Ноти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Но́та — (лат. nota, «знак») — умовний графічний знак, що розташовується на нотному стані (нотоносці) та вказує висоту та відносну тривалість якого-небудь звуку (в окремих випадках також і спосіб відтворення). Слово «нота» також вживається як аналог слова «ступінь» або «звук». Так, наприклад, «звук До» та «нота До» є синонімічними поняттями.

У множині термін Но́ти означає також текст музичного твору, записаний умовними графічними знаками, або зошит (чи друковане видання) із таким записом.

[ред.] Назви нот

Детальніше у статті Складові назви звуків

У сучасній практиці прийняті такі назви нот: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Інакше ці назви називаються складовими назвами звуків.

За еталон частоти ноти береться нота ля першої октави, частота якої повинна бути рівною 440 гц. Наведена вище система найменувань зобов'язана своєю появою гімну св. Іоанну. За назви перших шести нот узяті перші склади рядків гімну, що співався у висхідній октаві:

UT queant laxis

REsonare fibris

MIra gestorum

FAmuli tuorum,

SOLve polluti

LAbii reatum,

Sancte Ioannes.

Назви шести нот увів Гвідо д'Ареццо (нота до у нього називалася ут). В подальшому ут було змінено на до (Дж. Доні, близько 1540 року) і додана нота сі (скорочено від «Sancte Ioannes»; Х. Вальрант, близько 1574 року).

[ред.] Буквенні позначення

Детальніше у статті буквенні позначення звуків

Інша розповсюджена система позначення нот - система буквенних позначень: ноти від до до сі позначаються буквами латинського алфавіту С, D, E, F, G, A, H (читається «ха»). Нота сі-бемоль позначається буквою B. Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення складу is (напр. fis — фа-дієз), а пониження — додаванням складу es (des —ре-бемоль), крім B (сі-бемоль), аs (ля-бемоль), es (мі-бемоль).

Існує також американська система, яка відрізняється від класичної позначенням ноти сі літерою B, тоді як літера H не використовується.

[ред.] Нотний запис

Детальніше у статті Нотний запис

Нота є основним елементом нотного запису. Ноти розташовується на нотному стані (нотоносці) і вказують на висоту та відносну тривалість якого-небудь звуку (в окремих випадках також і спосіб відтворення). В залежності від тривалості нота має вигляд незатушованого (ціла, половинна), або затушованого (четвертна, восьма і т.д.) овалу. Тривалості, менші за четвертну, позначаються хвостиками (прапорця́ми) або в'язками (ребрами), які додають до штилів — вертикальних рисок, що позначають звуки, за тривалістю коротші від цілої. Подовження звучання ноти на половину її тривалості позначається крапкою. Перерви в звучанні позначаються пазуами, еквівалентними тривалостям нот. Звуковисотне положення записаних звуків фіксують за допомогою ключів, а його зміни — знаками альтерації, що діють у межах всього твору або стосуються однієї ноти. Кількість ритмічних долей у такті (розмір) позначають цифрами, а тактові риски відокремлюють один такт від іншого.