Патик Володимир Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Володимир Йосипович Патик (9 жовтня 1926, Чорний Острів, тепер Жидачівський район, Львівська область) — український художник. Член Спілки Художників України з 1958 року, Заслужений художник України з 1996. Лауреат Національної премії ім.Т.Г. Шевченка (1999). З 2006 року - Народний художник України. Одна із найвидатніших постатей в українському малярстві другої половини ХХ ст., яскравий представник галицької школи живопису.

З біографії і творчості[ред.ред. код]

Володимир Йосипович Патик народився 9 жовтня 1926 року в селі Чорний Острів (тепер Жидачівського району) на Львівщині.

У 1953 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтваР. Сельського).

Володимир Патик об'їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на Півночі Росії, в Мурманську, малював у Прибалтиці, Сибіру, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття. Таким чином вироблялася власна живописна манера Патика, його особливий, темпераментний почерк. Митець вдається до контрастій червоного й зеленого, оранжево-жовтого і синьо-фіолетового, червоного й білого, до різноманітних технічних засобів — мозаїки, фрески, найбільше — до олійного живопису, пастелі, різних графічних засобів. Останім часом (від 1990-х) головну формотворчу роль у мистецькій манері майстра відіграє чистий колір, що підвищує емоційну активність картини і підкреслює декоративне вирішення композицій. Володимирові Патику близькі українська ікона і тосканські примітиви, равенські мозаїки і живописці італійського Проторенесансу.

Від 1996 року В. Й. Патик — Заслужений художник України.

У 1999 році Володимиру Йосиповичу Патику присуджено Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» і твори останніх років.

Твори:
  • «Через кладку» (1955);
  • «Палаючий манускрипт» (1964, про спалення рукописів у Бібліотеці АН УРСР у квітні того ж року);
  • «Шевченко на батьківщині» (1965);
  • «Гуцульська мадонна» (1965);
  • «Дівчина з Буковини» (1966);
  • «Довбуш — наша слава» (1967);
  • «Третя подорож на Україну» (1968);
  • «Т. Г. Шевченко серед селян» (1969);
  • «Степ біля Чигирина» (1976);
  • «Реквієм» (кін. 60 — поч. 70-х рр.; навіяний рядками поезії В. Симоненка «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил»);
  • «Земля Шевченка» (1981);
  • «Реве та стогне Дніпр широкий» (1981);
  • «Околиця села Шевченкове» (1981);
  • «Пам'ять» (1982; про трагедію Голодомору 1933 року);
  • «Ранок над Дніпром» (1982);
  • «Осінь над Тясмином» (1983);
  • «Околиця Золочева» (2008);
    "Околиця Золочева", 2008, 26х40, п.к.о.
  • «Остання путь» (1987);
  • «Ох, не однаково мені» (1988);
  • «Над Дніпром» (1988);
  • «Чи буде суд, чи буде кара» (1989);
  • «Відродження нації» (1990);
  • «Монмартр» (1995);
  • «Реве та стогне Дніпр широкий» (1997);
  • серія «По Черкащині» (198081);
  • розписи у кінотеатрі ім. Богдана Хмельницького у Львові.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Шевченківські лауреати. 1962–2007. Енциклопедичний довідник. — К.: «Криниця», 1997, С. 459–460
  • Патык В. На родной земле. Альбом. — М., 1973
  • Овсійчук В. Володимир Патик. — Лв., 1997
  • Деркач Н. «Щоб бути оригінальним, треба залишитися самим собою…» // Український шлях. — 1998. — 22 січня
  • Патик В. «В моє життя Шевченко увійшов з дитинства…» // У Кобзаревій славі. — К., 1999