Шкарівський Сергій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шкарівський Сергій Олександрович
 Капітан резерву
Загальна інформація
Народження 10 липня 1963(1963-07-10)
селище Щегловське Кемеровської області, РСФСР
Смерть 19 серпня 2014(2014-08-19) (51 рік)
Іловайськ
Громадянство Україна Україна
Alma Mater Київський політехнічний інститут
Псевдо «Шульц»
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Міністерство внутрішніх справ України
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Сергі́й Олекса́ндрович Шкарі́вський (10 липня 1963, селище Щегловське Кемеровська область, РСФСР — 19 серпня 2014, Іловайськ, Донецька область) — капітан Національної гвардії України, командир 1-го взводу 1-ї роти добровольчого батальйону Нацгвардії «Донбас». Учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

1963 — народився в селищі Щегловський (Кемеровська область, РРФСР).

1986 — закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-металург (кафедра — фізика металів).

1986—1988 — служив в армії в ракетних військах, місто Єйськ Краснодарського краю, РРСФР, де здобув звання офіцера запасу.

1988—1991 — працював на Чорнобильській атомній електростанції інженером, керівником групи металознавства.

1993 року закінчив Міжнародний інститут менеджменту, проживав в місті Ірпінь.

1997—2014 — голова правління ВАТ «Ірпінське АТП-13250».

Щороку їздив на гору Клементьєва (Узун-Сирт) — в Криму над Планерським. Долав Швейцарські Альпи і Високі Татри.[1]

Брав участь у подіях Революції Гідності — відстоював барикаду на вулиці Михайлівській. Червень 2014 — командир взводу, 2-й батальйон оперативного призначення Національної гвардії України «Донбас». Загинув від кулі снайпера 19 серпня в боях за визволення Іловайська в центрі міста.

Перша куля влучила під бронежилет, друга стала смертельною — в шию. Святослав-Андрій Грушевський, будучи пораненим, намагався врятувати побратима, проте зазнав другого поранення.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — журналістка, політик й активістка Михайлина Скорик — та її батько Михайло Скорик.[2] Дві доньки від першого шлюбу — Анна та Маргарита.

Похований 22 серпня 2014 року в місті Ірпінь.[3]

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

  • 6 жовтня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
  • Вшановується 19 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[4]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 9.
  • Нагороджений «Іловайським Хрестом» (посмертно).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]