Guglielmo Marconi (1940)
| «Гульєльмо Марконі» | ||
|---|---|---|
| Guglielmo Marconi | ||
 | ||
| Однотипний ПЧ «Леонардо да Вінчі» | ||
| Верф | Cantieri Riuniti dell'Adriatico, Монфальконе | |
| Під прапором | .svg){kind=small} Королівство Італія
| |
| Належність |  Королівські військово-морські сили Італії
| |
| Порт приписки | BETASOM | |
| На честь | Гульєльмо Марконі — італійського вченого і винахідника («батька радіо») | |
| Закладений | 19 вересня 1938 | |
| Спуск на воду | 30 липня 1939 | |
| Введений до складу флоту | 8 лютого 1940 | |
| На службі | 1940—1941 | |
| Загибель | після 28 жовтня 1941 року зниклий безвісти у Північній Атлантиці | |
| Сучасний статус | зниклий безвісти | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Битва на Середземному морі Битва за Атлантику | |
| Проєкт | ||
| Тип ПЧ | торпедний океанський підводний човен | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 17,8 вузлів (33 км/год) | |
| Швидкість (підводна) | 8,2 вузли (15,2 км/год) | |
| Гранична глибина занурення | 100 м | |
| Дальність плавання | 10500 миль (19450 км) на швидкості 8 вузлів у надводному положенні 110 миль (203 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні | |
| Екіпаж | 57 офіцерів та матросів | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 70,04 м | |
| Ширина корпусу найб. | 6,82 м | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 4,72 м | |
| Водотоннажність надводна | 1194 тонни | |
| Силова установка | ||
| дизель-електрична; 2 дизельних двигуни CRDA, 2 електродвигуни Marelli | ||
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2 × 3250 к. с. (дизелі) 2 × 1500 к. с. (електродвигуни) | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 1 × 100-мм гармата OTO Mod. 1924/1927/1928 | |
| Торпедно- мінне озброєння |
8 × 533-мм торпедних апаратів 12 торпед | |
| ППО | 4 × 12,7-мм зенітних кулемети Breda Model 1931 | |
| Історія служби | |
|---|---|
| У складі | BETASOM |
| Операції | 7 походів |
| Перемоги | 4 судна (17 055 GRT) та один військовий корабель (1 428 тонн) затоплені |
«Гульєльмо Марконі» (італ. Guglielmo Marconi) — військовий корабель, океанський підводний човен типу «Марконі» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.
«Гульєльмо Марконі» був закладений 19 вересня 1938 року на верфі компанії Cantieri Riuniti dell'Adriatico у Монфальконе. 30 липня 1939 року він був спущений на воду, а 8 лютого 1940 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
Історія служби[ред. | ред. код]
8 липня 1940 року, під час свого першого бойового патрулювання в Середземному морі, «Марконі» торпедував есмінець Королівського флоту «Ескорт», який зазнав важких пошкоджень у результаті торпедування й за кілька днів затонув при буксируванні північніше Алжиру.
У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких незабаром стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони зробили вагомий внесок у битву за Атлантику, попри те, що командувач підводного флоту ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед лицем ворога»[1].
«Марконі» відплив до бази BETASOM 6 вересня 1940 року і 11 вересня пройшов Гібралтарську протоку; по дорозі італійський підводний човен потопив нейтральний іспанський рибальський човен Альміранте Хосе де Карранса. 29 вересня вийшов у бойовий похід з Бордо. У цьому поході в Атлантику він потопив одне судно. Після невдалого патрулювання «Марконі» потопив три судна під час свого третього патрулювання з BETASOM і пошкодив югославське вантажне судно під час наступного патрулювання, яке пізніше було потоплено U-126. «Марконі» був втрачений з невідомих причин десь після 28 жовтня 1941 року під час свого п'ятого бойового походу в Атлантичний океан.
Деякими дослідниками припускається, що «Марконі», який слідував за конвоєм HG 75, був затоплений близько 13:35-13:40 28 жовтня глибинними бомбами британського есмінця «Дункан», за 300 миль на північний схід від Азорських островів. Усі члени екіпажу, 10 офіцерів і 53 унтерофіцерів і матросів, загинули разом з човном.
Підводний човен здійснив 7 бойових походів (один у Середземному морі і 6 в Атлантиці), подолавши 23 346 миль на поверхні і 1540 миль у підводному положенні.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- Виноски
- ↑ Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджорі Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»
- Джерела
- ↑ First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Guglielmo Marconi(італ.)
- Regio Sommergibile Marconi(італ.)
- GUGLIELMO MARCONI large submarines (1940)(англ.)
- Guglielmo Marconi (MN, I.7) Marconi(англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
- Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.
