Чорнобильська атомна електростанція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чорно́бильська АЕС (ЧАЕС)
Chernobylreactor.jpg
Чорнобильська АЕС
Місцезнаходження Україна Україна
Київська область Київська область
Прип'ять Координати: 51°23′20″ пн. ш. 30°06′38″ сх. д. / 51.38889° пн. ш. 30.11056° сх. д. / 51.38889; 30.11056
Початок будівництва травень 1970
Початок експлуатації 26 вересня 1971
Кінець експлуатації 15 грудня 2000
Організація Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС»
Технічні параметри
Кількість енергоблоків 4
Будується енергоблоків 2 (будівництво припинено 1988)
Тип реакторів РБМК-1000
Реакторів в експлуатації 0
Генеруюча потужність 3800 МВт (до 1986)
Інша інформація
Сайт chnpp.gov.ua

Чорно́бильська АЕС (ЧАЕС) — виведена з експлуатації атомна електростанція, будівництво якої почалось 1972. Розташована на території України (Київська область) на відстані 2 км від міста Прип'ять, за 18 км на північний захід від міста Чорнобиль, 16 км від кордону з Білоруссю і близько 110 км на північ від Києва.

Структура ЧАЕС[ред.ред. код]

  • Енергоблок № 1, зупинений у 1996 у зв'язку з постановою уряду України;
  • Енергоблок № 2, зупинений в жовтні 1991 в зв'язку з пожежею в машинному залі, яка була викликана несправністю в роботі турбогенератора № 4. Внаслідок пожежі згоріло 180 тон мастила, 2,5 тисячі м² даху машинної зали внаслідок пожежі обвалились[1];
  • Енергоблок № 3, перебував в експлуатації до 2000;
  • Енергоблок № 4, 1986 сталася аварія масштабу екологічної катастрофи з повним зруйнуванням активної зони, виконані першочергові заходи для зменшення наслідків аварії, продовжуються роботи з забезпечення контролю його стану, ядерної та радіаційної безпеки;
  • Енергоблоки № 5 та № 6 з незавершеним будівництвом, припиненим після аварії 1986 року;
  • Сховище рідких та твердих радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива.

Географічне розташування[ред.ред. код]

ЧАЕС на мапі

Чорнобильська АЕС розташована у східній частині білорусько-українського Полісся на півночі України за 11 кілометрів від кордону з Білоруссю, на березі річки Прип'ять, що впадає у Дніпро.

На захід від трикілометрової санітарно-захисної зони АЕС розташовується покинуте місто Прип'ять, за 15 км на південний схід від станції розташований колишній районний центр — покинуте місто Чорнобиль, за 110 км на південь — місто Київ

Опис станції[ред.ред. код]

Космічний знімок ЧАЕС та околиць зі станції «Мир», 27 квітня 1997

Перша частина ЧАЕС (перший і другий енергоблоки з реакторами РБМК-1000) була побудована в 19701977, друга частина (третій і четвертий енергоблоки з аналогічними реакторами) була побудована до кінця 1983. 1981 за 1,5 км на південний схід від майданчика першої-другої частин було розпочато будівництво третьої частини — п'ятого і шостого енергоблоків з такими ж реакторами, що було зупинене після аварії на четвертому енергоблоці при високому ступені готовності об'єктів.

Безпосередньо в долині річки Прип'ять на південний схід від майданчика АЕС для забезпечення охолодження конденсаторів турбін та інших теплообмінників перших чотирьох енергоблоків побудований наливний ставок-охолоджувач площею 22 км² і рівнем води на 3,5 м нижче відмітки планування майданчика АЕС. Для забезпечення охолодження теплообмінників третьої частини планувалося використовувати градирні майбутніх п'ятого і шостого енергоблоків.

Проектна генеруюча потужність ЧАЕС становила 6000 МВт, станом на квітень 1986 в експлуатації були чотири енергоблоки з реакторами РБМК-1000 загальною потужністю 4000 МВт[2]. На момент аварії Чорнобильська АЕС, разом з Ленінградською і Курською електростанціями, була найпотужнішою в СРСР (За даними МАГАТЕ запуск четвертого енергоблока Курської АЕС відбувся в лютому 1986, і він тільки виходив на проектну потужність[3]).

За непідтвердженими даними на ЧАЕС планувалося ввести до 12 реакторів, але це не більше, ніж міська легенда.

Після 23 років і одного дня експлуатації 15 грудня 2000 станція припинила генерацію електроенергії. Станом на 2014 здійснюються роботи щодо виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого внаслідок аварії четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему[4][5][6].

Четвертий реактор

Історія[ред.ред. код]

Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 29 червня 1966, який затверджував план введення атомних станцій в 1966–1977, було заплановано задіяти енергетичні потужності в розмірі 11 900 МВт, зокрема з реакторами РБМК — 8 000 МВт. Одна з атомних електростанцій мала компенсувати дефіцит електроенергії в Центральному енергетичному районі — найбільшому в Об'єднаній енергосистемі (ОЕС) Півдня. Введення в експлуатацію першого енергоблока першої атомної електростанції в Україні планувалося 1974, другого — 1975.

Вибір майданчика[ред.ред. код]

Для пошуку придатного майданчика для розміщення атомної електростанції в період 1965–1966 Київським відділенням проектного інституту «Теплоелектропроект» були обстежені 16 пунктів у Київській, Вінницькій і Житомирській областях.

Майданчик був обраний за 4 км від села Копачі Чорнобильського району, на правому березі річки Прип'ять за 15 км від міста Чорнобиль поблизу станції Янів залізничної лінії Чернігів-Овруч. За підсумками обстеження землі, на яких вона розташовувалася, були визнані малопродуктивними. Встановлено було також відповідність вимогам водозабезпечення, транспорту і санітарно-захисної зони.

Цей майданчик був рекомендований Державною комісією та узгоджений з Київським обкомом КПУ, Київським облвиконкомом, Міністерством енергетики і електрифікації УРСР та іншими зацікавленими організаціями.

18 січня 1967 Колегією Держплану УРСР було рекомендовано місце розміщення АЕС біля села Копачі Київської області, майбутній станції дано назву Чорнобильська. 2 лютого 1967 Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР було затверджено рекомендації Держплану УРСР про розміщення АЕС біля села Копачі Київської області.

Вибір типу енергоустановки[ред.ред. код]

Проектне завдання на будівництво Чорнобильської АЕС потужністю 2000 МВт було виконано Уральським відділенням інституту «Теплоелектропроект». Затверджене 29 вересня 1967 Міненерго СРСР завдання було розроблено для трьох видів реакторів:

Техніко-економічні показники першого варіанту виявилися найнижчими за сприятливішого стану розробок і можливості постачання обладнання.

Спільною Постановою Міненерго СРСР і Мінсередмашу СРСР від 19 червня 1969, затвердженим Радою Міністрів СРСР 14 грудня 1970, було визначено застосування в проекті реактора РБМК-1000 (реактор великої потужності канальний, рос. Реактор Большой Мощности Канальный потужністю 1000 МВт) — канального, гетерогенного, уран-графітового (графітно-водяного по сповільнювачу), киплячого типу, на теплових нейтронах, який використовує як теплоносій киплячу воду в одноконтурній схемі для вироблення насиченої пари тиском 70 кг/см².

Докладніше: РБМК

Наказом Міненерго СРСР від 30 березня 1970 подальше проектування Чорнобильської АЕС було доручене інституту «Гідропроект». Проект реакторного відділення першої черги ЧАЕС був виконаний субпідрядником — інститутом ВНДПІЕТ Мінсередмашу СРСР.

Чорнобильська АЕС стала третьою станцією з реакторами типу РБМК-1000 після Ленінградської і Курської АЕС, прийнятих в експлуатацію, відповідно, 1973 і 1976.

Було вирішено використовувати безкорпусний реактор РБМК у зв'язку з відсутністю в країні необхідних виробничих потужностей для серійного виготовлення в необхідних кількостях високоміцних корпусів великих розмірів для реакторів типу ВВЕР, що широко застосовуються в інших країнах. У зв'язку з цим будівництво реакторів РБМК дозволяло забезпечити швидке нарощування енергетичних потужностей, розвиток атомної енергетики. Відсутність корпусу, що має обмеження за габаритними розмірами, дозволяло забезпечити досягнення більшої генеруючої потужності енергоблоку (блокової потужності) — 1 000, а згодом 1 500 МВт.

Проекти реакторів ВВЕР того часу мали обмеження блокової потужності в 440 МВт, лише 1980 вдалося її довести до 1 000 МВт.

Крім того, реактор РБМК дозволяє виконувати перевантаження ядерного палива без зниження потужності, що забезпечує підвищення коефіцієнту використання його потужності і економічності енергоблоку загалом[7].

Етапи будівництва і введення в експлуатацію[ред.ред. код]

Науковим керівником проекту РБМК-1000 був призначений Інститут атомної енергії ім. Курчатова (ІАЕ), а головним конструктором — Науково-дослідний і конструкторський інститут енерготехніки (НДІКІЕТ) Мінсередмашу СРСР.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 травня 1969 був затверджений кошторисно-фінансовий розрахунок на будівництво першочергових об'єктів Чорнобильської ГРЕС.

Будівництво електростанції було доручено колективу Кременчукгесбуду[8]. Очолили Управління будівництва станції та міста-супутника АЕС начальник управління Кизима Василь Трохимович і головний інженер Луків І. П.

Наказом Міністра енергетики і електрифікації СРСР від 17 грудня 1969 з 1 січня 1970 було створено дирекцію Чорнобильської ГРЕС.

У квітні 1970 директором Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна був призначений Брюханов Віктор Петрович, який очолював будівництво та експлуатацію станції до квітня 1986 року.

4 лютого 1970 розпочались роботи з будівництва майбутнього міста енергетиків — Прип'яті.

У травні 1970 почалася розмітка котловану під 1-й енергоблок ЧАЕС, в липні 1971 завершилося будівництво ЛЕП 110 кВ підстанції Чорнобильська, а 7 грудня того ж року було створено постійну комісію з прийомки об'єктів Чорнобильської АЕС.

У День будівельника — 15 серпня 1972 об 11:00 було урочисто покладено перший кубометр бетону у фундамент деаераторної етажерки головного корпусу першої черги станції, відбулась закладка нержавіючої капсули з листом до майбутніх поколінь.

З початку будівництва встановлені терміни пуску 1-го енергоблоку у 1975 опинилися під загрозою зриву в зв'язку з низькими темпами проектних, будівельних робіт і недотриманням термінів поставок обладнання суміжними організаціями[9].

14 квітня 1972 вийшла Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР № 179 «Про хід будівництва Чорнобильської атомної електростанції». У постанові було зазначено, що управління будівництва «Кременчукгесбуд» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР повільно розгортає будівництво Чорнобильської атомної електростанції. План робіт не виконується. Будівельно-монтажні роботи виконуються на низькому інженерному рівні, допускаються великі втрати робочого часу будівельників, недостатньо використовується будівельна техніка. Дирекція атомної електростанції несвоєчасно і некомплектно видає на будівництво необхідну проектно-кошторисну документацію. Тривалий час не вирішується питання про резервне джерело електропостачання будівництва.

30 січня 1973 було оформлено рішення Міненерго СРСР «Про введення в дію 1 енергоблоку ЧАЕС в 1975 році». Виконання вказаного рішення було зірвано, і 30 квітня 1975 перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький подав доповідну записку про проблеми забезпечення споруджуваної АЕС обладнанням Голові Ради Міністрів СРСР Олексію Косигіну. Після цього в жовтні на ЧАЕС почали надходити перші паливні збірки.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 15 серпня 1972 № 648—200 було заплановано будівництво другої черги ЧАЕС у 1976–1981. Рішенням Міненерго СРСР від 30 березня 1972 було затверджено техніко-економічне обґрунтування збільшення генеруючої потужності ЧАЕС до 4000 МВт, а 4 січня 1974 було ухвалено спільне рішення Міненерго і Мінсередмашу СРСР про проектування і будівництво другої черги. Технічний проект другої черги був затверджений постановою Ради Міністрів від 1 грудня 1975 № 2638Р.

1977 на проммайданчику станції для обслуговування експлуатаційників і численних бригад будівельників працювали чотири їдальні — «Фіалка», «Ромашка», «Еврика», «Електроніка»[10].

Перші роки експлуатаційний персонал і будівельники проживали в гуртожитках, а також на орендованих квартирах в селах навколо споруджуваної станції[10].

Для забезпечення зайнятості членів сімей працівників станції було передбачено будівництво низки підприємств у місті Прип'ять. 1985 <! — Можливо, раніше 1983 року ->було побудовано завод «Юпітер».

Запуск першого енергоблоку[ред.ред. код]

16 травня 1975 за наказом директора ЧАЕС була створена комісія з підготовки і запуску 1-го енергоблоку.

З початку жовтня 1975 на склад свіжого палива почали надходити перші паливні збірки.

У зв'язку з відставанням від планових термінів за критичними позиціями графіка запуску блоку була організована цілодобова робота, 23 листопада було видано наказ директора про організацію безперервних робіт з графітової кладки 1-го енергоблоку.

15 травня 1976 відповідно до вимог технічного проекту і СЕС було встановлено регулярний дозиметричний контроль в районах зони прилягання до АЕС.

У жовтні 1976 почалось заповнення ставка-охолоджувача. Цього ж року для виконання наладки, а також забезпечення ремонту енергетичного обладнання машинного залу на ЧАЕС була організована виробнича ділянка підприємства «Львівенергоремонт».

На початку травня 1977 колектив монтажників, будівельників, експлуатаційний персонал ЧАЕС почав пуско-налагоджувальні роботи на 1-му енергоблоці.

З 8 червня 1977 у зв'язку з початком робіт зі збірки палива була організована зона суворого режиму (ЗСР).

1 серпня о 20:10 відбулось завантаження першої ТВЗ.

14 серпня об 11:55 повномасштабне завантаження палива було завершене.

18 вересня 1977 о 16:17 почалося збільшення потужності реактора.

26 вересня о 20:19 був включений в мережу турбогенератор № 2 першого блока.

Турбогенератор № 1 був включений у мережу 2 листопада.

14 грудня 1977 був підписаний Акт прийняття першого енергоблоку ЧАЕС в експлуатацію,

24 травня 1978 перший енергоблок було виведено на потужність 1 000 МВт.

Запуск другого енергоблоку[ред.ред. код]

16 листопада 1978 почався фізичний пуск другого енергоблоку.

19 грудня почалось збільшення потужності реактора другого енергоблоку.

21 грудня відбулося включення в мережу турбогенератора № 3. 10 січня 1979 дав промисловий струм турбогенератор № 4, було підписано Акт прийняттяя другого енергоблоку.

22 квітня 1979 Чорнобильська АЕС виробила перші десять мільярдів кВт·год.

28 травня 1979 енергоблок № 2 вийшов на проектну потужність 1 000 МВт, яка була освоєна за 5 місяців.

5 жовтня 1979 перша черга Чорнобильської АЕС у складі двох енергоблоків вийщла на номінальну потужність 2 000 МВт.

На освоєння першого енергоблоку ЧАЕС пішло 8 місяців, на освоєння другого — 5 місяців.

21 жовтня 1980 було підключено ЛЕП напругою 750 кВ.

Запуск третього енергоблоку[ред.ред. код]

3 грудня 1981 відбувся енергетичний пуск третього енергоблоку.

8 березня 1982 на ЧАЕС було вироблено перші 50 мільярдів кВт·год електроенергії.

9 червня 1982 на третьому енергоблоці була освоєна проектна потужність 1 000 МВт.

Запуск четвертого енергоблоку[ред.ред. код]

25 листопада 1983 на реакторі 4-го енергоблоку було завантажено першу ТВЗ.

21 грудня турбогенератор № 7 був включений в мережу.

30 грудня був включений в мережу турбогенератор № 8.

28 березня 1984 4-й енергоблок вийшов на проектну потужність 1 000 МВт.

21 серпня 1984 на Чорнобильській АЕС було вироблено перші 100 мільярдів кВт·год електроенергії.

Аварії та аварійні ситуації на станції[ред.ред. код]

Аварія 1982[ред.ред. код]

9 вересня 1982 після виконаного середнього планового ремонту під час пробного запуску реактора 1-го енергоблоку на потужності 700 МВт теплових при номінальних параметрах теплоносія зруйнувалася тепловиділяюча збірка і відбувся аварійний розрив технологічного каналу № 62-44. Внаслідок розриву була деформована графітова кладка активної зони, в реакторний простір було викинуто значну кількість радіоактивних речовин зі зруйнованої тепловиділяючої збірки. Важкі наслідки аварії були зумовлені відмовою системи аварійного захисту і тривалим (протягом 20 хвилин) утриманням реакторної установки після розриву каналу на потужності 700 МВт.[11].

Наслідком розриву каналу був викид радіоактивної парогазової суміші з реакторного простору блоку № 1 в аварійний конденсатор, трубопровід зв'язку газових контурів блоків і далі під дзвін мокрого газгольдера. У цій частині газового контуру відбулося короткочасне підвищення тиску, що призвело до викиду до 800 кг води з гідрозатворів у реакторний простір блоку № 2, який працював на номінальній потужності. За рахунок випаровування викинутої води значно підвищився тиск в реакторному просторі блоку № 2, що у свою чергу призвело до витіснення інших гідрозатворів з боку реакторного простору. Парогазова суміш з реакторного простору блоку № 2 викидалася під дзвін мокрого газгольдера і далі через його спорожнений гідрозатвор разом з радіоактивною парогазовою сумішшю з реакторного простору блоку № 1 — у вентиляційну трубу і атмосферу. У результаті викиду радіоактивних речовин була забруднена значна територія. Для ліквідації наслідків цієї аварії було потрібно близько 3 місяців ремонтних робіт. Канал 62-44 та ділянку активної зони, що безпосередньо примикала до зруйнованого каналу, назавжди було виведено з роботи[11].

За офіційними даними, аварія не справила значущого впливу на навколишнє середовище. Підвищені рівні радіоактивного забруднення навколишнього середовища були короткочасними[Джерело?].

Після аварії проектувальниками були розроблені та реалізовані заходи з попередження подібних інцидентів[Джерело?].

Існує дві версії причини, що викликала розрив каналу[11]:

  • Припинення циркуляції теплоносія в каналі внаслідок грубого порушення персоналом цеху наладки технологічного регламенту під час регулювання поканальних витрат води[12] або потрапляння в канал стороннього предмету[13];
  • Залишкове внутрішнє напруження в стінках цирконієвої канальної труби, що виникло внаслідок самовільної зміни заводом технології її виробництва[14].

Аварія 26 квітня 1986, ліквідація наслідків[ред.ред. код]

Четвертий енергоблок ЧАЕС після аварії

26 квітня 1986 при проведенні проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки приблизно о 1:23 відбувся вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблоку, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло понад 30 вогнищ пожеж[15]. Основні осередки пожежі на даху машинного залу до 2:10 і на даху реакторного відділення до 2:30 були пригнічені. До 5:00 26 квітня пожежа була ліквідована[15].

Після розтравлення палива зруйнованого реактора приблизно о 20:00 26 квітня у різних частинах центрального залу 4 блоку виникла пожежа великої інтенсивності. До гасіння пожежі внаслідок важкої радіаційної обстановки і значної потужності горіння штатними засобами не приступали. Для ліквідації загоряння та забезпечення підкритичності дезорганізованого палива використовувалася вертолітна техніка.

У перші години розвитку аварії був зупинений сусідній 3-й енергоблок, відбулись відключення устаткування 4-го енергоблоку і розвідка стану аварійного реактора.

У результаті аварії стався викид в навколишнє середовище до 14×1018 Бк, що становить приблизно 380 мільйонів кюрі радіоактивних речовин, зокрема ізотопів урану, плутонію, йоду-131 , цезію-134, цезію-137, стронцію-90.

Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинув старший оператор Валерій Ходемчук. Володимир Шашенюк, його товариш, помер вранці від отриманих травм. 27 квітня 104 постраждалих були евакуйовані до Московської лікарні № 6. Згодом, у 134 співробітників ЧАЕС, членів пожежних та рятувальних команд розвинулася променева хвороба, 28 з них померли протягом наступних кількох місяців.

Для ліквідації наслідків аварії розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена урядова комісія, головою якої був призначений заступник голови Ради міністрів СРСР Борис Щербина.

Основна частина робіт була виконана в 1986–1987, в них брали участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) становить близько 600 000.

У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів зі зруйнованого реактора і запобігання набагато серйозніших наслідків.

Саркофаг над четвертим блоком

Потім почалися роботи по очищенню території і похованню зруйнованого реактора. Уламки, розкидані по території АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. Довкола 4-го блоку почалось спорудження бетонного «саркофага» (так званий об'єкт «Укриття»). У процесі будівництва «саркофагу» було укладено понад 400 тисяч м³ бетону та змонтовано 7 000 тонн металоконструкцій. 30 листопада 1986 по завершенню його спорудження Актом Державної приймальної комісії законсервований четвертий енергоблок був прийнятий на технічне обслуговування.

Наказом № 823 від 26 жовтня для експлуатації систем і обладнання об'єкта «Укриття» був організований реакторний цех четвертого блоку.

22 травня 1986 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 583 було встановлено термін введення в експлуатацію енергоблоків № 1 і 2 ЧАЕС — жовтень 1986. У приміщеннях енергоблоків першої черги проводилася дезактивація, 15 липня 1986 закінчився її перший етап.

У серпні на другій черзі ЧАЕС роз'єднали комунікації, загальні для 3-го і 4-го блоків, була зведена бетонна розділова стіна в машинному залі.

Після виконаних робіт з модернізації систем станції, передбачених заходами, затвердженими Міненерго СРСР 27 червня 1986 і спрямованими на підвищення безпеки АЕС з реакторами РБМК, 18 вересня було отримано дозвіл на початок фізичного пуску реактора першого енергоблоку.

1 жовтня 1986 був запущений перший енергоблок і о 16:47 його підключили до мережі.

5 листопада відбувся запуск енергоблоку № 2.

24 листопада 1987 почався фізичний запуск реактора третього енергоблоку, енергетичний запуск відбувся 4 грудня.

31 грудня 1987 рішенням Урядової комісії № 473 було затверджено акт приймання в експлуатацію 3-го енергоблоку ЧАЕС після ремонтно-відновлювальних робіт.

Третя черга ЧАЕС, недобудовані 5 і 6 енергоблоки, 2008

Будівництво 5-го і 6-го блоків було припинено, незважаючи на високий ступінь готовності об'єктів. Існувала думка про доцільність закінчення будівництва і пуску 5-го блоку, що мав незначні рівні радіаційного забруднення, замість здійснення масштабної дезактивації 3-го блоку для його подальшої експлуатації[16].

У перші дні після аварії було евакуйовано населення міста-супутника ЧАЕС — Прип'ять і жителів населених пунктів у 10-кілометровій зоні. У наступні дні було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони.

2 жовтня 1986 було вирішено будувати нове місто для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їхніх сімей після аварії на ЧАЕС — Славутича. 26 березня 1988 був виданий перший ордер на заселення квартир.

У результаті аварії з сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн. га земель, довкола АЕС була створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані сотні дрібних населених пунктів, близько 200 000 осіб було евакуйовано із зон забруднення.

Аварія була оцінена 7-им рівнем за шкалою INES.

Пожежа 23 травня 1986[ред.ред. код]

23 травня 1986 о 14:40 на позначці +12.50 в кабельних тунелях приміщень 402/3 (приміщення двигунів головних циркуляційних насосів [ГЦН]) і 403/3-4 (приміщення шахт опускних трубопроводів) четвертого аварійного енергоблоку внаслідок короткого замикання в силовому кабелі 3-го і 4-го блоків виникла пожежа[17]. Горіли кабелі силових збірок, пластикат, мастило. Пожежа тривала близько 7 годин.

Роботи з ліквідації були утруднені через високі значення експозиційної дози радіоактивного випромінювання, що виникло в результаті аварії 26 квітня. Гасіння відбувалося малими групами при мінімальному часі перебування розрахунків біля вогнища пожежі з використанням бронетехніки. Для ліквідації загоряння знадобилося до 8 годин, участь взяли 268 пожежників, які отримали значні дози опромінення[Джерело?].

Пожежа у 1991 році[ред.ред. код]

11 жовтня 1991 при зниженні оборотів турбогенератора № 4 другого енергоблоку для подальшої його зупинки і виведення в ремонт сепаратора-пароперегрівача КПС-44 сталася аварія[Джерело?] з незалежних від реакторної установки причин.

О 20:10 за київським часом через пошкодження ізоляції кабельного монтажу несанкціоновано було подано номінальну напругу мережі на практично зупинений генератор, який був переведений в непроектний «руховий» режим.

У результаті значної вібрації сталося розщільнення підшипників і системи ущільнення генератора, викид з подальшим займанням водню і мастила в районі підшипників генератора. Реактор енергоблока № 2 був заглушений.

У машинному залі виникла пожежа, обвалилася покрівля машинного залу, що спричинило пошкодження обладнання, що брало участь у забезпеченні безпеки і охолодження реактора. Пожежа на турбогенераторі № 4 була ліквідована до 2:20 12 жовтня силами варти пожежної охорони ЧАЕС[Джерело?].

У результаті аварії було пошкоджено турбогенератор № 4 і збудник генератора, вигоріло 180 т турбінного мастила і 500 м³ водню, обвалилося 2448 м² покрівлі машзалу (з 20 502 м²), маса завалених конструкцій перевищує 100 т[Джерело?].

Викид радіоактивних аерозолів, що утворилися при горінні елементів покрівлі зі слідами забруднення від аварії 1986 року, через отвір руйнувань покрівлі машинного залу склав 3,6 × 10 Кю. Загальний викид під час даного порушення в роботі склав 1,4 × 10 Кю (в межах допустимого добового викиду в атмосферу 1,5 × 10 Кю)[Джерело?].

Опромінення персоналу понад встановлені контрольні рівні не було. 63 учасники ліквідації пожежі з експлуатаційного персоналу та пожежників отримали дози від 0,02 до 0,17 Бер (сЗв), що не перевищує двотижневих доз. Опромінення населення не відбулося, статистично значимого збільшення концентрації аерозолів у приземному шарі атмосфери в 30-км зоні не зафіксовано.

Не зважаючи на численні відмови систем і устаткування [Джерело?], що супроводжували аварію, реактор залишався в підконтрольному стані.

Безпосередньо після пожежі Чорнобильська АЕС запланувала і почала реалізацію заходів щодо виконання ремонтно-відновлювальних робіт на енергоблоці № 2 з ліквідації наслідків пожежі [Джерело?], реалізувати які в повному обсязі не вдалося через подальше ухвалення остаточного рішення про закриття Чорнобильської АЕС.

Експлуатація в 90-х. Остаточна зупинка[ред.ред. код]

22 вересня 1997 розпочалась реорганізація ВО «Чорнобильська АЕС» та її входження у структурний підрозділ НАЕК «Енергоатом»[18]. 25 квітня 2001 ЧАЕС була реорганізована в Державне спеціалізованими підприємство Чорнобильська АЕС[19], а 15 липня 2005 була передана до сфери управління МНС України.

17 лютого 1990 Верховна Рада Української РСР[20] і Рада Міністрів Української РСР[21] визначили термін виведення з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС у 1995, 17 травня Рада Міністрів СРСР видала розпорядження про розробку програми виведення з експлуатації енергоблоків.

2 серпня того ж року Верховна Рада Української РСР оголосила Мораторій на будівництво нових атомних станцій та на збільшення потужності існуючих строком на п'ять років[22].

Пожежа 11 жовтня 1991 на другому енергоблоці послужила підставою для рішення Верховної Ради України про зупинку і негайне виведення з експлуатації другого енергоблока Чорнобильської АЕС, а також про зупинку першого і третього енергоблоків у 1993[23].

1993 році Мораторій 1990-го на будівництво нових атомних електростанцій був достроково знятий[24] і за пропозицією Кабінету Міністрів України[25] ухвалено рішення про продовження експлуатації Чорнобильської АЕС протягом терміну, визначеного її технічним станом.

Під впливом світової громадськості та взятих на себе зобов'язань[26] було ухвалено остаточне рішення про виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 було визнано доцільним достроково зняти з експлуатації енергоблок № 1, який був зупинений 30 листопада 1996[27].

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 було визнано доцільним достроково зняти з експлуатації енергоблок № 2[28], зупиненого після аварії в 1991.

11 грудня 1998 був прийнятий Закон України[4], який визначив особливості правових відносин під час подальшої роботи ЧАЕС та дострокового зняття з експлуатації енергоблоків, перетворення зруйнованого четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему, а також захист персоналу Чорнобильської АЕС.

29 березня 2000 Кабінетом Міністрів України було ухвалено достроково зняти з експлуатації енергоблок № 3 та остаточно закрити Чорнобильську АЕС[29] до кінця 2000.

У квітні Указом Президента України була створена Міжвідомча (урядова) комісія з комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС.

Указом Президента України від 25 вересня[30] було створено Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів, пов'язаних з Актом закриття Чорнобильської АЕС.

У затверджених 19 жовтня 2000 Президентом України заходах щодо закриття Чорнобильської атомної станції[31], а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 листопада[32] було визначено термін остаточної зупинки і переведення в режим зняття з експлуатації 3-го блоку ЧАЕС — 12:00 15 грудня 2000.

5 грудня відбулись парламентські слухання за участю іноземних представників у зв'язку із закриттям ЧАЕС.

Напередодні закриття, 14 грудня 2000, відбувся робочий візит на Чорнобильську АЕС Президента України Леоніда Кучми. Під час зустрічі з персоналом станції Президент запевнив, що жоден працівник не залишиться без соціального захисту. Ухвалена Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада[33] «Про заходи щодо соціального захисту робітників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич у зв'язку з закриттям станції» визначила комплекс заходів щодо пом'якшення соціальних наслідків.

5 грудня 2000 через неполадки в системі захисту реактор третього енергоблока був зупинений.

14 грудня реактор був запущений на 5% потужності для церемонії зупинки і 15 грудня 2000 о 13:17 за наказом Президента України під час трансляції телемосту Чорнобильська АЕС — Національний палац «Україна» поворотом ключа аварійного захисту п'ятого рівня (АЗ-5) реактор енергоблока № 3 Чорнобильської АЕС було зупинено назавжди і станція припинила генерацію електроенергії.

Розслідування інцидентів[ред.ред. код]

Служба безпеки України напередодні річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції (2003) розмістила на своєму сайті в інтернеті 121 документ архіву КДБ УРСР з 1971 по 1988, що стосуються роботи ЧАЕС і аварії, що сталася на станції 26 квітня 1986[34]

Робота станції після зупинки[ред.ред. код]

15 грудня 2000 для колективу ЧАЕС розпочався період зняття зупинених енергоблоків з експлуатації, що є важливою ланкою усього життєвого циклу будь-якої АЕС. Для виконання цього завдання рішенням уряду Чорнобильська АЕС була виведена зі складу компанії «Енергоатом» і перетворена в державне спеціалізоване підприємство. На основі ремонтної служби ЧАЕС у складі «Енергоатому» було створено підприємство «Атомремонтсервіс», де сьогодні працюють 730 робітників, більше трьохсот з яких — колишні працівники Чорнобильської АЕС. Створений на базі управління протиаварійними діями Чорнобильської АЕС навчально-аварійний центр компанії «Енергоатом» також укомплектований переважно колишніми працівниками ЧАЕС.

Інформація про енергоблоки[ред.ред. код]

Енергоблоки[35] Тип реакторів Потужність Початок
будівництва
Підключення до мережі Введеня в експлуатацію Закриття
Чиста Брутто
Чорнобиль-1 РБМК-1000 740 МВт 800 МВт 01.03.1970 26.09.1977 27.05.1978 30.11.1996
Чорнобиль-2 РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.02.1973 21.12.1978 28.05.1979 11.10.1991
Чорнобиль-3 РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.03.1976 03.12.1981 08.06.1982 15.12.2000
Чорнобиль-4 РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.04.1979 22.12.1983 26.03.1984 26.04.1986 (зруйнований)
Чорнобиль-5[36] РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.01.1981 Будівництво зупинено 01.01.1988
Чорнобиль-6[37] РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.01.1983 Будівництво зупинено 01.01.1988

Заміна саркофагу[ред.ред. код]

17 вересня 2007 було оголошено що нове сталеве укриття буде збудоване поверх старого сарковагу над четвертим енергоблоком ЧАЕС.

Проект, що фінансується Європейським банком реконструкції і розвитку, буде спроектований і збудований французьким консорціумом Новарка, який включає компанії Bouygues та Vinci. Новарка має на меті збудувати гігантську аркоподібну структуру зі сталі, шириною 190 м і довжиною 200 м для накриття існуючого об'єкту Укриття.

Проект оцінюється у $1.4 мільярдів і має завершитись до 2015[38].

Крім будівництва саркофагу у Зоні відчуження планується будівництво Централізованого сховища ядерного палива українських АЕС.

ЧАЕС в особах[ред.ред. код]

  • Брюханов В. П. — Директор Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна з квітня 1970 по липень 1986.
  • Поздишев Е. М. — Директор Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна з липня 1986 до січня 1987.
  • Уманець М. П. — Директор Чорнобильської АЕС з 1 лютого 1987 по 1992.
  • Сорокін М. М. — З 1987 по 1994 — заступник головного інженера з експлуатації, головний інженер, генеральний директор.
  • Парашин С. К. — генеральний директор ВО ЧАЕС.
  • Смишляєв О. Є. — генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС» з 1 липня 2004 по 11 серпня 2005.
  • Грамоткін І. І. — з 1988 по 1995 рік — начальник зміни реакторного цеху. З 11 серпня 2005 по теперішній час — генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС».
  • Білик А. О. — технічний директор — головний інженер по теперішній час.
  • Гончаров Б. І. — головний інженер з 30 серпня 2004.
  • Дятлов А. С. — заступник головного інженера з експлуатації другої черги до ядерної катастрофи яка відбулась в 1986.
  • Карпана М. В. — заступник начальника ядерно-фізичної лабораторії відділу ядерної безпеки (1986), заступник головного інженера ЧАЕС з науки та ядерної безпеки до 1989.
  • Кизима В. Т. — Начальник Управління будівництва Чорнобильської АЕС з 1970.
  • Луків І. П. — Головний інженер Управління будівництва Чорнобильської АЕС з 1970.
  • Фомін Н. М. — Головний інженер по 1986.

Заходи безпеки[ред.ред. код]

Постійний контроль за станом безпеки АЕС держави здійснюють Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Український гідрометеорологічний центр. Щорічно, та при нагальній потребі вони інформують Кабінет Міністрів України, Раду національної безпеки та оборони України, профільні комітети Верховної Ради України щодо стану основних споруд ГЕС та водосховища.

Міжнародний контроль[ред.ред. код]

Міжнародний контроль за діяльністю АЕС України постійно здійснює Міжнародне агентство з атомної енергії, періодично надаючи необхідні звіти та рекомендації.

Громадський контроль[ред.ред. код]

Постійний громадський моніторинг стану безпеки АЕС здійснює Міжнародна громадська група незалежних фахівців з питань прогнозування соціальних наслідків катастроф та надзвичайних ситуацій. Вона періодично надсилає доцільні рекомендації щодо нагальних заходів безпеки, які врахувуються відповідними державними відомствами.

Тури до Чорнобиля[ред.ред. код]

Міністерство надзвичайних ситуацій України дозволить туристам відвідувати Чорнобильську атомну електростанцію у 2011[39].

Цікаві факти[ред.ред. код]

30 травня 1990 на ЧАЕС о 14:40:06 було зафіксовано землетрус інтенсивністю близько 4 балів по шкалі MSK-64. Епіцентр землетрусу знаходився в Карпатах на території Румунії (45°50′ пн. ш. 26°40′ сх. д. / 45.84° пн. ш. 26.66° сх. д. / 45.84; 26.66). Сила підземних поштовхів у Києві становила 4-5 балів[40].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пожежа на ЧАЕС 1991 року, Наслідки, Фото
  2. Опис Чорнобильської АЕС з реакторами РБМК-1000 з Доповіді INSAG-1, 1986.
  3. Інформація про 4-й енергоблок Курської АЕС на сайті МАГАТЕ (International Atomic Energy Agency) www.iaea.org
  4. а б Закон УкраїниПро Загальні засади подальшої експлуатації І зняття з експлуатації Чорнобільської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на Екологічно безпечно систему, 11 грудня 1998
  5. Закон УкраїниПро загальнодержавних програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта «Укриття» на Екологічно безпечно систему, 15 січня 2009
  6. Інформація про закриття станції на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  7. Інформація про вибір типу реактора на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  8. У зв'язку з принциповою зміною профілю робіт у бік будівництва атомних електростанцій наказом Міністра енергетики і електрифікації СРСР за № 252 від 5 липня 1974 Управління будівництва «Кременчукгесбуд» було реорганізовано в Будівельно-монтажний трест «Південатоменергобуд».
  9. Інформація про етапи будівництва станції на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  10. а б Стаття «У кожної епохи є свій аромат» на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  11. а б в Н. В. Карплан Частина 3.Аналіз проекту реактора РБМК-1000 // [1]. — Київ: Кантрі Лайф, 2005. — С. 297-300. — ISBN 966-96377-4-0.
  12. "Аналіз порушень у роботі енергоблоків Мінатоменерго СРСР в 1987 році. Рекомендації та заходи щодо підвищення надійності та безпеки "М., ВНДІАЕС, 1988, стор 36-43
  13. «Ностальгія». 2006 рік. Зі спогадів Валерія Ломакіна, колишнього СІУР, НСРЦ і НСБ ЧАЕС
  14. А. М. Кисельов. «Ядерне паливо зруйнованого реактора». «Москва-Чорнобиль», книга 2, Москва, Воениздат, 1998, стор. 118
  15. а б Запобігання розвитку аварії і зменшення її наслідків. Боротьба з пожежею на АЕС з Доповіді INSAG-1, 1986 рік.
  16. Інтерв'ю з колишнім директором ЧАЕС (1987–1992 роки) Михайлом Уманцем. Газета «Дело»
  17. Отчет о состоянии безопасности объекта «Укрытие» SIP-P-PM-22-460-SAR-124-05 04.08.2008 стр.185, табл. 12.5-1 (pdf)
  18. Наказ Міненерго України від 22 вересня 1997 № 22
  19. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2001 № 399 Про утворення державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС "
  20. Постанова Верховної Ради Української РСР від 17.02.1990 № 8813-XI Про виведення з експлуатації ЧАЕС
  21. Розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 14.02.1991 № 43-р Про виведення з експлуатації блоків № 1, 2 і 3 до 1995 року
  22. Постанова Верховної Ради України від 2 серпня 1990 року № 134-XII Про мораторій на Будівництво нових атомних електростанцій на теріторії Української РСР
  23. Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1991 № 1726-XII Про невідкладні заходи у зв'язку з виведення з експлуатації Чорнобільської АЕС
  24. Постанова Верховної Ради України від 21 жовтня 1993 № 3538-XIIПро деякі заходи забезпечення народного господарства електроенергією
  25. Протокол засідання Урядової комісії з вивчення питання про виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС від 28.09.1993
  26. Меморандум про Взаєморозуміння між Урядом Україні і Урядами країн «Великої сімкі» та Комісією Європейського Співтовариства щодо Закриття Чорнобільської АЕС від 25 грудня 1995 р.
  27. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 № 1445 Про Дострокове зняття з експлуатації енергоблока № 1 Чорнобильської АЕС
  28. -bin/laws/main.cgi?nreg=361-99-%EF Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 № 361 Про Дострокове зняття з експлуатації енергоблока № 2 Чорнобільської АЕС
  29. main.cgi?nreg=598-2000-%EF Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 № 598 Про Дострокове припинення експлуатації енергоблока № 3 та остаточне закриття Чорнобільської АЕС
  30. Указ Президента України від 25 вересня 2000 № 1084/2000 Про заходи, пов'язані з Актом Закриття Чорнобільської атомної електростанції
  31. Заходи до закриття Чорнобильської атомної електростанції, затверджені Президентом України 19 жовтня 2000
  32. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 № 1747 Про остаточне зупинення Чорнобильської АЕС
  33. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1748 Про заходи щодо соціального захисту працівніків Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич у зв'язку Із Закриття станції
  34. Корреспондент.нет (21.04.03) з посиланням на Інтерфакс-Україна
  35. Power Reactor Information System of the МАГАТЕ: «Ukraine: Nuclear Power Reactors» (англ.)
  36. МАГАТЭ: Nuclear Power Reactor Details — CHERNOBYL-5 (англ.)
  37. МАГАТЕ: Nuclear Power Reactor Details — CHERNOBYL-6 (english)
  38. Chernobyl New Safe Confinement — New Completion Date Announced
  39. Ukraine To Open Chernobyl Area To Tourists In 2011 AustraliaNews.com.au, 14 December 2010
  40. Інформація про землетруси в Києві

Посилання по темі ЧАЕС[ред.ред. код]