Османсько-перська війна (1514)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Османсько-перська війна (1514)
Османсько-перські війни
Мініатюра, що змальовує вступ Сулеймана до Нахічевані й завершення війни
Мініатюра, що змальовує вступ Сулеймана до Нахічевані й завершення війни

Мініатюра, що змальовує вступ Сулеймана до Нахічевані й завершення війни
Дата: 1514—1516
Місце: Межиріччя, Західний Іран, Південний Кавказ
Результат: Амасійський мир
Сторони
* Держава Сефевідів * Османська імперія
Командувачі
* Ісмаїл I † * Селім I †
Військові сили
* Сефевіди
  • 1514:
  • 40[1][2] (за іншими даними 55[3] чи 80[4]) тисяч вояків
  • 1532—1555:
  • 60 тисяч вояків, 10 гармат
 * Османська імперія
  • 1514:
  • 60[3] (за іншими даними 100[4][2]) тисяч вояків, 100—150[5] (за іншими даними 300[6]) гармат
  • 1532—1555:
  • 200 тисяч вояків, 300 гармат

Османсько-перська війна 1514 року — перший збройний конфлікт між Османською імперією та державою Сефевідів у Ірані[7].

Передумови[ред. | ред. код]

Наприкінці XV століття було зруйновано державу Ширваншахів, а 1503 року Ісмаїл I розбив Ак-Коюнлу та, завоювавши території сучасних Ірану й Іраку, створив шиїтську державу Сефевідів. Відносини останніх з османами були напруженими з самого початку.

1511 року в південній частині Малої Азії відбулось масштабне повстання на чолі з Хасаном-халіфом, відомим в народі під прізвиськом Шахкулу («Раб шаха»). Повстанці розбили османів і практично вигнали їх з Малої Азії. 21 квітня 1511 року каді Бурси закликав яничар на допомогу, передбачаючи, що за два дні область загине. Проведення кампанії проти Шахкулу було покладено на великого візира Хадима Алі-пашу. Османське військо наздогнало повстанців лише у Сівасі, де й Шахкулу, й Хадим Алі загинули в битві. Решта повстанців утекли до Ірану.

1512 року султан Баязид II зрікся престолу, а новим правителем імперії став Селім I Грозний. У той же час у боротьбу за владу вступив Ахмед, син Баязида, під час якої звертався по допомогу до різних правителів, у тому числі й до Ісмаїла. Тому Селім вирішив кинути виклик іранцям на чолі з Ісмаїлом I.

Готуючись до війни, Селім I продовжив дію угод з європейськими державами (Угорщиною та Польщею), а також з мамелюками, жадаючи таким чином уникнути війни на два фронти. Окрім того султан закрив кордон з Іраном, таким чином припинивши експорт іранських товарів на захід та імпорт зброї до держави Сефевідів.

Перебіг війни[ред. | ред. код]

Влітку 1514 року Селім вторгся до меж Сефевідської держави. Ісмаїл вирішив застосувати тактику спаленої землі на шляху руху османської армії. Складні умови виснажили війська Селіма, продовольства не вистачало, в армії зростало невдоволення. Окрім іншого османські вояки були не в захваті від того, що вони мають битись із братами-мусульманами.

Невдовзі Селіму стало відомо, що іранські війська зосереджені в Чалдиранській долині. Перспектива близької битви заспокоїла яничар. 23 серпня 1514 року в результаті Чалдиранської битви іранська армія, що не мала, на відміну від османів, вогнепальної зброї, була розбита. Ісмаїл утік з поля бою спочатку до Тебриза, а потім на південний схід. Селім переслідував його до самого Тебриза, куди прибув 6 вересня й розграбував місто.

Результат і наслідки[ред. | ред. код]

Османські війська відмовились зимувати на сході, й Селім був змушений повернути назад до Амасьї. Щоб заспокоїти невдоволених, у листопаді 1514 року був усунутий великий візир Герсеклі Ахмед-паша, а його місце зайняв Дукакінзаде Ахмед-паша. Ісмаїл тим часом, остерігаючись весняної кампанії, шукав союзників серед інших держав, а також прохав про мир у самого Селіма. Втім останній лише страчував сефевідських посланців. І лише португальський віце-король Індії Афонсу де Албукеркі надіслав Ісмаїлу символічний подарунок — дві малі гармати й шість аркебуз.

1516 року армія Селіма I знову виступила на схід зі Стамбула. Однак османи не пішли на Іран, а несподівано повернули на мамелюків і вторглись до Сирії. Після завоювання Сирії та Єгипту Селіму стало простіше здійснювати торгову блокаду Ірану. У травні 1518 року армія Селіма йшла до Євфрату, але потім без попередження повернула на захід і повернулась у Стамбул.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Roger M. Savory, Iran under the Safavids, Cambridge, 1980, стор. 41
  2. ↑ а б McCaffrey, Michael J. (1990). ČĀLDERĀN. Encyclopaedia Iranica, Vol. IV, Fasc. 6. с. 656—658.
  3. ↑ а б Keegan & Wheatcroft, Who's Who in Military History, Routledge, 1996. стор. 268
  4. ↑ а б Encyclopedia of the Ottoman Empire, ed. Gábor Ágoston, Bruce Alan Masters, стор. 286, 2009
  5. ↑ Ágoston, Gábor (2014). Firearms and Military Adaptation: The Ottomans and the European Military Revolution, 1450–1800. Journal of World History. 25: 110.
  6. ↑ Savory, Roger (2007). Savory, Roger (2007). Iran Under the Safavids. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0521042512. стор. 42
  7. ↑ І. П. Петрушевський. Нариси з історії феодальних відносин в Азербайджані та Вірменії у XVI-початку XIX ст. — стор. 38

Джерела[ред. | ред. код]

  • Yves Bomati, Houchang Nahavandi,Shah Abbas, Emperor of Persia,1587-1629, 2017, ed. Ketab Corporation, Los Angeles, ISBN 978-1595845672
  • Мікаберідзе, Александер (2015). Історичний словник Грузії (вид. 2). Rowman & Littlefield. с. XXXI. ISBN 978-1442241466.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Османсько-перська_війна_(1514)&oldid=41665722