Пеле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Пеле
Pelé octubre 1958.JPG
Особові дані
Повне ім'я Едісон Арантіс ду Насіменту
(Edison Arantes do Nascimento)
Дата народження 23 жовтня 1940(1940-10-23) (73 роки)
Місце народження Трес-Корасоес
(штат Мінас-Жерайс), Бразилія
Зріст 173 см
Вага 67 кг
Прізвисько Король футболу
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1957-1970
1971-1974
1975-1977
Бразилія «Сантос»
Бразилія «Сантос»
США «Космос»
344+53 (441+49)[1]
84 (34)[2]
64 (37)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1957—1971 Бразилія Бразилія 92 (77)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Пеле́ (порт. Pelé, справжнє ім'я Едісон Арантіс ду Насіменту, порт. Edison Arantes do Nascimento, * 23 жовтня 1940, Трес-Корасоес, штат Мінас-Жерайс, Бразилія) — легендарний бразильський футболіст. Єдиний гравець, який тричі вигравав чемпіонат світу з футболу (1958, 1962 і 1970). За кар'єру забив понад 1280 голів (провівши близько 1365 ігор) і став одним з найрезультативніших гравців в історії футболу. Найкращий бомбардир збірної Бразилії всіх часів — забив 77 голів. Визнаний найкращим футболістом XX століття за версіями ФІФА та IFFHS.

Ім'я[ред.ред. код]

Під час хрещення йому дали ім'я Едсон. У сім'ї всі кликали хлопця «Діко» (скорочення від Едісон). Прізвиськом «Пеле» його почали називати друзі у 9-річному віці. Діко спочатку зовсім не подобалось, що його так кличуть, але друзям ім'я припало до душі. З того часу всі почали називати його «Пеле». Жодна з версій про походження цього імені досі повністю не підтверджена.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився 23 жовтня 1940 р. у Трес Корасоес — містечку в штаті Мінас-Жерайс. Його батько був футболістом-професіоналом з прізвиськом «Дондінью». Він виступав в місцевому клубі, але одного разу Дондінью запросили до відомого «Атлетико Мінейро». Для небагатої сім'ї це був шанс вибратися з бідних кварталів та зажити заможно. Але у першій ж грі проти «Сан-Крістовао» після зіткнення з Авґусту (майбутнім капітаном Бразилії на ЧС 1950) Дондінью отримав надзвичайно складну травму. Не зігравши більше жодного матчу за «Атлетико», батько Пеле повернувся додому. Біль коліна не давав грати на повну силу навіть на рівні місцевих команд, але треба було якось заробляти на життя. Сім'я продовжувала жити в бідності. Після народження сина Донья Селесте навіть не хотіла слухати про якісь футбольні мрії Діко.

В 1947 р. сім'я Дондінью переїхала до Бауру, де той знайшов нову команду — Bauru Atletic Club (BAC). Саме в цьому місті Діко починав проводити свої перші матчі — на вулиці, де й мешкав. Коли він мав 9 років, його вперше почали кликати «Пеле» і всі швидко звикли до прізвиська. Хлопці з сусідніх вулиць придумали створити футбольну команду. Вони грали матчі з іншими дитячими командами, але все ще були без тренера і виступали на босу ногу.

Коли Пеле мав 12 років в команді з'явився перший дорослий «менеджер». Друг Дондінью, продавець у місцевому торговому дому Зе Лейте купив хлопчакам перші справжні бутси, ставши одночасно тренером і спонсором. Команду вирішили назвати «Амерікінья» («маленька Америка» портуґальською) і взяти участь у юніорському кубку міста Бауру, названого «Кубок Ніколя Авелоні» на честь мера. «Амерікінья» виграла фінал, а Пеле став найкращим бомбардиром турніру. Через рік Зе Лейте переїхав до Сан-Паулу. Колектив втратив опікуна, тренера і трьох гравців — синів Зе Лейте, що грали за команду. В той самий час BAC вирішив створити при клубі молодіжну секцію. 13-річного Пеле відразу ж прийняли туди. Тренувати юнаків приїхав сам Вальдемар ді Бріту — нападник національної збірної Бразилії на чемпіонаті світу в 1934 р. Новий наставник здивував хлопців методами тренувань, які, проте, приносили плоди. Наприклад, прив'язував мяч на певній висоті і говорив бити його головою спочатку підскочивши лише на лівій нозі, потім на правій і тільки потім на обидвох. Пеле був найнижчим в команді, тому мусів стрибати найвище (у дорослій кар'єрі він прославиться своєю чудовою грою у повітрі). Юнацьке «Бакінью» двічі поспіль виграло «Кубок Ніколя Авелоні». Через два роки Вальдемар ді Бріту повернувся до Сантуса. Дещо пізніше до Бауру приїхав тренер відомого клубу «Банґу» з Ріо-де-Жанейро. Донья Селесте не відпустила сина до іншого міста.

«Сантос»[ред.ред. код]

Коли Пеле виповнилось 15 років, до міста прибув Вальдемар ді Бріту з пропозицією. Юним нападником цікавився «Сантос» — тодішній чемпіон штату і одна з найсильніших команд Бразилії. Батьків переконав по телефону президент клубу і Пеле переїхав до Сантоса. Спочатку він грав за молодіжну команду. Після травми форварда «Сантуса» тренер почав випускати Пеле в основному складі. Перший гол в першості штату він забив 7 вересня 1956 року. За перших 11 ігор Пеле забив 17 м'ячів. 8 квітня 1957 року підписав професійний контракт з «Сантосом».

В чемпіонаті штату Сан-Паулу Пеле з 1957 ставав найкращим бомбардиром 9 разів поспіль. В сезоні 1958 він забив 58 м'ячів у 38 іграх. В кінці 50-х і на початку 60-х рр. «Сантос» був лідером бразильського футболу, але бразильська першість не могла бути джерелом значних прибутків для власників команди. Клуб охоче запрошували до Європи, де вони грали товариські («виставкові») матчі, а проценти йшли до каси клубу. В 1959 р. клуб вирушив у турне спочатку по Америці, а згодом — по Європі. Бразильська команда показувала атакувальний футбол, який подобався трибунам. На ігри з участю Пеле, Зіту і Пепе приходили тисячі глядачів, але темп подорожей був надто високим для гравців. Відсутність принаймні одного з них означала б меншу кількість уболівальників на трибунах. Завершенням турне була гра проти Реалу Мадрид. Виснажений «Сантос» поступився найсильнішому європейському клубу того часу — 3:5.

Загалом 1959 рік став найрезультативнішим у всій кар'єрі нападника — разом у офіційних та товариських іграх 19-річний гравець «Сантоса» забив 126 голів у 104 матчах.

«Сантос» регулярно перемагав у чемпіонаті штату Сан-Паулу, де грали багато відомих команд Бразилії, зокрема «Сан-Паулу», «Коринтіанс» та «Пальмейрас». Від 1957 до 1965 року включно Пеле щороку ставав найкращим бомбардиром турніру. Ні до, ні після нього такого не досяг ніхто.[3] Найкращі команди двох найсильніших штатів — Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро змагалися у «Турнірі Ріо Сан-Паулу» — фактично чемпіонаті Бразилії, аж до створення всенаціональної ліги у 1971 році.

У 1962 році «Сантос» перемагає у найпрестижнішому клубному турнірі Південної Америки — Копа Лібертадорес. Це дозволяє бразильцям змагатися за Міжконтинентальний кубок — трофей, який розігрують переможці Кубка європейських чемпіонів та Копа Лібертадорес. За Міжконтинентальний кубок вона змагалася з португальською «Бенфікою», де головною зіркою був Еусебіу. На «Маракані» «Сантус» переміг європейців 3:2, двічі відзначився Пеле. На лісабонському «Да Луш» бразильці розгромили «Бенфіку» 5:2. Пеле зробив гет-трик, а Еусебіу забив лише один.

Через рік команда Пеле знову стала найсильнішою у Південній Америці. За Міжконтинентальний кубок бразильці змагались з італійським «Міланом» У першій грі «Мілан» перемагає південноамериканців 4:2 вдома — обидва голи забив Пеле. З таким самим рахунком «Сантос» зреваншувався у Бразилії, а додатковий матч завершився з рахунком 1:0 на користь бразильців.

До 1965 року Едісон Арантес ду Насіменту став одною з найвідоміших персон Бразилії та світу. Свої гроші футболіст інвестував у фірму «Санітарія Сантіста», але вона у певний момент була близька до банкрутства через борги. Пеле позичив потрібну суму у футбольного клубу Сантос, де і виступав. За це керівництво домоглося продовження контракту з командою. На продажі білетів на товариські ігри та поїздках по всьому світі «Сантос» ґрунтував велику частину свого бюджету. Пеле збирав повні трибуни куди б не їхав «Сантос».

У 1967 та 1968 роках клуб з Сантоса знову перемагає у чемпіонаті штату Сан-Паулу. Журналісти вже почали рахувати голи Пеле. Статистики свідчили, що гол №1000 нападник мав би забити у якомусь із осінніх матчів у 1969 році. Це сталося 19 листопада 1969 року на арені «Маракана» у Ріо-де-Жанейро під час гри з «Васку да Ґама», за якою спостерігало близько 80 000 глядачів. Падав сильний дощ і глядачі чекали лише на одне — на тисячний гол Пеле. Зірка «Сантоса» здобула його з пенальті. Ця подія отримала широкий резонанс у пресі.

Із шістдесятих років футболіст дедалі частіше знімається у рекламах та відкриває власний бізнес. У Бразилії його популярність використовували під час популяризації багатьох видів продукції. Пеле був принциповим в одному питанні — він ніколи в житті не рекламував сигарети чи алкоголь.

2 жовтня 1974 року на 20 хв. гри з «Понте Прета» Пеле несподівано схопив м'яч в руки і побіг до центра поля — він став на коліна і подякував глядачам за їхню відданість і прихильність. Весь стадіон став на ноги і проводжав кумира овацією — Пеле вирішив завершити кар'єру.

Продовжити виступи 34-річного бразильця змусили нефутбольні фактори. Колись, у 1966 році футболіст довірив свої справи поганому бізнесменові і збанкрутував. Йому довелося продовжити свій контракт з «Сантосом» на фінансових умовах, які запропонував клуб. У 1974 році ситуація повторилась — взявши кредит, люди, які вели фінансові справи футболіста, не зуміло його віддати — бразилець опинився у боргах. Пеле підписує багатомільйонний контракт з американським клубом «Нью-Йорк Космос».

«Нью-Йорк Космос»[ред.ред. код]

У 1970-1980 роках американські фірми виділяли мільйони на розвиток футболу у США з надією на те, що гра буде приносити такі ж прибутки, як американський футбол, бейсбол, баскетбол чи хокей. У Сполучених Штатах проводили останні роки кар'єри такі зірки, як Франц Бекенбауер, Йоган Кройф чи Джордж Бест. «Нью-Йорк Космос» теж мав добру фінансову підтримку — клуб входив до тресту, якому належала, наприклад, кінокомпанія «Warner Brothers».

Виступи за збірну Бразилії[ред.ред. код]

Чемпіонат світу 1958[ред.ред. код]

7 липня 1957 р. Пеле вперше одягнув футболку національної збірної Бразилії вийшовши на заміну проти Аргентини. Він забив єдиний гол команди, але бразильці поступились 1:2.

Наступного року юний нападник взяв участь у чемпіонаті світу 1958, який відбувався у Швеції. У перших 2 іграх групового етапу (з Австрією і Англією) він не грав. Пеле вийшов у стартовому складі у останньому груповому матчі проти Радянського Союзу ставши футболістом основи на решту чемпіонату. В 1/4 фіналу Бразилія грала з Уельсом і Пеле, забивши на 73-й хв. єдиний гол, став наймолодшим футболістом, який забив гол на чемпіонатах світу. Він мав 17 років і 239 днів. Рекорд не побито й досі. В півфіналі проти Франції він зробив «гет-трик» і південноамериканці виграли 5:3. Іншим фіналістом стала команда господарів — Швеція. 29 липня 1958 р. бразильці виграли і фінальну гру (Пеле забив шведам двічі). Пеле забив 6 голів, поділивши у списку бомбардирів 2-3 місце з Гельмутом Раном. Весь турнір південноамериканці провели використовуючи тактичну схему 4-2-4, яку після чемпіонату почали застосовувати у всьому світі.

Чемпіонат світу 1962[ред.ред. код]

Бразилію вважали фаворитом, адже на цей раз команді допомагала географічна близькість Бразилії та Чилі, де відбувався турнір. У складі залишились практично всі головні зірки турніру 4-річної давності: Жільмар, Джалма Сантус, Діді, Вава та неперевершені Ґаррінша з Пеле на чиї плечі падав тягар організації і завершення атак.

Пеле провів тільки перші 2 матчі на турнірі — проти Мексики і Чехословаччини, та забив 1 гол. Ще перед чемпіонатом нападник «Сантоса» відчував біль у паху, який найгостріше дав про себе знати у другій грі турніру — проти Чехословаччини. Пеле залишався на полі, оскільки заміни тоді ще не були дозволені, але решту чемпіонату дивився з лави запасних і по телевізору. У центрі нападу його замінив Амарілду. Головною зіркою став Ґаррінша, який разом з Вава став найкращим бомбардиром турніру — обидва забили по 4 м'ячі. Команда Бразилії знову перемогла на чемпіонаті світу.

Чемпіонат світу 1966[ред.ред. код]

На англійському турнірі жеребкування вибрало для Бразилії дуже рівних і сильних суперників: Португалію, Угорщину та Болгарію. Кожен з цих колективів мав у своєму складі висококласних футболістів.

Вже у першій грі, проти болгар, нападник отримав пошкодження, але до того встиг забити 1 гол. Бразильці перемогли 2:0. Цей матч увійшов до історії, як останній, у якому одночасно виступали 2 найгеніальніші гравці Бразилії 1950-х і 60-х рр. — Пеле та Ґаррінша. Одночасно на полі ця пара зіграла 40 ігор за збірну протягом 9 років (1958-1966) і не програла жодної.[4]

Наступний поєдинок південноамериканці були змушені грати без Пеле і поступилися Угорщині 1:3. Гравець «Сантоса» зумів одужати і взяв участь у третьому матчі групового етапу — проти португальців, у складі який особливо відзначали нападника Еусебіу. Глядачі побачили наскільки жорстко і грубо діяли європейці проти Пеле. Зрештою, після одного з таких епізодів він вже не міг залишити поле самостійно. Еусебіу зробив дубль і бразильці програли 1:3. Команда вибула вже після групового етапу і викликала величезну хвилю незадоволення на батьківщині. Пеле вважав винними тренерів та невірно спланований тренувальний процес. Футболіст вирішив не брати участь у чемпіонаті світу 1970, навіть, якщо його запросять до складу збірної.

Чемпіонат світу 1970[ред.ред. код]

Після перемоги на ЧС-1970 Пеле став єдиним триразовим чемпіоном світу в історії футболу. Останню гру за збірну він провів 18 липня 1971 року проти Югославії на стадіоні «Маракана».

Шана[ред.ред. код]

«Естадіо Рей Пеле» в місті Масейю

У 1999 році Міжнародний олімпійський комітет визнав Пеле «Атлетом століття», попри те, що той ні разу не брав участі в Олімпійських Іграх. Французький спортивний журнал «Екіп» (фр. L'Equipe) назвав бразильця «Спортсменом сторіччя».[5]

Визнаний найкращим футболістом століття за версією ФІФА та за версією Міжнародної федерації футбольної історії і статистики.

На його честь названий стадіон в місті Масейю (порт. Maceió) — 30-тисячний стадіон Estádio Rei Pelé (буквально «Стадіон короля Пеле»), збудований у 1970 році.

Про Пеле[ред.ред. код]

  • Якби Пеле не народився людиною, то народився би м'ячем. (Арманду Ноґейра, бразильський журналіст).[6]
  • Жоден із смертних не повинен пропустити можливості побачити цього гравця з м'ячем (Кореспондент Чехословацького телеграфного агентства, 1970)
  • Як вимовити «Пеле»? Б-О-Г. («Санді таймс», лондонська газета)

Титули та досягнення[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чемпіонат штату Сан-Паулу + «Турнір Ріо Сан-Паулу» (до створення Бразильської ліги (1971) — найпрестижніший бразильський турнір)
  2. Не враховано ігри чемпіонату штату
  3. Найкращі бомбардири чемпіонату штату Сан-Паулу(англ.)
  4. Brazil in the 1966 World Cup (History of the Brazilian team in the World Cups)
  5. ESPN Classic(англ.)
  6. Biography of Pele
  7. Пеле - Чемпіон спорту ЮНЕСКО

Література[ред.ред. код]

  • Pele. — Warszawa, Krajowa Agencja Wydawnicza, 1980. — 356 сторінок (автобіографія)
  • «Футбол. Специальное приложение» № 12 (15), грудень 2008

Посилання[ред.ред. код]