Український католицький університет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Український католицький університет
УКУ
UkrainianCatholicUniversitylogo.png
Заснований 6 жовтня 1929
Президент Владика Борис Гудзяк
Ректор о. д-р Богдан Прах
Розташування Україна Львів, Україна
Тип приватний
Сайт [1]

Український католицький університет — приватний науковий та навчальний богословський заклад у Львові.

Засновником сучасного УКУ є Фонд св. Климентія, водночас університет є спадкоємцем Греко-Католицької Богословської Академії, яку було засновано 1929 року з ініціативи та благословення Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького на основі Духовної Семінарії.

Після закриття Академії 1944 року її місію та функції перейняв на себе Український Католицький Університет ім св. Климента в Римі, організований та очолений у 1963 році Митрополитом Йосифом Сліпим. 1994 року діяльність згаданої Академії було відновлено під назвою «Львівська Богословська Академія» (ЛБА), а влітку 2002 року Академію було реорганізовано в Український католицький університет.

1998 року тоді ще ЛБА здобула міжнародну акредитацію. Першим ректором відновленої ЛБА був о. Михайло Димид. У 2000 році його наступником став о. Борис Ґудзяк, якого у 2002 році рішенням Фонду св. Климентія було призначено на посаду першого ректора УКУ. З 2013 року ректором є о. д-р Богдан Прах, а владика Борис Ґудзяк - президентом.

Передісторія[ред.ред. код]

Передумови заснування[ред.ред. код]

Протягом історії богословське навчання прибирало різні форми; наприклад, упродовж перших віків християнства його вираженням була усна традиція Літургії. Аж у середньовіччі на Заході виникли школи й університети, де почало вивчатися богослов'я як наука.

У відповідь на виклик протестантської Реформації та католицької Контрреформації постали перші українські богословські навчальні заклади, зокрема в Острозі та Львові, які суттєво вплинули на релігійно-культурне відродження України наприкінці XVI ст. Після Берестейської Унії в умовах церковного поділу та міжконфесійної конфронтації склалися різні умови для розвитку освіти та богослов'я в обидвох гілках Київської Церкви.

Для Православної Церкви XVII століття цей поділ виявився надзвичайно плідним, зокрема завдяки реформам Петра Могили та діяльності його дітища — Києво-Могилянської Академії. Богословський синтез між Сходом і Заходом, загальна відкритість до «вільних наук», готовність впроваджувати богослов'я в культуру, а культуру — в богослов'я, сприяли тому, що Академія стала інтелектуальним центром усього східного християнства.

Спроби Греко-католицької церкви розвинути власне шкільництво в цей період не увінчалися успіхом — і лише поодинокі духовні особи змогли навчатися в католицьких університетах та папських колегіях. За умов посттридентського уніформізму та постійної нестачі національних інтелектуальних сил виникла традиція покладатися на чужі навчальні та наукові установи, на чужі сили й уми, традиція, яка міцно та надовго вкоренилася в Церкві та плодами якої стали латинізація й культурна полонізація.

Австрійський період[ред.ред. код]

Зміни відбулися щойно наприкінці XVIII століття, коли за сприяння австрійської влади було засновано Греко-католицьку генеральну семінарію у Відні (1774), яку 1783 року було перенесено до Львова. Протягом півтора століття семінаристи навчалися на філософському й богословському факультетах Львівського університету, хоча і в цьому навчальному закладі не було змоги відродити й плекати традиції київського християнства.

У XX столітті організація богословської освіти Української греко-католицької церкви зазнала відчутних змін. Митрополит Андрей Шептицький вже у 1905 р. на сесії Австрійського парламенту вимагав заснувати український університет. Лихоліття Першої світової війни і несприятливі політичні обставини того часу не дозволили швидко реалізувати цей намір.

Спонукою до активізації розбудови української вищої школи в Галичині були дії польських властей. Так у 1918 р. в руслі загальної політики полонізації у Львівському університеті було закрито українські кафедри, звільнено професорів-українців, посилився тиск церковної латинізації. Таємний український університет, який став тимчасовим пристановищем для українських професорів і студентів, був насильно ліквідований 1925 року. У цьому контексті митрополит Андрей Шептицький виступив з ініціативою створення вищої богословської школи.

Історія[ред.ред. код]

Заснування (1929–1939)[ред.ред. код]

6 жовтня 1929 року відбулося урочисте відкриття Греко-католицької богословської академії у Львові. Першим ректором призначено о. д-ра Йосифа Сліпого. Об'єднавши довкола себе провідні кола західноукраїнської інтелігенції, Академія відразу ж стала центром богословських і філософських наук. На теренах тодішньої Польщі це був єдиний вищий український навчальний заклад. За 10 років існування Академія значно розрослась: відкрились нові факультети, кафедри, професорський склад збільшився до 40 осіб, розвинулась видавнича справа, сформувалася бібліотека. Наприкінці 1931 року в Академії було створено музей, який очолив д-р Михайло Драґан. Від самого заснування Богословська Академія намагалася впроваджувати східні перспективи, проводити інкультурацію богослов'я, хоча межі для подібних ініціатив у Католицькій Церкві, включно аж до II Ватиканського Собору, були доволі вузькі.

Період Другої світової війни (1939–1944)[ред.ред. код]

Після приходу в Галичину радянських військ у вересні 1939 року Академію було закрито, а студентів репресовано. Внаслідок німецького бомбардування 15 вересня 1939 зруйновано академічну Церкву Святого Духа і бібліотеку. Під час німецької окупації в Академії, хоч і з невеликим професорським складом, відновилося навчання, а в 1942 році Апостольський престол навіть дозволив Академії створити аспірантуру. З 500 студентів, які навчалися у 19411944 роках, лише 60 отримали дипломи. Після повторної радянської окупації навесні 1945 року Богословську Академію було остаточно закрито. Значна кількість випускників та професорів Академії (у тому числі багатолітній ректор, а після смерті митрополита Андрея Глава УГКЦ Йосиф Сліпий) опинилися в сибірському ГУЛАГу або на еміграції.

Однак Церква вижила в катакомбах: таємно вели свою душпастирську працю єпископи і священики, діяли монастирі, підпільно вчилися семінаристи. Професорами і духовними наставниками в цій ситуації виступали переважно колишні викладачі й випускники Академії.

В еміграції (1944–1992)[ред.ред. код]

Складною була ситуація з богословською освітою для греко-католиків, які опинилися в еміграції. Через відсутність своїх шкіл вони знову змушені були «позичати» знання там, де обговорювалися сторонні проблеми. У 1963 році після 18 років ув'язнень і таборів до Риму приїхав глава УГКЦ Йосиф Сліпий. Один із перших його декретів стосувався заснування Українського католицького університету; трохи згодом Патріарх заснував Колегію Святої Софії. Студенти УКУ та Колегії Св. Софії під духовною опікою Патріарха Йосифа думали про те, що Церква потребує свого богослов'я, свого підходу до богословіствування, потребує мати свою науково-навчальну інституцію. Вже у 70—80-х роках українські семінаристи, що навчалися в Римі, замислювалися над перспективою створення українського католицького богословського факультету, розробляли відповідні навчальні програми, які б відповідали потребам нашої Церкви. Згодом завдяки їхнім зусиллям почалося відновлення Львівської богословської академії.

Відновлення та реорганізація[ред.ред. код]

У 1992 році з благословення Глави УГКЦ Верховного Архиєпископа Мирослава Івана Кардинала Любачівського було створено комісію у справі відновлення Богословської Академії. У 1994 році Львівський Синод єпископів проголосував за відновлення ЛБА. У вересні того ж року Академію було офіційно відкрито. Після відкриття Академії у 1994 році, прийому студентів та перших двох років навчання керівництво ЛБА розпочало працю над її акредитацією. 1998 року Академія здобула визнання Конгрегації Католицької Освіти. Диплом бакалавра богослов'я, який отримали перші випускники Академії у 1999 році, визнають усі католицькі та багато некатолицьких навчальних закладів світу. З 1999 діє науково-дослідний підрозділ Інститут літургійних наук.

28 червні 2002 року Академію було реорганізовано в Український католицький університет. 2003 року в УКУ з'явилося власне видавництво.

Сучасність[ред.ред. код]

Влітку 1999 року в Академії відбулися урочистості з нагоди вручення дипломів першим двадцяти восьми випускникам. Вперше в українській вищій богословській школі науковий ступінь бакалавра отримали миряни, вперше в Україні дипломованими богословами стали жінки, вперше виданий українським богословським закладом диплом мав міжнародне визнання.

З 2004 року при УКУ діє Інститут екуменічних студій, що має автономний статус та провадить дослідницьку та освітню роботу у сфері міжконфесійних та міжрелігійних відносин.[1] На базі інституту діють очна та дистанційна програми екуменічних наук.[2]

У 2007 році Український Католицький Університет отримав ліцензії Міністерства освіти України для здійснення підготовки фахівців за спеціальностями «Богослов'я (Теологія)» та «Історія» (освітньо-кваліфікаційний рівень — бакалавр, спеціаліст, магістр), а також «Соціальна педагогіка» (освітньо-кваліфікаційний рівень — бакалавр).

На території університету розташовано секретаріат міжнародного християнського руху «Віра і світло» в Україні.

«Лекція Свободи» пам'яті Олександра Кривенка[ред.ред. код]

«Лекція Свободи» пам'яті Олександра Кривенка — щорічна публічна лекція в Українському католицькому університеті на згадку про журналіста Сашка Кривенка. Її неформально організовують товариші Кривенка щороку близько до дати його уродин (13 травня).

Тема лекції — про свободу в широкому сенсі і особистому розумінні лектора. Структура акції: слово-спогад про О. Кривенка, слово-презентація лектора, сама лекція. Традиційно одночасно з лекцією вручається премія імені Кривенка «За поступ в журналістиці» — кращому українському публіцистові.

Лектори:

Студентське містечко[ред.ред. код]

UkrainianCatholicUniversitylogo

Ідея створення студентського містечка новітнього зразка з'явилась 1999 р., коли УКУ придбав незавершене приміщення театру «ПрикВо», включно з площею 4 гектари, поблизу стрийського Парку[3]. Вже в червні 2001 р. папа Іван Павло ІІ разом з блаженнішим Любомиром Гузаром та єпископами УГКЦ, освятили наріжний камінь майбутнього містечка[4]. Після тривалої перерви 5 вересня 2010 відбулось закладення капсули під будівництво студентського містечка УКУ. Освячення здійснювали тодішній глава УГКЦ Патріарх Любомир Гузар, та владика Борис Ґудзяк разом з єпископами УГКЦ[5].

Проектом Колегіуму займалась американська фірма KMW (Kallmann McKinnell & Wood Architects), яку обрали з-поміж 15 фірм учасників тендеру. Адаптацією проекту займалась українська фірма УДГ (Укр. дизайн груп)[6]. Будівельним ген-підрядництвом займалась Львівська будівельна фірма ТВД. Будівництво розпочалось в серпні 2010 та завершилось в вересні 2012. Загальна площа Колегіуму становить 7500 м квадратних, за розмірами, як середнє футбольне поле.

26 серпня 2012 року у місті Львові відкрито Колегіум ім. патріарха Йосипа Сліпого на базі студентського академічного містечка Українського Католицького Університету. Глава УГКЦ Святослав (Шевчук) та владика Борис (Ґудзяк) у співслужінні з єпископами та священиками УГКЦ провели чин освячення новозбудованого Колегіуму[7].

На базі колегіуму мешкає близько двохсот студентів, троє викладачів та декілька працівників разом з сім'ями, також троє сестер редемптористок які творять особливу університетську спільноту та домашню атмосферу у цьому приміщенні. У колегіумі також функціонує спеціальне житло для людей з особливими потребами зі спільноти «L'Arche» («Ковчег»)[8]. Також Колегіум налічує близько ста житлових кімнат. Значну частину приміщень займатимуть різні майстерні та гуртки, приміщення для хору, кінозал, спортзал, кімнати для студентського самоврядування та пральня.

Відомі особи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]