Фашизм
| Форми правління |
|---|
|
| редагувати |
Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — зв'язка, об'єднання) — ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму.[1] Основою ідеології фашизму є крайній шовінізм , що переходять в ідею расової обраності, мілітарізм і вождизм.
Зміст |
[ред.] Ідеологія фашизму
Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими право-тоталітарного[2][3][4] типу. Науковці також часто визначають фашизм як крайньо-праву ідеологію[5][6][7][8].
В точному значенні, фашизм — феномен політичного життя Італії 20-40-х рр. XX ст. З 30-х рр. поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліцейський в Португалії тощо. В будь-яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.
Ознаки фашизму як ідеології, політичного руху і соціальної практики:
- обґрунтування за расовою ознакою переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації, дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин[9][10];
- заперечення демократії та відкритості влади[11][12];
- насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождизму[13][14];
- утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства[15];
- мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем[16][17].
[ред.] Історія
Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади.
У Німеччині такою організацією стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з Адольфом Гітлером 1933 року захопила владу і втягла світ у Другу світову війну. Нацизм став крайнім виявом ідеології фашизму.
З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Ф. Франко, який у 1936 — 1939 роках очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть.
У Португалії в 1932 р. прем'єр-міністром став А. О. Салазар, який спирався на партію «Національний союз» та воєнізовану структуру «Португальський легіон».
Серед численних фашистських організацій Франції найбільші впливи мали партії «Французька дія», «Французька солідарність», Народна французька партія, бойові союзи «Фасції» та «Вогненний хрест».
У Великобританії на початку 20-х років діяли досить чисельні «Британські фашисти» та «Імперська фашистська ліга», після розпаду яких у 1932 р. постав «Британський союз фашистів» на чолі з колишнім лейбористом О. Мослі.
У Швеції з розрізнених фашистських організацій 1929 р. була створена Націонал-соціалістична народна партія, яка орієнтувалася на німецький зразок. Данська націонал-соціалістична партія була створена 1930 року в Данії. У Швейцарії тоді ж була утворена партія «Національний фронт».
У Норвегії під керівництвом В. Квіслінга досить впливовою була партія «Національна єдність».
У Голландії найбільш помітною структурою фашистського типу став Націонал-соціалістичний рух, який мав своє штурмове крило «Збройний загін». У Бельгії тоді діяла ціла низка фашистських організацій, до найбільших з яких належали «Національний легіон», «Національна дія», Фламандський національний союз та рух рексистів.
Поширення ідеології фашизму не оминуло і країни Центральної та Східної Європи. У Польщі її виразником став Національно-радикальний табір — Фаланга під керівництвом Б. Пясецького, в Естонії — Спілка борців за свободу. В Литві — Партія «народних». В Угорщині 1932 р. була створена Націонал-соціалістична Угорська робітнича партія, в 1935 р. — Партія схрещених стріл на чолі з Ф. Салаші. В Румунії виразником ідеології фашизму вважалася партія «Залізна гвардія». У Чехословаччині під керівництвом генерала Р. Гайди була створена Національна фашистська громада, згодом — Партія національної єдності.
Захоплення фашизмом зачепило і радикальні єврейські кола. Зокрема, у Польщі була відома створена В. Жаботинським організація «Бетар», яка копіювала уніформу та гасла німецьких штурмовиків і влаштовувала публічні марші. В Палестині близькою за ідеологією до фашизму вважалася група Аба Ахимеіра. Представники таких течій у єврейському середовищі не раз зустрічалися з Муссоліні. В Італії у 1934—1937 рр. у військово-морській школі Чівітта навчалися молоді активісти сіоністських організацій, які згодом склали кістяк військово-морських сил Ізраїлю.
Ідеологія фашизму знайшла сприятливий ґрунт серед значної частини російської еміграції. Відомий ідеолог російського чорносотенного руху В. Шульгин твердив про ідейну спорідненість її правого крила з фашизмом. Видатний філософ М. Бердяєв вважав, що фашизм складається з позитивних елементів і на його чолі стоїть «чудова людина». На такому тлі цілком логічним виглядало створення цілої низки власне фашистських російських організацій. У 1926 р. в Сербії була заснована Національна організація російських фашистів. Тоді ж у Харбіні (Китай) почала діяти організація «Робітничо-селянська козача опозиція росіян — Російські фашисти», в Тяньцзині — організація «Чорні фашисти». У Франції помітною була «Рада младоросів», що ідентифікувала себе з фашистами. Серед подібних організацій були також Всеросійська фашистська партія, згодом — Російський фашистський союз, також Російський Національний Фронт, Російський Націонал-Соціалістичний Рух, Всеросійська націонал-революційна партія та ще багато інших. Вони об'єднували десятки тисяч членів. Російські фашистські партії були членами Всеслов'янської фашистської громади з центром у Празі, а деякі з них оголосили лідера чехословацьких фашистів генерала Гайду вождем фашистів слов'янських народів.
У середовищі української еміграції на початку 1920-х років була утворена організація «Союз Українських Фашистів» на чолі з П.Кожевниківим і Л.Костарівим, яка у 1925 р. стала організацією-співзасновницею Колегії Українських Націоналістів, а її лідери згодом стали членами Проводу Українських Націоналістів і одними з чільних діячів ОУН на першому етапі її розвитку.
[ред.] Див. також
[ред.] Примітки
- ↑ Фашизм у Великому тлумачному словнику сучасної української мови на Lingvo.ua
- ↑ Беніто Муссоліні у «Доктрині фашизму» визначив відносить фашизм до правих ідеологій, поряд із коллективізмом, але також заявляє, що фашизм прихильно ставиться до умов, які призвели до розгортання діяльності лівих політичних рухів, зокрема класового конфлікту між соціалізмом і ліберальною демократією. Англомовний переклад: «We are free to believe that this is the century of authority, a century tending to the 'right', a Fascist century.» … "We are free to believe that this is the 'collective' century, and thus the century of the state. It is eminently reasonable for a new doctrine to make use of still-vital elements from other doctrines, " … «Fascism is totalitarian, and the Fascist State—a synthesis and a unit inclusive of all values—interprets, develops, and potentiates the whole life of a people.»
- ↑ Sternhell, Zeev; Sznajder, Mario; Ashéri, Maia; Massel, David (translation). The birth of fascist ideology: from cultural rebellion to political revolution. Princeton, New Jersey, USA: Princeton University Press: 1994. pp. 189—190.
- ↑ Payne, Stanley G. A history of fascism, 1914—1945. Oxon: The Board of Regents of the University of Wisconsin System, 2005 (digital edition). p. 112.
- ↑ Lyons, Matthew N.. «What is Fascism? Some General Ideological Features». PublicEye.org. Political Research Associates. http://www.publiceye.org/eyes/whatfasc.html. Процитовано 2009-10-27.
- ↑ Stackleberg, Rodney Hitler's Germany, Routeledge, 1999, p. 3
- ↑ Eatwell, Roger: "A 'Spectral-Syncretic Approach to Fascism', The Fascism Reader, Routledge, 2003 pp 71-80 Books.google.com
- ↑ Lipset, Seymour: «Fascism as Extremism of the Middle Class», The Fascism Reader, Routledge, 2003, pp. 112—116
- ↑ Aaron Gillette, Racial Theories in Fascist Italy, 2002, p. 181
- ↑ Turner, Henry Ashby. Reappraisals of Fascism. New Viewpoints, 1975. p. 162
- ↑ Mühlberger, Detlef (1987). The Social Basis of European Fascist Movements. Routledge. ISBN 0-7099-3585-4.
- ↑ Kent, Allen; Lancour, Harold; Nasri, William Z. Encyclopedia of Library and Information Science: Volume 62 — Supplement 25 — Automated Discourse Generation to the User-Centered Revolution: 1970—1995. CRC Press, 1998. ISBN 0-8247-2062-8
- ↑ Mussolini, Benito. 1935. Fascism: Doctrine and Institutions. Rome: Ardita Publishers. p 14.
- ↑ De Grand, Alexander. Fascist Italy and Nazi Germany: the «fascist» style of rule. Routledge, 2004. p. 28.
- ↑ Germino, Dante L. 1959. The Italian Fascist Party in Power: A Study in Totalitarian Rule. University of Minnesota Press. p. 114.
- ↑ Grčić, Joseph. Ethics and political theory. Lanham, Maryland, USA: University of America, Inc, 2000.
- ↑ Gregor, Anthony James. Mussolini's intellectuals: fascist social and political thought. Princeton University Press, 2004. p. 172.
[ред.] Посилання
|
|||||
