Стратегія павука

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є сирим перекладом з російської мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
Ця стаття містить неперекладені фрагменти російською мовою.
Ви можете допомогти проєкту, переклавши їх українською.
Стратегія павука
Strategia del Ragno
Жанр драма, детектив
Режисер Бернардо Бертолуччі
Продюсер Джованні Бертолуччі
Сценаристи Бернардо Бертолуччі, Едуардо Де Грегоріо, Марілу Пароліні, Хорхе Луїс Борхес
На основі оповідання Хорхе Луїса Борхеса «Тема зрадника і героя»
У головних
ролях		 Джуліо Броджі, Аліда Валлі
Оператори Франко Ді Джакомо, Вітторіо Стораро
Монтаж Роберто Перпіньяні
Художник Марія Паоло Майно
Кінокомпанія Radiotelevisione Italiana (RAI), Red Film
Тривалість 101 хв.
Мова італійська
Країна Італія Італія
Рік 1970
IMDb ID 0066413
Рейтинг 16+
raiplay.it/programmi/strategiadelragno

«Стратегія павука» (італ. Strategia del Ragno) — малобюджетний[1] фільм Бернардо Бертолуччі, знятий для італійського телебачення в 1970 році за мотивами оповідання Хорхе Луїса Борхеса «Тема зрадника і героя». За словами режисера, в «Стратегії павука» він розглядає ті ж теми, що і в «Конформісті»: психологічні витоки фашизму, вторгнення минулого в сьогодення, героїзація зради[2].

Сюжет[ред. | ред. код]

На початку розповіді Борхес зауважує, що описувані події могли статися де завгодно: «припустимо, це було в Ірландії». Дія фільму Бертолуччі, навпаки, нерозривно пов'язана з місцем дії. Місце дії — італійський регіон Емілія-Романья, там, де зародився фашизм. Зйомки велися на безлюдних вуличках ренесансного міста Саббйонета. У фільмі місто назване ім'ям давньоірландскої столиці — Тара[3].

Перші кадри фільму нагадують «Прибуття поїзда» братів Люм'єр[4]. Атос Маньяні (Джуліо Броджі) виходить з потягу на місцевій станції, щоб з'ясувати подробиці смерті батька (його грає той же актор). Він потрапляє на вулицю імені свого батька, де встановлено його бюст. Напис говорить, що старший Атос Маньяні — герой антифашистського руху, «підло вбитий» фашистами у 1936 році. Повний місто старих, здається, застигло у часі; воно як і раніше харчується життєвою силою полеглого героя; всі навколо говорять тільки про нього[5].

Розслідування приводить молодого Атоса в будинок подруги батька по імені Дрейфа[6]. Вона допомагає йому розшукати трьох найближчих товаришів батька із антифашистського руху. Їх показання різняться на кшталт «Расемон». Частішають флешбеки, в яких батька все важче стає відрізнити від сина, минуле — від справжнього. Син все більш ідентифікує себе з батьком[7].

Зрештою на поверхню виступає істина. Атос-старший з друзями готували замах на Муссоліні. Диктатор мав бути убитий в місцевому театрі на виставі «Ріголетто» (музика з якого супроводжує весь фільм). Атос-старший таємно видав змову місцевим фашистам. Друзі вирішили поквитатися з ним і засудили його до смерті. Той запропонував інсценувати його вбивство фашистами в тому ж самому театрі, щоб його ім'я стало прапором антифашистської боротьби. Зраду Атоса-старшого вдалося приховати від оточуючих, і для майбутніх поколінь він став улюбленим символом благородства, борцем за ідею.

Подоба сина з батьком проявляється в тому, що молодший Маньяні не наважується відкрити городянам правду. Героїчна ілюзія для нього дорожче непривабливої істини. Він збирає валізу і вирушає на залізничну станцію, щоб покинути застигле у часі місто. Однак поїзд не приходить, і рейки поросли травою. Атос-молодший виявляється бранцем Тари, тієї павутини, яку сплів його батько, — павутини, в якій істина не відрізняється від брехні.

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Тематика і форма[ред. | ред. код]

Кінокритики бачать у фільмі висловлювання молодого режисера, який знаходився під впливом П'єра Паоло Пазоліні, на тему принципової видумки будь-якого історико-ідеологічного наратива[4]. Мало того, що історія — за своєю природою вигадка, одного усвідомлення брехні недостатньо для подолання її наслідків. Для Роджера Еберта основне питання фільму — «що важливіше, хто ми є насправді або те, за кого приймають нас люди?»[5]. Режисер не поспішає з відповіддю на це питання. Французький історик Марк Феро відзначав у Бертолуччі в цій картині скрупульозність в деталях і рівень опрацювання фільму, де режисер вміє «… за допомогою простої червоної хустки обставити перехід до далекого минулого або у вигаданий світ»[8].

Теми двозначності, нерозв'язності виявляються за допомогою кінематографічної форми[9]. Молодий оператор Вітторіо Стораро (в 1980-х він буде тричі удостоєний премією «Оскар») методично стирає відмінності між світлом і тінню, між днем і ніччю, між минулим і сьогоденням. У довоєнному минулому і в сьогоденні героїв зображають одні і ті ж актори[4]. Поруч з нестаріючим героєм його товариші здаються руїнами[10]. Кіночас, таким чином, виявляється застиглим на місці .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ JonathanRosenbaum.com « 1999» June. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 29 червня 2010.
  2. ↑ T. Jefferson Kline. Bertolucci's Dream Loom: A Psychoanalytic Study of Cinema. University of Massachusetts Press, 1987. Page 82.
  3. ↑ Также название утраченного поместья в «Унесённых ветром». Ассоциация с итальянскими словами tara («изъян»), tarantula, tarantella.
  4. ↑ а б в Bolongaro, Eugenio (2006). Why Truth Matters: Ideology and Ethics in Bertolucci's The Spider's Stratagem. Italian Culture 23 (2005) 71-96. Michigan State University Press. Процитовано 29 червня 2010.
  5. ↑ а б Ebert, Roger (2006). The Spider's Stratagem. The Chicago Sun-Times. Архів оригіналу за 15 лютого 2009. Процитовано 29 червня 2010.
  6. ↑ Это имя, образованное от фамилии знаменитого Дрейфуса, ей придумал Атос-старший, заворожённый диалектикой геройства и предательства.
  7. ↑ С. В. Кудрявцев. 3500 кинорецензий[недоступне посилання]. Печатный Двор, 2008 г.
  8. ↑ Ферро М. .
  9. ↑ В статье Болонгаро перечисляются приёмы, с помощью которых создатели фильма сбивают зрителя с толка, заставляют его сомневаться в действительности всего происходящего. Например, беседа Атоса-младшего с другом отца нарочито прерывается монтажными склейками, как будто она растянута во времени, возможно, на несколько дней и наиболее значимая часть информации вырезана из фильма.
  10. ↑ Domietta Torlasco. The Time of the Crime: Phenomenology, Psychoanalysis, Italian Film. Stanford University Press, 2008. ISBN 978-0-8047-5802-4. Page 94.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стратегія_павука&oldid=41098055