Хорхе Луїс Борхес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хорхе Луїс Борхес
Jorge Luis Borges
Хорхе Луїс Борхес. Фото Грете Стерна 1951 року
Хорхе Луїс Борхес. Фото Грете Стерна 1951 року
При народженні: Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо
ісп. Jorge Francisco Isidoro Luis Borges Acevedo
Дата народження: 24 серпня 1899(1899-08-24)
Місце народження: Буенос-Айрес (Аргентина)
Дата смерті: 14 червня 1986(1986-06-14) (86 років)
Місце смерті: Женева (Швейцарія)
Громадянство: Аргентина Аргентина
Мова творів: іспанська
Рід діяльності: прозаїк, поет, есеїст, перекладач, викладач
Роки активності: 1919-1986

Хо́рхе Луї́с Бо́рхес (ісп. Jorge Luis Borges, *24 серпня 1899, Буенос-Айрес14 червня 1986, Женева) — аргентинський прозаїк, поет і публіцист. Борхес визнаний одним з найвидатніших письменників XX сторіччя.

У фантастичних за сюжетами новелах, вигадках-притчах (збірки «Вигадані історії», «Алеф», «Рядки піщинок, що біжать») створив свій світ «знань—лабіринту—загадок», в яких читач виступає і як співавтор, і як співзагадник. Активно використовуючи метафорику дзеркала і сну, збудував багатовідображені світи-намистини, нанизані на єдину нить.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Мати Борхеса

Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо (ісп. Jorge Francisco Isidoro Luis Borges Acevedo) народився 24 серпня 1899 року в буенос-айреському районі Палермо у родині аргентинського адвоката Хорхе Гільєрмо Борхеса та шляхетної уругвайки Леонор Асеведо Суарес. Велику частину дитинства Хорхе провів в домашній обстановці, де було прийнято говорити як іспанською, так і англійською мовами[1][2]. З раннього віку Хорхе Луїс захоплювався поезією, у віці чотирьох років навчився читати і писати.

1905 року Борхес розпочав навчання в англійської домашньої вчительки. Наступного року він написав своє перше оповідання «La visera fatal». У віці дев'яти років Борхес переклав з англійської на іспанську відому казку Оскара Вайльда «Щасливий принц», яку згодом було опубліковано у газеті «Ель Паїс»[3]. Сам Борхес так описав свій вступ до літератури:

"З самого мого дитинства, коли батько осліп, у нас в сім'ї мовчки малося на увазі, що мені належить здійснити в літературі те, чого обставини не дали зробити моєму батькові. Це вважалося само собою зрозумілим (а подібне переконання набагато сильніше, ніж просто висловлені побажання). Очікувалося, що я буду письменником. Почав я писати в шість або сім років."

Навчання у школі Борхес розпочав у 9 років одразу з четвертого класу[4]. Це був неприємний досвід для хлопчика, оскільки однокласники насміхалися з нього, а вчителі не могли навчити його нічого нового[5].

Життя у Європі[ред.ред. код]

1914 року батько Борхеса був вимушений покинути роботу, оскільки втратив зір, тому сім'я поїхала до Європи задля його лікування. Втікаючи від Першої світової війни родина осіла у Женеві, де Хорхе Луїс і його сестра Нора пішли до школи. Хлопець вивчив французьку і поступив до ліцею Жана Кальвіна[6], де захопився французькою реалістичною прозою, експресіоністською і символічною поезією, творчістю Рембо, Шопенгауера, Ніцше, Карлайла, Честертона, а також почав писати вірші французькою.

У 1919 сім'я Борхеса переїхала до Іспанії, де жила у Барселоні і Пальма-де-Мальорці. У Пальма-де-Мальорці Борхес написав дві книги, яких не опублікував: «Los ritmos rojos» і «Los naipes del tahúr». У Мадриді і Севільї Борхес приєднався до ультраїстів — авангардної групи поетів, яка мала значний вплив на його творчість. 31 грудня 1919 в журналі «Греція» був надрукований перший вірш Хорхе Луїса Борхеса.

Повернення до Аргентини[ред.ред. код]

Повернувшись до Аргентини 4 березня 1921 року, Борхес втілив ультраїзм в неримованих віршах про Буенос-Айрес. Вже в ранніх творах він проявляв блискучу ерудицію, знання мов і філософії, майстерно володів словом. У рідному місті Борхес продовжує друкуватися, а також засновує свій власний журнал «Призма», а згодом ще один під назвою «Проа».

1923 року напередодні поїздки до Європи Борхес публікує свою першу книгу поезій «Жар Буенос-Айреса», до якої увійшли 33 вірші, а обкладинку до якої розробила його сестра.

Після року в Іспанії, Борхес остаточно переїхав до Буенос-Айреса, де він співпрацював з кількома періодичними виданнями і здобув репутацію найяскравішого представника молодих авангардистів. Втомившись від ультраїзму, Борхес намагався заснувати новий жанр літератури, де б поєднувалися метафізика і реальність. Але і від цього письменник швидко відійшов, почавши писати фантастичні і магічні твори.

1930 року Хорхе Луїс Борхес познайомився з 17-річним письменником Адольфо Бьйой Касаресом, який став його найкращим другом і співавтором багатьох творів[7].

У 1930-х роках Борхес пише велику кількість есе щодо аргентинської літератури, мистецтва, історії, кіно. Одночасно він починає вести колонку у журналі «El Hogar», де пише рецензії на книги іноземних авторів і біографії письменників. Для видавництва «Sur» Борхес перекладає твори Вірджинії Вульф. 1937 року він видає Антологію класичної аргентинської літератури. У своїх творах з 1930-х років письменник починає поєднувати вигадку з реальністю, пише рецензії на неіснуючі книжки тощо.

Кінець 1930-х років став для Борхеса важким: спочатку він поховав бабусю, потім батька. Відтак він був змушений матеріально забезпечувати свою родину. З допомогою поета Франсіско Луїса Бернардеса 1938 року письменник влаштувався хранителем у муніципальну бібліотеку Мігеля Кане у буенос-айреському районі Альмагро, де проводив час, читаючи і пишучи книжки. Там же письменник ледь не загинув від сепсису, розбивши голову. Видужуючи від травми він написав декілька високо оцінених оповідань.

1940 року разом з Адольфо Бьйой Касаресом і Сильвіною Окампо, які цього ж року одружилися, Борхес видав Антологію фантастичної літератури, а також написав передмову до «Винаходу Мореля» Бьйой Касареса. 1941 року він опублікував Антологію аргентинської поезії і збірку оповідань «Сад переплетених стежок». Збірка була удостоєна національної літературної премії. Наступного року вийшла його книга «Шість проблем дона Ісідро Пароді» у співавторстві з Бьйой Касаресом, яка була підписана псевдонімом Бустос Домек. Під назвою «Поеми (1923-1943)» Борхес опублікував свої поетичні роботи з трьох попередніх книг і опубліковані у журналі «Sur» і газеті «La Nación». Також разом з Бьйой Касаресом вони видали антологію найкращих поліцейських історій. Твір «Ficciones» Борхеса отримав гран-прі Аргентинської спілки письменників.

Естела Канто і Хорхе Луїс Борхес (1945)

У серпні 1944 року у гостях у Бьйой Касареса і Сильвіни Окампо Борхес познайомився з Естелою Канто, у яку закохався. Естела надихнула Борхеса на написання оповідання «Алеф», яке вважається одним з його найкращих творів[8]. Не зважаючи на спротив матері, Борхес запропонував Естелі одружитися, але цього так ніколи і не відбулося. 1952 року їхні стосунки завершилися[9].

1945 року у співавторстві з Сильвіною Буллріч Борхес публікує «El compadrito», а наступного року разом з Бьйой Касаресом під псевдонімом Суарес Лінч видає збірку поліцейських історій. Також він засновує журнал «Los Anales de Buenos Aires», який проіснував до грудня 1948 року.

Після приходу до влади Перона в 1946 році Борхес, який був в опозиції до нього, був звільнений з посади в бібліотеці. Щоб забезпечити себе, він почав викладати англійську літературу в університеті.

Зрілість[ред.ред. код]

Початок 1950-х років ознаменувався визнанням таланту Борхеса в Аргентині і за її межами. 1950 року Аргентинська спілка письменників обрала його своїм президентом, яким він пробув три роки. У Парижі був надрукований перший переклад Борхеса французькою - «Вигадки» (ісп. Ficciones, 1944). У той же час у Буенос-Айресі виходить серія оповідань «Смерть і бусоль», де боротьба людського інтелекту з хаосом предстає як кримінальне розслідування. 1952 року письменник публікує есе про особливості аргентинської іспанської «Мова аргентинців». 1953 року деякі оповіданні зі збірки «Алеф» перекладаються французькою у вигляді книги «Хитросплетіння» (фр. Labyrinths). Того ж року видавництво «Emecé» починає публікувати повне зібрання творів Борхеса. 1954 року режисер Леопольдо Торре Нільссон знімає фільм «Дні ненависті» за оповіданням Борхеса[10].

1955 року після військового перевороту, який скинув уряд Перона, Борхес був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини і займав цю посаду до 1973. На початку 1950-х років він повернувся до поезії; вірші цього періоду носять в основному елегійний характер, написані в класичних розмірах, з римою. У них, як і в решті його творів, переважають теми лабіринту, дзеркала і світу, що трактував як нескінченна книга.

У грудні 1955 року письменника було обрано членом Аргентинської академії письменства. Він активно пише і викладає на кафедрі німецької літератури в Університеті Буенос-Айреса. «Вигадки» перекладають італійською під назвою «Вавилонська бібліотека».

У цей же час на вершині своєї кар'єри Хорхе Луїс Борхес, як і його батько колись, втрачає зір, лікар забороняє йому читати і писати. Ця обставина цілком змінює його літературну працю. Тим не менше, він не полишає свою письменницьку, викладацьку і дослідницьку діяльність[11].

1956 року він читає курс англійської літератури в Університеті Буенос-Айреса й отримує звання доктора Honoris causa Університету Куйо, а також посаду президента Асоціації аргентинських письменників. Через свій відкритий антиперонізм і підтримку уряду Борхес сильно критикується аргентинськими письменниками, зокрема Ернесто Сабато і Есек'єлем Мартінесом Естрадою. Протистояння Борхеса і Сабато триває до 1973 року, коли вони видають спільну книжку[12].

У 1957-1960 роках Хорхе Луїс Борхес публікує «Книгу вигаданих істот» і «Ділок», присвячені Леопольдо Лугонесу. Виходить нова збірка його поезій, під його керівництвом відроджується журнал «La Biblioteca», разом з Бьйой Касаресом вони видають антологію «Книга небес і пекла», його твори продовжують перекладатися різними мовами[13]: французькою, німецькою, італійською.

Борхес і президент Ільїя

1960 року Борхес вступає до Консервативної партії Аргентини[14][15].

У 1961 Борхес розділив з С. Беккетом Міжнародну видавничу премію у розмірі 10 тисяч доларів. Ця нагорода зробила письменника всесвітньо відомим і стимулювала переклад його творів багатьма мовами: шведською, норвезькою, данською, польською, португальською, івритом, фарсі, грецькою, словацькою, арабською тощо. Вийшла друком антологія Борхеса. Разом з матір'ю він був запрошений до США, де протягом шести місяців читав курс аргентинської літератури.

1962 року відбулася прем'єра фільму «Людина з рожевої вулиці» (ісп. Hombre de la esquina rosada) за однойменним оповіданням Борхеса. Письменник закінчує біографію аргентинського класика Педро Боніфасіо Паласьйоса (Альмафуерте). 1963 року разом з матір'ю він вирушає до Європи, де бере участь у численних конференціях, читає лекції і зустрічається з читачами. По поверненню у Буенос-Айрес Борхес завершує антологію поета Еварісто Карр'єго[16].

У співавторстві з Марією Естер Васкес письменник публікує книги по англійській (1965) і середньовічній германській літературі (1966), а 1967 року разом з Естер Семборайн - книгу по північноамериканській літературі. Також виходять його «Хроніки Бустоса Домека» у співавторстві з Бьйой Касаресом і книга танго та мілонг «Для шести струн».

21 вересня 1967 року 68-річний Борхес обвінчався з 57-річною вдовою Ельсою Астете Мільян. Спочатку пара жила у будинку письменника разом з його матір'ю, але згодом через постійні сварки з нею вони були вимушені переїхати. Втім, це не врятувало шлюб і він розпався у жовтні 1970 року.

1968 року Борхес подорожує Чилі, Європою і Ізраїлем, де виступає з публічними лекціями. Того ж року виходить фільм «Вторгнення» за сценарієм Борхеса і Бьйой Касареса. 1969 року виходить переклад «Листя трави» Волта Вітмена, зроблений Борхесом і проілюстрований Антоніо Берні. 1970 року виходить збірка оповідань Борхеса «Повідомлення Броуді» (ісп. El Informe de Brodie). Його пізні вірші були опубліковані в збірках «Ділок» (ісп. El Hacedor, 1960), «Хвала тіні» (ісп. Elogia de la Sombra, 1969) і «Золото тигрів» (ісп. El oro de los tigres, 1972).

Останні роки[ред.ред. код]

1972 року Хорхе Луїс Борхес їде до США, де отримує численні відзнаки і читає лекції у кількох університетах. 1973 року він отримує звання почесного громадянина Буенос-Айреса і йде з посади директора Національної бібліотеки.

Марія Кодама

1975 року відбувається прем'єра фільму «Мрець» Ектора Олівери за однойменним оповіданням Борхеса. Того ж року у віці 99 років помирає мати письменника. З цього моменту у подорожах його супроводжує колишня співучениця Марія Кодама, з якою він одружується 26 квітня 1986 року.

У 1979 Борхес отримав Премію Сервантеса — найпрестижнішу в іспаномовних країнах нагороду за заслуги в області літератури. Його останньою прижиттєвою публікацією була книга «Атлас» (ісп. Atlas, 1985) — збірка віршів, фантазій і дорожніх нотаток.

1986 року видатний аргентинець переїжджає до Женеви, де й помирає 14 червня у віці 86 років від раку печінки і емфіземи легень[17]. У лютому 2009 року[18] було запропоновано перепоховати рештки Хорхе Луїса Борхеса на буенос-айреському кладовищі Реколета, але через рішучу відмову вдови письменника проект не було реалізовано[19].

Твори[ред.ред. код]

Збірки оповідань[ред.ред. код]

Ессе[ред.ред. код]

  • 1925 — Inquisiciones / Розслідування
  • 1926 — El tamaño de mi esperanza / Розміри моєї надії
  • 1928 — El idioma de los argentinos / Мова аргентинців
  • 1930 — Evaristo Carriego / Еварісто Карр'єго
  • 1932 — Discusión / Обговорення
  • 1936 — Historia de la eternidad / Історія вічності
  • 1952 — Otras inquisiciones / Нові розслідування
  • 1980 — Siete noches / Сім вечорів
  • 1982 — Nueve ensayos dantescos / Дев'ять есе про Данте
  • 1984 — Atlas / Атлас

Поезії[ред.ред. код]

  • 1923 — Fervor de Buenos Aires / Жар Буенос-Айреса
  • 1925 — Luna de enfrente / Місяць навпроти
  • 1929 — Cuaderno San Martín / Зошит площі Сан-Мартін
  • 1960 — El Hacedor / Ділок
  • 1964 — El otro, el mismo / Інший, той самий
  • 1965 — Para las seis cuerdas / Для шести струн
  • 1969 — Elogio de la sombra / Похвала тіні
  • 1972 — El oro de los tigres / Золото тигрів
  • 1975 — La rosa profunda / Потаємна роза
  • 1976 — La moneda de hierro / Залізна монета
  • 1977 — Historia de la noche / Історія ночі
  • 1977 — Adrogué / Адроге
  • 1981 — La cifra / Криптографія
  • 1985 — Los conjurados / Змовники

Антології[ред.ред. код]

  • 1961 — Antología personal / Персональна антологія
  • 1968 — Nueva antología personal / Нова персональна антологія
  • 1976 — Libro de sueños / Книга снів
  • 1986 — Textos cautivos / Приховане
  • 2000 — Borges en el hogar / Есеї і рецензії для «El Hogar» (1936 — 1939)

Кіносценарії[ред.ред. код]

  • 1939 — Los orilleros (у співавторстві з Адольфо Бьйой Касаресом)
  • 1940 — El paraíso de los creyentes (у співавторстві з Адольфо Бьйой Касаресом)
  • 1969 — Invasión (у співавторстві з Адольфо Бьйой Касаресом і Уго Сантьяго)
  • 1972 — Les autres (у співавторстві з Уго Сантьяго)

Переклади[ред.ред. код]

Хорхе Луїс Борхес володів кількома мовами і впродовж життя переклав іспанською твори таких письменників:

Твори у співавторстві[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Інтерв'ю з Борхесом (1976)
Nuvola apps kaboodle.svg Інтерв'ю з Борхесом (1980)

Див. також[ред.ред. код]

  • 11510 Борхес - астероїд, названий на честь літератора.

Примітки[ред.ред. код]