Південний Кавказ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Півде́нний Кавка́з, також Закавка́ззя (азерб. Cənubi Qafqaz, вірм. Անդրկովկաս, груз. სამხრეთი კავკასია, ос. Фæскавказ, Хуссар Кавказ) — регіон, розташований на південь від Головного, або Вододільного, хребта Великого Кавказу. До Закавказзя відносяться велика частина південного схилу Великого Кавказу, Колхідська низовина і Куринська западина, Карабахське нагір'я, Джавахетсько-Вірменське нагір'я, Талишські гори з Ленкоранською низовиною. В межах Закавказзя розташовані три міжнародно визнані країни — Грузія, Азербайджан і Вірменія, а також три частково визнані країни — Абхазія, Південна Осетія та Нагірно-Карабаська Республіка. Межує на півночі з Російською Федерацією, на півдні з Ісламською Республікою Іран та Туреччиною. На заході омивається Чорним морем, а на сході Каспійським морем.

Історія[ред.ред. код]

Закавказзя, як і весь Кавказ, — важливий геополітичний регіон, з глибокої давнини представляв сполучну ланку між країнами Сходу і Заходу і знаходився на перехресті торгових шляхів між Близьким і Середнім Сходом і Європою, міграційних хвиль, армій завойовників, що прагнули опанувати стародавніми і середньовічними державами Закавказзя. Широкі були торгові і культурні зв'язки цих держав між собою і з суміжними країнами Європи і Сходу — Іраном, Індією, Китаєм тощо. Тут в IX—VI століттях до Р.Х. знаходилося одна з найдавніших держав світу — Урарту, що охоплювало в період своєї могутності все Вірменське нагір'я, а ближче до Р.Х. — Колхидське царство, Кавказька Албанія. Від стародавніх цивілізацій залишилися шедеври архітектури, видатні літературні пам'ятники.

Наявність родючих земель, водних ресурсів і м'якого клімату сприяло створенню розвиненого сільського господарства — зрошуваного землеробства, пасовищного тваринництва. Торгівля приводила до розвитку ремесел, будівництва міст, розвитку транспорту.

З іншого боку, багаті землі постійно привертали увагу сильних і войовничих сусідів — спочатку це була Римська імперія, потім — Візантія, араби. У XIIIXV століттях — татаро-монголи і Тамерлан. Потім Закавказзя стала об'єктом суперництва між Персією (Іраном) і Османською імперією (Туреччиною).

Середньовіччя було часом нескінченних війн, геноциду, работоргівлі, феодальних розбратів і спустошливих походів чужоземних завойовників. Особливо жорстоко південні сусіди обходилися з християнами — грузинами і вірменами. Декілька легше було народам, що прийняли іслам.

Закавказзя у складі СРСР[ред.ред. код]

На загальносоюзному рівні використовувалися ті економічні переваги, які має в своєму розпорядженні Закавказзя— високий гідроенергетичний потенціал, наявність родовищ залізних і поліметалічних руд, нафти, можливості для розвитку курортно-санаторного господарства, плодівництва і виноградарства, виноробства, чаївництва, пасовищного тваринництва.

В той же час рівень розвитку продуктивних сил залишався недостатнім для повного використання людських ресурсів, особливо в сільській місцевості, що приводило до відтоку населення в міста і за межі Закавказзя; значну частку місцевої економіки складала економіка тіньова, що приводило до украй високого рівня корупції місцевої радянської, партійної і господарської номенклатури, правоохоронних і судових органів; культивувалася система кланів, що розподіляли між собою пости в радянській і господарській ієрархії; існувало значне майнове розшарування серед населення.

Події кінця 1980-х — початки 1990-х років також продемонстрували провал національної політики КПРС, направленої на нівеляцію рівня соціально-економічного розвитку радянських націй і формування нової спільності, — радянського народу. Лібералізація політичного життя і розвиток гласності привели до різкого підйому націоналізму, до якого керівництво республік виявилося не готовим. Почалася ланцюгова реакція: виникнення націоналістичних організацій і партій, Народних фронтів — висунення політичних вимог, включаючи вимоги незалежності — спроби заспокоєння, арешти, судові процеси над націоналістичними лідерами — демонстрації протесту — застосування озброєного насильства з боку влади для розгону демонстрацій (Тбілісі) — введення військ з метою зупинити хвилю національно-визвольного руху,(Баку) — пред'явлення вимог на здійснення декларованого в конституціях права на самовизначення — багатотисячні потоки біженців і переміщених осіб (ВірменіяНКАО Азербайджан) — національні погроми, грабунки, вбивства (Сумгаїт, Баку, Нагорний Карабах, Вірменія) — застосування озброєних сил для придушення погромів — численні жертви серед мирного населення — ліквідація національних автономій (Абхазія, Південна Осетія, НКАО) — пред'явлення місцевими парламентами претензій до центрального керівництва і звинувачень в бездіяльності і/або підтримці одній із сторін в конфлікті — ухвалення рішень про вихід з складу СРСР.

Закавказзя після розпаду СРСР[ред.ред. код]

Сучасна мапа Закавказзя (рос.)

Події в Закавказзі зіграли важливу роль в розвалі Радянського Союзу. До цього моменту влада в закавказьких республіках вже знаходилася в руках радикальних націоналістичних лідерів, а з отриманням незалежності вони дістали доступ і до запасів зброї на складах і військових базах Закавказького військового округу. Частини радянських озброєних сил, дислоковані тут, в основному складалися з місцевого населення. Для управління складною бойовою технікою (авіація, ППО, танки) терміново набиралися найманці, зокрема з Росії і України. Все було готово для регіональних конфліктів. 19921993 роки були ознаменовані кровопролитними конфліктами між Азербайджаном, Вірменією і Нагірним Карабахом, Грузією і Абхазією, Грузією і Південною Осетією.

Азербайджан — єдина держава Закавказзя, що зуміла забезпечити більш-менш прийнятний рівень життя для свого населення за рахунок поки що не повністю вироблених і знов відкритих нафтогазових родовищ.Істотна частина валютних доходів поступає в республіку від численних громадян Азербайджану, що займаються економічною діяльністю в Росії. Побудований Основний експортний нафтопровід Баку–Тбілісі–Джейхан, який забезпечить Азербайджану альтернативний вихід на світові ринки збуту вуглеводнів. Проте Азербайджан не контролює частину своєї території — Нагірний Карабах (що була НКАО), а також повністю або часткові сім прилеглих районів Азербайджану (включаючи територію між НКАО і Вірменією — «Лачинський коридор»); посилює соціально-економічну ситуацію наявність декількох сотень тисяч біженців, вигнаних з місць постійного мешкання у Вірменії, і внутрішніх переселенців з окупованого Карабаху і прилеглих до нього районів республіки. Вірменія повністю блокована і не має власних транспортних виходів на зовнішній світ. Залізниця через Грузію перекрита на грузино-абхазській межі. Економіка республіки в занепаді. Країна з початку 1990-х перебуває у стані війни. Грузії доводиться вирішувати цілий клубок взаємозв'язаних проблем — економіка зруйнована, курортне чорноморське узбережжя недоступне, у внутрішній Грузії соціальну напруженість підсилює присутність декількох сотень тисяч біженців з Абхазії.

Російські військові об'єкти в Закавказзі[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]