Побережник морський
| Побережник морський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Шлюбне вбрання
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Calidris maritima Brünnich, 1764 | ||||||||||||||||
 Жовтий — зустрічається тільки в гніздовий період, зелений — цілорічно, синій — взимку | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Erolia maritima Arquatella maritima | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Побережник морський[1] (Calidris maritima) — невеликий прибережний птах родини баранцевих (Scolopacidae). Гніздиться на арктичному узбережжі і в гірській тундрі Євразії, Північної Америки та островах Північного Льодовитого океану. В Україні рідкісний залітний птах.
Опис[ред. | ред. код]
Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]
Побережник середніх розмірів і міцної статури, трохи більший за побережника чорногрудого. Маса тіла 60—80 г, довжина тіла 20—22 см, довжина крила 11,8–13,0 см, розмах крил 40—44 см, довжина хвоста 5,59–6,3 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні верх бурий, з рудою і чорною строкатістю на плечових перах і спині; над оком білувата «брова»; воло, груди і боки тулуба білі, з сірувато бурою строкатістю; черево біле; на білому надхвісті чорна поздовжня смуга; махові пера зверху чорно-бурі, вздовж основи пер проходить вузька біла смуга; стернові пера темно-сірі, центральна пара чорно-бура; дзьоб чорний; ноги жовтувато-сірі; у позашлюбному вбранні верх темний, сірувато-чорний або чорний, на перах вузька світла облямівка; дзьоб чорний, з жовтогарячою основою; ноги жовтогарячі. Молодий птах подібний до дорослого у позашлюбному вбранні, але верх світліший, з темною строкатістю.[2]
Побережник морський у позашлюбному вбранні від чорногрудого побережника відрізняється жовтогарячою основою дзьоба, жовтогарячими ногами, темнішим забарвленням оперення верху, а в шлюбний період — відсутністю чорної плями на грудях і череві.
Звуки[ред. | ред. код]
Під час токування видає трель, що подібна до побережника чорногрудого. У позагніздовий період мовчазний птах. У польоті подає різкий поклик «куіт» або «кві — іт».
Поширення[ред. | ред. код]
У Північній Америці в арктиці від островів Мелвілл, Елсмір, Девон, Бафінова Земля на південь до острова Саутгемптон і островів біля східного узбережжя Гудзонової затоки. Острови: Ґренландія, Ісландія, Фарерські, Ведмежий, Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа, Нова Земля, Вайгач, Північна Земля, Діксон. В Євразії арктичне узбережжя від Скандинавії на сході до східної частини Кольського півострова (на південь тут до долини Поною) і Семи Островів, Таймир.[3]
Частково перелітний вид. Загалом схильний до осілого способу життя там, де є ділянки узбережжя, вільні від криги. Особини, що гніздяться в суворих умовах Крайньої Півночі не здійснюють далеких перельотів, а відкочовують на південь до найближчих районів, де наявні належні умови для здобування їжі. Міграція відбвається пізно — переважно з кінця вересня до листопада.
Чисельність[ред. | ред. код]
Станом на 2015 рік чисельність в Європі оцінена в 56,7-83,0 тис. пар, у світі — 205—295 тис. особин. Чисельність скорочується.[4]
Гніздування[ред. | ред. код]
Гніздиться на скелястих схилах островів і невисоких хребтів, галькових пляжах, у сухій кам'янистій тундрі з ділянками лишайників і карликових рослин з роду дріада (Dryas), на вологих порослих мохом ділянках гірських плато поблизу від межі льодовиків.
Моногам. Статева зрілість настає наприкінці першого року життя. Строки розмноження, залежать від регіону — від середини травня до середини липня. Шлюбна поведінка включає характернийтоковий політ, що супроводжується треллю: птах з широко розкритими і тріпотливими крилами злітає вгору, після чого з криком раптово опускається. Самець охороняє гніздову територію, на якій облаштовує кілька гнізд, більшість з яких згодом не використовується для розмноження. Гніздо виглядає як неглибока ямка в ґрунті, іноді під прикриттям кущиків мучниці або дріади восьмипелюсткової. Часом гніздо заховано в заглибині між камінням посеред скель або гальки. Вистилка дуже мізерна, зазвичай, складається зі шматочків моху, лишайника, листя карликової берези або полярної верби, іноді коробочок капустяних. У кладці зазвичай 4, рідше 3 яйця майже грушоподібної форми. Загальне тло шкарлупи буває зеленувато-оливковим, слабо-вохристим, сірувато-бурим, або буруватим з матовим блиском. По яйцю розкидані різної форми та інтенсивності бурі, червоно-коричневі й фіолетові плями. Розміри яєць: 33—42 х 24—29 мм. Велику частину часу на гнізді проводить самець, самка лише на початковій стадії часом підміняє його, а потім і зовсім залишає гніздо і самця. Насиджування триває 21—22 дні. Молоді піднімаються на крило у віці 15—28 днів.
Живлення[ред. | ред. код]
Найчастіше побережники морські здобувають поживу на виступаючих з води каменях та ділянках морського дна, що оголюються під час відпливу. На відміну від інших куликів, вони не занурюють дзьоб у субстрат, а збирають їжу з його поверхні. Основним кормом є молюски (Margarites groenlandicus, літорина, мідії), що мешкають в скупченнях бурих водоростей, малощетинкові черви, дрібні ракоподібні, комахи (жуки, мухи), дрібна риба і водорості (ульва). У невеликих кількостях птахи споживають насіння рослин роду Cochlearia і ягоди водянки (Empertum nigrum). У гніздовий період у живленні домінують комахи, у позагніздовий — молюски.[5]
Охорона[ред. | ред. код]
Вид перебуває під охороною відповідно до Угоди AEWA, а також включено до Додатку ІІ Бернської конвенції.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
- ↑ BirdLife International. 2016. Calidris maritima. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T22693420A86617715. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22693420A86617715.en. Downloaded on 17 March 2018.
- ↑ del Hoyo, J., Elliott, A. & Sargatal, L. (eds). Handbook of the Birds of the World. — Barcelona : Lynx Edicions. — Т. Vol. 3. Hoatzin to Auks. — P. 444—533. — ISBN 9788487334207.
|