Лозинський Тарас Володимирович
| Тарас Лозинський | |
|---|---|
| Тарас Володимирович Лозинський | |
 | |
| Народився |
28 березня 1959 Львів |
| Помер |
8 березня 2023 (63 роки) Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Громадянство |
 УРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | художник, іконописець, колекціонер |
| Alma mater | Українська академія друкарства |
| У шлюбі з | Роксоляна Лозинська |
| Діти |
Лозинський Остап Тарасович, Будинкевич Устина Тарасівна (Лозинська дів.пр.)внуки- Будинкевич Квітка Назарівна та Будинкевич Климентій Назарович |
Тарас Володимирович Лозинський (нар. 28 березня 1959, Львів — пом. 8 березня 2023, там само) — український маляр, іконописець, колекціонер, куратор мистецьких видань, співзасновник та заступник директора (2003) Львівського Інституту колекціонерства українських мистецьких пам'яток при НТШ[1]. Член Наукового товариства ім. Шевченка[2]. Батько художника та іконописця Остапа Лозинського.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 28 березня 1959 року у Львові.
Закінчив економічний факультет Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (1981, нині Українська академія друкарства).
У 1987—2001 роках працював реставратором у майстерні Ніни Присяжної. Викладав в Іконописній школі Українського католицького університету[3].
Був членом наглядової ради Львівської національної академії мистецтв[4].
Помер у Львові 8 березня 2023 року, не доживши 20 днів до свого 64-го дня народження. Похований в одній могилі з сином на 75 полі Личаківського цвинтаря.
Доробок[ред. | ред. код]
Під впливами малярського досвіду Олекси Новаківського, Романа Сельського, Володимира Патика сформувався як художник з власним авторським стилем.
З 1989 року[2] займався іконописом на склі, автор 800 робіт[1]. Персональна виставка у місті Львові (2013[1], 2019[5]).
- автор книг «Ісус» (2003, спільно з Ігорем Калинцем), «Галицькі оповідки діда Тео» (2016);
- упорядник низки альбомів та каталогів творів українського мистецтва — «Іван Гречко» (2006), «Михайло Бойчук» (2010)[6], «Анатоль Петрицький» (2012), «Українське мистецтво XV — ХХ ст.» (Т.1 — 2007, Т. 2 — 2008);
- один з ініціаторів видання серії «українське народне мистецтво» — «Жіноча сорочка Борщівсько-Заставнівського Придністров'я» (2013), «Рушники Наддніпрянської України» (2017), «Буковинські жіночі сорочки» (2018), «Українське народне мистецтво» (2021).
Зібрав велику колекцію творів народного мистецтва.
Цитати[ред. | ред. код]
|
Серед великих митців також є оліймпійські чемпіони, також є свої перше, друге і третє місце. Треба вміти шанувати наших геніїв і тішитися, що вони у нас є | 
|
— Тарас Лозинський, [7] | ||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Яновська, Л. Щоб діти не говорили про українське мистецтво пошепки // Урядовий кур'єр. — 2022. — 14 вересня.
- ↑ а б До 60-ліття художника Тараса Лозинського в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові наприкінці травня відкриють виставку його ікон на склі // Leopolis.
- ↑ Тарас Лозинський // Іконописна школа Українського католицького університету
- ↑ Наглядова рада // Львівська національна академія мистецтв
- ↑ Від гріхопадіння до Воскресіння: у львівському музеї Шептицького триває виставка Лозинського // galinfo. — 2019. — 5 липня.
- ↑ керівник проєкту
- ↑ Винницька Я., Уляна, Я. Тарас Лозинський: Ми — нація, що не навчились шанувати власних геніїв // Kovcheh.
Джерела[ред. | ред. код]
- Винницька Я., Шишак Р. Тарас Лозинський: Ми — нація, що не навчились шанувати власних геніїв // Kovcheh, 20.06.2022
- Козирєва, Т. Ідеолог культурно-мистецького процесу // День. — 2019. — 15 липня.
- Тарас Лозинський «Малярство на склі» // 032.ua
- Коваль, Я. Мені вистачає Львова // Львівська Пошта. — 2009. — 7 квітня.
Посилання[ред. | ред. код]
- Звідки на наших стелажах стільки російської літератури? на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2022.
