Михайло Гагін
Михайло Гагін — київський зем'янин на межі XV–XVI століть, перший державця мозирський (1482—1504)[1]. Дружина — племінниця князя Романа Яголдайовича (зг. 1497)[2].
Уперше згадується в пожалуванні великого князя Казимира Ягеллончика орієнтовно 1480-их рр., коли йому, хибно названому в тексті метрики Сасіним, дали 3 вози солі з мита луцького, 30 бочок жита в Мозирі, 14 кіп грошей з недополнків й челядина зі Звягеля в Івашки Єльця[3].
19 березня 1497 Олександр Ягеллончик пожалував 4 київським боярам, зокрема М. Гагіну[a], привілей на ряд маєтків у київському та путивльському повітах, які складали колишню Яголдаєвщину. Щоправда, вже 1500 р. частину помість захопили московитяни, інші ж були сплюндровані татарами. Олександр і Сигізмунд відшкодували втрачене земельними «данинами» в Жолудському повіті, що мали залишатись у власності Гагіна до повного «очищення» вотчини від неприятеля. Йдеться про села Можейково (1502) і сусідні Дікушки (2 вересня 1506)[2][4][5].
Гагін, однак, вірною службою не відзначився. В 1508 році він взяв участь у невдалому повстанні Глинських, а згодом разом з ними емігрував до Великого князівства Московського. Чи забрав він з собою жінку — невідомо[2], проте у Росії рід мав продовження: згадуються сини Гаврило й Василь і внук останнього Юшко, що служили «литвою дворовою» по Медині[6], а також Іван та Михайло, суздальські діти боярські[7]. Садиби Гагіна на Жолудщині передали Льву Тишкевичу, село Левковичі в Чорнобильськім повіті дісталось Яцку Івановичу Єльцю (1511), а с. Колдиревичі пожалували Тишку Проскурі (1524)[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Інші троє: Дебр Каленикович, Федько Голенчич і Кунца Сенькович. Всі вони доводились один одному шваграми.
- ↑ Клепатскій П.Г. Очерки по исторіи Кіевской земли. Томъ I. Литовскій періодъ. — Одесса : тип. «Техникъ», 1912. — С. 183.
- ↑ а б в Русина О. В. Студії з історії Києва та київської землі. — Київ : Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, 2005. — С. 106, 112. — ISBN 966-02-2434-6.
- ↑ Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. — СПб., 1910. — Т. 27. — Стб. 305.
- ↑ а б Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве Министерства юстиции. Книга 21. Описание документов архива. II. Книги Литовской метрики / упор. Шамбинаго С.К., Бережков Н.Г. — Москва, 1916. — С. 78, 155, 190, 281.
- ↑ Сліўкін В. Старажытныя пасяленні Лідчыны. Малое Мажэйкава (цяпер Мажэйкава) // Лідскі Летапісец. — 2004. — № 1-2 (25-26). — С. 39-40.
- ↑ Бычкова М.Е. Состав класса феодалов России в XVI в.: Историко-генеалогическое исследование. — Москва : «Наука», 1986. — С. 64.
- ↑ Чурсин Д.И. «Еголдаева тьма» и её волости по данным исторических источников // История. Общество. Политика. — 2021. — № 2 (18). — С. 105.