Кулемет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Один з перших зразків кулемету Максима. 1895
Кулеметний розрахунок веде вогонь в протигазових масках. Кулемет Вікерс. Перша Світова війна
Американський кулемет М-60. Знаходиться на озброєння Армії США з 1957

Кулеме́т — стрілецька автоматична зброя, що встановлюється при стрільбі на спеціально сконструйовану для нього опору й призначена для ураження різних наземних, повітряних і надводних цілей. Дія автоматики більшості сучасних кулеметів заснована на використанні відбою ствола при його короткому ході або на принципі відведення порохових газів через отвір у стінці ствола. Живлення кулеметів набоями здійснюється зі стрічки чи магазину. Стрільба з кулемету може вестися короткими (до 10 пострілів), довгими (до 30 пострілів) чергами, безперервно, а у деяких кулеметів — ще й поодиноким вогнем або чергою фіксованої довжини. Охолодження ствола, як правило, повітряне. Для ведення прицільної стрільби кулемети забезпечуються прицілами (механічними, оптичними, нічними).

Розрізняють кулемети ручні (з сошкою), станкові (на тринозі, станку або лафеті), єдині, що використовуються в обох варіантах. За використанням — піхотні, зенітні авіаційні, танкові і інші.

Винайдений в 1883 р. американцем Хайрамом Максимом. Вперше був використаний британськими військами під час придушення махдійського повстання в Судані.

Дія кулемета[ред.ред. код]

Дія автоматики більшості сучасних кулеметів базується на використанні відбою ствола при його короткому ході або на принципі відведення порохових газів через отвір в стінці ствола. Живлення кулемета патронами відбувається з стрічки чи магазину. Стрільба з кулемета може вестись короткими (до 10 пострілів), довгими (до 30 пострілів) чергами, безперервно, а у деяких кулеметів — ще й поодиноким вогнем або чергою фіксованої довжини. Охолодження стволу, як правило, повітряне. Для ведення прицільної стрільби кулемети комплектуються прицілами (механічними, оптичними, нічними). Розрахунок кулемета складається з одної, двох і більше осіб.

Газовідвідний механізм з безпосередньою дією порохових газів на затворну раму

.

Газовий поршень виконаний окремо, має короткий хід і власну зворотну пружину

Види кулеметів[ред.ред. код]

Розрізняють кулемети малого (до 6,5 мм), нормального (від 6,5 до 9 мм) і великого (від 9 до 14,5 мм) калібру. Залежно від пристрою і бойового призначення кулемети поділяються на ручні (на сошках), станкові (на тринозі, рідше на колісному станку), великокаліберні піхотні, зенітні, танкові, бронетранспортерні, казематні, корабельні, авіаційні.

У ряді країн з метою уніфікації кулемета під гвинтівковий набій розроблені і прийняті в якості основних кулеметів так звані єдині кулемети, що дозволяють вести стрільбу як з сошок (ручний кулемет), так і зі колісному станку (станковий кулемет).

Ручні кулемети[ред.ред. код]

Ручні кулемети знаходяться на озброєнні механізованих (піхотних, мотопіхотних) відділень, єдині — взводів і рот (в деяких арміях і відділень). Більшість сучасних ручних кулеметів розроблені на основі автоматичних гвинтівок за рахунок таких змін конструкцій, як більш подовжений і більш важкий ствол, збільшена ємність магазину, підвищена жорсткість поворотної пружини затворної рами, додавання сошок. Зазначені зміни конструкції дозволяють збільшити дальність, купчастість і скорострільність стрільби. Як і в автоматичних гвинтівках — в ручних кулемети застосовується проміжний патрон. Приклад подібної уніфікації ручних кулеметів — радянський РПК/ РПК-74, австрійський Steyr AUG H-Bar, китайський «Тип 95/97», британський L86A1, німецький HK 11/13, американський Colt M16A1/2/3 LSW.

Великокаліберні піхотні кулемети встановлюються на колісних або триногих станках або прикріплюються до амбразур дотів, використовуються в цих підрозділах для боротьби з наземними легкоброньованними цілями. В якості зенітних, танкових, бронетранспортерних, казематних і корабельних зазвичай застосовуються піхотні кулемети, дещо видозмінені з урахуванням особливостей їх монтажу та експлуатації на об'єктах.

Залежно від темпу стрільби кулемети бувають з нормальним (до 600–800 пострілів у хвилину) і високим (понад 1000–1500 пострілів у хвилину) темпом. Кулемети з нормальним темпом стрільби — звичайні одноствольні з одним патронником. Кулемети з високим темпом стрільби можуть конструктивно виглядати як і кулемети з нормальним темпом (наприклад, німецький єдиний кулемет MG-42, 1200–1300 пострілів на хвилину), так і відрізнятися від них числом патронників або стволів (найвідоміші — багатоствольні авіаційні й зенітні кулемети з темпом стрільби близько 2000-3000 пострілів у хвилину). Кулемети з високим темпом стрільби застосовуються для ведення вогню по повітряних цілях, що летять з високою швидкістю, з наземних і авіаційних установок, а також по наземних цілях з авіаційних (вертолітних) установок. Прицільна дальність сучасних ручних і єдиних кулеметів становить зазвичай до кілометра з використанням відкритого прицілу і до двох кілометрів з оптичним прицілом.

Станкові кулемети[ред.ред. код]

Авіаційні кулемети[ред.ред. код]

Танкові кулемети[ред.ред. код]

Конструкція кулемета[ред.ред. код]

Кулемет складається, як правило, з наступних основних частин і механізмів: стволу, ствольної коробки (коробу), затвора, ударно-спускового механізму, поворотної пружини (поворотного механізму), прицілу, магазину (приймача). Ручні та єдині кулемети зазвичай постачаються прикладами для кращої стійкості при стрільбі.

Завдяки використанню масивного ствола станкові і єдині кулемети забезпечують високу практичну скорострільність (до 250–300 пострілів у хвилину) і дозволяють вести інтенсивну стрільбу без зміни ствола до 500, а великокаліберні — до 150 пострілів. При перегріві стволи замінюються.

Схематичне зображення устрою сучасного кулемету на основі бельгійського FN MAG

Тактика застосування кулеметів[ред.ред. код]

Тактика застосування кулеметів була розроблена в 1-у світову війну. Кулемет, як правило, застосовувався разом з дротовим загородженням (наприклад, спіраллю Бруно). При їх подоланні піхотинець змушений стати в повний зріст і затриматися на одному місці, що значно підвищує ймовірність його поразки. Проходи в дротяних загородах теж є зручним місцем для ураження живої сили противника. За рахунок більшої маси і довжини ствола кулемет стріляє далі і точніше автоматів і пістолетів-кулеметів, тому використовується як засіб підтримки піхоти в бою. Кулеметники — одна з пріоритетних цілей для снайперів.

Винахід і розвиток кулеметів[ред.ред. код]

Кулемети з'явилися на полі бою в результаті постійних і наполегливих пошуків способу збільшення щільності вогню проти наступаючого противника за рахунок підвищення скорострільності зброї, що складається на озброєнні армії. Як один із способів збільшення скорострільності було створення зброї, що забезпечує безперервний вогонь. Так з'явився кулемет.

Прообрази кулеметів представляли собою блок рушничних стволів, встановлених на артилерійському лафеті, що стріляють по черзі безперервним вогнем. Перезарядження і виробництво пострілу здійснювалося за рахунок м'язової енергії розрахунку.

Ще з XVI століття з'являються спроби створювати пістолети і рушниці револьверного типу (з барабанами). У 1718 році англійський юрист Джеймс Клоччя запатентував рушницю Клоччя, що являло собою рушницю, поставлену на триногу і забезпечену барабаном. Скорострільність при цьому підвищувалася у порівнянні зі звичайною рушницею більш ніж вдвічі (з 4 до 9 пострілів на хвилину), але така рушниця була і більш громіздкою в використанні, вимагаючи кількох людей для обслуговування, які в іншому випадку могли б самі вести вогонь. Вона нікого не зацікавила і не була прийнята на озброєння.

Крім того, поява барабана звільняла від перезарядження патронів, але не від маніпуляцій з підсипання затравки в кремінний замок, що також займало значний час при перезарядженні. Таким чином, до появи унітарного патрона про справжню скорострільності в нашому розумінні мови бути не могло, і тому гармата, що стріляє картеччю, залишалася самим простою, дешевою у виробництві і ефективною зброєю, що забезпечувала масове ураження ворога.

Безпосереднім попередником кулемета є мітральєза — гармата, що стріляла чергами з унітарних патронів з ручним приводом і з декількома стволами. Зазвичай вони представляли собою кілька об'єднаних в блок механізмів однозарядних гвинтівок, що приводяться в дію колінчастим валом від рукоятки і живляться патронами внавал з верхнього бункера.

Найбільш відомий кулемет Гатлінга з револьверним блоком стволів і ручним приводом — така конструкція знайшла своє продовження в скорострільних кулеметах і гарматах, що встановлюються на бойові реактивні літаки і вертольоти.

Найпростіша реалізація ідеї мітральези була здійснена оточеними російськими військами в Порт-Артурі — на колісний лафет ставилося паралельно кілька гвинтівок, у яких рукоятки затворів і спускові гачки об'єднувалися спільними тягами.

Перший кулемет, який діяв від енергії патронів, був винайдений американцем X. С. Максимом (1883) і вперше масово застосований в англо-бурської війни 1899–1902. Він використовувався також в російсько-японській війні 1904–1905 років. На початку XX століття були розроблені ручні кулемети (датський — Мадсена, 1902, французька — Шоша, 1907, і ін.)

Станкові і ручні кулемети широко застосовувалися в 1-у світову війну у всіх арміях. В ході війни кулемети стали надходити на озброєння танків і літаків. У 1918 році з'явився великокаліберний кулемет в німецькій армії (13,35-мм), потім у французькій (13,2-мм Гочкіса), англійській (12,7-мм Віккерса), американській (12,7-мм Браунінга) та інших арміях. У Радянській Армії на озброєння були прийняті 7,62-мм ручний кулемет В. А. Дегтярьова (ДП, 1927), 7,62-мм кулемет авіаційний Б. Г. Шпитального та І. А. Комарицького (ШКАС, 1932), 12,7-мм великокаліберний кулемет Дегтярьова і Г. С. Шпагіна (ДШК, 1938).

У 2-й світовій війні тривало вдосконалення кулемета. У Радянській Армії були розроблені 7,62-мм станковий кулемет П. М. Горюнова (СГ-43), 14,5-мм великокаліберний кулемет С. В. Владимирова (КПВ) і 12,7-мм авіаційний універсальний кулемет М. Е. Березина (УБ). За роки Війни вироблено кулеметів всіх типів: в СРСР — 1 млн. 515,9 тис.; у Німеччині — 1 млн. 175,5 тис.

Після війни на озброєння армій поступили нові кулемети з більш високими характеристиками: радянські ручні та єдиний кулемет конструкції В. А. Дегтярьова РПД і М. Т. Калашникова ПК, великокаліберний кулемет НСВ-12, 7; американські ручні М14Е2 і Мк 23, єдиний М60, великокаліберний М85; англійський єдиний L7А2; західнонімецький єдиний MG-3.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія «ОБЪЕКТЫ — РАДИОКОМПАС» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М.: Воениздат, 1978. — Т. 6. — С. 16. — ISBN 00101-223 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Щит та меч Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.