Позитивна свобода
| Свобода |
|---|
 Щоб не бути ув'язненим необхідна негативна свобода. Але її недостатньо, щоб гарантувати позитивну свободу |
|
Концепції |
 Політологія • Право •  Категорія |
Позити́вна свобо́да (яку ще називають «свободою до» чи «свободою для») визначається як спроможність і наявність ресурсів для реалізації власного потенціалу (це може охоплювати і свободу від внутрішніх обмежень)[1], на відміну від негативної свободи («свободи від»), яка є свободою від зовнішніх обмежень.[2] Невід'ємною частиною концепції позитивної свободи є уявлення про те, що свобода визначається здатністю громадян брати участь в управлінні або в добровільній кооперації (у випадку з анархістами). Берлін Ісая у своєму есе «Дві концепції свободи» (1958) пише, що позитивне значення свободи
… розкривається у відповіді на питання: «що або хто служить джерелом контролю або втручання та змушує людину здійснювати цю дію, а не яку-небудь іншу, або бути такою, а не іншою?».[2]
Позитивне поняття свободи є центральною ідеєю соціал-лібералізму (в США також використовують скорочену назву — лібералізм), що відрізняє його від класичного лібералізму.[3][4][5] Також уявлення про позитивну свободу вплинули на політичну філософію соціал-демократії.
Огляд[ред. | ред. код]
Ісая Берлін виділяв два основних типи свободи. Таке твердження як «Я нікому не раб» Берлін описував як характерне для негативної свободи, тобто свободи від прямого втручання з боку іншого індивіда. Як протиставлення Берлін використовував притаманне позитивній свободі твердження «Я сам собі господар», заява про свободу вибору свого власного шляху в житті.[1]
Чарльз Тейлор пояснює, що негативна свобода є ідеєю «можливості» («opportunity-concept»), коли індивід знаходить негативну свободу в тому випадку, якщо не поневолений зовнішніми силами й має рівний доступ до суспільних ресурсів (незалежно від того, як він вирішує проводити свій час). Позитивна свобода, стверджує Тейлор, спирається на ідею «здійснення» («exercise-concept»): володіння позитивною свободою може означати, що індивід вільний внутрішньо та повинен бути здатним розсудливо діяти відповідно до свого «Я»[1]. Припустимо, багатий та впливовий діяч є одночасно наркоманом. Він може володіти великою негативною свободою, але мати дуже мало позитивної свободи, згідно з Тейлором. Позитивна свобода тягне за собою перебування в положенні дорослої, зрілої людини, здатної ухвалювати рішення, вільної від внутрішніх обмежувачів (слабкість, страх тощо)[1].
Історія[ред. | ред. код]
Теорія свободи Жана-Жака Руссо, згідно з якою індивідуальна свобода досягається шляхом участі в процесі, за допомогою якого громада здійснює колективний контроль над своїми справами відповідно до «загальної волі».
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Taylor, C. «What's Wrong with Negative Liberty» 1985. Law and Morality. 3rd ed. Ed. David Dyzenhaus, Sophia Reibetanz Moreau and Arthur Ripstein. Toronto: U of Toronto P, 2008. 359—368. Print.(англ.)
- ↑ а б Берлін І. Дві концепції свободи // Сучасна політична філософія: Антологія / Упоряд. Я. Кіш: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. — С. 56-113. (Исайя Берлин. Две концепции свободы [Архівовано 11 лютого 2015 у Wayback Machine.](рос.))
- ↑ McGowan, J. (2007). American liberalism: An interpretation for our time. Chapel Hill, N.C.: North Carolina University Press.(англ.)
- ↑ Starr, P. (2007). Freedom's power: The true force of liberalism. New York: Basic Books.(англ.)
- ↑ Schwartz, J. (2005). Freedom reclaimed: Rediscovering the American vision. Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press.(англ.)
|
Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |