Земля Франца-Йосифа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Земля Франца-Йосифа
Земля Франца-Иосифа
Острів Нортбрука
Острів Нортбрука
Карта

Map of Franz Josef Land-en.svg

Місце знаходження Північний Льодовитий океан
Координати 80°40′00″ пн. ш. 54°50′00″ сх. д. / 80.66667° пн. ш. 54.83333° сх. д. / 80.66667; 54.83333Координати: 80°40′00″ пн. ш. 54°50′00″ сх. д. / 80.66667° пн. ш. 54.83333° сх. д. / 80.66667; 54.83333
Площа 16134 км²
Найвища точка 620 м
Країна Росія Росія
Адм. одиниця Архангельська область
Населення відсутнє
Земля Франца-Йосифа (Росія)
Земля Франца-Йосифа
Земля Франца-Йосифа

Земля́ Фра́нца-Йо́сифа (рос. Земля Франца-Иосифа) — архіпелаг у Північному Льодовитому океані.

Географія[ред.ред. код]

В архіпелазі виділяють три великих групи островів:

Більша частина островів складена пісковиками, алевролітами і вапняками, перекритих ефузивними товщами горизонтальних базальтових покривів потужністю 20-30 м. Серед юрських глинистих сланців та піщанників на мисі Флора знайдено буре вугілля. Деякі острови вкриті льодовиками загальною площею 13,7 км². Максимальна висота островів становить 620 м — льодовик Форбса на острові Вінер-Нойштадт. На островах знаходяться понад 1 000 озер, тут працюють полярні станції, геофізична Обсерваторія імені Ернста Кренкеля на острові Хейса.

Архіпелаг є одним з найбільш далеких території суходолу. Мис Флігелі є крайньою північною точкою архіпелагу та всієї Росії. Крайня західна точка — мис Мері-Хармсворт, крайня східна — мис Олні, крайня південна — острів Ламона.

Докладніше у статті Список островів Землі Франца-Йосифа

Архіпелаг включає в себе 192 острова, найбільші (площею понад 100 км²) з яких подано нижче:

В рослинному покриві переважають мохи та лишайники, зустрічаються також полярний мак, каменеломки, крупки, полярна верба. Із ссавців поширені ведмідь білий та песець. У водах біля островів мешкають нерпа, морський заєць, тюлень гренландський, морж, нарвал та білуха. Птахів на островах водяться 26 видів: люрик, чистики, кайри, моївка звичайна, мартин білий, бургомістр та інші, які влітку влаштовують велкі пташині базари.

Історія[ред.ред. код]

Існування островів на схід від Шпіцбергена передбачав ще Михайло Ломоносов, пізніше — Микола Шиллінг та Петро Кропоткін. Останній навіть представив Російському товариству 1871 року свій проект експедиції для власних досліджень, однак йому було відмовлено в коштах. Відкриття архіпелагу було випадковим: австро-угорська експедиція на чолі з Карлом Вейпрехтом та Юліусом Пайєром на вітрильно-паровій шхуні «Адмірал Тегетгофф» була закупорена в льодах на північний захід від Нової Землі і 30 серпня 1873 року дрейфуючи на захід була перенесена до берегів невідомої землі. Архіпелаг був досліджений ними, Паєр досягнув 82°5' пн.ш. в квітні 1874 року. Дослідники склали карту островів і назвали їх на честь імператора Франца Йосифа I[1].

В 18811882 роках острови відвідав шотландець Бенджамін Лі Сміт на яхті «Ейра». Англієць Фредерік Джексон в 18951897 роках провів низку важливих досліджень південної, центральної та південно-західної частин архіпелагу. Завдяки його дослідженням була виправлена карта, на якій змінено розміри та кількість островів. В той же період північно-східну та центральну частини відвідали Фрітьйоф Нансен та Ялмар Йогансен, які зазимували в серпні 1895 року на острові Джексона. На шляху до острова Нансен дізнався, що архіпелаг не має продовження на північний схід. В червні 1896 року Нансен натрапив на Джексона та острові Нортбрука і таким чином зв'язав власні дослідження з його роботою.

В 1898 році американський журналіст Волтер Веллман взимку відправився на острови з метою досягти полярного полюса. Основна база розташовувалась та острові Галля. На острові Вільчека зиму провели два норвежці — учасники циєї експедиції, один з яких, Бернт Бентсен, загинув від холоду. Навесні 1899 року по льоду йому вдалось досягти 82° пн.ш. Друга частина експедиції на чолі з Евеліном Болдуїном дослідили південно-східну частину архіпелагу. Влітку вони відвідали ентральну частину островів. В кінці липня 1898 року архіпелаг відвідала італійська експедиція герцога Абруцького, які на кораблі досягли острова Рудольфа. Звідси навесні 1900 року вони на собачих упряжках досягли 86°33' по льоду і визначили, що Землі Петермана та Землі Короля Оскара, які позначив на карту Паєр, не існує. Влітку 1901 року південні та південно-західні острови дослідив віце-адмірал Степан Макаров. В 1901-1902 роках на островах зимувала американська експедиція Болдуїна-Циглера, а після — в 19031905 роках — експедиція Циглера-Фіала, які намагались дістатись північного полюса по льоду.

Георгій Сєдов та група членів його експедиції

В 19131914 роках в бухті на острові Гукера зимувала експедиція Георгія Сєдова, який при спробі досягти полюса загинув та був захоронений на острові Рудольфа. В 1914 року в пошуках експедиції Сєдова острови відвідала експедиція Іслямова, який оголосив архіпелаг територією Росії і підняв над ними прапор. В 1929 році в бухті Тихій на острові Гукера відкрилась перша радянська науково-дослідницька станція. В липні 1931 року на станції відбулась зустріч німецького дирижаблю «Граф Цеппелін» та радянського льодоколу «Малигін». В 1936 році на острові Рудольфа була створена база першої радянської повітряної експедиції на північний полюс. Звідси в травні 1937 року 4 важких чотиримоторних літаки АНТ-6 доправили папанінців на полюс. А на острові почала діяти полярна станція. В 1950-их роках на островах були створені точки радіотехнічних військ ППО. Вони розташовувались на острові Грема Белла (30-а окрема радіолокаційна рота та окрема авіакомендатура з льодовим аеродромом) та на Землі Александри (31-а окрема радіолокаційна рота «Нагурська»). Точки входили в склад 3-го радіотехнічного полку 4-ї дивізії 10-ї окремої армії військ ППО зі штабом в міста Архангельську. Зв'язок з цими точками здійснювався через місто Діксон, офіційна поштова адреса була «Красноярський край, острів Діксон-2». Ці точки були найпівнічнішими військовими частинами СРСР, ліквідовані на початку 1990-их років[2].

Після розпаду СРСР більшість об'єктів на островах, а також техніка і запаси пального були закинуті. Станом на 2010 рік на островах знаходиться 250 тисяч бочок з пальним (до 60 тисяч тон нафтопродуктів), які зберігаються в неналежних умовах і загрожують екології острова. Крім цього по островах розкидані понад 1 млн пустих бочок[3]. В 2008 році в ході експедиції на атомному льодоколі «Ямал», був відкритий новий острів Юрія Кучієва, який відокремився від острова Нортбрука. Його назвали на честь капітана Юрія Кучієва[4]. 10 вересня 2012 року експедиція на атомному льодоколі «Росія» знайшла ще один острів, який також відокремився від острова Нортбрука[5].

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 517. (рос.)