Маринич Віталій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маринич Віталій Петрович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 2 лютого 1992(1992-02-02)
Рокитне, Рівненська область
Смерть 22 травня 2014(2014-05-22) (22 роки)
Ольгинка, Донецька область
Громадянство Україна Україна
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 51 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
Зовнішні відеофайли
 Загиблий під Волновахою Віталій Маринич з Рокитного готувався до весілля на YouTube // TVRivne1, 20 квітня 2015
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маринич.

Віта́лій Петро́вич Мари́нич (нар. 2 лютого 1992, смт Рокитне, Рівненська область, Україна — пом. 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

Народився 2 лютого 1992 року в селищі міського типу Рокитне на Рівненщині. 2008 року закінчив навчально–виховний комплекс «Школа І-ІІІ ст. — ліцей» смт Рокитне, 2010-го — Рокитнівський професійний ліцей, та здобув професію «Муляр, пічник, штукатур». З квітня 2010 по квітень 2011 проходив строкову військову службу на посаді механіка автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення Військового інституту телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ» (місто Київ).

З вересня 2012 року по лютий 2014 року працював на посаді пожежного-рятівника 10-ї державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області в смт Рокитне, молодший сержант служби цивільного захисту. Мешкав у великій дружній родині, з батьками, двома братами, невісткою та племінником. В лютому 2014 року звільнився з частини ДСНС, планував поїхати на заробітки та одружитися.

З початком російської збройної агресії проти України призваний за частковою мобілізацією 10 квітня 2014 року.

Солдат, розвідник розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпосту № 10 поблизу смт Ольгинка Волноваського району. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під'їхали на інкасаторських машинах[1], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, РПГ, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект в одній з бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.[2] У цьому бою загинули 16 бійців 51-ї бригади[3]. 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць.

Тіла загиблих під Волновахою двома літаками доставили у Рівненський аеропорт, прощальна церемонія відбулася на 233-му загальновійськовому полігоні смт Нова Любомирка. Серед загиблих троє рівнян: 34-річний водій-санітар з Радивилівщини Андрій Нечипорук та двоє розвідників з Рокитнівського району — 22-річний Віталій Маринич та 23-річний Леонід Озеранчук[4].

27 травня 2014 року Віталія поховали на кладовищі смт Рокитне. Залишились батьки, двоє братів та наречена.

Нагороди[ред. | ред. код]

4 червня 2015 року Указом Президента України разом із іншими бойовими побратимами, які загинули із Віталієм Мариничем у бою під Волновахою, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни»[5].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У серпні 2014 року в Рокитному біля районного будинку культури відбулося урочисте відкриття стели героям «Небесної сотні» та військовослужбовцям, які загинули в зоні АТО. Окремі стенди присвячені бійцям, котрі загинули на Сході України, Леоніду Озеранчуку та Віталію Мариничу з Рокитного, Станіславу Кулакевичу з села Блажево[6].

На фасаді будівлі НВК «Школа — ліцей» в смт Рокитне по вул. Жовтнева, 8 відкрито меморіальну дошку на честь випускника школи Віталія Маринича.

У Рокитнівській пожежній частині, де служив Віталій, на фасаді будинку відкрито меморіальну дошку на його честь[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Бойовики ДНР напали на українських військових під Волновахою (рос.). «Дзеркало тижня». 22 травня 2014. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 13 липня 2017.
  2. ↑ Міноборони повідомило подробиці сутичок біля Волновахи і Рубіжного. Корреспондент.net. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 30 травня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  3. ↑ Найбільші втрати під час АТО: в боях під Волновахою загинули 16 військових // УНІАН. 2014-05-22. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 13 липня 2017.
  4. ↑ Вони загинули за нас // «День», 5 червня 2014. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 13 липня 2017.
  5. ↑ Указ Президента України № 311/2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 24 березня 2016.
  6. ↑ У Рокитному встановили стелу героям «Небесної сотні» та бійцям, загиблим в АТО // «Четверта влада», 18 серпня 2014. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 13 липня 2017.
  7. ↑ У Рокитному встановили меморіальну дошку — рятувальнику, який загинув під Волновахою // «Рівне вечірне», 28 листопада 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 13 липня 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маринич_Віталій_Петрович&oldid=36357937