антену в Арлінгтоні, штат Вірджинія. Ціллю цієї передачі було виміряти різницю довготи між Парижем і Вашингтоном округ Колумбія.

Сьогодні башта використовується як майданчик для ретрансляторів радіо-і телевізійних станцій, а також мобільних операторів.


FM-Radio[ред.ред. код]

Програма Частота Потужність
France Inter 87.8 МГц 11 кВт
Regional 90,35 МГц 3 кВт
Nostalgie 90,4 МГц 10 кВт
France Culture 93,35 МГц 3 кВт
France Musique 97,6 МГц 3 кВт
Evropa plus France 102.2МГц 10 кВт

TV[ред.ред. код]

Програма Канал Частота Потужність
Canal+ 6 182,25 МГц 100 кВт
France 2 22 479,25 МГц 500 кВт
TF1 25 503,25 МГц 500 кВт
France 3 28 527,25 МГц 500 кВт
France 5 30 543,25 МГц 100 кВт
M6 33 567,25 МГц 100 кВт

Копії (відтворення)[ред.ред. код]

У світі відомо про встановлення понад тридцять копій вежі від 3 до 336 метрів, одна з них заввишки 3 метри 25 сантиметрів знаходиться в м. Умань, що на Черкащині. Встановлено її в центральному парку до дня міста у 2013 році.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [«Nouveau record pour la Tour Eiffel». Le Figaro.fr (fr). 2008-02-13. Процитовано 2011-10-09. 
  2. «Tour Eiffel et souvenirs de Paris». Le Monde.fr (fr). 2007-07-24. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-10-09. 
  3. «Mapping the World’s Photos». David Crandall, Lars Backstrom, Daniel Huttenlocher and Jon Kleinberg (англійською). Корнельський університет. 20-24 квітня 2009. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-10-09. 
  4. Tout savoir sur la Tour Eiffel (фр.)
  5. Extrait de la réponse d’Eiffel(фр.)
  6. Семь чудес света. Ажурный Металл (рос.)
  7. Watson, William. Paris Universal Exposition: Civil Engineering, Public Works, and Architecture (Washington: Government Printing office, 1892), 833.
  8. Эйфелева башня — казнить нельзя, помиловать! (рос.)
  9. Le Paris des gens célèbres, Gustave Eiffel.(фр.) // Mairie de Paris
  10. The 72 scientists. Eiffel Tower official website.
  11. История Citroen.History Citroen. Car portal of the city Brest
  12. Права на зображення Ейфелевої вежі

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]