Панцир (бойове спорядження)
Па́нцир — частина старовинного, звичайно металевого, бойового спорядження, яке захищало тулуб воїна від ударів холодної зброї.
Слово «панцир» походить, ймовірно, через пол. pancerz і чеськ. раnсíř, раnсéř від сер.-в.-нім. panzier (пор. сучасне нім. Panzer), яке, в свою чергу, походить через старофр. pancier від лат. pantex («черево», «живіт»). Буквально — «те, що захищає живіт». Засвідчена в пам'ятках давньоруської писемності форма пансырь[1], можливо, запозичена зі старофранцузької через посередництво сер.-н.-нім. panser.
Стародавній світ[ред. | ред. код]
Стародавня Греція[ред. | ред. код]
Панцирі Стародавньої Греції відомі під загальною назвою «торакс». Частіше так зараз називають мідяні, бронзові та залізні панцирі з викарбованим рельєфом грудної і черевної мускулатури — анатомічні кіраси. Металеві торакси також звали еміторакс, геміторакс (ημιθώραξ)[2], а панцирі з кількох шарів просоченого лляного полотна — ліноторакс (λινοθώραξ).
Стародавній Рим[ред. | ред. код]
В армії Стародавнього Риму щодо панциру взагалі вживали слово «лорика» (lorica); за різних часів він міг мати різний вигляд. Спочатку римляни використовували металеві анатомічні кіраси лорика мускулата, аналогічні давньогрецьким тораксам, згодом з'явилися кольчужні обладунки лорика гамата, які пізніше вийшли з ужитку у важкій піхоті та використовувалися лише вершниками і ауксиліаріями. Найвідомішим римським панциром є лорика сегментата з поперечних залізних смуг. Під час підкорення Азії римляни познайомилися і зі східними лускатими обладунками, які за правління династії Северів (193—235 р.р.) набули поширення у римській армії під назвою «лорика сквамата» («луската лорика»). Первісно такий панцир використовували виключно центуріони, проте на ІІІ ст. він поширився і серед простих легіонерів. Щодо «пірчастого» обладунку лорика плюмата, то він, через свою дороговизну, уживався лише воєначальниками.
Середньовіччя[ред. | ред. код]
Звичайним обладунком раннього Середньовіччя була кольчуга. Потім до неї стали додавати додаткові захисні елементи. Класичний лицарський обладунок пізнього Середньовіччя складався з шолома, бувігера, нагрудника, начеревника, наспинника, опах, наплічників, налокітників, поручів, набедреників, набедренних щитків, наколінників, наголінників, металевого взуття.
Новий час[ред. | ред. код]
В арміях Нового часу обладунки для захисту тулуба продовжували використовуватися як піхотинцями (ландскнехти, зокрема пікінери першого ряду), так і кіннотниками (жандарми, кірасири, рейтари, кінні аркебузири). Кінні аркебузири з часом перейменовуються в карабінерів, а після Тридцятилітньої війни кірасири поступово витісняють рейтарів, залишаючись єдиним видим броньованої кінноти (у наполеонівській армії кіраси носили й карабінери).
Кірасири[ред. | ред. код]
Наприкінці XVI століття в армії Моріца Оранського з'явилися перші кірасири[3], що були схожі на латників пізнього Середньовіччя (обладунки на зразок максимільянівського або міланського). Вони носили обладунок «у три чверті»: він закривав увесь тулуб і ноги до коліна. Голову захищали закритим шоломом, бургіньйотом або шишаком, які носили зазвичай разом з горжетом для захисту шиї. Захист тулуба складався з нагрудника і наспинника, іноді посилювався плакартом. Руки були захищені поручами, наплічниками, налокітниками. Від латних рукавиць майже відмовилися, особливо для правої руки, оскільки вони заважали заряджати пістолі. Замість комбінації коротких набедренних щитків і набедреників для захисту стегон стали використовуватися видовжені набедренні щитки, а для захисту гомілок — високі кавалерійські чоботи, що замінили раніші наголінники і сабатони[4]. З удосконаленням піхотної вогнепальної зброї, особливо з впровадженням мушкетів, корисність повного обладунку істотно зменшилася. На середину XVII століття кірасир у такому обладунку ставав дедалі більше анахронізмом. «Вбивчо йти на війну в цілому обладунку», — зауважував очевидець кінця XVII ст.[5] Наприкінці століття кірасирський обладунок втратив захист кінцівок і відтоді складався тільки з нагрудної і наспинної пластин[6] (кіраси). На початку XX ст. кіраси були ліквідовані (крім парадної форми), а назва «кірасирські» збереглась за традицією за окремими полками в деяких арміях.
Сучасність[ред. | ред. код]
Під час Першої і Другої світових війн армії використовували сталеві нагрудники. У другій половині XX ст. поширення отримали бронежилети.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Біблія 1499 р., Новгородський другий літопис; див. Срезневський II, 875; Сказання про Мамаєве побоїще IV та ін.
- ↑ Dictionary of Greek.
- ↑ В. И. Корышко. Кирасиры // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
- ↑ Tincey, J. (McBride, A. — illustrator) (1990) Soldiers of the English Civil War (2) Cavalry, Osprey Publishing, ISBN 0-85045-940-0. pp. 31 and 45.
- ↑ Mollo, John. Military Fashion. с. 23. ISBN 0-214-65349-8.
- ↑ Blackmore, D. (1990) Arms & Armour of the English Civil Wars, Trustees of the Royal Armouries. ISBN 0-948092-08-4, pp.9-10
Література[ред. | ред. код]
- Тлумачний словник української мови[недоступне посилання з липня 2019]
|
Це незавершена стаття про зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |