Зошит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зошити і канцелярське приладдя.

З́ошит - паперовий носій інформації (існують і інші носії ). Зазвичай це четверта частина друкарського стандартного аркуша. До цього пройшов довгий шлях пошуків і удосконалень вартісних і дешевих матеріалів для запису інформації. Серед них і папірус, від якого походить і українська назва папіру.

Зошит в друкарській практиці - декілька аркушів з надрукованим текстом, поєднаних технологією фальцування і з котрих на черговому етапі формуватимуть книжковий блок. Готовий книжковий блок одягнуть у обкладинку — м'яку для масових видань, тверду - для довготривалого використання чи коштовну, якщо видання має унікальний характер і колекційне спрямування.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Здебільшого зошити застосовуються в школах та інших навчальних закладах.

На задній титульній сторінці зошита написано кількість аркушів, можлива кількість - 12, 18, 24, 36, 48, 60 або 96 аркушів. Аркуші зошитів бувають різних типів, чисті (без позначки рядків), у лінійку, в клітинку, у косу линійку.

На деяких зошитах є таблиця множення, абетка або інші довідкові матеріали для допомоги учням. Зазвичай на останній сторінці зошитів зазначають паперову фабрику, видавництво, іноді місто виробництва продукції.

Типова конструкція зошита[ред.ред. код]

Dixon-Ticondergoa-Assorted-Pencils.jpg

В зошиті декілька аркушів паперу поєднані з обкладинкою за допомогою клею, нитками або металевими скрепами, іноді тонким спиральним дротом. Кількість аркушів буває різною, але ця кількість теж нині стандартизована — 12, 18, 24, 48, 96 тощо.

Зошит має дешо спільне з брошурою. На відміну від брошури ( що вже пройшла процес друку і висвітлює якусь невелику тему), щойно виготовлений зошит залишений чистим, незаповненим ніякою інформацією.

Найбільшим накладом виготовляють учнівські зошити. Ними користуються школярі початкової, середньої та вищих шкіл. Зазвичай використовують увесь спектр зошитів від 12 до 96 аркушів у відповідності до завдань. В деяких школах вчителі проводять конкурси на кращий учнівський зошит без виправлень і бруду. В якості антитези на виставку може потрапити також і погано використаний і забрудений зошит неохайного учня.

Друкарські фірми відмовились від спрощених форм обкладинок. Запропоновані різноманітні форми друку і обробки обкладинок - фактурні, ламіновані, орнаментальні і сюжетні, виготовлені за допомогою комп'ютерних технологій.

Історія[ред.ред. код]

Шумерський клінопис, 24 століття до н.е.
Запис шумерського гімну. До 1800 р до н.е. Художній музей Волтерс, США

Зошит не завжди мав сучасну паперову і стандартизовану форму.

  • В якості носія інформації первісно використовували стіни печер, де збережені малюнки пращурів людей.
  • Шумерська держава, небагата рослинами і природними копалинами, в якості носія інформації використовувала вологі глиняні коржі-таблички. Цей засіб отримав поширення близько 5 тисячоліть тому[1].

Після сушки чи випалення таблички набували довготривалості. Під час археологічних розкопок знайдені цілі «бібліотеки» шумерських і вавілонських глиняних табличок. Вони мали значне поширення через доступність і дешевизну сировини для тогочасного письма. Лише важливі царські накази або міждержавні угоди висікали на кам'яних стелах чи навіть скелях, що зробило їх унікальними письмовими джерелами. Обидві сировини ( глина і камінь ) мали власні недоліки, серед яких і значна вага носіїв.

Але пошук дешевого і легкого за вагою носія продовжився. Ним став віднайдений папірус. Початок виготовлення перших папірусів датують початком третього тисячоліття до н.е [1]. В якості сировини використовували травянисту рослину папірус. Стебла рослини обробляли і склеювали у сувої. Сувої були легкі і надали можливість створеня довгих текстів, обмежених лише довжиною самого сувоя. Рослину вважали царською, позаяк жмут її листя нагадував єгиптянам проміні бога-Сонця, а трикутний стовбур рослини - силует піраміди. Від єгипетського слова «папірус» пізніше були утворені національні назви папіру : papier — у французів та німців, paper — в англійській мові, papel — в іспанській, папір - в українській[1] .

Папірусні сувої мали власні недоліки : з часом вони помітно темніли і розпадались на фрагменти.

  • Південні народи Європи почали використовувати для письма керамічні черепки, кістяні таблиці, смужки розкатаного свинцю.

Сьомим століттям до н.е. датують появу дерев'яних дощечок ( одної, двох, чотирьох ), вкритих віском. Написи робили гострим вістрям писала - стилосом. Плаский зворотній кінець писала використовували для знищення непотрібного напису. Цей засіб був зручний для учнівських вправ і як аналог блокноту чи книжки для нотаток[1]. Але він не годився для тривалого збереження тектів. Для їх збереження використовували єгипетські папіруси та пергамент, особливим засобом оброблених шкір тварин. Цей засіб, можливо, віднайдений у стародавній Персії, де користувались дефтером - обробленими і висушеними шкірами тварин, що не темніли з часом і не ламались[1]. Пізніше дефтер мав поширення в грецькій державі Пергам, звідки був запозичений і європейцями. Пергамент дозволяв зберігати тексти досить довго, але мав трудоміську технологію виготовлення і не годився для масового використання. Тим не менше означені засоби носіїв письма мали поширення і зберігли власне значення впродовж європейського середньовіччя, перейшовши від язичницьких античних цивілізацій до цивілізацій християнських.

Малюнки хлопчика Онфима на бересті.
  • В Новгородській державі мав поширення власний варіант сировини для масового письма - берестя. Берестяні грамоти, легкі і дешеві, непогано виконували роль носія тимчсової інформації, а також годилися як для учнівських вправ, так і для листування. Віднайдені і досліджені берестяні грамоти відкрили науковцям і історикам середини 20 ст. маловідомий світ побуту стародавніх новгородців, не збережений ні в літописах, ні в пергаментних рукописах.
  • Власні носії інформації мали і стародавні держави Сходу.

«Зошитами» там слугували пласкі кістки тварин, шовк, бамбукові пластини, висушене листя пальм. Всі мали недоліки - шовк був досить дорогим, листя пальм горіли чи розпадались на шматки, «зошити » з бамбукових пластин були важкі, а їх скрепи-мотузки перетирались від частого застосування[1].

  • Винахід паперу пов'язаний з Китайською імперією.

Завдання знайти легкий матеріал для письма і малювання надав імператор Лю Чжао. Пошуки тривали, допоки чиновник Цай Лунь не підгледів засіб виготовлення гнізд паперовими осами. Комахи використовували деревину, котру довго жували та склеювали власною слиною. Після висихання сировина ставала папіром, легким і досить тривким. Технологія, запозичена у паперових ос, була використана в Китаї для виробництва нового матеріалу - папіру від 105 року нашої єри. Згодом винайшли різновиди паперу, від легкого і гідного всмоктувати багато рідин до твердих сортів, гідних слугувати ширмами чи навіть стінами в домівках японців.

  • З кінця 14 ст. в країнах Західної Європи поширилося використання паперових млинів. Дешевий матеріал почали використовувати для друку книг і він витіснив всі інші. Згодом школи і університети Європи отримали дешеві книги і дешеві паперові зошити, що полегшило навчальні і наукові процеси.

Кінцем 14 ст. датють також появу нового роду мистецтва - гравюри на папері - найпізнішого серед інших. Західноєвропейська гравюра одразу отримала дешевий та простий матеріал, надзвичайно легкий для друку та розповсюдження.

Вибраний перелік виробників зошитів[ред.ред. код]

  • Понінківська паперова фабрика ( згодом ВАТ «Понінківський КПК»), м. Понінки, Хмельницька область
  • Одесская книжная фабрика
  • Київська фабрика технічного паперу і картону
  • Фабрика «Светоч» ЛПО «Бумага»
  • Добрушская бумажная фабрика «Герой труда»
  • Каменногорская бумажная фабрика
  • Бумажная фабрика им. Ю.Янониса, г. Каунас, Литовская ССР
  • Видавництво «Школярик», м. Тернопіль, вул. Живова, 11.
  • ТОВ. «Фірма «Графіка », м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 8
  • Львовская фабрика бумажно-беловых изделий производственного объединения «Полиграфист», г.Львов, ул. Хасанская, 7.

Джерела[ред.ред. код]

  • [1] ж «Наука и жизнь», № 12, 2009, ст. «История бумажного листа»
  • Michael Rutschky: Vor dem Schreiben. Über Notizkalender. In: Merkur 56,6 (2002), S. 480–493.
  • Свєшников І. К. «Звенигородські грамоти на бересті» // Дзвін, 1990, №6;
  • Німчук В.В. «Берестяні грамоти на Україні» // Мовознавство, 1992, №6.
  • Черепнин Л.В. «Новгородские берестяные грамоты как исторический источник». — М., 1969.
  • Янин В.Л. «Я послал тебе бересту…» — М., 1965 (3-е изд., М., 1998).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж «Наука и жизнь», № 12, 2009, ст. «История бумажного листа»

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]