Спесивцев Олександр Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Спесивцев.
Олександр Миколайович Спесивцев
Народився 1 березня 1970(1970-03-01) (54 роки)
Новокузнецьк, Кемеровська область, РРФСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Прізвисько «Новокузнецький монстр»
«Сибірський різник»
Покарання Примусові міри медичного характеру (1992),
10 років позбавлення волі (1997),
примусові міри медичного характеру (1999)
Батько Микола Спесивцев
Матір Людмила Спесивцева
Родичі Сестра Надія Спесивцева
Кількість вбивств 5 (доведено)
20 (обвинувальний вирок)
82 (ймовірно)
Спосіб вбивств Нанесення колото-ріжучих ран, смертельні тортури
Зброя Кухонний ніж, пила, сокира
Мотив Канібалізм, садизм, психічний розлад, сексуальний, корисливий
Дата арешту 27 жовтня 1996

Олексáндр Миколáйович Спеси́вцев (рос. Александр Николаевич Спесивцев; нар. 1 березня 1970, Новокузнецьк, Кемеровська область, Російська РФСР, СРСР) — російський серійний вбивця і канібал, в 1991 році і з лютого по жовтень 1996 року ґвалтував, катував, вбивав та їв жінок і дітей[1][2]. На його рахунку 5[3] доведені вбивства, спочатку його звинувачували в 20 вбивствах[3]. Точне їх число досі залишається невідомим, за деякими даними, кількість жертв маніяка може сягати 82 осіб[4]. Злочини відбувалися в рідному місті Олександра — Новокузнецьку[1]. Особливістю його злочинів є вчинення їх у власній квартирі (дуже рідкісний тип маніяка-домушника). У скоєнні злочинів йому допомагала його мати, і при цьому у квартирі була присутня сестра, яка надалі не понесла жодного покарання[1].

Життя до злочинів[ред. | ред. код]

Олександр Спесивцев народився 1 березня 1970 року в місті Новокузнецьку, де він жив разом зі своєю матір'ю Людмилою, батьком Миколою та старшою сестрою Надією[1]. Батько сильно пив і зраджував матері, але вона з ним розлучилася лише через 15 років, так і не оформивши розлучення офіційно. Згодом у трикімнатній квартирі своїх батьків Спесивцев і чинив усі злочини[1].

Олександр Спесивцев народився з дефіцитом ваги і потім часто хворів. До 12 років він спав у ліжку матері. Його можна було назвати хуліганистою дитиною, але мати завжди його захищала.

Коли Людмилу Спесивцеву, яка працювала завгоспом у школі, вигнали за розкрадання сантехніки, вона влаштувалась до суду помічницею адвоката. Вона любила приносити додому фотографії трупів із кримінальних справ і довго розглядала їх разом із сином. Кримінальні справи замінювали Олександру книги; він розповів згодом, що він мав дивне відчуття, коли він розглядав фотографії. Сестра Спесивцева працювала у тому самому суді секретарем.

1988 року Спесивцев був направлений на примусове лікування в психіатричну лікарню № 12 Новокузнецька[1].

Злочини[ред. | ред. код]

1991 року Олександр познайомився з дівчиною на ім'я Євгенія Гусельникова. Вони зустрічалися, Олександр читав їй вірші, але якось побив її, і вона вирішила розірвати стосунки з ним. Тоді він замкнув дівчину у своїй квартирі і місяць жорстоко катував. За офіційною версією, вона померла від сепсису. Все її тіло було вкрите гнійними наривами, через які лікарі, швидше за все, і не встановили справжньої причини смерті[1].

Лікарі з'ясували, що Олександр Спесивцев потребував психіатричного лікування, і в 1992 році за рішенням Новокузнецького народного суду його відправили в Орловську психіатричну клініку з діагнозом «шизофренія»[1]. Через 3 роки Спесивцева з ознаками ремісії було виписано зі стаціонару[1]. Записів про його виписку зроблено не було, тож правоохоронні органи вважали, що він у клініці. Також його сильно турбувало незагойне запалення статевого органу[1], оскільки в клініці на його власне прохання один з його сусідів по палаті вшив туди дробинку.

Першою його жертвою після виписки із психіатричної лікарні стала маленька дівчинка на ім'я Людмила. Спесивцев, намагаючись приховати сліди злочину, розчленував її труп, а мати закопала залишки на пустирі[3].

Згідно з обвинувальним висновком, з квітня по серпень 1996 року Олександр Спесивцев у своїй квартирі вбив ще 15 осіб[5]. Сусідка, пенсіонерка Лідія Веденіна, телефонувала до міліції на початку літа зі скаргами на трупний запах і гучну музику з квартири Спесивцевих. Вона наполегливо просила його перевірити, але ніхто не прийшов[6].

Останніх трьох жертв маніяка 24 вересня 1996 року мати Спесивцева заманила в квартиру до сина сама під приводом допомогти відкрити двері[3][1]. Спесивцев одразу вбив 13-річну Настю, яка спробувала вдарити його, щоб урятуватися[1]. Двох інших він близько місяця тримав прикутими саморобними кайданками, всіляко знущався, витончено катував, ґвалтував, змушував розрізати тіло подруги та їсти її залишки. Весь цей час у квартиру часто приходили його мати та сестра, які бачили те, що відбувалося, але нічого не робили. Потім він жорстоко вбив 13-річну Женю і змусив останню жертву, 15-річну Олю, розчленувати тіло та їсти суп із м'яса власної подруги разом з ним[3][1]. Кістки подруг на її власні очі гризла собака Спесивцева[3][1].

Спіймали Олександра Спесивцева випадково: під час планового обходу з метою профілактики перед зимовим опалювальним періодом бригада сантехніків постукала до квартири маніяка. Той відмовився їх впускати, мотивуючи це тим, що його замкнули через наявність у нього психічного розладу. Сантехніки викликали дільничного, який зламав двері. У ванні оперативники виявили торс дівчинки без рук і ніг, а з бака витягли відрубану голову та грудну клітку. Сам Спесивцев зумів втекти по даху будинку, проте за два дні був заарештований біля власного під'їзду[1].

Після визволення з полону взята маніяком у заручниці 15-річна Оля Гальцева встигла дати проти нього докладні показання та померла через три дні у лікарні[1][3] від перитоніту та набряку легенів.

Зі показань потерпілої[7]:

Коли Андрій (так Спесивцев представився дівчаткам) убив Настю, вночі він наказав нам розрізати труп на частини, щоб легше було ховати. Він дав нам ножівку по металу, нею ми розрізали труп, відрізали м'ясо від кісток ножем. Сам він цього не робив, лише командував. М'ясом та кістками годував собаку. Відрізані частини ми з Женею носили у ванну, там складали у ванну та бачок. І бабка, і жінка все це бачили, були присутні у квартирі. Це точно. Всі інші дні він бив нас із Женею. Зламав руку Жені, розбив їй голову, кілька разів зашивав їй голову простою голкою з ниткою.

Розслідування справи[ред. | ред. код]

Одне із поховань на пустирі між педагогічним інститутом та танцмайданчиком міліція виявила ще до арешту Спесивцевих у червні 1996 року[3]. Тут було виявлено близько 70 фрагментів дитячих тіл[3]. Експерти встановили тоді, що вони належать 15-ти дітям віком від 3 до 14 років[3].

В цей же час Олександр Спесивцев причаївся, а незабаром по місту Тольятті та його околицях сталася серія жорстоких зґвалтувань та вбивств дітей, схожих за почерком. Маньяка встановили швидко — ним виявився безробітний Олег Рильков. Спочатку його прийняли за маніяка з Новокузнецька, проте незабаром у місті зникли 3 останні жертви.

Були перевірені картотеки психіатричних клінік, проте Спесивцев не потрапив у поле зору слідства через бюрократичну помилку — згідно з документами, він, як і раніше, перебував на лікуванні в Орловській психіатричній лікарні.

У результаті Олександра Спесивцева звинуватили у 19 вбивствах[1][2]. Він зізнався у них, але потім від своїх слів відмовився. Слідство зуміло довести його участь у 4 злочинах[3].

Для ідентифікації останків була потрібна дорога генетична експертиза. До Новокузнецька було викликано криміналістичну лабораторію, яка займала вагон пасажирського поїзда, проте коштів на всебічне дослідження не вистачило[3].

Точну кількість жертв Спесивцева не було встановлено. Під час обшуку було знайдено близько 40 ювелірних прикрас та 82 комплекти закривавленого одягу, а також фотографії невідомих дітей в оголеному вигляді. Не всі речі змогли впізнати родичі дітей, що загинули від рук маніяка.

За оцінкою оперативного співробітника МВС Росії Анатолія Деркача, головним мотивом Спесивцева при скоєнні злочинів було бажання поглумитися і поглузуватись над своїми жертвами, оскільки, погрожуючи ножем і примушуючи дівчат до статевого акту, він змушував їх молитися та просити пощади, що викликало у Спесивцева почуття власної значущості та всесильності[1].

Суд та після суду[ред. | ред. код]

У 1997 році за вбивство трьох дівчат Олександр Спесивцев, визнаний осудним, був засуджений до 10 років позбавлення волі[3][4].

В 1998 році почався розгляд нової справи за статтею 208 КК РФ «Організація незаконного збройного формування»[3][4]. У Державному науковому центрі соціальної та судової психіатрії імені В. П. Сербського Олександр Спесивцев пройшов новий психіатричний огляд і був визнаний таким, що вчинив деякі зі своїх злочинів у стані неосудності[3]. За новим рішенням суду вбивцю було відправлено на примусове лікування[3] до Волгоградської психіатричної лікарні спеціального типу з інтенсивним наглядом (Волгоградська область, Камишинський район, село Дворянське[8]). За словами першого заступника начальника УМВС Росії з Новокузнецька (Олександр Коломієць), у разі одужання Спесивцева йому загрожує великий термін позбавлення волі за ті злочини, які він скоїв у стані осудності[4].

Мати Олександр Спесивцева, 60-річна Людмила Яківна, зізналася, що сама приводила дівчаток до сина, а потім ховала їхні залишки[3]. Звинувачення наполягало на 15 роках позбавлення волі для неї, а захист просив винести Олександру Спесивцеву повністю виправдувальний вирок[3]. Сама Спесивцева своєї провини не визнала[3]. Суд визнав її винною у співучасті у трьох убивствах та засудив до 13 років позбавлення волі із утриманням у колонії загального режиму[3]. У 2008 році вона була звільнена і останнім часом разом із дочкою проживає в одному з селищ поблизу міста Осинники[4].

Сестра Спесивцева, незважаючи на те, що фактично була укривачкою злочинів, жодного покарання не зазнала[9].

Станом на січень 2020 року і Олександр, і Людмила Спесивцева були живі[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Модестов, 1997.
  2. ↑ а б Bennett та 25.05.1997.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Багаєв та 07.10.1999, с. 12.
  4. ↑ а б в г д Потапова та 26.06.2013.
  5. ↑ Новокузнецкий людоед и его «заботливая» мать… (рос.). Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 7 січня 2022.
  6. ↑ Cannibalism Latest Gruesome Symptom of Russia's Social Ills (англ.). Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 7 січня 2022.
  7. ↑ Кисліцина та 08.11.1999.
  8. ↑ Максименко Л. Знаменитого кузбасского людоеда Спесивцева отпустят из спецклиники? [Архівовано 7 січня 2022 у Wayback Machine.] // Комсомольская правда, 11.11.2011.
  9. ↑ От Чикатило до Битцевского маньяка: 5 самых жутких серийных убийц России и СССР (рос.). Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 7 січня 2022.
  10. ↑ Маменькин садист (рос.). Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 7 січня 2022.

Література[ред. | ред. код]

російською мовою[ред. | ред. код]

англійською мовою[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спесивцев_Олександр_Миколайович&oldid=42355706