Чорнобильська атомна електростанція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чорно́бильська АЕС (ЧАЕС)
Chernobylreactor.jpg
Чорнобильська АЕС
Місцезнаходження Україна Україна
Київська область Київська область
Прип'ять Координати: 51°23′20″ пн. ш. 30°06′38″ сх. д. / 51.38889° пн. ш. 30.11056° сх. д. / 51.38889; 30.11056
Початок будівництва травень 1970
Початок експлуатації 26 вересня 1971
Кінець експлуатації 15 грудня 2000
Організація Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС»
Технічні параметри
Кількість енергоблоків 4
Будується енергоблоків 2 (будівництво припинено в 1988 році)
Тип реакторів РБМК-1000
Реакторів в експлуатації 0
Генеруюча потужність 3800 МВт (до 1986 року)
Інша інформація
Сайт chnpp.gov.ua

Чорно́бильська АЕС (ЧАЕС) — виведена з експлуатації атомна електростанція, будівництво якої почалось в 1972 році. Розташована на території України (Київська область) на відстані 2 км від міста Прип'ять, 18 км на північний захід від міста Чорнобиль, 16 км від кордону з Білоруссю і близько 110 км на північ від Києва.

Структура ЧАЕС[ред.ред. код]

  • Енергоблок № 1, зупинений у 1996 році у зв'язку з постановою уряду України;
  • Енергоблок № 2, зупинений в жовтні 1991 року в зв'язку з пожежею в машиному залі, яка була викликана несправністю в роботі турбогенератора № 4. Внаслідок пожежі згоріло 180 тон мастила, 2,5 тисячі кв. метрів даху машинної зали внаслідок пожежі обвалились[1];
  • Енергоблок № 3, перебував в режимі експлуатації до 2000 року;
  • Енергоблок № 4, на якому в 1986 році сталася аварія масштабу екологічної катастрофи з повним зруйнуванням активної зони, на якому виконані першочергові заходи для зменшення наслідків аварії та продовжуються роботи по забезпеченню контролю його стану, ядерної та радіаційної безпеки;
  • Енергоблоки № 5 та № 6 з незавершеним будівництвом, припиненим після аварії 1986 року;
  • Сховище рідких та твердих радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива та інші споруди.

Географічне положення[ред.ред. код]

ЧАЕС на мапі

Чорнобильська АЕС розташована у східній частині білорусько-українського Полісся на півночі України за 11 кілометрів від кордону з Білоруссю, на березі річки Прип'ять, що впадає у Дніпро. На захід від трьохкілометрової санітарно-захисної зони АЕС розташовується покинуте місто Прип'ять, за 15 км на південний схід від станції знаходиться колишній районний центр — покинуте місто Чорнобиль, за 110 км на південь — місто Київ

Опис станції[ред.ред. код]

Космічний знімок ЧАЕС та околиць зі станції « Мир», 27 квітня 1997 року

Перша частина ЧАЕС (перший і другий енергоблок і з реакторами РБМК-1000) була побудована в 19701977 роках, друга частина (третій і четвертий енергоблоки з аналогічними реакторами) була побудована на тому ж майданчику до кінця 1983 року. У 1981 за 1,5 км на південний схід від майданчика першої-другої частин було розпочато будівництво третьої частини — п'ятого і шостого енергоблоків з такими ж реакторами, що було зупинене після аварії на четвертому енергоблоці при високому ступені готовності об'єктів.

Безпосередньо в долині річки Прип'ять на південний схід від майданчика АЕС для забезпечення охолодження конденсаторів турбін та інших теплообмінників перших чотирьох енергоблоків побудований наливний ставок-охолоджувач площею 22 км² і рівнем води на 3,5 м нижче відмітки планування майданчика АЕС. Для забезпечення охолодження теплообмінників третьої частини планувалося використовувати градирні майбутніх п'ятого і шостого енергоблоків.

Проектна генеруюча потужність ЧАЕС становила 6000 МВт, станом на квітень 1986 року в експлуатації були задіяні чотири енергоблоки з реакторами РБМК-1000 сумарною генеруючої потужністю 4000 МВт[2]. На момент аварії Чорнобильська АЕС, поряд з Ленінградською і Курською електростанціями, була найпотужнішою в СРСР (За даними МАГАТЕ запуск четвертого енергоблока Курської АЕС відбувся в лютому 1986 року, і він ще тільки виходив на проектну потужність[3]). За непідтвердженими даними всього на ЧАЕС планувалося ввести до 12 реакторів, але це не більше, ніж міська легенда.

Після 23 років і одного дня експлуатації 15 грудня 2000 року станція припинила генерацію електроенергії. В наш час[Коли?] ведуться роботи щодо виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого в результаті аварії четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему.[4][5][6]

Четвертий реактор

Історія[ред.ред. код]

Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 29 червня 1966 року, який затверджував план введення атомних станцій в 1966–1977 роках, було заплановано задіяти енергетичні потужності в розмірі 11 900 МВт, у тому числі з реакторами РБМК — 8 000 МВт. Одна з атомних електростанцій повинна була компенсувати дефіцит електроенергії в Центральному енергетичному районі — найбільшому в Об `єднаній енергосистемі (ОЕС) Півдня. Введення в експлуатацію першого енергоблока першої атомної електростанції в Україні планувалося в 1974 році, другого — в 1975 році.

Вибір майданчика[ред.ред. код]

Для пошуку придатного і найвідповіднішого майданчика для розміщення атомної електростанції в період 1965–1966 рр. Київським відділенням проектного інституту «Теплоелектропроект» були обстежені 16 пунктів у Київській, Вінницькій і Житомирській областях.

Майданчик був обраний за 4 км від села Копачі Чорнобильського району, на правому березі річки Прип'ять за 15 км від міста Чорнобиль поблизу станції Янів залізничної лінії Чернігів-Овруч. За підсумками обстеження землі, на яких вона розташовувалася, були визнані малопродуктивними. Встановлено було також відповідність вимогам водозабезпечення, транспорту і санітарно-захисної зони.

Цей майданчик був рекомендований Державною комісією та узгоджений з Київським обкомом КПУ, Київським облвиконкомом, Міністерством енергетики і електрифікації УРСР та іншими зацікавленими організаціями. 18 січня 1967 року Колегією Держплану УРСР рекомендовано місце розміщення АЕС біля села Копачі Київської області, майбутній станції дано назву Чорнобильська. 2 лютого 1967 Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР затверджено рекомендації Держплану УРСР про розміщення АЕС біля села Копачі Київської області.

Вибір типу енергоустановки[ред.ред. код]

Проектне завдання на будівництво Чорнобильської АЕС потужністю 2000 МВт було виконано Уральським відділенням інституту «Теплоелектропроект». Затверджене 29 вересня 1967 Міненерго СРСР завдання було розроблено для трьох видів реакторів:

Техніко-економічні показники першого варіанту виявилися найнижчими за сприятливішому стані розробок і можливості постачання обладнання.

Спільною Постановою Міненерго СРСР і Мінсередмашу СРСР від 19 червня 1969 року, затвердженим Радою Міністрів СРСР 14 грудня 1970 року, було визначено застосування в проекті реактора РБМК-1000 (реактор великої потужності, канальна потужністю 1000 МВт) — канального, гетерогенного, уран-графітового (графітно-водяного по сповільнювачу), киплячого типу, на теплових нейтронах, який використовує як теплоносій киплячу воду в одноконтурній схемі і призначеного для вироблення насиченої пари тиском 70 кг/см².

Докладніше: РБМК

Наказом Міненерго СРСР від 30 березня 1970 року подальше проектування Чорнобильської АЕС було доручене інституту «Гідропроект». Проект реакторного відділення першої черги ЧАЕС виконаний субпідрядником — інститутом ВНДПІЕТ Мінсередмашу СРСР.

Чорнобильська АЕС стала третьою станцією з реакторами типу РБМК-1000 після Ленінградської і Курської АЕС, прийнятих в експлуатацію, відповідно, в 1973 і 1976 роках.

Рішення на користь безкорпусного реактора РБМК було прийнято у зв'язку з відсутністю в країні необхідних виробничих потужностей для серійного виготовлення в необхідних кількостях високоміцних корпусів великих розмірів для реакторів типу ВВЕР, що широко застосовуються в інших країнах. У зв'язку з цим будівництво реакторів РБМК дозволяло забезпечити швидке нарощування енергогенеруючих потужностей, розвиток атомної енергетики. Відсутність корпусу, що має обмеження за габаритними розмірами, дозволяло забезпечити досягнення більшої генеруючої потужності енергоблоку (блокової потужності) — 1 000, а в подальшому 1 500 МВт. Проекти реакторів ВВЕР того часу мали обмеження блокової потужності в 440 МВт, лише у 1980 році вдалося її довести до 1 000 МВт. Разом з тим реактор РБМК дозволяє виробляти перевантаження ядерного палива без зниження потужності, що забезпечує підвищення коефіцієнту використання його потужності і економічності енергоблока в цілому.[7]

Етапи будівництва і введення в експлуатацію[ред.ред. код]

Науковим керівником проекту РБМК-1000 був призначений Інститут атомної енергії ім. Курчатова (ІАЕ), а головним конструктором — Науково-дослідний і конструкторський інститут енерготехніки (НДІКІЕТ) Мінсередмашу СРСР.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 травня 1969 року був затверджений кошторисно-фінансовий розрахунок на будівництво першочергових об'єктів Чорнобильської ГРЕС.

Будівництво електростанції було доручено колективу Кременчукгесбуду[8]. Очолили Управління будівництва станції та міста-супутника АЕС начальник управління Кизима В. Т. і головний інженер Луків І. П.

Наказом Міністра енергетики і електрифікації СРСР від 17 грудня 1969 року з 1 січня 1970 року організовується дирекція Чорнобильської ГРЕС.

У квітні 1970 року директором Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна призначений Брюханов В. П., який очолював будівництво та експлуатацію станції до квітня 1986 року.

4 лютого 1970 року розпочаті роботи з будівництва майбутнього міста енергетиків — Прип'яті. У травні 1970 року починається розмітка котловану під 1-й енергоблок ЧАЕС, в липні наступного, 1971 року, завершується будівництво ЛЕП 110 кВ підстанції Чорнобильська, а 7 грудня того ж року створюється постійно діюча комісія по прийомці об'єктів Чорнобильської АЕС. У День будівельника — 15 серпня 1972 року в 11 годин дня було урочисто покладений перший кубометр бетону у фундамент деаераторної етажерки головного корпусу першої черги станції, проведена закладка нержавіючої капсули з листом до майбутніх поколінь.

Встановлені терміни пуску 1-го енергоблоку в 1975 році вже з початку будівництва опинилися під загрозою зриву в зв'язку з низькими темпами проектних, будівельних робіт і недотриманням термінів поставок обладнання суміжними організаціями[9].

14 квітня 1972 року вийшла Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР № 179 «Про хід будівництва Чорнобильської атомної електростанції». У постанові зазначено, що управління будівництва «Кременчукгесбуд» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР повільно розгортає будівництво Чорнобильської атомної електростанції. План робіт не виконується. Будівельно-монтажні роботи виконуються на низькому інженерному рівні, допускаються великі втрати робочого часу будівельників, недостатньо використовується будівельна техніка. Дирекція атомної електростанції несвоєчасно і некомплектно видає на будівництво необхідну проектно-кошторисну документацію. Тривалий час не вирішується питання про резервне джерело електропостачання будівництва. 30 січня 1973 року оформлено рішення Міненерго СРСР «Про введення в дію 1 енергоблоку ЧАЕС в 1975 році». Виконання вказаного рішення було зірвано, і 30 квітня 1975 року перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький подав доповідну записку про проблеми забезпечення споруджуваної АЕС обладнанням Голові Ради Міністрів СРСР А. Н. Косигіну. Після цього вже в жовтні на ЧАЕС почали надходити перші паливні збірки.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 15 серпня 1972 № 648—200 заплановано будівництво другої черги ЧАЕС у 1976–1981 роках. Рішенням Міненерго СРСР від 30 березня 1972 затверджено техніко-економічне обгрунтування збільшення генеруючої потужності ЧАЕС до 4000 МВт, а 4 січня 1974 прийнято спільне рішення Міненерго і Мінсередмашу СРСР про проектування і будівництво другої черги. Технічний проект другої черги затверджений постановою Ради Міністрів від 1 грудня 1975 № 2638Р.

У 1977 році на проммайданчику станції для обслуговування експлуатаційників і численних бригад будівельників функціонували чотири їдальні — «Фіалка», «Ромашка», «Еврика», «Електроніка»[10].

Перші роки експлуатаційний персонал і будівельники проживали в гуртожитках, а також на знімних квартирах в селах навколо споруджуваної станції.[10]

Для забезпечення зайнятості членів сімей працівників станції було передбачено будівництво низки підприємств у місті Прип'ять. Так, в 1985 <! — Можливо, раніше 1983 року -> році побудований завод «Юпітер».

Запуск першого енергоблоку[ред.ред. код]

16 травня 1975 року за наказом директора ЧАЕС створена комісія по підготовці і проведенню запуску 1-го енергоблока. З початку жовтня 1975 року на склад свіжого палива стали надходити перші паливні збірки.

У зв'язку з відставанням від планових термінів по критичних позиціях графіку запуску блоку була організована цілодобова робота, 23 листопада видано наказ директора про організацію безперервних робіт з графітової кладки 1-го енергоблока.

15 травня 1976 року відповідно до вимог технічного проекту і СЕС встановлено регулярний дозиметричний контроль в районах зони прилягання до АЕС.

У жовтні 1976 року приступили до заповнення ставка-охолоджувача. У цьому ж році для виконання наладки, а також забезпечення ремонту енергетичного обладнання машинного залу на ЧАЕС була організована виробнича ділянка підприємства «Львівенергоремонт».

На початку травня 1977 року колектив монтажників, будівельників, експлуатаційний персонал ЧАЕС приступили до запуско-налагоджувальних робіт на 1-му енергоблоці.

З 8 червня 1977 року в зв'язку з початком робіт по збірці палива була організована зона суворого режиму (ЗСР). 1 серпня о 20:10 здійснене завантаження першої ТВЗ, а 14 серпня об 11:55 повномасштабне завантаження палива було завершене.

18 вересня 1977 о 16:17 почався підйом потужності реактора і 26 вересня о 20:19 включений в мережу турбогенератор № 2 першого блока.

Турбогенератор № 1 включений у мережу 2 листопада.

14 грудня 1977 підписаний Акт прийняття першого енергоблоку ЧАЕС в експлуатацію, 24 травня 1978 року перший енергоблок було виведено на потужність 1 000 МВт.

Запуск другого енергоблоку[ред.ред. код]

16 листопада 1978 року почався фізичний пуск другого енергоблоку 19 грудня приступили до підйому потужності реактора другого енергоблоку і 21 грудня здійснено включення в мережу турбогенератора № 3. 10 січня 1979 року дав промисловий струм турбогенератор № 4, підписаний Акт приймання другого енергоблоку. 22 квітня 1979 Чорнобильська АЕС виробила перші десять мільярдів кВт·год. 28 травня 1979 енергоблок № 2 виведений на проектну потужність 1 000 МВт, яка була освоєна за 5 місяців. 5 жовтня 1979 перша черга Чорнобильської АЕС у складі двох енергоблоків виведена на номінальну потужність 2 000 МВт. На освоєння першого енергоблоку ЧАЕС пішло 8 місяців, на освоєння другого — 5 місяців.

21 жовтня 1980 року поставлена ​​під напругу ЛЕП 750 кВ.

Запуск третього енергоблоку[ред.ред. код]

3 грудня 1981 року здійснено енергетичний пуск третього енергоблоку. 8 березня 1982 року на ЧАЕС вироблено перші 50 мільярдів кВт·год електроенергії. 9 червня 1982 року на третьому енергоблоці освоєна проектна потужність 1 000 МВт.

Запуск четвертого енергоблоку[ред.ред. код]

25 листопада 1983 року на реакторі 4-го енергоблоку завантажено першу ТВЗ, а 21 грудня турбогенератор № 7 був включений в мережу. 30 грудня включений в мережу турбогенератор № 8. 28 березня 1984 року 4-й енергоблок виведений на проектну потужність 1 000 МВт. 21 серпня 1984 року на Чорнобильській АЕС вироблено перші 100 мільярдів кВт·год електроенергії.

Аварії та аварійні ситуації на станції[ред.ред. код]

Аварія в 1982 році[ред.ред. код]

9 вересня 1982 після виконаного середнього планового ремонту під час пробного запуску реактора 1-го енергоблока на потужності 700 МВт теплових при номінальних параметрах теплоносія сталося руйнування тепловиділяючої збірки і аварійний розрив технологічного каналу № 62-44. Внаслідок розриву була деформована графітова кладка активної зони, в реакторний простір викинуто значну кількість радіоактивних речовин із зруйнованої тепловиділяючої збірки. Важкі наслідки аварії зумовлені відмовою системи аварійного захисту і тривалим (протягом 20 хвилин) утриманням реакторної установки після розриву каналу на потужності 700 МВт.[11].

Наслідком розриву каналу був викид радіоактивної парогазової суміші з реакторного простору блоку № 1 в аварійний конденсатор, трубопровід зв'язку газових контурів блоків і далі під дзвін мокрого газгольдера. У цій частині газового контуру відбулося короткочасне підвищення тиску, що призвело до викиду до 800 кг води з гідрозатворів у реакторний простір блоку № 2, який працював на номінальній потужності. За рахунок випаровування викинутої води сталося різке підвищення тиску в реакторному просторі блоку № 2, що у свою чергу призвело до витіснення інших гідрозатворів з боку реакторного простору. Парогазова суміш з реакторного простору блоку № 2 викидалася під дзвін мокрого газгольдера і далі через його спорожнений гідрозатвор разом з радіоактивною парогазовою сумішшю з реакторного простору блоку № 1 — у вентиляційну трубу і атмосферу. У результаті викиду радіоактивних речовин була забруднена значна територія. Для ліквідації наслідків цієї аварії було потрібно близько 3 місяців ремонтних робіт. Канал 62-44 та ділянку активної зони, що безпосередньо примикала до зруйнованого каналу, назавжди було виведено з роботи[11].

За офіційними даними, аварія не справила значущого впливу на навколишнє середовище. Підвищені рівні радіоактивного забруднення навколишнього середовища були короткочасними[Джерело?].

Після аварії проектувальниками були розроблені та реалізовані заходи з попередження подібних інцидентів[Джерело?].

До сьогоднішнього дня немає єдиної причини, що викликала розрив каналу. Існує дві версії[11]:

  • Припинення циркуляції теплоносія в каналі внаслідок грубого порушення персоналом цеху наладки технологічного регламенту під час регулювання поканальних витрат води[12] або потрапляння в канал стороннього предмету[13];
  • Залишкове внутрішнє напруження в стінках цирконієвої канальної труби, що виникло внаслідок самовільної зміни заводом технології її виробництва[14].

Аварія 26 квітня 1986 року, ліквідація наслідків[ред.ред. код]

Четвертий енергоблок ЧАЕС після аварії

26 квітня 1986 року в ході проведення проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки приблизно о 1:23 стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло більше 30 вогнищ пожеж[15]. Основні осередки пожежі на даху машинного залу до 2 години 10 хвилин і на даху реакторного відділення до 2 годин 30 хвилин були пригнічені. До 5 години 26 квітня пожежа була ліквідована[15]. Після розтравлення палива зруйнованого реактора приблизно о 20 годині 26 квітня у різних частинах центрального залу 4 блоки виникла пожежа великої інтенсивності. До гасіння даної пожежі внаслідок важкої радіаційної обстановки і значної потужності горіння штатними засобами не приступали. Для ліквідації загоряння та забезпечення підкритичності дезорганізованого палива використовувалася вертолітна техніка.

У перші години розвитку аварії зупинений сусідній 3-й енергоблок, проведені відключення устаткування 4-го енергоблока, розвідка стану аварійного реактора.

У результаті аварії стався викид в навколишнє середовище до 14×1018 Бк , що становить приблизно 380 мільйонів кюрі радіоактивних речовин, в тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 , цезію-134, цезію-137, стронцію-90.

Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинув старший оператор Валерій Ходемчук. Володими Шашенюк, його товариш, помер вранці від отриманих травм. 27 квітня 104 постраждалих евакуйовані до Московської лікарні № 6. Згодом, у 134 співробітників ЧАЕС, членів пожежних та рятувальних команд розвинулася променева хвороба, 28 з них померли протягом наступних кількох місяців.

Для ліквідації наслідків аварії розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена урядова комісія, головою якої був призначений заступник голови Ради міністрів СРСР Б. Є. Щербина.

Основна частина робіт була виконана в 1986–1987 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) становить близько 600 000.

У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйозніших наслідків.

Саркофаг над четвертим блоком

Потім почалися роботи по очищенню території і похованню зруйнованого реактора. Уламки, розкидані по території АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. Довкола 4-го блоку приступили до зведення бетонного «саркофага» (так званий об'єкт «Укриття»). У процесі будівництва «саркофагу» було укладено понад 400 тисяч м³ бетону та змонтовано 7 000 тонн металоконструкцій. Його зведення завершено та Актом Державної приймальної комісії і законсервований четвертий енергоблок прийнятий на технічне обслуговування 30 листопада 1986 року.

Наказом № 823 від 26 жовтня для експлуатації систем і обладнання об'єкта «Укриття» організований реакторний цех четвертого блоку.

22 травня 1986 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 583 було встановлено термін введення в експлуатацію енергоблоків № 1 і 2 ЧАЕС — жовтень 1986 року. У приміщеннях енергоблоків першої черги проводилася дезактивація, 15 липня 1986 закінчено її перший етап.

У серпні на другій черзі ЧАЕС здійснено розсічення комунікацій, загальних для 3-го і 4-го блоків, зведена бетонна розділова стіна в машинному залі.

Після виконаних робіт з модернізації систем станції, передбачених заходами, затвердженими Міненерго СРСР 27 червня 1986 року і спрямованими на підвищення безпеки АЕС з реакторами РБМК, 18 вересня отримано дозвіл на початок фізичного пуску реактора першого енергоблока. 1 жовтня 1986 запущений перший енергоблок і о 16 год 47 хв здійснено підключення його до мережі. 5 листопада проведений запуск енергоблока № 2.

24 листопада 1987 року приступили до фізичного запуску реактора третього енергоблока, енергетичний запуск відбувся 4 грудня. 31 грудня 1987 рішенням Урядової комісії № 473 затверджено акт приймання в експлуатацію 3-го енергоблока ЧАЕС після ремонтно-відновлювальних робіт.

Третя черга ЧАЕС, недобудовані 5 і 6 енергоблоки, 2008 рік

Будівництво 5-го і 6-го блоків було припинено, незважаючи на високий ступінь готовності об'єктів. Існувала думка про доцільність закінчення будівництва і пуску 5-го блоку, що мав незначні рівні радіаційного забруднення, замість проведення масштабної дезактивації 3-го блоку для його подальшої експлуатації[16].

У перші дні після аварії було евакуйовано населення міста-супутника ЧАЕС — Прип'ять і жителів населених пунктів у 10-кілометровій зоні. У наступні дні евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони. 2 жовтня 1986 прийнято рішення про будівництво нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їх сімей після аварії на ЧАЕС — Славутича. 26 березня 1988 був виданий перший ордер на заселення квартир.

У результаті аварії з сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн. га земель, довкола АЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані сотні дрібних населених пунктів, близько 200 000 чоловік було евакуйовано із зон забруднення.

Аварія оцінена 7-го рівня за шкалою INES.

Пожежа 23 травня 1986[ред.ред. код]

23 травня 1986 року о 14:40 на позначці +12.50 в кабельних тунелях приміщень 402/3 (приміщення двигунів головних циркуляційних насосів [ГЦН]) і 403/3-4 (приміщення шахт опускних трубопроводів) четвертого аварійного енергоблока внаслідок короткого замикання в силовому кабелі 3-го і 4-го блоків виникла пожежа[17]. Горіли кабелі силових збірок, пластикат, мастило. Пожежа тривала близько 7 годин.

Роботи з ліквідації були утруднені через високі значення експозиційної дози радіоактивного випромінювання, що виникло в результаті аварії 26 квітня. Гасіння проводилося малими групами при мінімальному часі перебування розрахунків біля вогнища пожежі з використанням бронетехніки. Для ліквідації загоряння знадобилося до 8 годин, участь взяли 268 пожежників, отримали значні дози опромінення [Джерело?].

Пожежа у 1991 році[ред.ред. код]

11 жовтня 1991 року при зниженні оборотів турбогенератора № 4 другого енергоблока для подальшої його зупинки і виведення в ремонт сепаратора-пароперегрівача КПС-44 сталася аварія [Джерело?] з незалежних від реакторної установки причин.

О 20:10 за київським часом через пошкодження ізоляції кабельного монтажу несанкціоновано було подано номінальну напругу мережі на практично зупинений генератор, який був переведений в непроектний «руховий» режим.

У результаті значної вібрації сталося розщільнення підшипників і системи ущільнення генератора, викид з подальшим займанням водню і мастила в районі підшипників генератора. Реактор енергоблока № 2 був заглушений.

У машинному залі виникла пожежа, сталося обвалення покрівлі машинного залу, що спричинило за собою пошкодження обладнання, що брало участь у забезпеченні безпеки і охолодження реактора. Пожежа на турбогенераторі № 4 була ліквідована до 2:20 12 жовтня силами варти пожежної охорони ЧАЕС[Джерело?].

У результаті аварії було пошкоджено турбогенератор № 4 і збудник генератора, вигоріло 180 т турбінного мастила і 500 м³ водню, сталося обвалення 2448 м² покрівлі машзалу (з 20 502 м²), вага завалених конструкцій перевищує 100 т [Джерело?]. Викид радіоактивних аерозолів, що утворилися при горінні елементів покрівлі із слідами забруднення від аварії 1986 року, через отвір руйнувань покрівлі машинного залу склав 3,6 × 10 Кю. Загальний викид під час даного порушення в роботі склав 1,4 × 10 Кю (в межах допустимого добового викиду в атмосферу 1,5 × 10 Кю) [Джерело?].

Опромінення персоналу понад встановлені контрольних рівнів не було. 63 учасники ліквідації пожежі з числа експлуатаційного персоналу та пожежників отримали дози від 0,02 до 0,17 Бер (сЗв), що не перевищує двотижневих доз. Опромінення населення не відбулося, статистично значимого збільшення концентрації аерозолів у приземному шарі атмосфери в 30-км зоні не зафіксовано.

Не зважаючи на численні відмови систем і устаткування [Джерело?], що супроводжували аварію, реактор залишався в підконтрольному стані.

Безпосередньо після пожежі Чорнобильська АЕС запланувала і приступила до реалізації ряду заходів щодо виконання ремонтно-відновлювальних робіт на енергоблоці № 2 по ліквідації наслідків пожежі [Джерело?], реалізувати які в повному обсязі не вдалося через подальше прийняття остаточного рішення про закриття Чорнобильської АЕС.

Експлуатація в 90-х. Остаточна зупинка[ред.ред. код]

22 вересня 1997 року розпочато реорганізацію ВО «Чорнобильська АЕС» та її входження у структурний підрозділ НАЕК «Енергоатом»[18]. 25 квітня 2001 року ЧАЕС реорганізована в Державне спеціалізованими підприємство Чорнобильська АЕС[19], а 15 липня 2005 року передана до сфери управління МНС Україна.

17 лютого 1990 року Верховна Рада Української РСР[20] і Рада Міністрів Української РСР[21] визначили термін виведення з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС у 1995 році, 17 травня Рада Міністрів СРСР видала розпорядження про розробку програми виведення з експлуатації енергоблоків.

2 серпня того ж року Верховна Рада Української РСР оголосила Мораторій на будівництво нових атомних станцій та на збільшення потужності існуючих строком на п'ять років[22].

Пожежа 11 жовтня 1991 на другому енергоблоці послужила підставою для рішення Верховної Ради України про зупинку і негайне виведення з експлуатації другого енергоблока Чорнобильської АЕС, а також про зупинку першого і третього енергоблоків у 1993 році[23]. Проте вже в 1993 році Мораторій 1990-го року на будівництво нових атомних електростанцій був достроково знятий[24] і за пропозицією Кабінету Міністрів України[25] прийнято рішення про продовження експлуатації Чорнобильської АЕС протягом терміну, визначеного її технічним станом.

Під впливом світової громадськості та взятих на себе зобов'язань[26] було прийнято остаточне рішення про виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 року визнано доцільним зробити дострокове зняття з експлуатації енергоблока № 1, який був зупинений 30 листопада 1996 року[27]. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року визнано доцільним зробити дострокове зняття з експлуатації енергоблока № 2[28], зупиненого після аварії в 1991 році.

11 грудня 1998 року був прийнятий Закон України[4], який визначив особливості правових відносин під час подальшої роботи ЧАЕС та дострокового зняття з експлуатації енергоблоків, перетворення зруйнованого четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему, а також захист персоналу Чорнобильської АЕС. 29 березня 2000 року Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про дострокове зняття з експлуатації енергоблока № 3 та остаточне закриття Чорнобильської АЕС[29] до кінця 2000 року.

У квітні Указом Президента України була створена Міжвідомча (урядова) комісія по комплексному вирішенню проблем Чорнобильської АЕС. Указом Президента України від 25 вересня[30] створено Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів, пов'язаних з Актом закриття Чорнобильської АЕС. У затверджених 19 жовтня 2000 Президентом України заходах щодо закриття Чорнобильської атомної станції[31], а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 листопада[32] визначений термін остаточної зупинки і переведення в режим зняття з експлуатації 3-го блоку ЧАЕС — 12:00 15 грудня 2000 року.

5 грудня були проведені парламентські слухання за участю іноземних представників у зв'язку із закриттям ЧАЕС. Напередодні закриття, 14 грудня 2000 року, відбувся робочий візит на Чорнобильську АЕС Президента України Л. Д. Кучми. Під час зустрічі з персоналом станції Президент завірив, що жоден працівник не залишиться без соціального захисту. Прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада[33] «Про заходи щодо соціального захисту робітників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич у зв'язку з закриттям станції» визначила комплекс заходів щодо пом'якшення соціальних наслідків.

5 грудня 2000 року через неполадки в системі захисту реактор третього енергоблока був зупинений.

14 грудня реактор був запущений на 5% потужності для церемонії зупинки і 15 грудня 2000 року о 13 годині 17 хвилин за наказом Президента України під час трансляції телемосту Чорнобильська АЕС — Національний палац «Україна» поворотом ключа аварійного захисту п'ятого рівня (АЗ-5) реактор енергоблока № 3 Чорнобильської АЕС було зупинено назавжди і станція припинила генерацію електроенергії.

Розслідування інцидентів[ред.ред. код]

Служба безпеки України напередодні річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції (2003) розмістила на своєму сайті в інтернеті 121 документ архіву КДБ УРСР з 1971 по 1988 роки, що стосуються роботи ЧАЕС і аварії, що сталася на станції 26 квітня 1986[34]

Робота станції після зупинки[ред.ред. код]

15 грудня 2000 для колективу ЧАЕС розпочався принципово новий етап — період зняття зупинених енергоблоків з експлуатації, що є важливою ланкою усього життєвого циклу будь-якої АЕС. Для виконання цього завдання рішенням уряду Чорнобильська АЕС була виведена зі складу компанії «Енергоатом» і перетворена в державне спеціалізоване підприємство. На основі ремонтної служби ЧАЕС у складі «Енергоатому» створено підприємство «Атомремонтсервіс», де сьогодні працюють 730 робітників, більше трьохсот з яких — колишні працівники Чорнобильської АЕС. Створений на базі управління протиаварійними діями Чорнобильської АЕС навчально-аварійний центр компанії «Енергоатом» також укомплектований, в основному, колишніми працівниками ЧАЕС.

Інформація про енергоблоки[ред.ред. код]

Енергоблоки[35] Тип реакторів Потужність Початок
будівництва
Підключення до мережі Введеня в експлуатацію Закриття
Чиста Брутто
Чорнобиль-1 РБМК-1000 740 МВт 800 МВт 01.03.1970 26.09.1977 27.05.1978 30.11.1996
Чорнобиль-2 РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.02.1973 21.12.1978 28.05.1979 11.10.1991
Чорнобиль-3 РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.03.1976 03.12.1981 08.06.1982 15.12.2000
Чорнобиль-4 РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.04.1979 22.12.1983 26.03.1984 26.04.1986 (зруйнований)
Чорнобиль-5[36] РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.01.1981 Будівництво зупинено 01.01.1988
Чорнобиль-6[37] РБМК-1000 925 МВт 1000 МВт 01.01.1983 Будівництво зупинено 01.01.1988

Заміна саркофагу[ред.ред. код]

Комп'ютерне зображення нового саркофагу четвертого енергоблока ЧАЕС.

17 вересня 2007 року було оголошено що нове сталеве укриття буде збудоване старий сарковаг над четвертим енергоблоком ЧАЕС.

Проект, що фінансується Європейським банком реконструкції і розвитку, буде спроектований і збудований французьким консорціумом Новарка, який включає компанії Bouygues та Vinci. Новарка має на меті збудувати гігантську аркоподібну структуру зі сталі, шириною 190 м і довжиною 200 м для накриття існуючого об'єкту Укриття.

Проект оцінюється у $1.4 мільярдів і має завершитись до 2015 року.[38]В даний момент робота над проектом активно триває,а через погодні умови буде продовжена до 2017 року.

Окрема угода була укладена з американською фірмою Holtec  для створення сховища на території Зони відчуження для ядерних відходів Чорнобильської АЕС.

ЧАЕС в особах[ред.ред. код]

  • Брюханов В. П. — Директор Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна з квітня 1970 року по липень 1986 року.
  • Поздишев Е. М. — Директор Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна з липня 1986 року до січня 1987 року.
  • Уманець М. П. — Директор Чорнобильської АЕС з 1 лютого 1987 року по 1992 рік.
  • Сорокін М. М. — З 1987 по 1994 рік — заступник головного інженера з експлуатації, головний інженер, генеральний директор.
  • Парашин С. К. — генеральний директор ВО ЧАЕС.
  • Смишляєв О. Є. — генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС» з 1 липня 2004 року по 11 серпня 2005 року.
  • Грамоткін І. І. — з 1988 по 1995 рік — начальник зміни реакторного цеху. З 11 серпня 2005 року по теперішній час — генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС».
  • Білик А. О. — технічний директор — головний інженер по теперішній час.
  • Гончаров Б. І. — головний інженер з 30 серпня 2004.
  • Дятлов А. С. — заступник головного інженера з експлуатації другої черги до 1986 року.
  • Карпана М. В. — заступник начальника ядерно-фізичної лабораторії відділу ядерної безпеки (на 1986 рік), заступник головного інженера ЧАЕС з науки та ядерної безпеки до 1989 року.
  • Кизима В. Т. — Начальник Управління будівництва Чорнобильської АЕС з 1970 року.
  • Луків І. П. — Головний інженер Управління будівництва Чорнобильської АЕС з 1970 року.
  • Фомін Н. М. — Головний інженер по 1986 рік.

Тури до Чорнобиля[ред.ред. код]

Міністерство надзвичайних ситуацій України дозволить туристам відвідувати Чорнобильську атомну електростанцію у 2011.[39]

Цікаві факти[ред.ред. код]

30 травня 1990 року на ЧАЕС о 14:40:06 зафіксовано землетрус інтенсивністю близько 4 балів по шкалі MSK-64. Епіцентр землетрусу знаходився в Карпатах на території Румунії (45°50′ пн. ш. 26°40′ сх. д. / 45.84° пн. ш. 26.66° сх. д. / 45.84; 26.66). Сила підземних поштовхів у Києві становила 4-5 балів[40].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пожежа на ЧАЕС в 1991 році, Наслідки, Фото
  2. Опис Чорнобильської АЕС з реакторами РБМК-1000 з Доповіді INSAG-1, 1986 рік.
  3. Інформація про 4-й енергоблок Курської АЕС на сайті МАГАТЕ (International Atomic Energy Agency) www.iaea.org
  4. а б Закон УкраїниПро Загальні засади подальшої експлуатації І зняття з експлуатації Чорнобільської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на Екологічно безпечно систему, 11 грудня 1998
  5. Закон УкраїниПро загальнодержавних програму зняття з експлуатації Чорнобільської АЕС та перетворення об'єкта «Укриття» на Екологічно безпечно систему, 15 січня 2009 р.
  6. Інформація про закриття станції на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  7. Інформація про вибір типу реактора на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  8. У зв'язку з принциповою зміною профілю робіт у бік будівництва атомних електростанцій наказом Міністра енергетики і електрифікації СРСР за № 252 від 5 липня 1974 Управління будівництва «Кременчукгесбуд» було реорганізовано в Будівельно-монтажний трест «Південатоменергобуд».
  9. Інформація про етапи будівництва станції на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  10. а б Стаття «У кожної епохи є свій аромат» на офіційному сайті ДСП «Чорнобильська АЕС»
  11. а б в Н. В. Карплан Частина 3.Аналіз проекту реактора РБМК-1000 // [1]. — Київ: Кантрі Лайф, 2005. — С. 297-300. — ISBN 966-96377-4-0
  12. "Аналіз порушень у роботі енергоблоків Мінатоменерго СРСР в 1987 році. Рекомендації та заходи щодо підвищення надійності та безпеки "М., ВНДІАЕС, 1988, стор 36-43
  13. «Ностальгія». 2006 рік. Зі спогадів Валерія Ломакіна, колишнього СІУР, НСРЦ і НСБ ЧАЕС
  14. А. М. Кисельов. «Ядерне паливо зруйнованого реактора». «Москва-Чорнобиль», книга 2, Москва, Воениздат, 1998, стор. 118
  15. а б Запобігання розвитку аварії і зменшення її наслідків. Боротьба з пожежею на АЕС з Доповіді INSAG-1, 1986 рік.
  16. Інтерв'ю з колишнім директором ЧАЕС (1987–1992 роки) Михайлом Уманцем. Газета «Дело»
  17. Отчет о состоянии безопасности объекта «Укрытие» SIP-P-PM-22-460-SAR-124-05 04.08.2008 стр.185, табл. 12.5-1 (pdf)
  18. Наказ Міненерго України від 22 вересня 1997 № 22
  19. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2001 № 399 Про утворення державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС "
  20. Постанова Верховної Ради Української РСР від 17.02.1990 № 8813-XI Про виведення з експлуатації ЧАЕС
  21. Розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 14.02.1991 № 43-р Про виведення з експлуатації блоків № 1, 2 і 3 до 1995 р.
  22. Постанова Верховної Ради України від 2 серпня 1990 року № 134-XII Про мораторій на Будівництво нових атомних електростанцій на теріторії Української РСР
  23. Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1991 року № 1726-XII Про невідкладні заходи у зв'язку з виведення з експлуатації Чорнобільської АЕС
  24. Постанова Верховної Ради України від 21 жовтня 1993 року № 3538-XIIПро деякі заходи забезпечення народного господарства електроенергією
  25. Протокол засідання Урядової комісії з вивчення питання про виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС від 28.09.1993 року
  26. Меморандум про Взаєморозуміння між Урядом Україні і Урядами країн «Великої сімкі» та Комісією Європейського Співтовариства щодо Закриття Чорнобільської АЕС від 25 грудня 1995 р.
  27. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 № 1445 Про Дострокове зняття з експлуатації енергоблока № 1 Чорнобильської АЕС
  28. -bin/laws/main.cgi?nreg=361-99-%EF Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 № 361 Про Дострокове зняття з експлуатації енергоблока № 2 Чорнобільської АЕС
  29. main.cgi?nreg=598-2000-%EF Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 № 598 Про Дострокове припинення експлуатації енергоблока № 3 та остаточне закриття Чорнобільської АЕС
  30. Указ Президента України від 25 вересня 2000 № 1084/2000 Про заходи, пов'язані з Актом Закриття Чорнобільської атомної електростанції
  31. Заходи до закриття Чорнобильської атомної електростанції, затверджені Президентом України 19 жовтня 2000
  32. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 № 1747 Про остаточне зупинення Чорнобильської АЕС
  33. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1748 Про заходи щодо соціального захисту працівніків Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич у зв'язку Із Закриття станції
  34. Корреспондент.нет (21.04.03) з посиланням на Інтерфакс-Україна
  35. Power Reactor Information System of the МАГАТЕ: «Ukraine: Nuclear Power Reactors» (англ.)
  36. МАГАТЭ: Nuclear Power Reactor Details — CHERNOBYL-5 (англ.)
  37. МАГАТЕ: Nuclear Power Reactor Details — CHERNOBYL-6 (english)
  38. Chernobyl New Safe Confinement — New Completion Date Announced
  39. Ukraine To Open Chernobyl Area To Tourists In 2011 AustraliaNews.com.au, 14 December 2010
  40. Інформація про землетруси в Києві

Посилання по темі ЧАЕС[ред.ред. код]