Псевдонім
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Псевдоні́м (грец. ψευδής — «помилковий» і грец. όνομα — «ім'я») — ім'я, використовуване людиною замість справжнього (даного при народженні, зафіксованого в документах) в тій або іншій публічній діяльності. В західній культурі найчастіше псевдонімами користуються діячі мистецтва. У східних культурах (особливо китайській і японській) ухвалення нового імені при зміні соціального статусу в деякі епохи було практично обов'язковим для будь-якої сфери діяльності, — аналогом такого роду обов'язкових псевдонімів в західній культурі можна вважати обов'язкову зміну імені у священиків і ченців, особливо в православній церкві, проте називати церковні імена священнослужителів псевдонімами не прийнято.
Зміст |
[ред.] Природа і завдання псевдонімів
Власне псевдонім не має на меті відмову свого носія від ідентичності і тому в багатьох випадках витісняє справжнє ім'я: нікому, окрім фахівців, не потрібно знати, що Сандро Боттічеллі насправді звали Алессандро Філіпепі, а Мерлін Монро — Норма Бейкер. Серед основних причин використання псевдонімів цього роду:
- прагнення замінити дуже довге ім'я коротшим, таким, що запам'ятовується (зокрема, у багатьох іспанських, португальських, латиноамериканських спортсменів і політиків: характерний, наприклад, випадок Едсона Арантеса ду Насименту, що прославився під коротким ім'ям Пеле);
- прагнення узяти ім'я, що «говорить», відповідне вибраному роду діяльності, особистій творчій або цивільній позиції, естетичним перевагам епохи: так, середньовічний медик Парацельс вибрав псевдонім, що посилає до імені знаменитого римського лікаря Цельса, а українська поетеса Лариса Петрівна Косач взяла псевдонім Леся Українка;
- прагнення узяти ім'я, що не виділяє людини за національною ознакою, не фіксує загальної уваги на його походженні (так поляки Вільгельм Аполлінарій Костровіцький і Юзеф Теодор Конрад Коженьовський стали французьким поетом Гійомом Аполінером і англійським прозаїком Джозефом Конрадом);
- прагнення «розійтися» в іменах з іншою особою, що діє в цій сфері і носить те ж або схоже ім'я: так, серед причин, що спонукали письменника Іллю Маршака стати Михайлом Ільїним, не останню роль грало небажання опинитися в тіні свого старшого брата Самуїла Маршака, а літературознавець і перекладач Елеонора Гальперіна помічала в опублікованій пізніше листуванню, що узяла псевдонім Нора Галь для того, щоб її не плутали з тією, що почала публікуватися декілька раніше літературознавцем Євгенією Гальперіною.
Особливим випадком є колективні псевдоніми, покликані позначити єдиним ім'ям загальну діяльність групи осіб: Кукринікси, Ніколя Бурбаки.
[ред.] Псевдонім і суміжні явища
Крім псевдонімів як таких існує (головним чином, в літературі і мистецтві) низка суміжних явищ, при розширювальному розумінні також іменованих псевдонімами:
- Криптонім — підпис під твором замість імені автора, що не припускає можливості ототожнити її з тією або іншою конкретною особою; іншими словами — ім'я, розраховане на те, щоб приховати справжнього автора твору. Криптонімом зазвичай користуються при обнародуванні ризикованих в тому або іншому відношенні творів («Роман з кокаїном» М.Агеєва, «Історія Про» Поліни Реаж) і/або тоді, коли ці твори в тому або іншому відношенні відрізняються від тієї творчої діяльності, з якою вже міцно зв'язано справжнє ім'я автора (криптонім Б.Акунін, узятий відомим філологом-японістом і перекладачем Григорієм Чхартішвілі при публікації своїх детективних романів). У разі успіху криптоніми часто розкриваються і перетворюються на звичайні псевдоніми або гетероніми.
- Гетеронім — ім'я, використовуване автором для частини своїх творів, виділених за якою-небудь ознакою, на відміну від інших творів, що підписуються власним ім'ям або іншим гетеронімом. Так, Зинаїда Гиппіус виступала з віршами під власним ім'ям, тоді як критичні статті публікувала під тим, що «говорить» гетеронімом Антон Крайній. Віртуозно користувався гетеронімами португальський поет Фернандо Пессоа, що використав декілька десятків підписів для своїх творів різного роду; багато хто з використаних ним імен був забезпечений власною біографією і, тим самим, перейшли в категорію літературних масок. Гетеронімія часта в масовій літературі, коли твори одного і того ж автора, що належать до різних жанрів або циклів, підписуються різними іменами для зручності читача.
- Літературна маска — вигаданий автор, якому приписується той або інший твір. Див. докладніше в статті Літературна маска.
- Алонім — ім'я іншої особи, що реально існує чи існувала, використовуване автором замість власного імені при позначенні авторства твору. Алоніми часто використовували автори пізньої античності і Середньовіччя для того, щоб ім'ям більш раннього і авторитетнішого автора додати більше авторитету своєму твору. У Новий час алонімія трапляється достатньо рідко, хоча в масовому книговиданні відомі приклади підроблених книг комерційно успішних авторів (наприклад Карлоса Кастанеди), написаних невідомими особами.
Суміжне з псевдонімією явище — обов'язкове або напівобов'язкове використання в деяких соціокультурних групах (кримінальний світ, молодіжні субкультури) особливих імен або прізвиськ, що не збігаються з офіційними.
До цього явища найближче використання нікнеймів замість імен при комунікації в Інтернет.
[ред.] Література
- Краснящих Андрей, Беляев Константин. 1000 псевдонимоа. — Харьков: Фолио, 2004. — 480 с.
- Желєзняк І. М. Псевдонім // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9 — С. 501.
[ред.] Див. також
До словника українських псевдонімів: http://ua-pseudo.livejournal.com/
- Використано матеріали зі статті в російській Вікіпедії.
