Мальтузіанство

Мальтузіанство, названа по імені англ. економіста Т. Мальтуса (1766–1834) соціологічна доктрина, заснована на антинауковій системі поглядів на закономірності відтворення народонаселення.

У своїй основній роботі «Досвід про закон народонаселення» (1798) Мальтус намагався пояснити суперечності суспільного розвитку не соціальними умовами капіталістичного ладу, а «одвічними» законами природи. Він сформулював певний «природний закон», згідно з яким населення має тенденцію зростати в геометричній прогресії, а засоби існування збільшуються лише в арифметичній прогресії, зумовленої зменшенням продуктивністю послідовних витрат родючості грунту («закон спадаючої родючості грунту»). В силу цього, за Мальтусом, незважаючи на «природне» регулювання чисельності населення за допомогою голоду, епідемій, воєн тощо, має наступати «абсолютне перенаселення», з яким необхідно боротися шляхом регламентації шлюбів та регулювання народжуваності.

Центральна політична теза «класичного» мальтузіанства — «марність» зусиль по примноженню засобів існування, оскільки таким чином тільки збільшиться число споживачів (відповідно до наявності засобів існування). Сучасні мальтузіанці (неомальтузіанці), зокрема творці теорії «оптимуму населення» Г. Браун, Дж. Боннер, Г. Тейлор, П. Ерліх та ін., вважають зростання народонаселення єдиною причиною екологічної кризи. У. Фогт (США) у книзі «Люди закликають до порятунку» (1960) і Г. Бутуль (Франція) в працях «Перенаселеність» (1964) і «Відстрочене дітовбивство» (1970) порятунок людства від загибелі бачать у скороченні народжуваності, промислового і сільськогосподарського виробництва в країнах, що розвиваються.

Цієї ж концепції дотримуються члени «Римського клубу» Дж. Форестер і Д. Медоуз в своїх математичних моделях світу. Інші вчені доводили неспроможність мальтузіанства, показавши, що зростання народонаселення залежить від соціальної організації суспільства, насамперед від способу виробництва, який може сприяти або гальмувати його. Отже, впорядкування нового соціального ладу і відповідна йому демографічна політика — головні важелі в управлінні демографічними процесами.

Див. також

• Геометричне зростання