Римський клуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ри́мський клуб- це міжнародна неурядова організація, що об'єднує в своїх рядах вчених, громадських діячів і ділових людей більш, ніж з 30 країн світу, стурбованих перспективами розвитку людства. Зусилля членів Римського клубу націлені на вирішення актуальних проблем сучасності шляхом розробки нового напрямку в їх вивченні, що отримав назву глобальне моделювання. Так виникла нова наука глобалістика, що вивчає проблеми всього людства без поділу на Захід і Схід, Північ і Південь і т.д. за допомогою моделювання на ЕОМ. Римський клуб в даний час складається з приблизно 100 окремих членів; понад 30 національних та регіональних асоціацій; Міжнародний центр у Вінтертурі, Європейський центр підтримки у Відні та фонд Римського клубу, який забезпечує можливість для великих індивідуальних донорів взяти участь у розробці та поширенні проектів Клубу.

Діяльність Клубу керується Генеральною Асамблеєю, яка обирає зі своїх членів невеликий Виконавчий комітет, що здійснює нагляд за діяльністю клубу. В даний час клуб має два президенти - Андерса Війкмана (Швеція) і Ернста Ульріх фон Вайцзеккера (Німеччина), і одного віце-президент- доктора Роберто Печчеї. На відміну від багатьох інших некомерційних організацій, робота Римського клубу обумовлена участю і зусиллями його членів.

Основною метою Римського клубу є: виявлення найбільш важливих проблем, які визначатимуть майбутнє людства на основі комплексного та перспективного аналізу; оцінка альтернативних сценаріїв майбутнього; розробка практичних рішень виявлених проблем; стимулювання суспільної дискусії і ефективні заходи для поліпшення перспектив на майбутнє.

Римський клуб був заснований в 1968 році за ініціативою видатного італійського економіста і підприємця доктора Ауреліо Печчеі. Римський клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, а також інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн.

Римський клуб зареєстрований в кантоні Женеви як громадянська асоціація, не переслідує мети отримання прибутку. Президентом був обраний А. Печчеї, а після його смерті в 1984 р - А. Кінг. Зазвичай Римський клуб проводить одне пленарне засідання на рік. Решту часу він діє як "незримий коледж" - неформальне співтовариство людей, об'єднаних науковими інтересами, члени його намагаються підтримувати між собою постійні контакти і в міру необхідності зустрічаються, організовуючи щось на зразок спеціальних вузьких дискусійних груп. Перші шість річних зустрічей відбувалися у Відні, Берні, Оттаві, Парижі, Токіо та Західному Берліні. Сьома зустріч, яку спочатку планувалося провести в 1975 році, ввідбулася роком пізніше в Алжирі. Ці зустрічі зазвичай використовуються для обговорення найбільш важливих питань, що становлять загальний інтерес, і в них нерідко беруть участь експерти з різних світових проблем, видатні вчені та політичні діячі. Зараз у складі Римського клубу близько 100 осіб.

Цілі Римського клубу були сформульовані наступним чином:

     1.Зрозуміти причини виникнення проблем нашого світу.      2.Сприяти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усвідомлювали труднощі людства, мислили глобально, не обмежуючись національними рамками.      3.Стимулювати встановлення нових відносин, політичних курсів та інститутів, які б сприяли виправленню сьогоднішньої ситуації. Адже вирішити більшість глобальних питань світу країни можуть лише об'єднавши свої зусилля. Члени Римського клубу абсолютно переконані, що долі всіх нас залежать в кінцевому рахунку від того, як буде вирішуватися проблематика всього світу в цілому, причому в набагато більшому обсязі, ніж від вирішення інших більш вузьких, хоча й не менш важливих і невідкладних проблем. Так визначилося покликання Римського клубу - бути каталізатором вирішення глобальних проблем людства.

Римський клуб прагне за своїм складом представляти своєрідний зріз сучасного прогресивного людства. Його членами були і є видатні вчені і мислителі, державні діячі, представники сфери освіти, педагоги та менеджери з більш ніж тридцяти країн світу. Всі вони відрізняються один від одного освітою і життєвим досвідом, займають різне становище в суспільстві і дотримуються різних переконань і поглядів. Членами Римського клубу були : біологи Карл-Геран Хеден зі Стокгольму (Швеція), Акліл Лемм з Аддіс-Абеби (Ефіопія), філософ-марксист і соціолог Адам Шафф (Польща), бразильський вчений-політолог Хеліо Джагарібе , американський сенатор Клейборн Пелл і канадський сенатор Моріс Ламонтан, колишній президент Швейцарської конфедерації Нелло Селіо, професор психології Ібаданського університету в Нігерії Адеойе Ламбо, який також обіймав посаду Генерального директора Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), японський урбаніст Кензо Танге та інші. Всіх їх об'єднувало глибоке почуття гуманізму і турботи про долю людства. І, яких би вони не дотримувалися думок, вони, звичайно, були вільні виражати їх абсолютно вільно і в тій формі, яка здається їм найбільш прийнятною. Як правило, члени урядів не можуть одночасно бути членами Римського клубу.

Римський клуб за самою своєю природою не може служити інтересам якої б то не було окремої країни, нації чи політичної партії і не ототожнює себе з жодною ідеологією; змішаний склад не дозволяє йому повністю приєднатися до позиції однієї зі сторін, що роздирають людство на частини в спірних міжнародних справах. У нього немає і не може бути єдиної системи цінностей, єдиної точки зору, він взагалі не прагне до однодумності. Висновки проектів, організатором яких він виступає, відображають думки і результати роботи цілих груп вчених і жодним чином не можуть розцінюватися як позиція Клубу. І тим не менше Римський клуб аж ніяк не аполітичний, більше того, його якраз можна назвати політичним в широкому, етимологічному значенні цього слова. Бо, сприяючи вивченню і осмисленню довгострокових інтересів людства, він справді допомагає закласти нові, міцніші і співзвучні часу основи для прийняття важливих політичних рішень і одночасно змушує тих, від кого залежать ці рішення, усвідомити всю глибину відповідальності, яка на них лежить. У Римському клубі прийнятий порядок кооптації нових членів. За багато років склад його істотно розширився і виявився не настільки збалансованим і врівноваженим, як можна було б бажати. Обмежене членство Клубу відповідає і його функціональним критеріям.

Сьогодні клуб у співпраці з такими організаціями, як ЮНЕСКО, ОЕСР, Globe International і широким колом глобальних і регіональнихорганізацій.

На початку 21-го століття міжнародні проблеми, такі як зростання глобальної нерівності, наслідки зміни клімату і надмірного використання природних ресурсів довели, що клуб фундаментальних пам'яток архітектури Стародавнього Риму в цілому правильний і відродили інтерес до його діяльності В останні роки Римський клуб розпочав цілу низку нових заходів і модернізувала свою організацію і місію. Його прихильність до пошуку нових та практичні підходи до розуміння глобальних проблем і перетворення його мислення в дії так сильні, як ніколи.

Римський клуб має афілійовані до нього національні асоціації, що нині діють у 33 країнах світу з метою популяризації ідей клубу та їхньої адаптації й розвитку на національному рівні у відповідь на виклики доби глобалізації. Національні асоціації також покликані вносити свій внесок в глобальні дослідження Римського клубу. В Україні діє Українська асоціація Римського клубу ,президентом якої є Віктор Вовк.([1]).

Римський клуб в своїй діяльності дотримується трьох засадничих принципів:

  • глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображає дедалі зростаючу взаємозалежність країн в рамках єдиної планетарної системи;
  • міждисциплінарний («холістичний») підхід та розгляд сукупності актуальних проблем — політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, культурних і соціо-психологічних — в їхній взаємодії як частин єдиного цілого;
  • розгляд довгострокових наслідків нинішніх проблем, а також політичних рішень і практичних заходів, що знаходяться в арсеналі сучасної політики, — підхід, який не завжди можуть собі дозволити уряди, що зазвичай реагують переважно на поточні потреби слабо поінформованих виборців.

Публікація в 1972 році першої, найзнаменитішої доповіді Римського клубу Limits to Growth ("Межі зростання") щодо довгострокових наслідків глобальної тенденції зростання населення планети, промислового і сільськогосподарського виробництва, споживання природних ресурсів й забруднення довкілля мала великий суспільно-політичний резонанс у світі й заклала основу сучасної концепції "сталого розвитку". Доповідь була перекладена більш ніж 30 мовами і видана загальним накладом понад 12 млн примірників.

За майже 40 років своєї діяльності Римський клуб підготував 33 доповіді з широкого кола питань в контексті світової проблематики та майбутнього людства, більшість з яких отримала серйозний резонанс. Останньою, на сьогодні, доповіддю Римського клубу є видана у 2012 році книга "2052: Глобальний прогноз на найближчі сорок років" Йоргена Рандерса.

Див. також[ред.ред. код]