Рокитне (смт, Рівненська область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Рокитне
Gerb... Rokitno.jpg Prapor Rokitno.jpg
Герб Рокитного Прапор Рокитного
Країна Україна Україна
Область/АРК Рівненська область Рівненська область
Район/міськрада Рокитнівський район Рокитнівський район
Рада Рокитнівська селищна рада
Код КОАТУУ: 5625055100
Основні дані
Засноване 1888
Статус із 1940 року
Площа 5,52 км²
Населення 7842 (01.01.2012)[1]
Густота 1236,4 осіб/км²
Поштовий індекс 34200
Телефонний код +380 3635
Географічні координати 51°17′14″ пн. ш. 27°12′37″ сх. д. / 51.28722° пн. ш. 27.21028° сх. д. / 51.28722; 27.21028Координати: 51°17′14″ пн. ш. 27°12′37″ сх. д. / 51.28722° пн. ш. 27.21028° сх. д. / 51.28722; 27.21028
Водойма р. Бунів
Відстань
Найближча залізнична станція: Рокитне-Волинське
До райцентру:
 - фізична: 83 км
 - залізницею: 100 км
 - автошляхами: 95 км
До обл. центру:
 - фізична: 83 км
 - залізницею: 100 км
 - автошляхами: 95 км
Селищна влада
Адреса 34200, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт. Рокитне, вул. Незалежності, 15
Карта
Рокитне (Україна)
Рокитне
Рокитне
Рокитне (Рівненська область)
Рокитне
Рокитне

Роки́тне (Охотникове, Рокитно)  — селище міського типу в Україні, центр Рокитнівського району Рівненської області. Залізнична станція Рокитне-Волинське на лінії СарниКоростень. Скляний, каменедробильний заводи, деревообробний комбінат. Медичне училище.

У 1927–1939 було містом[2].

Історія[ред.ред. код]

Виникнення селища міського типу Рокитне припадає на час промислового пожвавлення 80-х років XIX століття.

До 1922 року село було відоме під назвою Охотникове, що походило від прізвища власника землі, в якого бельгійський склозаводчик єврейського походження Розенберг у 1888 році купив невелику ділянку кварцових пісків, придатних для скловаріння, і відкрили тут примітивну гуту.

Поштовхом до швидкого розвитку села стало спорудження в 1898 році заводу і прокладання на початку 1900 року залізничної колії КиївКовель. Лінія пройшла через селище, і тут спорудили залізничну станцію Рокитне. Охотникове входило до Кисорицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. За Ризьким мирним договором в 1921 році Охотникове відійшло до Польщі.

У 1922 році селище перейменоване на Рокитне, а залізнична станція стала називатись Рокитне-Волинське. У вересні 1939 року Рокитне в складі Західної України було приєднане до СРСР.

Після возз'єднання Західної і Східної України проводилась робота по розмежуванню районів і в 1940 році був утворений Рокитнівський район. Почали працювати перші державні органи влади. Головою виконавчого комітету районної Ради депутатів трудящих працював Поляков, головою селищної Ради — Зак. У квітні 1986 року селище постраждало від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і відноситься до третьої категорії населених пунктів, потерпілих від цієї катастрофи.

Промисловість[ред.ред. код]

Станом на грудень 2002 року в селищі працювало 5 промислових підприємств, 3 будівельні організації, 3 сільськогосподарські, 2 автотранспортні, 2 підприємства зв'язку, 2 комунальні та інші, 85—100 підприємств — приватні.

Пріоритетною галуззю промисловості в селищі є скляна промисловість. Серед промислових підприємств відомими за межами України є відкрите акціонерне товариство «Рокитнівський скляний завод», який в 1998 році святкував свій ювілей — 100-річчя з дня заснування. Питома вага продукції цієї галузі в загальному об'ємі промислового виробництва району становить 80-82%. Голова правління Мініч Григорій Іванович (1952 р.н.), генеральной директор Мініч Віктор Григорович (1978 р.н.).

Сьогодні склозавод — це:

  • підприємство, на якому річне виробництво пляшок різного асортименту становить понад 340 млн штук,
  • виробник, що здійснює більше 30% експортних поставок своєї продукції в країни Европи,
  • володар більше десяти запатентованих власних розробок
  • сертифіковане за системою управління якістю ISO 9001:2008

Суттєво наповнює бюджет селища Рокитнівський держлісгосп, який випускає в рік товарної продукції на суму більше 5 млн гривень. Це, в основному, пиловник хвойний і листяний, рубостійкий, стовпи на ДВП, фанера сировинна, дрова паливні, техсировина, тара ящична, заготовки пилені та ін.

Значну долю у випуску продукції займають товари народного споживання — дверні і віконні блоки, ліжка, карнизи, штахетник, дранка штукатурна, консервна продукція.

Продукція підприємства знаходить ринки збуту, в основному, в Україні, але держлісгосп займається і зовнішньоекономічною діяльністю, що становить майже 16% реалізованої продукції. Це співпраця з фірмами Австралії, Німеччини, Польщі, Білорусі щодо експортних поставок заготовок пилених, дров технологічних, балансів соснових, живиці та ін.

У селищі триває процес приватизації та роздержавлення підприємств. Більше половини з них стали акціонерними товариствами.

Славиться рокитнівська земля своєю промисловістю будівельних нерудних матеріалів. На території району працюють 5 щебеневих заводів, серед них ТОВ «Рокитнівський спецкар'єр».

Культура і освіта[ред.ред. код]

У Рокитному функціонують дві середні школи, гімназія та три дитячих садки. Є в селищі медичне училище, яке готує фельдшерів, медсестер, стоматологів, та професійно-технічне, яке готує трактористів машиністів широкого профілю, слюсарів-ремонтників, монтажників, електрозварювальників, мулярів-штукатурів, столярів. В культурному житті селища важливе значення відіграють будинок культури, музична школа, 7 бібліотек. зокрема найбільша Рокитнівська центральна районна бібліотека. Славиться Рокитнівщина своїми фольклорними колективами. Знають їх не тільки в районі, а й далеко за його межами. Народний аматорський ансамбль української пісні та Народний академічний хор селища неодноразово виступали на сценах Рівного та Києва.

На території селища діють три релігійні організації: українська православна церква, римсько-католицька та християн віри євангельської.

Символіка[ред.ред. код]

20 травня 1997 року Рокитнівська селищна рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Рокитного (автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило).

Герб: щит скошений зліва, у верхньому синьому полі золоті рушниця та мисливський ріжок, у нижньому золотому полі — зелені вербові віти; щит увінчує срібна міська корона.

Прапор: квадратне полотнище; на зеленому тлі — жовта квітка азалії; лінії, що відходять від середини сторін прапора, відсікають білі трикутники.

Рушниця і мисливський ріжок символізують давню назву поселення — Охотникове, зелені вербові віти вказують на сучасну назву селища (рокита — верба), синій колір у гербі та білий у прапорі означають річки й озера, якими багатий цей край, а квітка азалії підкреслює своєрідність місцевої флори. Зелений колір — ліси, які оточують селище.

Персоналії[ред.ред. код]

В Рокитному народилася письменниця Смик Ніна Василівна.

Примітки[ред.ред. код]