Олександр Ягеллончик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Ягеллончик
Король Польщі
17 червня 1501 — 19 серпня 1506
Коронація: 12 грудня 1501
Попередник: Ян І
Наступник: Сигізмунд I
Великий князь Литовський
7 червня 1492 — 19 серпня 1506
Попередник: Казимир IV
Наступник: Сигізмунд I
 
Народження: 5 серпня 1461(1461-08-05)[1]
Краків, Королівство Польське
Смерть: 19 серпня 1506(1506-08-19)[1][2] (45 років)
Вільнюс, Велике князівство Литовське[1]
Поховання: Собор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс)
Країна: Велике князівство Литовське
Рід: Ягеллони
Батько: Казимир IV Ягеллончик
Мати: Єлизавета Габсбург
Шлюб: Олена Московська
Автограф:
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр (лат. Alexander, біл. Аляксандр Ягелончык, лит. Aleksandras Jogailaitis, пол. Aleksander Jagiellończyk; 5 серпня 1461(14610805) — 19 серпня 1506) — Великий князь Литовський і Руський (14921506), король Польщі, пан і дідич Русі (15011506)[3]. Представник литовської династії Ягеллонів.

Народився у Кракові, Польща. Син польського короля Казимира IV та австрійської принцеси Єлизавети. Молодший брат польського короля Яна I. Зайняв великокняжий престол після смерті батька (1492), а королівський — по смерті бездітного брата (1501). Вів постійні війни з Московією за Русь (1487–1494, 1500–1503), в ході яких втратив верховські князівства, Сіверщину і Гомельщину[4][3]. Безуспішно намагався залагодити конфлікт з московитами, одружившись з князівною Оленою, донькою московського князя Івана III (1495)[3]. Втратив частину великокнязівських прерогатив за рахунок посилення ролі панів-ради[3]. Помер у Вільні, Литва. Похований у Соборі святих Станіслава і Владислава.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Народився 5 серпня 1461 року в королівському замку Вавель у місті Краків (нині Польща).

Був фізично міцним, втім інтелектом слабшим від братів. Його основним вчителем був Ян Длугош[5].

Ще 1484 року Казимир визнав Олександра своїм спадкоємцем у Великому князівстві Литовському. 1491 року переселився до Вільна.

Прихід до влади[ред. | ред. код]

Після смерті Казимира у 1492 році Олександр був вибраний новим великим князем литовським на сеймі у Вільні, в той час як поляки вибрали своїм королем його старшого брата, Яна І Ольбрахта.

Одразу після свого обрання Олександр видав земський Привілей 1492 року, відповідно до якого значно посилювалась влада литовських бояр. Згідно Привілею влада великого князя була обмежена панами-радою, без згоди яких він не міг приймати важливих державних рішень. А постанови ради великий князь не мав права скасовувати.

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

У 1501 році, після смерті Яна І Ольбрахта, польський сейм обрав Олександра королем. З цього часу і до падіння Речі Посполитої у 1795 році польською короною і великим князівством правив єдиний монарх, а у відносинах обох держав вперше почав використовувався сам термін Річ Посполита. Прихід на польський трон нового монарх був закріплений того ж 1501 року черговою Мельницькою унією. Також Олександр видав польській шляхті Мельницький привілей який був подібним до литовського привілею 1492 року.

У 1505 році запровадив звіт законів, Радомську конституцію (Nihil Novi), яка обмежувала королівську владу на користь магнатів — признавала за сеймом право видавати закони, а король не мав права затверджувати закони без згоди сенаторів та шляхетських депутатів. Значний вплив на політику Олександра Ягеллончика мали українські магнати на чолі з Михайлом Глинським.

Король Олександр Ягеллончик був високоосвіченою людиною, пошановувачем наук і мистецтв. Він оточив себе освіченими і талановитими помічниками: Ян Ласький (майбутній знаменитий канцлер і гуманіст), Войцех із Брудзева (учитель Миколая Коперника), Еразм Теледо (заступник Миколи Гусовського), Якуб з Вільно, вихідці з Берестейщини Іван Сапіга, Федор Янушкевич, Лев Боговитинович, Іван Микитинич і ін. Проблема з православ'ям королеви Олени підштовхувала Олександра Ягеллончика до введення унії у Великому князівстві Литовському. Головною особою в переговорах з Римом став Іван Сапіга, але інтриги Олени Іванівни провалили і цю справу.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

У зовнішній політиці Литовсько-руської держави за правління Олександра головною загрозою стала набираюча сили Московія, яка лише нещодавно звільнилась від золотоординського ярма (див. Стояння на Угрі) та пред'являла претензії на руські землі ВКЛ. У 1494 році Олександр завершив литовсько-московську війну, внаслідок якої литовці втратили Вязьму та частину Верховських князівств. У 1495 році мирний договір був зміцнений шлюбом Олександра з Оленою, донькою великого князя московського Івана ІІІ Васильовича. За допомогою дочки Іван ІІІ планував впливати на внутрішні справи у ВКЛ, а Олександр сподівався тим шлюбом забезпечити довгий мир з Московією, проте цим планам не судилось збутися.

Олександр у Сенаті

Російський історик Я. Лур'є писав про Олену Іванівну: «„Служебница и девка“ Івана III, як іменувала себе Олена Іванівна в листах до батька, виявилася чудовим дипломатом і політиком: перед чоловіком і його родиною вона робила вигляд, що слізно благає батька залишити „безвинний гнів“ і не воювати з Олександром, а через своїх особистих слуг повідомляла в Москву про гоніння на віру, завдаваних від дядька-архієпископа і свекрухи, і радила поставити перед ними твердіші умови.» Після смерті чоловіка Олена Іванівна продала усе своє майно і землі і намагалася таємно, як іноземний резидент після успішно виконаного завдання, виїхати в Москву.

1499 року Олександр Казимирович зміцнив союз Литви з Польським королівством (так звана Краківсько-Віленська унія).

В 15001503 роках Велике князівство Литовське було втягнуто в нову війну з Московським князівством за сіверські та смоленські землі. В ході бойових дій війська Александра Ягеллончика зазнали поразки від московської армії в битвах на р. Ведроші та під Мстиславцем. За мирним договором, укладеним 1505 року у Москві, Велике князівство Литовське втратило майже 1/3 частину своїх територій, головним чином Верхівські землі та Сіверщину з містами Черніговом, Стародубом, Новгород-Сіверським, Брянськом, Гомелем та іншими.

Примирення з Москвою дозволило Великому князівству направити свої сили на боротьбу з татарами які особливо почали дошкуляти українським землям на переломі XV та XVI століть. У 1506 році литовсько-руським військам вдалось завдати серйозної поразки татарським ордам у битві під Клецьком.

Перед смертю Олександр був уражений паралічем. Помер 19 серпня 1506 року та був похований у Вільнюсі[6].

Титул[ред. | ред. код]

Герб з печатки Олександра (польський орел, литовська погоня, руський лев і прусський орел; в центрі — австрійська балка).
повний
короткий
  • лат. Dei gracia Rex Polonie, Magnus Dux Lithuanie, Russie, Prussieque, etc Dominus et heres[9][10][8]
    • Милістю Божою король Польщі, великий князь Литви, Русі та Пруссії, господар і спадкоємець.

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Ягеллони

Родовід[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119559714 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  3. а б в г Русіна О. В. Олександр // Енциклопедія історії України… 2010. Т. 7. С. 563.
  4. Мицик Ю. А. Іван III Васильович // Енциклопедія історії України, 2005. Т. 3. С. 393. — ISBN 966-00-0610-1.
  5. Papeé А. Aleksander Jagiellończyk (1461—1506)… — стор. 58
  6. Papeé F. Aleksander Jagiellończyk (1461—1506)… — S. 60.
  7. Kętrzyński, Wojciech; Smolka, Stanisław. Codex diplomaticus monasterii Tynecensi = Kodeks dyplomatyczny klasztoru Tynieckiego. Lwów: Ossolinskich, 1875. część 2; p.557; Doc. № CCXCVI. липень 1505 р.
  8. а б Titles of European hereditary rulers. Poland. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 18 квітня 2019. 
  9. Rzyszczewski, Leon; Muczkowski, Antoni; Helcel, Antoni Zygmunt; Bartoszewicz, Julian; Boniecki, Michal Józef; Bobowski, Mikolaj. Codex diplomaticus Poloniae = Kodex Dyplomatyczny Polski. Warszawa: S. Strabski, 1847—1887. T. II; pars 2; p. 971; Doc. № DCXXXVI. березень 1504.
  10. Raczynski, Edward. Codex diplomaticus Majoris Poloniae. Poznan, 1840. p. 197.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олександр Ягеллончик