Карл Деніц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Деніц
Karl Dönitz
Карл Деніц
4-й Рейхспрезидент Німеччини
Попередник: Адольф Гітлер
(рейхсканцлер і фюрер)
Наступник: Теодор Хойс (ФРН) (Theodor Heuss)
Вільгельм Пік (НДР) (Wilhelm Pieck)
 
Партія: НСДАП
Віросповідання: Лютеранство
Народження: 16 вересня 1891(1891-09-16)
Німецька імперія Ґрюнау (Берлін)
Смерть: 24 грудня 1980(1980-12-24) (89 років)
ФРН Аумюлє, Шлезвіг-Гольштейн
 
Військова служба
Роки служби: 19101945
Приналежність: War Ensign of Germany 1903-1918.svg Кайзерліхмаріне
War Ensign of Germany 1933-1935.svg Рейхсмаріне
Wehrmacht Крігсмаріне
Звання: Deutsche Marine epaulette Grossadmiral.svg Грос-адмірал Крігсмаріне
Битви: Перша світова війна:

Друга світова війна

 
Нагороди:
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден дому Гогенцоллернів з мечами
Відзнака «За загальні заслуги» (Пруссія) Галліполійська зірка (Оттоманська імперія)
Медаль заслуг (Оттоманська імперія)
Орден Меджида 4 ступеня
Військовий хрест Фрідріха (Анхальт)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Почесний хрест ветерана війни
Лицар ордену Меча 1-го ступеня (Швеція)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Орден Заслуг (Угорщина)
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «В пам’ять 22 березня 1939 року»
Командор Савойського військового ордена
Золотий партійний знак НСДАП
Орден військових заслуг (Іспанія)
Орден Михайла Хороброго
Великий хрест ордена Хреста Свободи (Фінляндія)
Орден Михайла Хороброго
Орден Вранішнього Сонця 1-ого ступеня (Японія)

U-Boot-Kriegsabzeichen.jpg Комбінований Знак Пілот-Спостерігач

Карл Деніц (нім. Karl Dönitz; * 16 вересня 1891, Грюнау (Берлін) — 24 грудня 1980, Аумюлє) — німецький державний та військовий діяч часів Третього Рейху. Грос-адмірал (1943), головнокомандувач Крігсмаріне в ході Другої світової війни. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям (1943). Адмірал Деніц стояв у джерел створення підводного флоту Німеччини, який очолював з 1935 по 1943 роки, командував усіма німецькими військово-морськими силами в останні роки Другої світової війни (19431945). Один з найвидатніших новаторів в області ведення підводної війни, Деніц винайшов революційні методи дії підводних човнів, які з часом застосовувалися багатьма країнами світу.

30 квітня 1945, після смерті Адольфа Гітлера і відповідно до останньої його волі і заповіту, Деніц був призначений наступником Гітлера на посаді глави держави, з титулом Рейхспрезидента і Верховного Головнокомандувача Збройних сил Німеччини. 7 травня 1945, він наказав А. Йодлю підписати в Реймсі (Франція) документи про капітуляцію Третього Рейху. Деніц залишався главою уряду у Фленсбурзі, доки він не був розпущений союзними державами 23 травня 1945.

Біографія[ред.ред. код]

Карл Деніц народився 16 вересня 1891 року в Грюнау біля Берліну, й був молодшим сином у родині інженера-оптика Еміля Деніца, який працював у славетній фірмі Карла Цейса, в Єні. Діти рано залишилися без матері, Анни Деніц. Після закінчення гімназії Карл Деніц навчався у реальному училищі. У 1910 році юний Деніц поступив до Імперського військово-морського училища в Кілі. Стажування з квітня 1910 року по березень 1911 року проходив на важкому крейсері «Герта». Після закінчення навчання був зарахований на службу до німецького флоту (на той час Імператорські військово-морські сили) (нім. Kaiserliche Marine).

У 1912 році Карл Деніц отримав призначення на легкий крейсер «Бреслау» на посаду вахтового офіцера, а 27 вересня 1913 року був підвищений у лейтенанти. Під час Балканської кризи «Бреслау» брав участь у блокаді Чорногорії.

Обер-лейтенант-цур-зее К.Деніц — вахтовий офіцер на підводному човні U-39. 19161917

Перша світова війна[ред.ред. код]

Початок Першої світової війни «Бреслау» зустрів у Середземному морі. Пішовши в Туреччину, крейсер приєднався до оттоманського флоту і воював у Чорному морі проти російської ескадри. Неодноразово корабель брав участь у рейдах на російські морські бази. Але, напади німецьких крейсерів не залишилися безкарними, в липні 1915 року «Бреслау» підірвався на російській міні біля Босфору і встав на ремонт. В подальшому лейтенант Деніц брав участь у бойових діях на Галліполі в якості льотчика і повітряного спостерігача. У 1916 році йому було присвоєне звання обер-лейтенанта і незабаром він був відкликаний на батьківщину.

Військова кар'єра

З 1 жовтня 1916 по січень 1917 Деніц проходив підготовку в Німеччині. Потім його направили на Адріатичне море. Під час морських походів на підводному човні U-39 під головуванням капітан-лейтенанта Вальтера Фольстмана молодий офіцер себе добре зарекомендував і був відряджений до Кіля на курси командирів підводних човнів. У січні 1918 року його призначили командувати на Середземному морі мінним загороджувачем UC-25, який можна було використовувати й в торпедному варіанті. В першому поході молодий командир потопив пароплав, потім пройшов на рейд порту Аугуста (Сицилія) і торпедував італійський вугляр. На зворотному шляху човен сів на мілину, і Деніцу довелося просити допомоги австрійців. Тим не менш, кайзер нагородив моряка орденом дому Гогенцоллернів. Після ремонту в липні Деніц ставив міни біля острова Корфу і торпедами атакував 4 судна, з яких одне викинулося на берег, а інші, ймовірно, потонули. Спостерігати їх загибель моряк не міг: доводилося йти від ескорту, яким англійці супроводжували конвої.

У нагороду за успішне крейсерство Деніца призначили командувати більш сучасним UB-68.

До цього часу надії німецького командування на те, що за допомогою підводної війни вдасться підірвати міць британського флоту, звалилися. Англійці розробили надійну систему охорони конвоїв. Потужні глибинні бомби несли смерть німецьким підводникам.

4 жовтня 1918 підводний човен, яким командував Деніц, атакував британський конвой, потопив військовий транспорт «Упек», але при зануренні через недосвідченість екіпажу човен провалився на глибину понад граничної. Деніц наказав продути цистерни, поставити рулі в горизонтальне положення й дати хід. Човен викинуло на поверхню в центрі конвою, де його атакували британські есмінці, закидавши човен глибинними бомбами. Отримавши пошкодження, човен сплив, після чого був розстріляний корабельною артилерією британців. Зануритися знову не вдалося (скінчилося стиснене повітря). Тоді обер-лейтенант віддав екіпажу наказ залишити підводний човен і затопити його. Більшість екіпажу підібрали англійські кораблі, які доставили німців на Мальту.

Між двома світовими війнами[ред.ред. код]

Наступні 9 місяців Деніц провів у військовому полоні в Британії. Щоб швидше повернутися на батьківщину, Деніц, що перебував у таборі для офіцерів в Рідмайере у Шеффілді симулював божевілля настільки натурально, що табірне начальство повірило і репатріювати його. У липні 1919 року обер-лейтенант повернувся до Німеччини і продовжив службу на військово-морській базі в Кілі. Деніц опинився одним з небагатьох колишніх офіцерів, що залишилися в складі невеликому німецькому флоті, який міг існувати у дозволених Версальським договором межах. Так як договір забороняв Німеччині мати підводні човни, в 1920 році Деніц став командиром міноносця Т-157 в Свінемюнде (Померанія); в 1921 році він був підвищений у капітан-лейтенанти.

Через два роки він повернувся в Кіль експертом мінно-торпедної розвідувальної інспекції, брав участь у розробці нової глибинної бомби.

Восени 1924 року, після закінчення курсів штабних офіцерів, Деніца направили до Берліна. Він брав участь у розробці нового військово-морського статуту і положення про військові злочини. У 1928 році Деніц продовжив службу штурманом крейсера «Німфе» на Балтиці, у листопаді був призначений командиром 4-ої міноносної напівфлотіліі. Маючи 4 міноносці, Деніці на маневрах відпрацьовував тактичні прийоми, подібні перспективним діям підводних човнів. На осінніх маневрах він відзначився, «розгромивши» конвой умовного противника, чим привернув до себе увагу контр-адмірала Вальтера Гладиша, який керував таємною підготовкою Німеччини до підводної війни.

З кінця 1930 по 1934 Деніц служив в Вільгельмсгафені, де займався внутрішньою безпекою військово-морської бази. На початку 1933 року був відряджений до британських та голландських колоній; моряк побував на Мальті, Червоному морі, в Індії, на Цейлоні, в Батавії на Яві та в Сінгапурі. У жовтні його підвищили у фрегаттен-капітани. З 1934 року Деніц удосконалював англійську мову в Англії, а після повернення став командиром легкого крейсера «Емден».

Після приходу до влади Гітлера з його планом негайного початку військово-морської експансії, Деніц повернувся на підводний флот. 1 лютого 1935 фюрер наказав почати будівництво підводних човнів, а ще через 6 тижнів відмовився дотримуватися статті Версальського договору. 8 червня Деніца призначили «фюрером підводних човнів» — командувачем усіх субмарин Третього Рейху (нім. Befehlshaber der Unterseeboote, B.d.U). Він очолив 1-у підводну флотилію, яка до вересня налічувала 11 малих підводних човнів. 1 жовтня 1935 Деніца підвищили в «капітани-цур-зее».

Спираючись на власний досвід, а також на праці закордонних фахівців, у першу чергу американського контр-адмірала Альфреда Мехена зі стратегії застосування підводного флоту, Деніц, по суті, створив німецьку унікальну теорію ведення підводної війни. Він особисто керував конструюванням підводних човнів, дбав про вдосконалення двигунів, писав посібника з навчання моряків-підводників. У нього були дві основні військові концепції. По-перше, Деніц переконував вищестоящих начальників, що головною метою підводних човнів повинні бути не військові, а торгові судна, щоб порушувати постачання противника. Друга концепція, яка зіграла особливо значну роль у веденні підводної війни, зводилася до того, що підводники повинні діяти стійкими групами, які Деніц називав «вовчі зграї». За його наполяганням почалося будівництво підводних човнів 7-ої серії, придатних для дій в океані. Діяльність Деніца підтримував командувач флотом Рольф Карльс. Однак, адмірал Е.Редер, прихильник класичної теорії ведення крейсерської війни проти Великої Британії, писав негативні резолюції на записках Деніца, які стверджували, що підводні човни здатні виграти війну.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Деніц поставив за мету створити могутній підводний флот з 300 човнів, але цю роботу сповільнював брак сталі, на яку претендували також звичайний флот і армія. До початку Другої світової війни у Деніца було всього 56 човнів, з яких менше половини були здатні вести бойові дії в Атлантичному океані. Тим не менше, вже до кінця вересня втрати союзного тоннажу досягли 175 тисяч тонн, а U-47 Пріна за планом Деніца в ніч на 14 жовтня потопила лінкор «Ройал Оук» в гавані Скапа-Флоу. Грос-адмірал Редер, що зустрічав підводний човен з походу, прямо на пірсі справив Деніца в контр-адмірали.

Німецькі верфі випускали лише 2 підводних човни на місяць. Ситуація була дуже складною; виявилося, що субмарини, котрі поверталися з походу нема чим заміняти. У жовтні сукупний потоплений тоннаж склав 125 тисяч тонн, у листопаді — 80 тисяч тонн і в грудні — 125 тисяч тонн. До 31 березня 1940 загальні втрати суден союзників склали 343 610 тонн, але, Велика Британія, що мала у своєму розпорядженні колосальний флот із сукупним тоннажем у 24 млн тонн, і де щомісяця на воду спускалося суден загальним водотоннажністю 200 тисяч тонн, могла це витримати.

Адмірал Карл Деніц зустрічає екіпаж підводного човна U-94 після походу. Сен-Назер. Червень 1941

Застосування підводних човнів у норвезькій операції через неполадки з підривниками торпед зменшили у квітні потоплений тоннаж до 80 тисяч тонн. Тільки після падіння Франції, коли підводні човни Деніца стали виходити з французьких портів, час їх бойового патрулювання збільшився і різко зріс тоннаж, який знищувався, досягши за 7 місяців 343 судна водотоннажністю 1 млн. 754 тис. 501 тонну, що вже почало загрожувати безпеці Великої Британії, яка не встигала компенсувати втрати.

У серпні 1940 року віце-адмірал Деніц переніс штаб-квартиру до Парижу, звідки було зручніше керувати підводниками. Він вів скромне, розмірене життя, піклувався про побут моряків, зустрічав їх після походів, давав можливість відпочити і зняти нервову напругу, за що його любили і називали «Папа Карл» або «Лев».

Лише до кінця 1940 чисельність підводних човнів, що випускалася щомісяця, зросла з 2 до 6. На 1 вересня 1941, німецькі Крігсмаріне налічували тільки 57 підводних човнів, враховуючи негідні. Англійці ж, організовуючи охорону конвоїв, почали використовувати протичовнові літаки дальньої дії, і втрати німецьких підводників стали зростати.

Деніц вважав, що війну можна виграти, якщо топити судна великим тоннажем, ніж противник буде здатний будувати. Він завзято пручався пропозиції Гітлера перевести частину підводних човнів на Середземне море, бо знав, що вони не зможуть повернутися через сильні західні течії в Гібралтарській протоці. Коли все ж довелося 10 субмарин направити на Середземне море, це погіршило можливість проведення операцій у Атлантиці. Тим не менш, підводники та інші військові сили топили суден більше, ніж канадські і британські верфі встигали будувати.

Оголошення Гітлером війни США після Перл-Харбора різко погіршило становище Німеччини, бо німецький флот не був в змозі впоратися з міццю американської промисловості. Тим не менш, Деніц зробив все, що можливо, для посилення боротьби з американськими ВМС. Сфера діяльності німецького підводного флоту розширилася. Американці не продумали систему захисту свого судноплавства. Вже 15 січня 1942 Деніц наказав знищувати американські судна біля берегів Америки, до 10 травня були потоплені 303 судна (2 015 252 тонни). Але, в липні американці почали формувати конвої. Відправлення частини човнів до берегів Норвегії на початку 1943 року призвела до того, що біля американських берегів одночасно діяли лише 10-12 субмарин. Деніц відчував своє безсилля, і Гітлер у розраду підвищив його в березні 1942 року в адмірали. 30 січня 1943, коли Редер залишив службу, Гітлер призначив Деніца головнокомандувачем Німецького військово-морського Флоту (нім. Oberbefehlshaber der Kriegsmarine) з одночасним присвоєнням рангу грос-адмірала. Одночасно, він продовжував відповідати за розвиток німецького підводного флоту на новому етапі війни. Тепер перевага на морі й на суші перейшла до союзників. Підводні човни стали виявляти за допомогою радарів, союзники навчилися розкривати німецькі шифри і визначати місця розташування «вовчих зграй».

Деніц переїхав до Берліна. Він відрадив Гітлера від винищення надводного флоту і намагався використовувати кораблі, щоб перешкоджати хоча б частині кораблів англійського флоту. Але, все ж він більше продовжував керувати діями підводників, якими тепер командував адмірал Ебергард Гот. У березні 1943 року «вовчі зграї» потопили 120 суден (627 300 тонн), втративши 11 човнів, і Гітлер нагородив грос-адмірала Дубовими листям до Лицарського хреста. Але, втрати підводників росли через дії корабельної та базової авіації американського і англійського флотів на ті човни, що виходили в море і поверталися. У травні німецькі підводники потопили 56 суден, але й самі позбулися 41 субмарини.

Вільгельм Кейтель, Карл Деніц, Генріх Гіммлер та Гюнтер фон Клюге (у першому ряду справа наліво), на траурній церемонії загиблого генерал-полковника Ганса-Валентина Хубе. Оберзальцберг. 26 квітня 1944

В останні роки війни Деніц намагався будувати якомога більше підводних човнів і використовувати їх у районах, де операції були менш небезпечні, але приводили до певних успіхів (Карибське море, район Азорських островів). Він квапив розвиток наукових досліджень, намагався протиставити зусиллям союзників шноркелі, що дозволяли підводним човнам заряджати акумуляторні батареї під водою. Продовжувалося удосконалення двигунів і торпедних систем. Але, човни 21-ї серії, повинні були, на думку головнокомандувача, добитися перемоги, почали вступати до строю занадто пізно. Німецькі підводники, які майже виграли битву за Атлантику в 1942 році, в наступному — вже не змогли ефективно обмежити вантажопотоки через океан. Вони стали топити менше торгових суден, ніж втрачали човнів. Невдачею і великими втратами закінчилася спроба атакувати союзні сили, які здійснювали висадку в Нормандії. Подальші спроби масовано використовувати субмарини вже не змогли принести успіх. З 820 човнів, які брали участь у «битві за Атлантику» з 1939 року, загинули 781, з 39 тисяч підводників — 32 тисячі, головним чином на завершальному етапі війни.

Незважаючи на поразки німецьких військ, Деніц залишався прихильником Гітлера, виправдовував усі його рішення і часом виступав з пропагандистськими заявами в дусі Геббельса. Він був присутній на останньому дні народження Гітлера. Мабуть, через це фюрер перед смертю призначив Деніца своїм наступником на посаді канцлера. 30 квітня 1945 після самогубства Гітлера Деніц був оголошений президентом Німеччини, і виконував свої обов'язки на цій посаді до 23 травня 1945 — протягом 23 днів.

2 травня 1945 грос-адмірал оселився в кадетському корпусі в Мюрвіке під Фленсбургом, й доклав значних зусиль якомога швидше припинити війну з Заходом і наскільки можливо більше німців вивезти морем із зони радянського впливу. 23 травня 1945 він був заарештований. При перевірці інтелектуального коефіцієнта його індекс склав 138, наближаючись до індексу генія.

На Нюрнберзькому трибуналі. Відповідачі у своїй ложі (в передньому ряду, зліва направо): Герман Герінг, Рудольф Гесс, Йоахим фон Ріббентроп, Вільгельм Кейтель, (в другому ряду зліва направо): Карл Деніц, Еріх Редер, Балдур фон Ширах, Фріц Заукель

Післявоєнний час[ред.ред. код]

Як наступник Гітлера Деніц постав перед судом. Союзні експерти визнавали, що американський флот вів тотальну підводну війну із самого початку і що потоплення нейтральних суден у зоні, оголошеної небезпечною, не є злочином. Після війни був звинувачений та визнаний винним у «злочинах проти миру» і «військовому злочині». Йому інкримінували порушення правил морської війни, коли за його наказом німецькі підводні човни атакували усі типи кораблів і не допомагали жертвам потоплень, що тонули. Суддя визнав невинність Деніца за всіма пунктами звинувачення. Сам грос-адмірал посилався на те, що діяв за наказом. Врешті-решт він отримав 10 років тюремного ув'язнення — найм'якший із винесених в Нюрнберзі вироків. Термін він відбував в Шпандау.

Після звільнення 1 жовтня 1956 Деніц виклопотав адміралтейську пенсію і жив з дружиною в достатку в містечку Аумюлє біля Гамбургу. Після смерті 2 травня 1962 дружини він жив ​​у Аумюле один. Майже весь час моряк присвятив письменницької діяльності, написавши книги «10 років і 20 днів» (1958), «Моє захоплююче життя» (1968), «Німецька військово-морська стратегія у Другій світовій війні» (1968). Він помер від серцевого нападу 24 грудня 1980 року в Аумюлє і 6 січня 1981 року був похований. При похованні були присутні ветерани — товариші по зброї.

Багато німців прихильно відносилися до постаті грос-адмірала Деніца з огляду на його роль у врятуванні та евакуації мільйонів німців зі Східної Пруссії («Операція Ганнібал»). На його похоронах 16 січня 1981 р. були присутні численні німецькі та закордонні морські офіцери.

Нагороди грос-адмірала Карла Деніца[ред.ред. код]

Нагороди грос-адмірала Карла Деніца
Перша світова війна
Друга світова війна

Бібліографія[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Dieter Hartwig Großadmiral Karl Dönitz: Legende und Wirklichkeit. — Schoeningh Ferdinand Gmbh, 2010. — ISBN 978-3506770271. (нім.)
  • Митчем С., Мюллер Дж. Офицеры Кригсмарине // Командиры Третьего рейха = Hitler's Commanders. — Смоленск: Русич, 1995. — 480 с. — (Тирания). — 10 000 прим. — ISBN 5-88590-287-9. (рос.)
  • Padfield, Peter. Dönitz: The Last Führer. Cassell & Co, UK, 2001
  • Busch, Rainer & Röll, Hans-Joachim (2003). Der U-Boot-Krieg 1939–1945 — Die Ritterkreuzträger der U-Boot-Waffe von September 1939 bis Mai 1945. Hamburg, Berlin, Bonn Germany: Verlag E.S. Mittler & Sohn. ISBN 3-8132-0515-0.(нім.)

Відео[ред.ред. код]

Міжнародне визнання та нагороди
Попередник:
Гейн Тер Портен
Нідерланди
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
2 лютого 1942
Наступник:
Роберт Ловетт
США
Попередник:
Кеннет Артур Ноєль
Андерсон

Велика Британія
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
10 травня 1943
Наступник:
Гарольд Джордж
США
Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
фрегаттен-капітан
Вернер Грассман
Командир
легкого крейсера «Емден»

29 вересня 1934 — 21 вересня 1935
Наступник:
капітан-цур-зее
Йоханес Бахманн
Попередник:
створена
1 Flottille emblem.svg
Командир флотилії ПЧ «Веддіген»
Крігсмаріне

вересень — грудень 1935
Наступник:
капітан-цур-зее
Отто Лойке
Попередник:
?
Командувач підводного флоту
Крігсмаріне

1 січня 1936 — 30 січня 1943
Наступник:
генерал-адмірал
Ганс-Георг фон Фрідебург
Попередник:
грос-адмірал
Еріх Редер
Großadmiralflagge 1939-1945.svg
Головнокомандувач
Крігсмаріне

30 січня 1943 — 30 квітня 1945
Наступник:
генерал-адмірал
Ганс-Георг фон Фрідебург
Попередник:
Адольф Гітлер
Balkenkreuz.svg
Верховний Головнокомандувач
Збройних сил Третього Рейху

1 — 25 травня 1945
Наступник: