Редько Юліан Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Редько.
Юліан Костянтинович Редько
Народився 21 травня 1905(1905-05-21)
Дернів
Помер 27 травня 1993(1993-05-27) (88 років) або 26 травня 1993(1993-05-26)[1] (88 років)
Львів, Україна
Поховання Личаківський цвинтар[2]
Країна  Україна
 ЗУНР
 Австро-Угорщина
 СРСР
Діяльність письменник, мовознавець, фахівець з ономастики
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Галузь українознавство, мовознавство[3][3] і література[3][3]
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Членство Наукове товариство імені Шевченка

Юліа́н Костянти́нович Редько́ (21 травня 1905, с. Дернів теперішньої Львівської області — 27 травня 1993, Львів) — український мовознавець, фахівець з української антропонімії, письменник і перекладач. Доктор філологічних наук (1969), почесний член Наукового товариства імені Шевченка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив Станіславську гімназію у Львові. В 1924—1925 рр. був студентом медичного факультету Українського таємного університету, заснованому у Львові після ліквідації українських кафедр в навчальних закладах Польщі. Видавав підпільну студентську газету «Метеор» (під псевдонімом Мстислав Хмара), брав участь в діяльності відродження української вищої школи. В 1925 році був заарештований, півроку провів у в'язниці. 1926 року написав повість «Дурні діти», яка відбивала настрої західноукраїнської молоді тих літ. Книга була видана в тому ж році в Берліні органом ЗУНР «Український Прапор» під псевдонімом[4], однак на батьківщині письменника потрапила в списки забороненої літератури.

Після закриття таємного університету поступив до Львівського університету, де в 1927—1932 роках вивчав слов'янську філологію. В 1931—1939 рр. викладав у католицькій гімназії у Львові. Після другої світової війни працював у Львівському педагогічному інституті завідувачем кафедри.

У 1950-ті роки був деканом філологічного факультету педінституту і захистив кандидатську дисертацію «Лексичні та граматичні особливості мови Павла Арсеновича Грабовського». З 1959 року працював на кафедрі української мови у Львівському університеті.

У 1950-х почав збір даних про українські прізвища. В 1969 році в Академії наук Української РСР захистив докторську дисертацію «Сучасні українські прізвища (походження, словотвір, територіальне поширення)».

У 1970-х працював над словником видатних діячів Галичини (понад 3 тисячі персоналій). Наприкінці 1980-х років опублікував серію статей у позацензурному альманасі Євшан-зілля («Українські високі школи у Львові (1920—1925)», «Український скаутінг (пласт)», «Учора… і сьогодні»). Пізніше став одним з учасників збірника «Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити» (Львів, 1994).

У 1990-х, після публікації повістей «Дурні діти», «Дороги та бездоріжжя» його ім'я стає відомим більш широкому колу читачів. Також з його творів відомі збірка віршів у прозі «З юних днів», збірка оповідань «Квіти», а спогади «Учора і сьогодні» видані вже масовим тиражем.

Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 85.[5]

Внесок у науку[ред. | ред. код]

Головні праці Юліана Редька — це дослідження, присвячені структурі й походженню українських прізвищ. Вони вийшли 1966 і 1968 рр., незадовго до того, як в Оксфорді було опубліковано працю Б. Г. Унбегауна, присвячену російським прізвищам («Russian surnames», 1972).

Книжка «Сучасні українські прізвища» (1966) цілком присвячена саме походженню прізвищ. У ній висвітлено семантику, словотвірні і граматичні особливості прізвищ, а також географічний розподіл різних типів прізвищ на території України.

«Довідник українських прізвищ» (1968) має більш практичну спрямованість. Основну частину довідника займає алфавітний словник-вказівник прізвищ, написання, вимова або відмінювання яких може становити труднощі.

У 1970-х роках Юліан Редько готував до видання фундаментальний «Словник сучасних українських прізвищ», повна картотека якого включала 90 тисяч одиниць. Частково ця праця була видана 2007 року Науковим товариством імені Шевченка (25 600 прізвищ з інформацією про їх правопис, граматичні характеристики, етимологію і поширення).

Основні праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Library of Congress Authorities — Library of Congress.
  2. ↑ Вічна Ватра на Личакові: могили пластунів у Львівському історико-культурному музеї-заповіднику «Личаківський цвинтар» — Львів: 2007. — С. 39. — 76 с.
  3. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  4. ↑ Ю. Р. Крук-Мазепинець. Дурні діти. Відень-Берлін, 1926.
  5. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 459. — ISBN 966-8955-00-5.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Маркіян Кульчицький. Юліан Редько — редактор молодіжної нелегальної газети «Метеор» (1924—1925) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника: Зб. наук. пр. Вип. 12. Львів, 2004.
  • Актуальні питання антропоніміки: Збірник матеріалів наукових читань пам ’яті Юліана Костянтиновича Редька (25-26 травня 2005 р., м. Київ) / Ред. І. В. Єфименко; Національна академія наук України. Інститут української мови. Київ, 2005.
  • Юліан Редько (1905—1993): Статті. Спогади. Матеріали / Упоряд. Т. Кульчицька; Наук. ред. О. Луцький. Львів, 2006.
  • Юліан Редько (1905—1993): Бібліографічний покажчик. Спогади. Дослідження / Авт.-упоряд. Т. Ю. Кульчицька; Наук. ред. О. Луцький. Львів, 2006. Анотація[недоступне посилання з липня 2019]
  • Тетяна Кульчицька. Життєвий шлях, наукова та творча діяльність професора Юліана Редька // Вісник Львівського Університету. Серія Філологічна. Випуск 38, Частина II. 2006.
  • Дмитро Гринчишин. Ономастичні дослідження професора Юліана Редька // Вісник Львівського Університету. Серія Філологічна. Випуск 38, Частина II. 2006. Текст статті
  • Ніна Захлюпана. Ю. К. Редько — учений, перекладач, письменник // Вісник Львівського Університету. Серія Філологічна. Випуск 38, Частина II. 2006. Текст статті[недоступне посилання з квітня 2019]
  • Маркіян Кульчицький. Автобіографічна повість Юліана Редька «Дурні діти» (1926) як документ часу // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. 2008. Вип. 1 (16). — С. 485—494. Текст статті
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Редько_Юліан_Костянтинович&oldid=41965652