Кольчуга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Романо-Галльска статуя, що зображує воїна у кільчастому обладунку.

Кольчуга — обладунок у вигляді сорочки з металевих кілець, просмикнутих одне в одне та скріплених маленькими клепками. Іноді кольчуга мала стоячий комір, підбитий шкірою або тканиною і розрізи на подолі щоб зручніше було керувати конем. У ряді випадків рукави і поділ прикрашалися облямівками у вигляді кількох рядів кілець з кольорових чи навіть дорогоцінних металів.

Найдавніші знайдені екземпляри належали кельтам і датуються IV століттям до нашої ери. Кольчуга швидко поширилася в Середземноморському регіоні і була звичним обладунком в часи пізнього еллінізму на пізньої Римської Республіки. Саме кольчуги були основною бронею легіонерів Цезаря. В І-ІІ століттях в римських легіонах лоріка сегментата потіснили кольчугу (лоріка хамата), але з кінця ІІІ століття вона знову стає найпопулярнішим обладунком. В Середні віки у Європі, на Близькому Сході, в Північній Африці кольчуга була найпоширенішим обладунком, а 7-12 століття взагалі часом звуть «добою кольчуг» оскільки в цей час вони фактично витіснили інші обладунки. Саме кольчуги, а не повні лати, що приголомшують уяву голлівудських режисерів і авторів фентезі, були основним обладунком європейського лицарства. Суцільнометалеві елементи зброї (нагрудники, наплічники і так далі) з'являються лише в XIV столітті. Пізніше кольчуги дещо втратили популярність поступившись в багатьох місцях іншим типам броні. Але горяни Північного Кавказу і араби Північної Африки ще носили цей обладунок протистоячи регулярній армії дев'ятнадцятого століття.

Зараз кольчужними рукавицями користуються м'ясники, а аквалангісти для захисту від акулячих зубів надівають «Shark suit» — титанову кольчугу з дрібних кілець що закриває все тіло. У Першу світову маски з кольчужним «забралом» іноді носили танкісти та кулеметники.

Як робиться кольчуга[ред.ред. код]

Найнадійнішою вважається кольчуга, де цільноковані (або зварені) кільця з'єднуються між собою клепаними кільцями, і всі кільця пласкі на зрізі.
Примітивно зроблена кольчуга з округлих кілець, що просто зведені один з одним.

Кольчуга це броня з протягнутих одне в одне кілець. Простий спосіб плетіння кольчуги — «1 в 4»: у кожне кільце протягується чотири інших.

Кожне кільце заклепується або заварюється; зазвичай половина кілець в кольчузі була заварена, а половина — заклепана. Заварені кільця виготовлялися заздалегідь, заклепані — скріплювалися після складання полотна. Інколи кільця не заклепувалися, а просто загартовувались.

Залізне полотно, що вийшло, володіло значною гнучкістю і міцністю, з нього можна зробити одбладунок, що закриває стільки скільки потрібно власникові, — від торсу до всього тіла.

Діаметр кілець в класичній кольчузі був від 6 до 13 міліметрів, товщина дроту — 0,8-2 міліметра. У кольчузі було кілька тисяч кілець, на виготовлення яких витрачалося більше півкілометра дроту. Вальцьований дріт, що виготовлявся за допомогою спеціального верстата, який інколи —приводиться в дію водяним колесом, з'явився в Європі лише до кінця XIII століття, але навіть після цього кольчуги традиційно робилися з кованого дроту, виготовлення якого само по собі було вельми тривалим і трудомістким процесом. Потім в половині кілець треба просвердлити отвори під заклепки, а половину заварити. Потім зібрати, заклепувавши кожне друге кільце. Недивно, що високоякісна кольчуга коштувала дорого і передавалася як цінне майно з покоління в покоління.

Види кольчуг[ред.ред. код]

Кольчужне полотно і кольчужні обладунки в цілому всіляко відрізняються один від одного і формою, і розмірами кілець, і якістю металу, і виглядом плетіння. «Класичною» кольчугою може вважатися широко поширена в Європі «залізна сорочка», або «кільчаста броня», що закривала тулуб, стегна і руки по лікоть або по кисті. Якщо рукави довгі, до кисті, то така броня називається хауберком, а якщо лише до пояса і рукава по лікоть — хаубержоном. Вага такого обладунку при довжині сорочки близько 70 сантиметрів (до середини стегна) — близько семи кілограмів. Проте сама по собі кольчуга — ще не одбладунок, і під неї надівався піддоспішник — товста, пом'якшувальна удари куртка. У Західній Європі її робили з декількох десятків шарів простьобаного льняного полотна, а на Сході — з войлоку. Такий бойовий камзол або кафтан вважався дорогим і часто зверху був критий товстим шовком, або бархатом. Така куртка сама по собі служила звичайним обладунком простого піхотинця. Вона ще відома під назвою гамбезон. Інколи бійці в гамбезоні нашивали собі шматочки кольчуги на шкіру — частіше всього на пахви, вельми вразливе місце. Такі нашивання називалися «гуссе».

Дівчата в кольчужній білизні

Увага — міф: надівати повноцінну кольчугу без піддоспішника, а тим більше на голе (і зазвичай жіноче, як прийнято у багатьох художників стилю фентезі) тіло, категорично не рекомендується. При русі кільця дуже швидко стирають шкіру, а при будь-якому ударі вгризаються в плоть, практично не гасячи імпульс удару. А якщо врахувати, що на кольчузі зазвичай є задирки і іржа, недовго і до зараження крові… Кольчужна білизна, яку можна виявити в відповідних магазинах, робиться з легких металів і призначається зовсім не для тривалого носіння.

Російский бахтерець поч. 17 ст.
Юшман у палаці Топкапі Стамбул, Турція. 15 ст.
Кільця звичайної кольчуги в порівнянні з байданою здаються малими, але стріла легко знайде собі шлях між кільцями байдани.

Байдана — це кольчуга з широких плоских кілець; вона краще звичайної захищає від шабельного удару, але гірше протистоїть тому, що коле.

Бахтерец і юшман — це кольчуги, в які на грудях і спині вставлені металеві пластини. У бахтерці пластинки вузькі і дрібні; вони розташовані вертикальними рядами, в яких верхні налягають на нижние. У юшмані вони істотно більше і один на одного не налягають. Ці обладункиз'явилися на Сході, їх назви запозичені з персидського… Колонтарь — схожий з юшманом обладунок без рукавів, в якому груди і спина захищені великими металевими пластинами.


Кольчужні обладунки використовувалися і в Японії, і вони сильно відрізнялися від європейських кольчуг. Кольчуга обов'язково нашивалася на тканину або шкіру і зазвичай складалася з двох типів кілець — більш великих, розташованих паралельно основі, і що скріплюють їх дрібніших, частенько овальних ланок, розташованих перпендикулярно поверхні. Кожне велике кільце з'єднувалося з сусідніми шістьма маленькими. Ланки покривалися лаком, що захищає від іржі.

Увага — міф: що зустрічається в багатьох іграх і книгах фентезі слівце «chain mail» — по суті діла тавтологія. Англійське слово mail позначає саме кольчугу, і корінь chain — взагалі то зайвий. Але використовують щоб кольчугу не плутали з поштою. А словосполуки начеб splint mail та scale mail — багато вчених вважають безглуздими. В оману авторів терміну ввів той факт, що до кольчуг прирівнювалася ще і обладунок зі вставками пластин. Цей обладунок можна приблизно перевести до як «бахтерець».

Звичайно, кольчугою захищали не лише тулуб. Для захисту голови і шиї в Західній Європі застосовувалися кольчужні відлоги (поверх них часто надівався великий шолом); конічні та сфероконічні шлеми повсюдно забезпечувалися бармицею — закріпленою по краю шлему кольчугою що закривала шию, а часто і обличча. У Східній Європі була поширена місюрка — полегшений шлем, в якому бармиця кріпилася до опуклого металевому диску, що формою нагадував єврейську кіпу і що закривав лише верхню частину черепа.

Повністю кольчужних рукавиць або тим більше рукавичок майже не робили; вони створювалися з шкіри або міцної тканини і обшивалися кольчугою лише зовні — кольчуга на долоні не дозволила б надійно утримувати зброю. Причому навіть такі рукавиці заважали стріляти з лука, і саме тому на сході (у тому числі і на Русі) вони були не дуже популярні. Лицарі Західної Європи в XI—XIII століттях використовували для захисту ніг кольчужні панчохи (їх ще називали французьким терміном «шоссы» — chausses), що доходили з середини стегна до п́ят. Кольчужними попонами захищали бойових коней і слонів, бойових і мисливських псів…

Чи варто носити кольчугу?[ред.ред. код]

За своїми властивостями навіть найкраща кольчуга не ідеальна і, як і будь-який обладунок, не рятує (і не повинна рятувати) від вміло завданих ударів і пострілів в притул. Найкраще вона захищає від ріжучих і рубаючих ударів, набагато гірше — від тих, що колють і дроблять. Взагалі, від ударів тупою зброєю воїна захищає в основному не сама броня, а піддоспішник. Про не найкращі захисні властивості кольчуги свідчить те, що доки вона була в Європі наймасовішим різновидом обладунку (до XIV століття), лицарі сповна обходилися «універсальними» знаряддями рукопашного бою — мечами, палицями і сокирами, а з появою лат поширюється озброєння призначене саме для боротьби із такою бронею і менш ефективне проти легко озброєного суперника, — чекани і кливці, келепи і кончари.

Але і недооцінювати її не варто — удари побіжно і стріли на вильоті кольчуга тримає, розрубати її мечем або проткнути списом або кинджалом досить складно, особливо якщо господар активно проти цієї процедури. А ось від кулі кольчуга практично не захищає. Безперечна перевага кольчуги в тому, що вона, на відміну від латів, майже не сковує рухів. У добре підігнаній кольчузі можна і перекидатися, вона не перешкодить стрільбі з лука, при необхідності в ній можна і виспатися…

Кольчугу досить легко одягти і швидко зняти без сторонньої допомоги, знову ж таки на відміну від інших обладунків в складеному вигляді вона займає небагато місця, вміщається у в'ючному мішку, тоді як інші обладунки досить громіздкі. До того ж в умовах помірного клімату піддоспішник послужить непоганим повсякденним одягом, не дає замерзнути. Порівняно невелика вага кольчуги дозволяє довго носити її — але розподілений він нерівномірно, і основне навантаження припадає на плечі власника. Нарешті, кольчугу просто лагодити — потрібно всього лише замінити погнуті або втрачені кільця, а якщо під рукою немає коваля — на швидку руку затягнути діру шкіряним шнуром. А ось якщо пом'яли лати, без коваля вже не обійтися. Прибравши або додавши декілька рядів кілець, кольчугу можна підігнати за розміром нового власника.

Ці комплекти зброї та обладунку характерні як і для татар, так і для реєстрових панцирних козаків.

Є в кольчуги і специфічні недоліки — її досить важко очищати від іржі, особливо в похідних умовах (найкращий спосіб — помістити в діжку з піском і довго в нім катати), вона досить сильно дзвенить, привертаючи увагу противника. З цими проблемами в тій або іншій мірі допомагає впоратися мастило. Крім того, важка кольчуга і піддоспішник після декількох днів жаркої погоди набувають стійкого характерного аромату з яскравими тонами застарілого поту, оксидів заліза і жиру…

Для важкоозброєного лицаря із списом або півтораручним мечем кольчуга — це, так би мовити, «економ-клас»; як тільки з'явилися лати, лицарство перейшло на них і до кольчуг вже не поверталося. Важкій піхоті теж добре б роздобути обладунок поважче, особливо якщо щит до комплекту не входить, — тому піхота пізнього середньовіччя одягається в кіраси і набедренники, що погано-бідно захищають і від куль з гладкоствольної зброї. Для легкої піхоти і стрільців вона, навпаки, вже важкувата. А ось для кавалерії, що покладається на маневр, кольчуга — найвідповіднішний обладунок з металу, тут на перший план виходять порівняно невелика вага обладунку і висока рухливість вершника.

Але якщо для більшості професійних солдатів кольчуга — не зовсім те, що хотілося б, її багаточисельні достоїнства роблять її найкращим вибором для мандрівників, купців, дипломатів і шукачів пригод… Легку кольчугу можна носити під одягом, не привертаючи уваги, вона не перешкодить верховій їзді і лазінню по скелях. На важку кольчугу можна надіти кожух і не боятися морозу, кольчугу можна швидко зняти перед переправою через річку, а потім так само швидко надіти, її можна просто везти з собою в мішку і надівати лише перед боєм. У кольчузі менше шансів застрягти у вузькому проході підземелля.

Дивіться також про обладунки[ред.ред. код]