Ніколае Чаушеску

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніколае Чаушеску
Ніколае Чаушеску

7-й Генеральний секретар Румунської комуністичної партії
Час на посаді:
22 березня 1965 — 25 грудня 1989
Попередник Георге Георгіу-Деж
Наступник

1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунії
Час на посаді:
29 березня 1974 — 22 грудня 1989
Попередник
Наступник Йон Ілієску

3-й Голова Державної Ради Румунії
Час на посаді:
9 грудня 1967 — 29 березня 1974
Попередник Ківу Стойка
Наступник

Народився 26 січня 1918(1918-01-26)
Скорнічешті, Олт, Королівство Румунія
Помер 25 грудня 1989(1989-12-25) (71 рік)
Прапор Румунії 1965—1989 Тирговіште, Димбовіца, Соціалістична Республіка Румунія
Громадянство Прапор Румунії 1965—1989
Національність Румунин
Політична партія Румунська комуністична партія (з 1936 року)
Дружина Олена Чаушеску
Релігія Атеїзм
Нагороди

Тричі Герой СРР, Герой Соціалістичної Праці СРР

Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Підпис Nicolae Ceauşescu signature.svg

Нікола́е Чауше́ску (рум. Nicolae Ceauşescu; * 26 січня 1918, Скорнічешті, Олт — 25 грудня 1989, Тирговіште, Димбовіца) — діяч румунського та міжнародного комуністичного руху. Генеральний секретар ЦК Румунської комуністичної партії. 1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунія (19741989).

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селянській родині. З 1932 р. брав участь у революційному русі. У 1933 р. вступив до Комуністичного союзу молоді (КСМ), згодом став членом ЦК КСМ. Член Румунської комуністичної партії з 1936 р. Переслідувався за революційну діяльність.[1]

У 1939–1940 рр. — секретар Бухарестського міськкому КСМ та член ЦК з роботи із молоддю при ЦК компартії. У 1940 р. був заарештований, перебував у в'язниці до 1944 р. У 1944–1945 рр. — секретар ЦК КСМ. У 1945 р. на Національній конференції компартії Чаушеску обрано кандидатом у члени ЦК. у 1945–1946 рр. — секретар парткомітету 1-го сектору Бухареста. У 1946–1948 рр. — секретар обласного комітету партії, спочатку Добруджі, потім Олтенії. У 1948–1950 рр. — заступник міністра сільського господарства.

У 1951–1954 рр. — заступник міністра ради Радянської румунської республіки (РРР), з березня 1974 р. — Президент РРР. Голова Національної ради Фронту соціалістичної єдності з 1968 р.

Чаушеску виступив із осудом щодо ініційованого СРСР вводу до Чехословаччини військ Варшавського договору у 1968 р. У деяких інших питаннях також дотримувався незалежного від Москви курсу у внутрішній та зовнішній політиці. Зокрема, у 1984 р. Румунія була єдиною країною учасницею РЕВ, яка не бойкотувала Олімпіаду в Лос-Анджелесі.[2]

Чаушеску безконтрольно брав кредити у країн Заходу, що дуже швидко призвело економіку Румунії до колапсу. Намагаючись виправити ситуацію, було проведено референдум щодо законодавчої заборони на залучення іноземних кредитів, а з 1980 р. виплата боргів стала пріоритетним напрямком румунської економіки. У результаті чого до 1989 р. Румунії все-таки вдалось розрахуватись за усіма кредитами і вона стала чи не найбіднішою державою Східного блоку, не враховуючи Албанію.

У Румунії існував «культ особи» Ніколае Чаушеску. Однак 1989 р. у Румунії відбулась революція. Рятуючись від багатотисячного натовпу біля телецентру в Бухаресті, Чаушеску залишив столицю разом із дружиною Оленою на гелікоптері, потім продовжили втечу на автомобілі, та все ж були затримані поблизу міста Тирговіште. У ньому ж було організовано трибунал, що виніс вирок про страту. Голова суду, що засудив подружжя Чаушеску, згодом закінчив життя самогубством.[3]

Політика[ред.ред. код]

Образив Королівську сім'ю під час візиту до Лондона у 1978 році, коли під час святкового прийому у Букінгемському палаці наказав своєму слузі скуштувати їжу. Також він приїхав зі своїми простирадлами і дезінфікуючими засобами.

Страта[ред.ред. код]

Nicolae Ceausescu.png

Вирок було негайно виконано за прискореною правовою процедурою. Відеозапис страти транслювався у багатьох країнах світу. Сьогодні у Румунії стверджують, що треба було судити подружжя Чаушеску у демократичний спосіб. Навіть Президент Йон Ілієску, що очолив державу після подій 1989 р., заявив, що особисто він був проти страти, але у ревкомі його думку не поділяла більшість. Тепер у Румунії вважають за потрібне наново судити Чаушеску, хоча б посмертно. Цікаво також і те, що уся офіційна документація, за якою було розстріляно Чаушеску, зникла без сліду.[4]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]