Хорхе Луїс Борхес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хорхе Луїс Борхес
Jorge Luis Borges
Хорхе Луїс Борхес. Фото Грете Стерна 1951 року
Хорхе Луїс Борхес. Фото Грете Стерна 1951 року
При народженні Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо
ісп. Jorge Francisco Isidoro Luis Borges Acevedo
Дата народження 24 серпня 1899(1899-08-24)
Місце народження Буенос-Айрес (Аргентина)
Дата смерті 14 червня 1986(1986-06-14) (86 років)
Місце смерті Женева (Швейцарія)
Громадянство Аргентина Аргентина
Мова творів іспанська
Рід діяльності прозаїк, поет, есеїст, перекладач, викладач
Роки активності: 1919-1986
Автограф Автограф — Хорхе Луїс Борхес

Хо́рхе Луї́с Бо́рхес (ісп. Jorge Luis Borges, *24 серпня 1899, Буенос-Айрес14 червня 1986, Женева) — аргентинський прозаїк, поет і публіцист. Борхес визнаний одним з найвидатніших письменників XX сторіччя.

У фантастичних за сюжетами новелах, вигадках-притчах (збірки «Вигадані історії», «Алеф», «Рядки піщинок, що біжать») створив свій світ «знань—лабіринту—загадок», в яких читач виступає і як співавтор, і як співзагадник. Активно використовуючи метафорику дзеркала і сну, збудував багатовідображені світи-намистини, нанизані на єдину нить.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Мати Борхеса

Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо (ісп. Jorge Francisco Isidoro Luis Borges Acevedo) народився 24 серпня 1899 року в буенос-айреському районі Палермо у родині аргентинського адвоката Хорхе Гільєрмо Борхеса та шляхетної уругвайки Леонор Асеведо Суарес. Велику частину дитинства Хорхе провів в домашній обстановці, де було прийнято говорити як іспанською, так і англійською мовами[1][2]. З раннього віку Хорхе Луїс захоплювався поезією, у віці чотирьох років навчився читати і писати.

1905 року Борхес розпочав навчання в англійської домашньої вчительки. Наступного року він написав своє перше оповідання «La visera fatal». У віці дев'яти років Борхес переклав з англійської на іспанську відому казку Оскара Вайльда «Щасливий принц», яку згодом було опубліковано у газеті «Ель Паїс»[2]. Сам Борхес так описав свій вступ до літератури:

"З самого мого дитинства, коли батько осліп, у нас в сім'ї мовчки малося на увазі, що мені належить здійснити в літературі те, чого обставини не дали зробити моєму батькові. Це вважалося само собою зрозумілим (а подібне переконання набагато сильніше, ніж просто висловлені побажання). Очікувалося, що я буду письменником. Почав я писати в шість або сім років."

Навчання у школі Борхес розпочав у 9 років одразу з четвертого класу[3]. Це був неприємний досвід для хлопчика, оскільки однокласники насміхалися з нього, а вчителі не могли навчити його нічого нового[4].

Життя у Європі[ред.ред. код]

1914 року батько Борхеса був вимушений покинути роботу, оскільки втратив зір, тому сім'я поїхала до Європи задля його лікування. Втікаючи від Першої світової війни родина осіла у Женеві, де Хорхе Луїс і його сестра Нора пішли до школи. Хлопець вивчив французьку і поступив до ліцею Жана Кальвіна[3], де захопився французькою реалістичною прозою, експресіоністською і символічною поезією, творчістю Рембо, Шопенгауера, Ніцше, Карлайла, Честертона, а також почав писати вірші французькою.

У 1919 сім'я Борхеса переїхала до Іспанії, де жила у Барселоні і Пальма-де-Мальорці. У Пальма-де-Мальорці Борхес написав дві книги, яких не опублікував: «Los ritmos rojos» і «Los naipes del tahúr». У Мадриді і Севільї Борхес приєднався до ультраїстів — авангардної групи поетів, яка мала значний вплив на його творчість. 31 грудня 1919 в журналі «Греція» був надрукований перший вірш Хорхе Луїса Борхеса.

Повернення до Аргентини[ред.ред. код]

Повернувшись до Аргентини 4 березня 1921 року, Борхес втілив ультраїзм в неримованих віршах про Буенос-Айрес. Вже в ранніх творах він проявляв блискучу ерудицію, знання мов і філософії, майстерно володів словом. У рідному місті Борхес продовжує друкуватися, а також засновує свій власний журнал «Призма», а згодом ще один під назвою «Проа».

1923 року напередодні поїздки до Європи Борхес публікує свою першу книгу поезій «Жар Буенос-Айреса», до якої увійшли 33 вірші, а обкладинку до якої розробила його сестра.

Після року в Іспанії, Борхес остаточно переїхав до Буенос-Айреса, де він співпрацював з кількома періодичними виданнями і здобув репутацію найяскравішого представника молодих авангардистів. Втомившись від ультраїзму, Борхес намагався заснувати новий жанр літератури, де б поєднувалися метафізика і реальність. Але і від цього письменник швидко відійшов, почавши писати фантастичні і магічні твори.

1930 року Хорхе Луїс Борхес познайомився з 17-річним письменником Адольфо Бьйой Касаресом, який став його найкращим другом і співавтором багатьох творів[5].

У 1930-х роках Борхес пише велику кількість есе щодо аргентинської літератури, мистецтва, історії, кіно. Одночасно він починає вести колонку у журналі «El Hogar», де пише рецензії на книги іноземних авторів і біографії письменників. Для видавництва «Sur» Борхес перекладає твори Вірджинії Вульф. 1937 року він видає Антологію класичної аргентинської літератури. У своїх творах з 1930-х років письменник починає поєднувати вигадку з реальністю, пише рецензії на неіснуючі книжки тощо.

Кінець 1930-х років став для Борхеса важким: спочатку він поховав бабусю, потім батька. Відтак він був змушений матеріально забезпечувати свою родину. З допомогою поета Франсіско Луїса Бернардеса 1938 року письменник влаштувався хранителем у муніципальну бібліотеку Мігеля Кане у буенос-айреському районі Альмагро, де проводив час, читаючи і пишучи книжки. Там же письменник ледь не загинув від сепсису, розбивши голову. Видужуючи від травми він написав декілька високо оцінених оповідань.

1940 року разом з Адольфо Бьйой Касаресом і Сильвіною Окампо, які цього ж року одружилися, Борхес видав Антологію фантастичної літератури, а також написав передмову до «Винаходу Мореля» Бьйой Касареса. 1941 року він опублікував Антологію аргентинської поезії і збірку оповідань «Сад переплетених стежок». Збірка була удостоєна національної літературної премії. Наступного року вийшла його книга «Шість проблем дона Ісідро Пароді» у співавторстві з Бьйой Касаресом, яка була підписана псевдонімом Бустос Домек. Під назвою «Поеми (1923-1943)» Борхес опублікував свої поетичні роботи з трьох попередніх книг і опубліковані у журналі «Sur» і газеті «La Nación». Також разом з Бьйой Касаресом вони видали антологію найкращих поліцейських історій. Твір «Ficciones» Борхеса отримав гран-прі Аргентинської спілки письменників.

Естела Канто і Хорхе Луїс Борхес (1945)

У серпні 1944 року у гостях у Бьйой Касареса і Сильвіни Окампо Борхес познайомився з Естелою Канто, у яку закохався. Естела надихнула Борхеса на написання оповідання «Алеф», яке вважається одним з його найкращих творів[6]. Не зважаючи на спротив матері, Борхес запропонував Естелі одружитися, але цього так ніколи і не відбулося. 1952 року їхні стосунки завершилися[7].

1945 року у співавторстві з Сильвіною Буллріч Борхес публікує «El compadrito», а наступного року разом з Бьйой Касаресом під псевдонімом Суарес Лінч видає збірку поліцейських історій. Також він засновує журнал «Los Anales de Buenos Aires», який проіснував до грудня 1948 року.

Після приходу до влади Перона в 1946 році Борхес, який був в опозиції до нього, був звільнений з посади в бібліотеці. Щоб забезпечити себе, він почав викладати англійську літературу в університеті.

Зрілість[ред.ред. код]

Початок 1950-х років ознаменувався визнанням таланту Борхеса в Аргентині і за її межами. 1950 року Аргентинська спілка письменників обрала його своїм президентом, яким він пробув три роки. У Парижі був надрукований перший переклад Борхеса французькою - «Вигадки» (ісп. Ficciones, 1944). У той же час у Буенос-Айресі виходить серія оповідань «Смерть і бусоль», де боротьба людського інтелекту з хаосом предстає як кримінальне розслідування. 1952 року письменник публікує есе про особливості аргентинської іспанської «Мова аргентинців». 1953 року деякі оповіданні зі збірки «Алеф» перекладаються французькою у вигляді книги «Хитросплетіння» (фр. Labyrinths). Того ж року видавництво «Emecé» починає публікувати повне зібрання творів Борхеса. 1954 року режисер Леопольдо Торре Нільссон знімає фільм «Дні ненависті» за оповіданням Борхеса[8].

1955 року після військового перевороту, який скинув уряд Перона, Борхес був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини і займав цю посаду до 1973. На початку 1950-х років він повернувся до поезії; вірші цього періоду носять в основному елегійний характер, написані в класичних розмірах, з римою. У них, як і в решті його творів, переважають теми лабіринту, дзеркала і світу, що трактував як нескінченна книга.

У грудні 1955 року письменника було обрано членом Аргентинської академії письменства. Він активно пише і викладає на кафедрі німецької літератури в Університеті Буенос-Айреса. «Вигадки» перекладають італійською під назвою «Вавилонська бібліотека».

У цей же час на вершині своєї кар'єри Хорхе Луїс Борхес, як і його батько колись, втрачає зір, лікар забороняє йому читати і писати. Ця обставина цілком змінює його літературну працю. Тим не менше, він не полишає свою письменницьку, викладацьку і дослідницьку діяльність[8].

1956 року він читає курс англійської літератури в Університеті Буенос-Айреса й отримує звання доктора Honoris causa Університету Куйо, а також посаду президента Асоціації аргентинських письменників. Через свій відкритий антиперонізм і підтримку уряду Борхес сильно критикується аргентинськими письменниками, зокрема Ернесто Сабато і Есек'єлем Мартінесом Естрадою. Протистояння Борхеса і Сабато триває до 1973 року, коли вони видають спільну книжку[8].

У 1957-1960 роках Хорхе Луїс Борхес публікує «Книгу вигаданих істот» і «Ділок», присвячені Леопольдо Лугонесу. Виходить нова збірка його поезій, під його керівництвом відроджується журнал «La Biblioteca», разом з Бьйой Касаресом вони видають антологію «Книга небес і пекла», його твори продовжують перекладатися різними мовами[9]: французькою, німецькою, італійською.

Борхес і президент Ільїя

1960 року Борхес вступає до Консервативної партії Аргентини[1][8].

У 1961 Борхес розділив з С. Беккетом Міжнародну видавничу премію у розмірі 10 тисяч доларів. Ця нагорода зробила письменника всесвітньо відомим і стимулювала переклад його творів багатьма мовами: шведською, норвезькою, данською, польською, португальською, івритом, фарсі, грецькою, словацькою, арабською тощо. Вийшла друком антологія Борхеса. Разом з матір'ю він був запрошений до США, де протягом шести місяців читав курс аргентинської літератури.

1962 року відбулася прем'єра фільму «Людина з рожевої вулиці» (ісп. Hombre de la esquina rosada) за однойменним оповіданням Борхеса. Письменник закінчує біографію аргентинського класика Педро Боніфасіо Паласьйоса (Альмафуерте). 1963 року разом з матір'ю він вирушає до Європи, де бере участь у численних конференціях, читає лекції і зустрічається з читачами. По поверненню у Буенос-Айрес Борхес завершує антологію поета Еварісто Карр'єго[10].

У співавторстві з Марією Естер Васкес письменник публікує книги по англійській (1965) і середньовічній германській літературі (1966), а 1967 року разом з Естер Семборайн - книгу по північноамериканській літературі. Також виходять його «Хроніки Бустоса Домека» у співавторстві з Бьйой Касаресом і книга танго та мілонг «Для шести струн».

21 вересня 1967 року 68-річний Борхес обвінчався з 57-річною вдовою Ельсою Астете Мільян. Спочатку пара жила у будинку письменника разом з його матір'ю, але згодом через постійні сварки з нею вони були вимушені переїхати. Втім, це не врятувало шлюб і він розпався у жовтні 1970 року.

1968 року Борхес подорожує Чилі, Європою і Ізраїлем, де виступає з публічними лекціями. Того ж року виходить фільм «Вторгнення» за сценарієм Борхеса і Бьйой Касареса. 1969 року виходить переклад «Листя трави» Волта Вітмена, зроблений Борхесом і проілюстрований Антоніо Берні. 1970 року виходить збірка оповідань Борхеса «Повідомлення Броуді» (ісп. El Informe de Brodie). Його пізні вірші були опубліковані в збірках «Ділок» (ісп. El Hacedor, 1960), «Хвала тіні» (ісп. Elogia de la Sombra, 1969) і «Золото тигрів» (ісп. El oro de los tigres, 1972).

Останні роки[ред.ред. код]

1972 року Хорхе Луїс Борхес їде до США, де отримує численні відзнаки і читає лекції у кількох університетах. 1973 року він отримує звання почесного громадянина Буенос-Айреса і йде з посади директора Національної бібліотеки.

Марія Кодама

1975 року відбувається прем'єра фільму «Мрець» Ектора Олівери за однойменним оповіданням Борхеса. Того ж року у віці 99 років помирає мати письменника. З цього моменту у подорожах його супроводжує колишня співучениця Марія Кодама, з якою він одружується 26 квітня 1986 року.

У 1979 Борхес отримав Премію Сервантеса — найпрестижнішу в іспаномовних країнах нагороду за заслуги в області літератури. Його останньою прижиттєвою публікацією була книга «Атлас» (ісп. Atlas, 1985) — збірка віршів, фантазій і дорожніх нотаток.

1986 року видатний аргентинець переїжджає до Женеви, де й помирає 14 червня у віці 86 років від раку печінки і емфіземи легень[11]. У лютому 2009 року[12] було запропоновано перепоховати рештки Хорхе Луїса Борхеса на буенос-айреському кладовищі Реколета, але через рішучу відмову вдови письменника проект не було реалізовано[13].

Твори[ред.ред. код]

Збірки оповідань[ред.ред. код]

Ессе[ред.ред. код]

  • 1925 — Inquisiciones / Розслідування
  • 1926 — El tamaño de mi esperanza / Розміри моєї надії
  • 1928 — El idioma de los argentinos / Мова аргентинців
  • 1930 — Evaristo Carriego / Еварісто Карр'єго
  • 1932 — Discusión / Обговорення
  • 1936 — Historia de la eternidad / Історія вічності
  • 1952 — Otras inquisiciones / Нові розслідування
  • 1980 — Siete noches / Сім вечорів
  • 1982 — Nueve ensayos dantescos / Дев'ять есе про Данте
  • 1984 — Atlas / Атлас

Поезії[ред.ред. код]

  • 1923 — Fervor de Buenos Aires / Жар Буенос-Айреса
  • 1925 — Luna de enfrente / Місяць навпроти
  • 1929 — Cuaderno San Martín / Зошит площі Сан-Мартін
  • 1960 — El Hacedor / Ділок
  • 1964 — El otro, el mismo / Інший, той самий
  • 1965 — Para las seis cuerdas / Для шести струн
  • 1969 — Elogio de la sombra / Похвала тіні
  • 1972 — El oro de los tigres / Золото тигрів
  • 1975 — La rosa profunda / Потаємна роза
  • 1976 — La moneda de hierro / Залізна монета
  • 1977 — Historia de la noche / Історія ночі
  • 1977 — Adrogué / Адроге
  • 1981 — La cifra / Криптографія
  • 1985 — Los conjurados / Змовники

Антології[ред.ред. код]

  • 1961 — Antología personal / Персональна антологія
  • 1968 — Nueva antología personal / Нова персональна антологія
  • 1976 — Libro de sueños / Книга снів
  • 1986 — Textos cautivos / Приховане
  • 2000 — Borges en el hogar / Есеї і рецензії для «El Hogar» (1936 — 1939)

Кіносценарії[ред.ред. код]

  • 1939 — Los orilleros (у співавторстві з Адольфо Бьйой Касаресом)
  • 1940 — El paraíso de los creyentes (у співавторстві з Адольфо Бьйой Касаресом)
  • 1969 — Invasión (у співавторстві з Адольфо Бьйой Касаресом і Уго Сантьяго)
  • 1972 — Les autres (у співавторстві з Уго Сантьяго)

Переклади[ред.ред. код]

Хорхе Луїс Борхес володів кількома мовами і впродовж життя переклав іспанською твори таких письменників:

Твори у співавторстві[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Інтерв'ю з Борхесом (1976)
Nuvola apps kaboodle.svg Інтерв'ю з Борхесом (1980)

Див. також[ред.ред. код]

  • 11510 Борхес - астероїд, названий на честь літератора.

Примітки[ред.ред. код]