Середземне море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Середземне море
Вид на Середземне море з космосу
Вид на Середземне море з космосу
Область Середземномор'я
Розташування
Розташування Атлантичний океан
Площа дзеркала 2 505 000 км²
Найбільша глибина 5 121 м
Середня глибина 1 536 м
Впадаючі річки Ніл, Ебро, По, Тибр
 

Середзе́мне мо́ре — внутрішнє, міжматерикове море Атлантичного океану між Європою, Азією і Африкою. Омиває береги Іспанії, Франції, Італії, Монако, Мальти, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Албанії, Греції, Туреччини, Республіки Кіпр, Сирії, Лівану, Ізраїлю, Єгипту, Лівії, Тунісу, Алжиру та Марокко. Гібралтарською протокою сполучене з Атлантичним океаном. Площа — 2 505 тисяч км², глибина — до 5 121 м (середня — 1 536 м).

Назва[ред.ред. код]

Назва Середземного моря походить від грец. Μεσόγειος Θάλασσα або лат. Mare Mediterranea — море посеред Землі, оскільки античні європейські і північноафриканські цивілізації розвивались в басейні саме цього моря, яке було природнім шляхом комунікації між ними.

Мешканці Стародавнього Єгипту називали Середземне море — «Велика зелена вода». Римляни за часів розквіту Римської імперії називали це море — Наше море (лат. Mare Nostrum), або Внутрішнє море (лат. Internum mare)[1] оскільки в ті часи всі землі на узбережжі цього моря входили до складу імперії.

У Старому Завіті Середземне море названо «Великим морем» (Числа 34:6,7; Джош. 1:4, 9:1, 15:47; Ієз. 47:10,15,20). Також зустрічається назва «море філістимлян» (Вихід 23:31), від людей, які населяли значну частину його берегів поблизу Ізраїлю.

Турецькою та кримськотатарською мовами Середземне море називається Біле море (Ак денізі). Це необхідно враховувати, зокрема при читанні середньовічних текстів.

Фізико-географічний нарис[ред.ред. код]

Схема панівних морських течій червня в Середземному морі. Стрілками показано напрямки, цифрами — швидкість течії в м/с
Два найбільші острови Середземного моря — Сицилія та Сардинія
Затока Ліндоса, острів Родос, Греція
Морське узбережжя Тріполі, Лівія

В північній частині Середземного моря океанографи виділяють відносно відсоблені крупними півостровами і островами від основної частини басейну моря: Альборан, Балеарське, Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське, Кіпрське. В басейн Середземного моря включають Мармурове, Чорне і Азовське моря.

Найзначніші затоки: Валенсійська, Ліонська, Генуезька, Таранто, Сидра (Великий Сирт), Габес (Малий Сирт). В басейні моря численні острови, понад три тисячі, найбільші з них — Балеарські, Сицилія, Сардинія, Кіпр, Крит, Корсика. У море впадають великі річки: Ніл, Ебро, Рона, По.

Середня температура води на поверхні в лютому від 8—12 °C до 17 °C, в серпні від 19 °C в Ліонській затоці до 27—30 °C на сході. Солоність від 36 ‰ на заході до 39,5 ‰ на сході. Припливи подобові і мішані, їх величина в більшості районів становить 0,1—0,5 м.

Береги[ред.ред. код]

Береги Середземного моря біля гористих узбережжів здебільшого абразивні, вирівняні, біля пенепленів — лагунно-лиманні і дельтові. Для східного узбережжя Адріатичного моря характерні береги далматинського типу.

Острови[ред.ред. код]

Загалом в акваторії Середземного моря нараховується понад 3300 островів. Нижче наведено десять найбільших островів:

Країна Острів Площа, км² Населення, осіб
Італія Італія Сицилія 25.460 5.048.995
Італія Італія Сардинія 24.090 1.672.804
Кіпр Кіпр Кіпр 9.248 803.147
Франція Франція Корсика 8.680 299.209
Греція Греція Крит 8.336 623.666
Греція Греція Евбея 3.684 218.032
Іспанія Іспанія Мальорка 3.640 869.067
Греція Греція Лесбос 1.632 90.643
Греція Греція Родос 1.400 117.007
Греція Греція Хіос 842 51.936

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Середземного моря визначається його положенням в субтропічному поясі і відрізняється великою специфікою, яка виділяє його в самостійний середземноморський тип клімату, який характеризується м'якою зимою і спекотним посушливим літом. Взимку над морем встановлюється улоговина зниженого тиску атмосфери, що визначає нестійку погоду з частими штормами і рясними опадами; холодні північні вітри знижують температуру повітря. Розвиваються місцеві вітри: містраль в районі Ліонської затоки, бора на сході Адріатичного моря і мелтемі в акваторії Егейського моря. Влітку більшу частину Середземного моря охоплює гребінь Азорського антициклону, що визначає переважання ясної погоди з невеликою хмарністю і малою кількістю опадів. У літні місяці спостерігаються сухі тумани і курна імла, що виноситься з Африки південним вітром сироко. У Східному басейні розвиваються стійкі північні вітри — етезії.

Середня температура повітря в січні змінюється від 14-16 ° С біля південних берегів до 7-10 ° С на півночі, у серпні — від 22-24 ° С на півночі до 25-30 ° С в південних районах моря. Випаровування з поверхні Середземного моря досягає 1250 мм на рік (3130 км ³). Відносна вологість повітря змінюється від 50-65% влітку до 65-80% взимку. Хмарність влітку 0-3 бали, взимку близько 6 балів. Середня річна кількість опадів 400 мм (близько 1000 км ³), воно змінюється від 1100–1300 мм на північному заході до 50-100 мм на південному сході, мінімум — в липні — серпні, максимум — у грудні. Характерні міражі, які часто спостерігаються у Мессінській протоці (Фата-моргана).

Температура морської води
на популярних курортах Середземного моря (°C)
Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Марсель [1] 13 13 13 14 16 18 21 22 21 18 16 14
Барселона [2] 13 13 13 14 17 20 23 25 23 20 17 15
Валенсія [3] 14 13 14 15 17 21 24 26 24 21 18 15
Неаполь [4] 15 14 14 15 18 22 25 27 25 22 19 16
Малага [5] 16 15 15 16 17 20 22 23 22 20 18 16
Гібралтар [6] 16 15 16 16 17 20 22 22 22 20 18 17
Афіни [7] 16 15 15 16 18 21 24 24 24 21 19 17
Іракліон [8] 16 15 15 16 19 22 24 25 24 22 20 18
Мальта [9] 16 16 15 16 18 21 24 26 25 23 21 18
Пафос [10] 18 17 17 18 20 24 26 27 26 24 22 19
Ларнака [11] 18 17 17 18 20 24 26 27 27 25 22 19
Лімассол [12] 18 17 17 18 20 24 26 27 27 25 22 19
Александрія [13] 18 17 17 18 20 23 25 26 26 25 22 20
Тель-Авів [14] 18 17 17 18 21 24 26 28 27 26 23 20

Рослинність і тваринний світ[ред.ред. код]

Posidonia oceanica на дні Середземного моря

Рослинність і тваринний світ Середземного моря відрізняється відносно слабким кількісним розвитком фіто- і зоопланктону, що тягне за собою відносно невелику кількість більших тварин, які харчуються ними, у тому числі риб. Кількість фітопланктону в поверхневих горизонтах становить всього 8-10 мг/м³, на глибині 1000–2000 м його в 10-20 разів менше. Досить різноманітні водорості (переважають перідінеї і діатомеї).

Фауна Середземного моря характеризується великою видовою різноманітністю, проте число представників окремих видів невелике. Зустрічаються раки, один вид тюленів (білочеревий тюлень); морські черепахи. Риб налічується 550 видів (скумбрієві, оселедцеві, анчоусові, кефалі, корифени, тунці, пеламіди, ставриди та інші). Близько 70 видів риб-ендеміків, у тому числі скати, види хамси, бичків, морських собачок, губані та морські іглиці. З їстівних молюсків найбільше значення мають устриця, середземноморсько-чорноморська мідія, морський фінік. Серед безхребетних поширені восьминоги, кальмари, сепії, краби, лангусти; численні види медуз, сифонофор, в деяких районах, особливо в Егейському морі, мешкають губки і червоні корали.

Середземне море зазнає найбільшого заселення інвазійними видами тварин і рослин з-поміж усіх морів світового океану. Сьогодні у водах моря виявлено понад 900 інвазійних видів[2].

Геологічна будова і рельєф дна[ред.ред. код]

Рельєф дна Середземного моря

Дно Середземного моря поділяється дослідниками-океанографами на декілька улоговин з відносно крутими материковими схилами і глибиною 2-4 км. Вздовж берегів улоговини обмежені вузькою смугою континентального шельфу, яка розширюється тільки між узбережжям Тунісу й Сицилії, а також в межах Адріатичного моря.

За геоморфологічним районуванням котловину Середземного моря поділяють на 3 основні басейни:

Стратиграфічний розріз дна всіх улоговин починається потужними товщами антропоген-неогенових відкладів з прошарками пірокластичних порід (в Балеарському і Лігурійському морі їх потужність за даним ГСЗ сягає 5-7 км). Серед мессінських відкладів Алжиро-Прованської улоговини значна роль належить соленосній евапоритовій товщі (потужністю понад 1,5-2,0 км). Відклади цієї товщі часто утворюють соляні діапіри, що являють собою яскравий прояв соляної тектоніки. Уздовж бортів і в центрі Тірренської улоговини простягаються декілька глибинних розломів з приуроченими до них згаслими і діючими вулканами, деякі з них утворюють великі підводні гори (Ліпарські острови, вулкан Вавілова та інші). Вулкани по краях улоговини (в Тосканському архіпелазі, на Понціанських островах, Везувій, а також вулкани Ліпарських островів) вивергають кислі і лужні лави, натомість вулкани в центральній частині Середземного моря мають більш глибокі джерела магм, і вони представлені переважно базальтами.

Частина центрального і східного (Левантинського) басейну виповнені потужною товщею осадових порід, в основному продуктами річкових виносів — авандельт, зокрема дельти Нілу. На дні цих улоговин, за даними ГСЗ, виділені Гелленський глибоководний жолоб і центральний Середземноморський вал — крупне склепіння висотою 500–800 м. Вздовж підніжжя материкового схилу Кіренаїки відслідковується Лівійський жолоб, який доволі чітко виражений в рельєфі і слабо заповнений відкладами.

Улоговини Середземного моря вельми різні за часом формування. Значна частина Левантинського басейну закладена в мезозої, Алжиро-Прованського басейну — з кінця олігоцену — на початку міоцену. Деякі улоговини сформовані на початку і в середині міоцену і в пліоцені. В мессінський час на більшій частині Середземного моря вже існували неглибокі улоговини. Глибина Алжиро-Прованського басейну під час осадонакопичення евапоритів в мессінський час оцінюється у 1-1,5 км. Сіль накопичувалась в результаті інтенсивного випаровування і концентрації розсолу, який утворювався з притоку нормальносоленої морської води в закритий басейн седиментації через протоку, що періодично існувала південніше Гібралтару.

Сучасні глибини Тірренської западини утворились в результаті опускання морського дна впродовж пліоцену і антропогену (за останні 5 млн років). Так само виникли й інші улоговини. За даними ГСЗ встановлено відсутність гранітного шару в глибоководних улоговинах, що дало підставу геологам зробити припущення про те, що Середземне море — релікт палеоокеану Тетіс.

Дно Середземного моря в багатьох місцях перспективне для пошуків родовищ вуглеводнів, особливо в областях поширення солянокупольних структур. В шельфових зонах поклади нафти і газу приурочені до мезозойських і палеогенових відкладів.

Економіка[ред.ред. код]

Країни Середземноморського басейну[ред.ред. код]

Серед сучасних країн 22 мають безпосередній вихід до Середземного моря:

Африка: Марокко МароккоАлжир АлжирТуніс ТунісЛівія ЛівіяЄгипет Єгипет

Азія: Палестина ПалестинаІзраїль ІзраїльЛіван ЛіванКіпр КіпрСирія СиріяТуреччина Туреччина (Східна Фракія)

Європа: Греція ГреціяАлбанія АлбаніяЧорногорія ЧорногоріяХорватія ХорватіяБоснія і Герцеговина Боснія і ГерцеговинаСловенія СловеніяІталія ІталіяМальта МальтаМонако МонакоФранція ФранціяІспанія Іспанія.

Столиці країн, що мають вихід до Середземного моря, та міста цих країн із населенням понад 200 тисяч осіб (із заходу на схід регіону): Малага, Картахена, Аліканте, Валенсія, Пальма, Барселона, Марсель, Ніца, Монако, Генуя, Рим, Неаполь, Палермо, Катанія, Мессіна, Валетта, Таранто, Барі, Венеція, Трієст, Спліт, Дуррес, Патри, Афіни, Салоніки, Стамбул, Ізмір, Анталія, Мерсін, Тарс, Адана, Латакія, Тріполі, Ліван, Бейрут, Хайфа, Тель-Авів, Ашдод, Газа, Порт-Саїд, Дум'ят, Александрія, Бенгазі, Тріполі, Сфакс, Туніс, Аннаба, Алжир і Оран.

Економічний розвиток регіону[ред.ред. код]

Узбережжя Середземного моря здавна щільно заселене і відрізняється високим рівнем господарського розвитку (особливо країни, розташовані по його північному узбережжі).

По Середземному морю проходять важливі морські шляхи, що зв'язують Європу з Африкою з країнами Південної і Східної Азії. По Середземним морем також проходять важливі торговельні шляхи, що зв'язують Україну та Росію із західними країнами, і лінії великого каботажу між чорноморськими та рядом інших портів України й Росії.

Найбільші порти: Марсель (Франція), Генуя, Трієст, Венеція (Італія), Пірей, Салоніки (Греція), Стамбул (Туреччина), Бейрут (Ліван), Хайфа (Ізраїль), Александрія (Єгипет), Алжир (Алжир), Сідра і Марса-Брега (Лівія), Барселона (Іспанія). Транспортне значення акваторії Середземного моря для Західної Європи безупинно зростає у зв'язку з посиленням залежності цих країн від імпорту сировини. Особливо велика роль Середземного моря у транспортуванні нафти. Порти Середземного моря пов'язані трубопроводами як з країнами Західної Європи, в тому числі Австрією, Німеччиною, Францією, Швейцарією, так і з родовищами нафти Близького Сходу та Північної Африки. Великі також перевезення інших видів мінеральної сировини: металевих руд (в тому числі бокситів — руда на алюміній), сільськогосподарських продуктів Суецьким каналом, через який проходять зв'язки Західної Європи з Азією та Австралією.

На узбережжі Середземного моря і на островах створені численні промислові підприємства. На сировинній базі, що доставляється морем, розвинулася хімічна і металургійна промисловість. Великими вузлами хімічної промисловості стали в 1960–1975 роках острова Сардинія і Сицилія в Італії, гирло Рони у Франції тощо. Розпочато видобуток нафти і газу на шельфі Середземного моря (північна частина Адріатичного моря, континентальний шельф Греції в Егейському морі[3]). Розвинені також промислове рибальство (сардини, тунець, макрель, скумбрія та інші).

Широко відомі курорти Лазурного берега (Рів'єра) у Франції, Італії та Монако, курорти Левантійського узбережжя і Балеарських островів в Іспанії, Дінарського узбережжя в Хорватії і Чорногорії, островів Егейського моря і Криту та інші.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Географический энциклопедический словарь. — Москва: «Советская энциклопедия», 1989. — 451 с.
  • Грацианский А. Н. Природа Средиземноморья. — Москва: 1971.
  • Основные черты геологического строения, гидрологического режима и биологии Средиземного моря. — Москва: 1965.
  • Циргоффер А. Атлантический океан и его моря, пер. с польск.. — Москва: 1975.
  • Alain Saliot The Mediterranean Sea. — Birkhäuser, 2005. — Т. 5. — 413 с. — (The Handbook of Environmental Chemistry). — ISBN 9783540250180
  • Foppe B. DeWalle, M. Nikolopoulou-Tamvakli, W. J. Heinen Environmental condition of the Mediterranean Sea: European Community countries. — Springer, 1993. — Т. 5. — 524 с. — (Environment & assessment). — ISBN 9780792324683

Посилання[ред.ред. код]