R136a1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
R136a1

R136a1


Дані дослідження
Епоха J2000.0
Сузір’я Золота Риба
Пряме піднесення 5h 38m 42.43s[1]
Схилення −69° 06′ 02.2″[1]
Видима величина (V) 12,77[1]
Характеристики
Спектральний клас WN5h[2]
B яскравість 12,78
V яскравість 12,77
Тип змінної
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) км/сек
Власний рух (μ) за пр. піднес.: мас/рік

за схиленням: мас/рік

Відстань 165 000 світлових років
50 590 парсек
Подробиці
Маса 265+80−35[2] M
Радіус 35.4+4.0−3.6[2] R
Світність ≈ 8.7 млн. [2] L
Ефективна температура 53000 ± 3000[2]  K
Посилання
SIMBAD дані для RMC+136a1

R136a1 є наймасивнішою зорею серед зір, відомих на момент її відкриття — липень 2010 року[3]. Вона в 265 раз масивніша за наше Сонце й перевищує його за світністю в кілька мільйонів разів. R136a1 розташована в емісійній туманності NGC 2070 (туманність Тарантул), що у Великій Магелановій Хмарі, на відстані приблизно 165 000 світлових років від Землі.

Порівняльні розміри зір:
червоний карлик (0,1 маси Сонця),
Сонце,
блакитна зоря (8 мас Сонця) та
R136a1 (близько 300 мас Сонця).
Credit: ESO/M. Kornmesser

Історія відкриття[ред.ред. код]

Група астрономів під керівництвом професора Пола Кроузера (англ. Paul Crowther) з університету Шеффілда (англ. University of Sheffield) досліджувала яскраві зорі в областях зореутворення двох молодих зоряних скупченнях NGC 3603 та R136a, яке розташоване у Великій Магелановій Хмарі, використовуючи Дуже Великий Телескоп Європейської Південної Обсерваторії (Чилі) та архівні дані з космічного телескопа Хаббл. Під час дослідження в скупченні R136a виявлено чотири зорі, що утворилися з масами, більшими ніж 150 мас Сонця, та які виробляють майже половину всього випромінювання цього скупчення, котре налічує загалом близько 100 000 зір. Серед зазначених чотирьох зір R136a1 є наймасивнішою та має найбільшу світність[3]. Такі зоряні «монстри» можуть утворюватися лише в найщільніших, надзвичайно активних областях зореутворення, можливо, шляхом об'єднання кількох протозір[4].

Фізичні характеристики[ред.ред. код]

Зоря R136a1 має спектральний клас WN5h і є зорею типу Вольфа-Райє з потужними емісійними лініями азоту. Завдяки своїй надзвичайній світності, внаслідок переважаючого тиску випромінювання, що створює потужний зоряний вітер, вона активно викидає речовину зі своїх верхніх шарів у міжзоряний простір. Саме переважання тиску випромінювання над гравітаційним стисканням усередині зорі (за попередніми оцінками її теперішній стан відповідає 40% межі Едінгтона[Джерело?]) не дає їй зколапсувати.

Інші дані[ред.ред. код]

Вивчаючи зорю, вчені встановили, що температура на її поверхні становить не менше 40 000 К — це майже в сім разів більше, ніж на поверхні Сонця. Радіус зорі щонайменше в 30 разів перевищує радіус нашого Сонця. Дослідження цієї зорі ще не завершено, але дослідники майже впевнені, що навколо неї немає планет, оскільки радіаційне випромінювання та зоряний вітер настільки потужні, що просто не дали б сформуватися планетам у звичному для нас розумінні[3].

Тривалість життя таких супергігантів, зазвичай, невелика внаслідок нестабільності зорі та величезний внутрішній тиск, а також відцентрові сили, які майже «розривають» об'єкт із середини. Вчені припускають, що її вік — близько одного мільйона років, і планети ще не встигли утворитися[3].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в RMC 136a1 – Зоря у скупченні RMC 136a, вхідний каталог, SIMBAD.
  2. а б в г д "The R136 star cluster hosts several stars whose individual masses greatly exceed the accepted 150 Msun stellar mass limit", Paul A Crowther, Olivier Schnurr, Raphael Hirschi, Norhasliza Yusof, Richard J Parker, Simon P Goodwin, Hasan Abu Kassim, arXiv:1007.3284.
  3. а б в г Звезда-гигант больше Солнца в 320 раз (рос.)
  4. Giant star breaks all records (англ.)